Непомітно проминуло перше півріччя, незабаром уже підбиття підсумків. Зокрема й щодо приватизації. Особливо похвалитися Фондові держмайна нічим: грошей немає і загалом не передбачається. «Укртелеком» та обленерго, що злетіли з продажу 2002 року, в принципі не припускають навіть натяку на виконання плану надходжень — ліквідного майна на п’ять мільярдів гривень просто не існує...
Уже цілком очевидно, що продаж UMC у червні виявився черговою байкою. Так само очевидно, що абсолютно нікого в керівництві «Укртелекому» це не хвилює й у доступній для огляду перспективі не хвилюватиме. Продаж UMC — питання для України майже інтимне, а розстановка сил нині така, що провал чергової постанови Кабміну, отже й бюджетних надходжень за півріччя, — це так, нічого не варта дрібниця. Швидше за все, пакет акцій UMC якщо й продаватиметься, то в межах великого продажу «Укртелекому». Якщо, звісно, той коли-небудь відбудеться.
А для ФДМ зникнення пакета UMC зі списку надходжень означає недоодержання мінімум 443,9 млн. грн. (83,3 млн. дол.).
Що продавати після цього, незрозуміло: об’єктів багато, але розжитися на них грішми навряд чи вдасться. Судячи з прогнозів, що їх регулярно чекають від ФДМ, до кінця року очікується продати за основним списком майна на 1,28 млрд. грн. Проте в цю суму входить і пакет UMC, тож реальних надходжень буде максимум мільйонів на 800. Увагу покупців привернуть хіба що блокуючі пакети обленерго — нині вони дуже потрібні обом сторонам швидко розпалюваного конфлікту, тож запланований на осінь їх продаж може викликати ажіотаж. Проте, як свідчить практика, такі пакети ще й важко продаються.
Та й лише невеличкими енергопакетами план надходжень грошей у скарбницю не витягнеш. Розуміючи це, приватизатори заходилися звично шкребти по засіках, підмітаючи резерви. Ту дрібноту, яку знайшли, оформили в «додатковий пакет», від продажу якого розраховують уторгувати до 1396,7 млн. грн.
Переважно тут підприємства, які раніше вже виставлялися на конкурс, але так і не були продані. Тепер знизять їхню ціну і знову спробують збути з рук. Відверто кажучи, захід вельми сумнівний. На більшості з цих об’єктів уже склалися контрольні пакети, тож витрачатися на придбання блокуючих нинішні власники не горять бажанням. Приміром, навіщо ІСД, що контролює до 64% акцій «Азовсталі», витрачати ще 30 млн. дол. на додатковий блокуючий пакет. Та й поспішати нікуди: якщо нинішня спроба продажу виявиться невдалою, ціну ще раз зменшать...
Враховуючи, що дві третини «додаткових» надходжень заплановано на грудень (що в українській приватизаційній практиці фактично означає квітень наступного року), то реальність виконання таких накреслень стає зовсім ефемерною.
Тож коли не станеться нічого екстраординарного, то за підсумками року цифра надходжень від приватизації коливатиметься в районі мільярда гривень. Якщо продадуть UMC — то на рівні півтора. Схоже, це максимум.
Та навряд чи в цьому винен ФДМ. Нереальність приватизаційних надходжень була очевидною від самого початку. У 2000—2001 роках середньорічний рівень надходжень від приватизації становив щось близько 2 млрд. грн. І це при тому, що продавалися такі «смачні» об’єкти, як НГЗ, ЗАлК, Маріупольський комбінат імені Ілліча, «Азовсталь», ті ж таки шість обленерго. Таких «зірок» у нинішньому списку приватизації немає.
Зате додалося проблем. Зокрема, досвід приватизації «Балцему» зайвий раз підтвердив, що конкуруючі сторони чудово опанували технологію зриву торгів. За даними ФДМ, внаслідок порушення судових справ щодо проведення шести конкурсів й одного тендера на сьогодні не отримано близько 350 млн. грн. Новим словом у судовій практиці кінця минулого — початку цього року стало зняття об’єктів із продажу за рішенням судів загальної юрисдикції за позовами осіб, які загалом не брали участі в конкурсі.
