Останній великий приватизаційний конкурс у Польщі перед вступом країни в Євросоюз завершується грандіозним скандалом. Із двох учасників приватизації металургійного комбінату в Ченстохові чиновники вибирають не того, хто запропонував кращі умови. Проте оскільки при цьому на другий план витісняють українського учасника приватизації — «Індустріальний союз Донбасу», то події безпосередньо зачіпають і Київ.
Тим більше що чітко видно: кращі умови запропонував саме ІСД. Але група польських чиновників має намір призначити переможцем його конкурента — LNM Group. Власне кажучи, остання вже заявила про свою перемогу — тільки незрозуміло, у чому. За умовами конкурсу LNM Group явно програла...
Конкурс із приводу відносно невеликого (7,5% виплавки сталі в Польщі) заводу в Ченстохові триває вже більш як сім місяців, безперервно обростаючи дедалі новими проблемами. Умови змінювалися кілька разів, терміни підбиття підсумків нескінченно переносилися. На якомусь етапі це почало неймовірно нагадувати кращі зразки української приватизації на кшталт «Рівнеазоту» та ЗАлКу.
Більше того, за час проведення цього конкурсу Польща встигла провести продаж фактичного монополіста у своїй металургійній галузі — Polskie Huty Stali (PHS) у Катовіце, що виплавляє до 70% металу в країні. Об’єкт купила та ж LNM. А ченстоховський конкурс усе тягся і тягся, фактично перетворившись на дуель пропозицій між донеччанами і LNM.
Відсіяти українців «відносно чесним способом» так і не вдалося. Вони послідовно піднімали ставки, почавши з анонсування інвестицій у підприємство в 83 млн. дол. і в результаті піднявши рівень пропозиції до 118 млн. євро (148 млн. дол.). Те, що ця пропозиція залишилася кращою, було одностайно визнано 2 лютого 2004 року тендерною комісією.
Власне кажучи, на цьому конкурс міг вважатися завершеним, і протягом приблизно десяти днів очікувалося офіційне оголошення його підсумків. Фактично цього не сталося. Спрацювали настільки знайомі нам особливості перехідного періоду, котрі, як виявилося, цілком застосовні до без двох хвилин члена Євросоюзу.
Через тиждень після рішення тендерної комісії LNM відправила лист одному з віце-прем’єрів Республіки Польща з пропозицією «модифікувати» свої пропозиції так, щоб «фінансові умови були як мінімум рівними умовам інших претендентів». Прийняття цих умов означало, що конкурс перетворювався на гру в піддавки, де для одного з учасників правила вже не діяли.
Трохи пізніше куратор тендеру, заступник міністра державного майна Анджей Шараварський заявив, що ухвалення рішення про переможця конкурсу перейшло на рівень прем’єр-міністра і президента Республіки Польща. А потім ряд польських чиновників почали окселентувати йому в тому сенсі, що питання продажу активів утратило свій суто економічний статус. Йшлося вже про «політичне рішення».
Така постановка була вже вкрай цікавою для України. Польща у нас значиться в стратегічних партнерах, більше того, саме в період підбиття підсумків ченстоховського конкурсу почався Рік Польщі в Україні. На цьому тлі можливе «політичне рішення» з відсікання нашого учасника виглядало на рідкість слизько.
Курйоз ситуації полягає саме в тому, що LNM — геть космополітична організація, котра представляє себе, улюблену. Юридично це взагалі нідерландська офшорна компанія з Малих Антильських островів, власниками якої є вихідці з Індії. Взагалі, міняю українську компанію на офшор, можна зі знижкою.
Офіційно група LNM не розкриває своїх пропозицій, але з повідомлень польської преси випливає, що навіть останнє, поліпшене, передбачає 350 млн. злотих (72,5 млн. євро) фінансових вкладень, що помітно менше від пропозиції українців.
Для України придбання заводу означає додаткову можливість виходу на європейський ринок сталі не з напівфабрикатами, а з готовою продукцією. Це обіцяє зовсім інші, значно вищі ціни. У результаті ІСД був готовий купити пакет дорого, а також планував за три роки збільшити виробництво сталі з 0,5 до 1,4 млн. тонн, зберігши при цьому мінімум на п’ять років нинішній рівень зайнятості.
Однак 20 лютого ц.р. міністр приватизаційного відомства Польщі заявив, що переговори про стратегічне партнерство із заводом вестимуться саме з LNM.
Далі стало ще цікавіше: фактично Україну звинуватили в тому, що її пропозиція занадто гарна. На думку вже згадуваного Анджея Шараварського, українська інвестиційна програма планує розширення існуючих потужностей, що не є можливим із точки зору вступу в Євросоюз.
М’яко кажучи, тут щось не так. ЄС обмежує розвиток лише тих потужностей, котрі дотуються державою, що Huta Czestochowa не стосується. Зате стосується Polskie Huty Stali, купленої LNM.
