Ще не так давно польсько-українські відносини були взірцем взаємодії двох держав, одна з яких практично стала повноправним членом дружної європейської сім’ї і при цьому всіляко допомагала другій не почуватися бідним родичем у сінях. Швидше за все, статус-кво збережеться й надалі, але не слід виключати й того, що події останніх трьох тижнів змусять політиків і ділових людей на берегах як Вісли, так і Дніпра подивитися на ці відносини по-новому.
Про те, що, теоретично вигравши (українська версія) приватизаційний конкурс із продажу польського металургійного заводу Huta Czestochowa, українська корпорація «Індустріальний союз Донбасу», проте, практично його програла (польська версія), говорили останнім часом багато. Тон обговоренню задав Президент України Леонід Кучма, заявивши, що коли він востаннє був у Варшаві, у пресі з’явилася інформація про перемогу «ІСД» у тендері на купівлю меткомбінату. Кучма особисто привітав переможців. Його радував цей факт і те, що українська корпорація перемогла таку компанію, як британсько-індійський холдинг LNM/Ispat. Але потім Президента проінформували: все відбулося з точністю до навпаки. Тоді він доручив Міністерству закордонних справ і Кабінетові міністрів розібратися, що ж сталося насправді, оскільки «своїх потрібно захищати». Чим усі досі й займаються. У міру своїх сил та можливостей...
Особливості «демократичної» приватизації
Даючи свій коментар про перебіг конкурсу з продажу меткомбінату, Президент України висловив подив із приводу того, яка в сусідній країні повна «демократія» у приватизації. «Я подумав, можливо, і нам так зробити: є в нас Фонд держмайна, він сказав «оцей виграв» — і все, поставити крапку», — ніби позаздрив Кучма. Але ті, хто аналізував приватизаційний процес у Польщі раніше, не побачили в тому, що сталося з «ІСД», нічого нового. Приклади приватизаційної «демократії» промовляють самі за себе...
Приклад перший. У жовтні 1999 року міністр державного майна Польщі продав голландсько-португальському консорціумові Eureko-BIG 30-відсотковий пакет акцій Державного управління страхування — найбільшої компанії Польщі. Приватизаційний договір передбачав, що покупець акцій і Фонд держмайна (власник 55% акцій) докладуть максимум зусиль до того, аби на продаж було виставлено наступний, 21-відсотковий пакет акцій PZU S.A., купивши який, Eureko-BIG здобував контроль над Державним управлінням страхування.
Більше того, продаж 30% акцій PZU S.A. консорціум трактував як «попередню домовленість» у справі здобуття контролю над польською компанією в результаті її подальшої приватизації. Підставою для такої «мрії» слугував майже 1 млрд. дол., відданих Eureko-BIG за PZU S.A. На думку багатьох експертів, за страхову компанію заплачено дуже велику ціну... Але наступні зміни міністра державного майна польського уряду загальмували подальшу приватизацію Державного управління страхування, і коли вона завершиться — не може сказати ніхто.
Весь цей час між консорціумом Eureko-BIG і польським урядом тривало з’ясування стосунків. Щоб захистити свої інтереси, консорціум звернувся по допомогу до Євросоюзу, урядів Голландії й Португалії. Допомогли ці звернення чи ні — питання спірне, але наприкінці лютого 2002 року на сторінках Financial Times польський уряд побачив «чорну мітку» — слова про те, що коли процес приватизації PZU S.A. й надалі гальмуватиметься, це може стати перешкодою для переговорів Польщі з Євросоюзом.
Зрештою, спір дійшов до Арбітражного суду в Стокгольмі, який заблокував будь-яку зміну власника в PZU S.A. Консорціум Eureko-BIG неодноразово підкреслював готовність розірвати договір про купівлю 30% акцій, домагаючись аналогічного кроку з боку уряду. Дії ж того коментувалися в польській пресі як недоброзичливі стосовно іноземного інвестора...