Використання фізосіб для перешкоджання й затягування приватизаційних процедур — питання практично не врегульоване нашим законодавством. Особливо дратує учасників конкурсів мила практика низки судових інстанцій вимагати негайного виконання їхніх рішень. Оскільки часто й густо різні суди з однієї й тієї самої справи виносять взаємовиключні ухвали, співробітники ФДМ раз у раз виявляються в ролі порушників закону.
Законодавцям давно пора б перейнятися й особливостями приватизації підприємств, проти яких порушується справа про банкрутство, а також із незадовільним фінансово-економічним станом. Уже торік зняття з продажу 14 таких об’єктів призвело до потенційного недоотримання 500 млн. грн.
Ну і традиційно важко розв’язуване питання — із держадміністраціями, муніципальною та іншими гілками влади, які прагнуть не допустити приватизацію найцікавіших об’єктів на своїй території...
Тим часом на початку осені парламент прийматиме рішення з приводу приватизаційних надходжень вже 2003 року. Відверто кажучи, поки що незрозуміло, що продавати тоді — обленерго, багатостраждальний «Укртелеком»? Поки що ФДМ розраховує обмежитися відносно скромною та більш реальною оцінкою надходжень — у 2,12 млрд. грн. За доброю традицією понад третину з них (764,3 млн. грн.) заплановано на грудень.
Очевидно, що «Укртелекому» в цьому списку немає, він радше піде у графі «сюрпризи». А ось чи будуть вони приємними, вирішувати, ясна річ, не Фонду.
У середині червня на Українській міжбанківській валютній біржі проходив черговий, уже сьомий, форум «Ринок капіталу України». На ньому приватизатори презентували нові «нетрадиційні» методи одержання коштів у бюджет.
Власне, таких рятувальних поясів п’ять. Перший — це конкурсна передача в управління уповноваженій особі держпакетів ВАТ, якої не було продано раніше (правила такі передачі Кабмін схвалив ще в травні 2000 року) із наданням майбутньому управлінцю права викупу цього пакета на умовах розстрочки платежу. Тобто відразу після перемоги в конкурсі на право управління переможець муситиме заплатити половину від експертної вартості пакета, а другу половину — по закінченні терміну договору доручення.
Гм, загалом це дуже нагадує незабутні російські заставні аукціони зразка 1995 року.
Друга пропозиція — при проведенні санації ВАТ, у статутних фондах яких держчастка перевищує 50 відсотків, передбачати продаж цих держпакетів інвесторам способами, не забороненими чинним законодавством.
Третім рятувальним засобом для ФДМ може стати так зване гарантоване розміщення, воно ж андерайтинг. Від нього чекають «підвищення кваліфікаційного рівня продажу, скорочення його терміну і залучення міжнародних інвестиційно-фінансових інституцій».
Суть способу полягає в тому, що Фонд державного майна України організовує тендер, за умовами якого переможець, він же андерайтер, відразу купує за номіналом якийсь об’єкт. Далі він починає шукати інвестора, аби пакет перепродати. Різниця між ціною другого продажу та вартістю номіналу акцій ділиться між ФДМ і андерайтером у пропорції, передбаченій угодою. Таку процедуру, можливо, запропонують і українським андерайтерам. Тим паче, що це посприяє розвитку й національної інфраструктури фондового ринку.
Пропонується також внести до статутного фонду підприємств АПК вартість землі з подальшим продажем акцій, що належать державі (ініціатива №4). Щоправда, легко уявити, який бурхливий, а головне — гучний захват викличе ця ідея в лівої частини парламенту. Особливо з урахуванням того, що головою спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації обрано непохитного борця за права колгоспного селянства Валентину Семенюк.
Ну й нарешті останньою і, відверто кажучи, найімовірнішою бачиться схема використання опціонів. Той, хто купує опціон, одержує право на придбання пакета акцій за заздалегідь зафіксованою ціною в майбутньому. А поки що робить на користь ФДМ авансовий платіж.
І хоча всі ці дива передбачається оформляти через Кабмін у вигляді постанов або ж указів Президента, без Верховної Ради навряд чи обійдеться. А пройшовши через парламент, чудова п’ятірка вийде в найкращому випадку дуже обскубаною. При цьому самі плани приватизації-03 можуть надути повітрям до будь-яких розмірів. Справа ця нехитра й навіть має багатовікову традицію. За досвідом циган, котрі в такий спосіб продавали коней, головне — мати сильні легені, хоча й довжина соломини теж має значення.