Втім, ряд експертів, і не тільки українських, вважають, що пан Шараварський дуже близько занепокоївся «правильним» рішенням конкурсу. У цьому разі обмовка дуже симптоматична. Цікаво, але в самому ЄС наявність якихось обмежень щодо Huta Czestochowa не підтверджують. Та й сама LNM заявляє про збільшення виробництва металопродукції, тільки в менших розмірах.
Взагалі польські чиновники від приватизації опинилися в делікатній ситуації. Виразні аргументи, що підтверджують вибір покупця, так і не прозвучали.
Враховуючи, що на кінець березня планується візит-відповідь президента Польщі Александра Квасьнєвського до України (причому в одному з варіантів програми передбачається відвідання Донбасу), те, що відбулося, м’яко кажучи, не полегшує українсько-польський діалог. Звідси і поява повідомлення про те, що вирішено продовжити консультації про продаж до кінця березня, тобто остаточний вердикт перенесли на «післявізитний» період.
Очевидно, що розрахунок робиться також і на час, котрий усе згладить. А там потихеньку призначимо покупцем, кого треба.
Щоправда, карти змішала і сама компанія LNM, бадьоро заявивши про надання їй ексклюзивних прав на проведення переговорів про долю комбінату. LNM можна зрозуміти: коли перемогти коректно не вдалося, доводиться демонструвати інший свій козир — максимальну агресивність. Хоча радіти перемозі, загалом, зарано. Звички виступати в ролі хлопчика для биття за ІСД особливо не помічалося. Тим більше в ситуації, коли донеччани відчувають свою правоту і цілком здатні за себе постояти.
Причому проблема не в LNM. З нею як раз усе зрозуміло: компанія прагне виграти, ну а щодо методів... Звички переплачувати за LNM ніколи не помічалося. Приміром, не встигнувши закріпитися на Polskie Huty Stali (PHS), вона вже почала ставити свої умови місцевим постачальникам вогнетривів. До речі, отримавши PHS дуже недорого, фактично в рахунок майбутніх інвестицій, LNM уже готова внести його в статутний фонд нового підприємства. Натомість полякам передбачається віддати фактично задарма кілька вугільних шахт...
А от до Польщі й особливо до низки осіб, які приймали рішення з приводу ченстоховського комбінату, є запитання, на які хотілося б отримати чіткі відповіді. Особливо зараз, коли Варшава претендує на роль форпосту Євросоюзу на Сході. Очевидно, що це передбачає і деякі зобов’язання. Зокрема, про прозорість механізму прийняття рішень.
Те, що відбувається, викликало на рідкість однозначну оцінку в Україні — безпідставна дискримінація українського учасника конкурсу. МЗС вже отримав доручення від Президента розібратися в ситуації.
Слід чітко розуміти, що коли допустити таке обходження зараз, то в майбутньому ми будемо «пролітати» скрізь і завжди.
Посольство України в Республіці Польща вже звернулося до її МЗС із проханням дати офіційне роз’яснення про результати приватизаційного конкурсу щодо металургійного комбінату. Дуже важливо не дати спустити це питання на гальмах, а домогтися його відкритого розгляду на всіх рівнях. Якщо Польща — член Євросоюзу, то і приватизація там має відповідати євростандартам.
Зрештою, є й інші приклади. Щойно завершився конкурс по меткомбінату в Угорщині, де ІСД виграв у тієї ж LNM і російської «Северстали». Безумовно, там теж були присутні політичні моменти, і ситуацію зважували від і до. Але про перевагу політичних мотивів ніхто (у всякому разі, уголос) не говорив. У результаті конкурс пройшов цілком нормально. Його результати ніхто не рветься оспорювати.
Може, у Будапешті трохи більше європейців, аніж у Варшаві?..
Смішно, але незабаром ми цілком можемо побачити наших «малоантільських» друзів і на території України. Зараз вони мають намір придбати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (КГЗКОР). LNM конче потрібна сировина для своїх східноєвропейських комбінатів. З урахуванням того, що поки що КГЗКОР збираються віддавати не просто задарма, а з паралельним створенням внутрішньої офшорної зони на тридцять років, нам є чим порадувати главу LNM пана Лакшмі.
Цікаво, після пригоди в Ченстохові чи проголосує наш парламент за законопроект про добудову КГЗКОР? Дуже зворушливо виглядатиме ешелон з котунами, який іде з внутрішньоукраїнського офшору на приналежний іншому офшору комбінат, фактично забраний в української фірми...
Християнська смиренність — річ безсумнівно корисна, але іноді варто й зуби показувати. Слід повчитися цього у Штатів. Жодному чиновнику в Польщі й на думку не спало б в аналогічній ситуації (за кращих умов тендерної пропозиції) дискримінувати американську компанію.
В Україні таких захисних рефлексів поки немає, а непогано б виробити. Потрібно не просто вважати себе європейцями, а й вимагати до себе гідного ставлення.