Приклад другий. Удруге жовтень увійшов в історію польської приватизації через три роки, після того як 15 жовтня міністр державного майна Веслав Качмарек ухвалив рішення про продаж контрольного пакета акцій (85%) варшавської енергопостачальної компанії STOEN німецькому концерну RWE. Це рішення викликало в Польщі неоднозначну політичну реакцію. Міністра державного майна звинувачували в тому, що він виконує приватизаційні плани на 2002 рік, хоч STOEN продається нижче від її реальної ціни. Крім того, під загрозу було поставлено безпеку Польщі (STOEN володіла державними лініями спеціального зв’язку). Про це йшлося у рапорті, опублікованому Верховною контрольною палатою:
«Ця приватизація може виявитися неефективною з економічного погляду й може загрожувати енергетичній безпеці країни. Створено ситуацію, коли державна монополія на постачання енергії замінюється приватною. Критичні оцінки державних органів стосовно цієї приватизації були необгрунтовано відкинуті або проігноровані. Міністр державного майна, порушивши правила, перед підписанням договору про продаж STOEN не перевірив можливості загрози безпеці та обороноздатності країни».
Але, незважаючи ні на що, приватизаційне рішення залишилося в силі...
Приклад третій. Січень 2004 року став останнім місяцем роботи в польському Кабміні для міністра державного майна Пьотра Чижевського. Прем’єр Лешек Міллер усунув його з посади, і це рішення викликало безліч запитань. Насамперед усіх цікавило, чи не стоїть за цим звільненням відомий польський бізнесмен Ян Кульчик. Як вважають польські ЗМІ, він уже відправив на «відпочинок» трьох міністрів державного майна. Принаймні двом із них не «пощастило» через незгоду з запропонованими планами приватизації енергетичної групи G-8. Акції групи хотіла купити фірма El-dystrybucja, контрольована Яном Кульчиком. Проти продажу виступали і Веслав Качмарек, і Пьотр Чижевський.
Прем’єр Лешек Міллер запевняє: відставку Чижевського викликали об’єктивні обставини. Питання приватизації групи G-8 має вирішитися найближчим часом...
Приклад четвертий. Найдивовижніше, що особливості польської «демократичної» приватизації сповна відчули на собі не лише представники України, а й США. Сталося це після того, як US Steel вирішив приватизувати Polskie Huta Stali. Зробивши один захід на «ціль» у рамках контракту на поставку в Польщу літаків F-16 і не домігшись бажаного (американці запропонували за підприємство 300 млн. дол. ще до того, як було затверджено рішення про його приватизацію), US Steel пішов на друге «коло». У цей момент посуперничати з американцями захотів холдинг LNM/Ispat.
Спочатку для US Steel усе складалося чудово. У фаворитах приватизаційної гонки він ходив доти, доки до представника фірми не підійшла людина, що відрекомендувалася другом віце-міністра державного майна Анджея Шараварського (той курирував приватизацію PHS) із пропозицією забезпечити US Steel перемогу. А як гонорар за цю послугу він попросив 26 млн. дол.
Але це ще не був кінець американської приватизаційної мрії. Кінець настав після того, як US Steel звернулася в прокуратуру з заявою, що її примушували дати хабара... З’ясувалося, друзів, котрі просять 26 млн. дол., у віце-міністра немає і він нікого ні про що не просив. Судове засідання, на якому він виступає як свідок, усе не може розпочатися, а переможцем конкурсу з продажу PHS було визнано холдинг LNM/Ispat...
Надія Криворізького ГЗКОРу?
Саме холдинг LNM/Ispat став головним конкурентом «ІСД» під час приватизації меткомбінату Hutа Czestochowа, отож саме на часі познайомитися з ним ближче. Тим паче не виключена можливість того, що саме він буде одним з інвесторів Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Принаймні про можливість такої співпраці говорилося після зустрічей Лакшмі Міттала з Президентом України.
LNM/Ispat відомий у діловому світі як британсько-індійський конгломерат на чолі з Лакшмі Мітталом, який керує ним у Великобританії через компанії, зареєстровані в Голландії і на Антильських островах. LNM/Ispat часто бере участь у приватизаційних конкурсах у країнах, що розвиваються, а також у Європі й Південній Америці. У своїх пропозиціях холдинг позиціює себе як довгострокового інвестора, готового допомогти з модернізацією та поліпшенням ситуації на підприємствах-банкрутах.
Проте фахівці, котрі аналізують роботу LNM/Ispat, відзначають одну його особливість. Дуже часто холдинг опиняється в центрі скандалів, пов’язаних із порушенням умов договорів, «непрозорими» контактами з політиками, фінансуванням передвиборних кампаній (не в Індії...) тощо. Плюс до цього — проблеми з охороною праці й неналежне виконання інвестиційних зобов’язань.
