Михайло Чечетов |
В абсолютної більшості людей не викликає сумніву той факт, що критична маса реформ уже нікому не дасть можливості здійснити політичний реверс у розвитку країни, поміняти стратегічний вектор як політичних, так і економічних перетворень у діаметрально протилежний бік. Але, будучи до кінця об’єктивним, не можна закривати очі на те, що негативний потенціал, який перебуває на озброєнні прибічників повернення до минулого, може уповільнити прогресуючі темпи руху до нашої головної мети — побудови незалежної демократичної Української держави європейського типу і більш швидкої інтеграції в європейські та світові економічні структури.
Тому, завжди пам’ятаючи про те, що колесо історії не повернути назад, але враховуючи, що певна частина так званих реформаторських сил, виходячи насамперед зі своїх вузьких корпоративних інтересів і кон’юнктурних міркувань, може експлуатувати у своїх корисливих цілях ностальгічні нотки людей старшого покоління, необхідно розробити цілий комплекс широкомасштабних заходів. Ми маємо максимально нівелювати негативний вплив усіляких чинників, які перешкоджають руху вперед.
Зараз навіть важко сказати, у який бік більше треба змістити акценти. І чи потрібно їх зміщувати взагалі. Здається, що гарантією успіху може бути лише комплексне вирішення питань, а не спроба їхнього розгляду окремо одне від одного.
Вирішення цілого блоку політичних питань зав’язано на парламент, на внесення ним змін до Конституції України в частині створення ефективно діючого механізму державної влади, на що постійно звертає увагу Президент України Л.Кучма, наполягаючи на необхідності якнайшвидшої імплементації результатів усенародного референдуму.
Останнім часом у засобах масової інформації, виступах окремих політиків, підприємців, економістів дедалі частіше звучить теза про необхідність захисту інтересів бізнесу, приватного підприємництва, комерційних структур. У свою чергу, певні політичні сили звертаються до Президента, Верховної Ради, уряду з проханням захистити інтереси державних підприємств. Профспілки вимагають від керівництва країни стати на захист соціальних гарантій населення. І всі вони просять допомоги у держави. Вимагають. Сподіваються. Не кажучи вже про численні факти розкрадання державної власності, розбазарювання бюджетних коштів, спроб хоч якось, але обдурити, обхитрити державу. Єдиний, хто в цій ситуації залишається практично геть беззахисним, то це сама держава.
Однак без добре налагодженого, ефективно діючого механізму державної влади ми не зробимо нашу країну сильною і шанованою у світі. Вона увесь час буде слабкою й уразливою. Тому, на мій погляд, сьогодні має відбутися переосмислення самої ролі держави, державних інституцій у реалізації курсу реформ.
Якщо скористатися термінологією епохи перебудови, говорячи словами її головного виконроба М.Горбачова, у Росії, судячи з тих рішень, які ухвалюють органи державної влади, процес у цьому напрямі вже пішов.
Аналізуючи і співставляючи результати десятилітнього періоду реформування двох економік — російської й української, можна відзначити наявність багатьох спільних підходів. Єдине, що ми дуже часто відставали в часі і робили аналогічні кроки із запізненням, із певним часовим лагом. Як, зокрема, було в нас із сертифікатною приватизацією.
Хочемо ми того чи ні, але швидкість просування шляхом реформ, а також мінімізація соціально-політичних і фінансово-економічних витрат на цьому шляху прямо залежать від ефективності функціонування механізмів державної влади, самої державної машини, а також від уміння держави жорстко і принципово захищати свої інтереси. Навчиться вона бути твердою й безкомпромісною, коли необхідно обстоювати свої інтереси як усередині країни, так і на міжнародній арені, отже, тим самим змусить себе поважати і з собою рахуватися ті комерційні й бізнесові структури, що не лише не хочуть підпорядковуватися загальним правилам гри на ринку, а й навіть не вбачають в особі держави рівного їм партнера.
Висновок напрошується лише один. Державу треба захищати і зміцнювати. Лише сильна державна влада здатна забезпечити стабільно стійкі темпи економічного зростання і на його основі — підвищення рівня життя більшості людей. Чим жорсткіше й твердіше захищатимуть усі владні структури державні інтереси, тим вищим буде авторитет влади в країні в цілому. І сильнішою стане віра людей у свою рідну державу, у свою владу, у її здатність захистити інтереси чесних трудівників. А їх — більшість.