На підтвердження того, про що йшлося вище, противники LNM/Ispat наводять кілька прикладів, які найбільш наочно ілюструють їхні слова.
Приклад перший — політичний.
Восени 2001 року LNM Holdings (компанія зареєстрована на Антильських островах 1993 року. Безпосередній власник активів LNM в Африці, Чехії, Індонезії, Казахстані й Румунії, а також володіє контрольним пакетом Ispat International. Займає вищий щабель в ієрархії холдингу. Реєстрація на Антильських островах уберігає компанію від публікації фінансових звітів тощо) став повновладним господарем меткомбінату Sidex у Румунії. Подальші події викликали в Румунії безліч запитань. Приміром, чому після появи в меткомбінату нового власника борги підприємства було списано і йому надали податкові пільги? І чому такою істотною виявилася різниця між запропонованою спочатку сумою інвестиції і грішми, фактично заплаченими за прокатне виробництво?
Але ще більше запитань виникло в Лондоні, де місцеву пресу цікавило передусім ось що: за які послуги LNM Holdings перерахувала 125 000 фунтів на рахунок лейбористської партії і чи був випадковим відповідний «реверанс» Тоні Блера, який написав листа прем’єр-міністрові Румунії. Радість із приводу переходу меткомбінату Sidex у власність LNM Holdings британський прем’єр висловив у своєму листі ще до того, як відбувся продаж...
Приклад другий — політико-соціальний.
1995 року LNM/Ispat купив Карагандинський металургійний комбінат. Сталося це після того, як уряд Казахстану видав низку постанов про банкрутство Кармету. Це полегшувало його подальший перехід під патронат LNM/Ispat. Улітку 2002 року під час виступу на Бі-бі-сі Йохан Сітард (виконував функції директора Кармету) заявив, що перерахував 100 млн. дол. на рахунок фірми, яка «стимулювала» роботу чиновників у питанні отримання контролю над меткомбінатом.
2000-го уряд Казахстану ухвалив нове трудове законодавство, яке, на думку аналітиків, дає працівникам ще менше прав, ніж вони мали за часів СРСР. Скориставшись його положеннями, LNM/Ispat відкинув усі вимоги робітників стосовно їхнього захисту після виходу на пенсію, у разі загибелі чи втрати працездатності на виробництві тощо.
Приклад третій — соціальний.
У травні 1996 року LNM/Ispat купив ірландський Irish Steel за символічну суму — один фунт, отримавши при цьому значні дотації. Інвестиційні зобов’язання були розраховані на п’ять років зі збереженням 331 робочого місця протягом усього цього терміну. Через п’ять років усіх робітників було звільнено без попереднього повідомлення...
Приватизація меткомбінату Huta Czestochowa:
погляд із Польщі
Про приватизацію збанкрутілого підприємства в місті Ченстохові сказано вже достатньо. І про те, що ухвалення рішення на користь LNM/Ispat було продиктоване тим, що холдинг вибрали як стратегічного партнера для польської металургійної промисловості. І про те, що «ІСД» зобов’язався вкласти в польський завод 118 млн. євро інвестицій, забезпечити гарантію працевлаштування для всього його колективу на п’ять років, а також збільшити виробництво сталі протягом трьох років із 0,5 до 1,4 млн. тонн, причому ця пропозиція була кращою за індійську. І про аргументацію, наведену в листі LNM/Ispat на адресу польського уряду, якому було запропоновано переглянути процедуру тендера: вона багато в чому збігається з текстом листа, надісланого міністром державного майна Збігнєвом Канєвським на адресу українського посла в Польщі Ігоря Харченка. І про те, що в Ченстохові є політехнічний інститут, який вважається провідним у Польщі з підготовки фахівців для металургійної промисловості, і в планах «ІСД» стоїть створення на його базі центру підготовки спеціалістів. Під час зустрічі керівництва корпорації з міською владою особливо підкреслювалося: прихід інвестора з України дасть новий поштовх розвитку Ченстохова — буде створено технологічний парк, на території якого підприємства змогли б працювати в умовах вільних економічних зон.
Залишилося сказати зовсім мало. Чому все-таки українська фірма, не програвши своєму суперникові, фінішує другою? Нижче наводиться версія подій, яку вдалося сконструювати за результатами зустрічей у польській столиці.
Спочатку LNM/Ispat не планував купувати меткомбінат Huta Czestochowa S.A., оскільки при ухваленні рішення про придбання Polskie Huta Stali (PHS) індійсько-польські «джентльмени» домовилися, що польська сторона робить усе можливе, аби Huta Czestochowa перестала бути конкурентом PHS. Це рішення було переглянуте, коли віце-міністр держмайна Анджей Шараварський відмовився дати письмову гарантію цієї домовленості. Але він не виступав проти купівлі меткомбінату індійським інвестором. Можливо, ті, хто хотів перемоги LNM/Ispat, були переконані в ній на 100%, тому навіть не займалися добором членів тендерної комісії. Як з’ясувалося, даремно...
Свою роботу комісія завершила наприкінці грудня, але її висновок, у якому йшлося про перемогу «ІСД», не пройшов далі віце-міністра Анджея Шараварського. Одночасно з цим полковник Павел П-кий (віце-шеф ABW — аналога одного з підрозділів нашої СБУ), який курирував процес приватизації за дорученням польського уряду, разом із підлеглими почав проводити бесіди з представниками тендерного комітету, аби вони зробили свій вибір на користь LNM/Ispat.
Попри все це, оприлюднення рішення на користь «ІСД» мало відбутися під час візиту Президента Л.Кучми до Польщі на початку лютого 2004 року. Але воно виявилося заблоковане. Більше того, рішення вже повинен був приймати уряд після консультацій із президентом Квасьнєвським. У ніч на 20 лютого ц.р. міністр державного майна Збігнєв Канєвський у розмові з представниками ЗМІ повідомив: у конкурсі з приватизації меткомбінату Huta Czestochowa переміг холдинг LNM/Ispat. Згодом ці слова трактувалися як особиста точка зору міністра...
Проте всім учасникам цього процесу залишалося зробити останній крок — переконати в перемозі LNM президента Квасьнєвського, який раніше неодноразово говорив про перемогу «ІСД».
Як аргументацію для президента використали інформацію, буцімто «ІСД» пов’язаний з організованими злочинними угрупованнями й через нього в Польщу прийде російський капітал, чого так боїться польська сторона. Хоча ще на початковій стадії тендера було подано всі необхідні документи про фінансове становище «ІСД», структуру корпорації, склад акціонерів тощо. І тоді запитання ні в кого не виникли. А вже постфактум міністерство держмайна Польщі замовило дві «незалежні» експертизи для з’ясування того, чим реально є «ІСД». Їх результат, за дивним збігом, виявився ідентичним із відомостями, наданими президентові Польщі. Не виключено, незабаром вони з’являться й у ЗМІ нашого західного сусіда...
Метал і вугілля на терезах політики
Цілком імовірно, така блискуча операція вдалася Лакшмі Мітталу тому, що він просто ввів у оману багатьох людей як у Києві, так і у Варшаві. Поляків Лакшмі Міттал «розвів» обіцянкою створити новий Arcelor (найбільший виробник сталі у світі) на території окремо взятої держави, а також запевнив, що вирішить питання з будівництвом у Польщі заводу Hundai. Останнє сприяло б припливу іноземних інвестицій у країну, створенню нових робочих місць тощо. При цьому чомусь не було сказано, що ще три місяці тому LNM/Ispat уклав із Hundai контракт на поставку листового металу на завод у Словаччині. Відповідно, весь цей час пан Міттал знав: у Польщі Hundai не з’явиться за жодних обставин, що в результаті й сталося. Шановне панство з цього приводу нині дуже бідкається...
Крім того, глава LNM міг просигналізувати потрібним людям у польській столиці, що має вплив на українську сторону. Зокрема через людей, близьких до Президента Леоніда Кучми, котрі попросили індійські гроші на втілення в життя своїх інвестиційних мрій, пов’язаних, приміром, із приватизацією «Павлоградвугілля». Нині відомий український бізнесмен запевняє багатьох шанованих людей: він абсолютно непричетний до того, що відбувається в Польщі. Так, пропонував людині, яка має посвідку на проживання у Великобританії, зо два-три інвестиційних проекти, але ніяких гарантій (особливо з політичною складовою) не давав. І взагалі, робитиме все можливе, аби Президент виступав на боці українського бізнесу.
Чому Президент не підтримував «ІСД» раніше? Бо розумів: за підтримку приватної компанії демократичний Захід зажадає натомість щось від нього. І далеко не факт, що цим «щось» Леонід Данилович захоче пожертвувати.
Правда, у Варшаві ніхто не очікував, що реакція української сторони на описувані події буде такою швидкою й жорсткою… Можливо, і сам Лакшмі Міттал до кінця не вірить, що представники українського бізнесу, які контролюють металургію, зможуть домовитися між собою і прийняти рішення про спільні дії, якими буде заблоковано всі його спроби підібратися до рудної бази в Україні. Але такий розвиток подій цілком імовірний. У результаті обіцяний польський Arcelor виявиться на голодному пайку. До слова, із 6 млн. тонн руди, споживаних Polskie Huta Stali, 5 млн. їй поставляють українські фірми. А позаяк вітчизняні меткомбінати планують найближчим часом збільшити виробництво сталі, ця руда для них буде дуже доречна.
Крім сказаного вище, цей скандал показав, із яким серйозним противником доведеться мати справу в найближчому майбутньому українському бізнесу. Із бізнесменом, котрий хоче вкласти гроші в Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд для того, аби стати своєю людиною в закритому клубі українських політиків та бізнесменів. Питання лише в тому, чи будуть раді вони його там побачити?
Не варто скидати з рахунків припущення, що сформована ситуація може бути використана і для вирішення питань усередині України. Напередодні виборів керівники фірм-донорів майбутнього процесу могли б укласти між собою угоду про роль кожного в грядущій історичній події. Природно, корпорація «ІСД» не могла стояти осторонь. Але згодом той-таки глава президентської адміністрації навів би керівництву фірми докази того, ХТО грав у сусідній країні проти «ІСД». Цілком можливо, що, дізнавшись про це, керівництво «ІСД» вважало б себе вільним від усіх раніше даних обіцянок. А цей крок автоматично викликав би атаку на представників усієї «донецької» групи. Кого вона збирається підтримувати в майбутніх президентських виборах?..
А поки що процес пошуку правди у справі приватизації меткомбінату Huta Czestochowa йде своїм шляхом. Індійці працюють над укладанням соціального контракту. Представники чотирьох із п’яти профспілок меткомбінату, з котрими вдалося поспілкуватися, заявляють: їм, за великим рахунком, однаково, який інвестор прийде на завод. Головне, аби згодом його слова не розійшлися з конкретними справами. Про те, як поводилося керівництво LNM/Ispat із раніше взятими на себе соціальними зобов’язаннями (на прикладі Ірландії та Казахстану), вони не поінформовані. Вони бачать: профспілки йдуть своєю дорогою, представники «ІСД» — своєю і сподіваються, що зрештою ці дороги зійдуться в одній точці.
Своєю чергою, «ІСД» вийшов із пропозицією купити Polskie Huta Stali на 10% дорожче, ніж запропонував LNM/Ispat, і тим самим забезпечити металургійну промисловість Польщі сировиною. Наочно продемонструвавши, хто насправді є для Польщі стратегічним партнером. Оскільки без повноцінної сировинної бази через кілька років Polskie Huta Stali може стати металургійним «привидом», із яким поляки щось муситимуть робити.
Варіант хоч і трохи зі сфери фантастики, але, як не дивно, можливий. Попри те, що 27 жовтня 2003 року Міністерство державного майна підписало договір про продаж Polskie Huta Stali, остаточно продаж LNM/Ispat підприємства вважатиметься таким, що відбувся, лише після того, як буде виконано певні умови: отримано згоду від Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету тощо. Поки цього не станеться, не можна говорити, що LNM/Ispat — повноцінний власник PHS...
Чим завершиться ця історія, сьогодні не ризикне сказати ніхто. Як вона вплине на україно-польські відносини? Питання цікаве, оскільки на всі спроби зустрітися з причетними до неї польськими чиновниками ті не відгукнулися. Чи буде створено прецедент захисту українського підприємства на території іншої країни? Це вже залежить від позиції самої України. Як і те, чи рахуватимуться з нею та її інтересами надалі.