Власність завжди ділили як завгодно, але тільки не нудно. Не стала винятком і Україна. Перетворення багатьох державних підприємств на приватні дуже часто викликає бурю емоцій. Адже при цьому радикально змінюється головне — напрям фінансових потоків...
За останні три роки умови боротьби за власність значно ускладнилися. Ще 1997 року величезні підприємства нерідко змінювали господаря за «фантики» (ПМС, КС) і великі, часто просто неймовірні, байки (пардон, інвестиційні плани). Проте ті чудові часи все-таки минули. Тепер для участі в приватизації потрібні гроші — нехай і не дуже великі, та все ж таки... Звісно, можна спробувати придбати вподобаний заводик, збанкрутувавши його. Але поки що така практика не стала дуже поширеною.
Утім, це проблеми переважно тих, хто волів би фінансові потоки «розрулювати» по-новому. А в тих, хто й зараз від них годується, завдання трішки простіше — треба спробувати зберегти статус-кво. І в цій титанічній боротьбі дуже важливий маленький і, здавалося б, чисто технічний етап — складання списків підприємств, які найближчим часом буде виставлено на приватизацію. Насправді пристрасті, що вирують навколо них, заткнули б за пояс будь-якого Шекспіра. Списки коригуються й переписуються, залежно від успіхів або невдач директорів цих підприємств, лобістських зусиль представників політичних партій, а часто і простих народних депутатів.
Подейкують, ще недавно в приймальнях чиновників (аж до прем’єра) сиділи мало не натовпи бажаючих. Мало що змінилося й тепер. Хіба що більш жорсткими стали правила гри. Цього року від приватизації бюджет повинен одержати мільярд доларів (5,9 млрд. грн.). Задля такої гори «зелені» необхідно добряче постаратися. Усі розуміють, що «Укртелеком», від продажу якого очікується більш половини надходжень поточного року, 2001 року не продадуть. За досить оптимістичними оцінками, ця щаслива мить буде хіба що в першій половині наступного року. І досвід приватизації шести обленерго, що тягнеться (з урахуванням процедури добору радника) ось уже понад рік, оптимізму щодо швидкого продажу не додає.
На практиці це означає «фізкульт-привіт» бездефіцитному бюджету, що мало влаштовує уряд. Інша річ, чи в змозі він щось змінити. Нині уряд «розважається» тим, що «виховує» ФДМ. Нова програма відносин у приватизації навдивовижу схожа на стару: «Як вирішив прем’єр, так і буде».
Утім, гроші платитиме все-таки не прем’єр і навіть не Фонд, а покупці об’єктів. Якщо буде що купувати. Аби привабити покупців, треба складати нові списки... наражаючись на нові конфлікти.
На початку року в ФДМ склалася напружена ситуація. План надходжень тріщав по всіх швах. Очікувані гроші від приватизації обленерго (близько 700 млн. грн.) плавно переїхали з першого кварталу на другий. Потрібні були нові об’єкти, і на світ Божий з’явилися два списки підприємств, призначених на продаж. Перший із них пропонував продаж восьми контрольних пакетів акцій номінальною вартістю 121 млн. грн. Зокрема ВАТ «Росава», ВАТ «АвтоЗАЗ» і ВАТ «Нікопольський південнотрубний завод». Другий список — із блокуючих пакетів 24 підприємств — тягне за номіналом на 92,3 млн. грн. У нього ввійшли «Запоріжсталь», Алчевський меткомбінат, «Хартрон», «Донецьккокс» тощо.
Однак відразу ж (утім, цілком прогнозовано й не вперше) здійснилася буря. На амбразуру кинулися обладміністрації, що захищають рідних і добре знайомих директорів або не менш любі фінансово-промислові групи.
Цікаво, що саме стосовно групи контрольних пакетів заперечень було менше. З восьми підприємств протестували тільки проти двох. «Росаву» не хотіла віддавати Київська, а Нікопольський південнотрубний завод — відповідно Дніпропетровська облдержадміністрації. Зате навколо блокуючих пакетів пристрасті розгулялися. З 24 підприємств відкидалися відразу дев’ять. Воно й зрозуміло — на більшості з них уже більш-менш сформовані групи інтересів. За цих умов продаж пакета реально загрожує тим, що прийде хтось «лівий» і внесе непотрібне сум’яття. А кошти на викуп пакетів акцій є не в усіх. Та й навіщо, власне, їх витрачати на непотрібну справу?
Уголос, ясна річ, нічого схожого не говорять — навпаки, збереження за державою блокуючих пакетів зворушливо пояснюється необхідністю збереження державного впливу тощо. Хоча довга історія української приватизації практично не знає випадків, коли за існування приватного власника державні 25% на щось вплинули.
Зате боротьба демонструє ступінь впливовості обладміністрацій (ОДА). Так, Донецька може безсумнівно записати у свій актив те, що плани ФДМ продати блокуючі пакети акцій ВАТ «Донбаскабель», ВАТ «Донецьккокс» так і залишилися на папері. Трофеї Луганської ОДА — зняття з продажу Алчевського меткомбінату й Алчевського коксохіму. Справді, на цих підприємствах уже є власники — навіщо зайві витрати?
Можна відзначити зникнення з останнього варіанта списків ВАТ «Хартрон». Загалом-то про багатостраждальні пакети акцій цього підприємства то згадують, то забувають, у прямій залежності від зміни політичної ситуації. А нині офіційна причина така — проти приватизації виступає... Національна академія наук... Хоча треба все-таки пам’ятати, що історія української приватизації знає чимало випадків, коли підприємство зникало не те що зі списку — воно зникало в розпал оголошеного конкурсу.
Тепер з’явився черговий список приватизації підприємств. У ньому ми знаходимо кілька металургійних підприємств на зразок «Азовсталі», меткомбінату ім. Ілліча (хоча його, пам’ятається, уже продали), Макіївського МК (а його, пам’ятається, банкрутували), Дніпропетровського МК ім. Петровського, ВАТ «Запоріжабразив». Однак якщо найгостріша фаза боротьби за металургійні комбінати після встановлення контролю над МК ім. Ілліча та «Азовсталлю» завершилася, то в іншої експортної галузі — хімічній — усе ще попереду.
Продовження метушні навколо «Рівнеазоту» — це ще квіточки. «Ягідки» цілком можуть початися на «Сумихімпромі», від приватизації якого ФДМ воліє одержати не менше 440 млн. грн. А є ще й сєверодонецький «Азот» (770 млн.). Обидва підприємства фігурують у кількох варіантах списків, проте чи продаватимуть їх нинішнього року, покаже майбутнє. Утім, на долі ВАТ «Сумихімпром» неминуче позначиться згадка про нього в «фонотеці майора Мельниченка». Аби спростувати «наклепи ворогів», підприємство цілком можуть прискорено продати.
У будь-якому випадку процеси приватизації цього року форсуються. Державі конче потрібні гроші. Тим паче що вона, нарешті, публічно визнала, що неспроможна управляти своєю власністю. Усе це разом узяте обіцяє приватизаторам далеко не нудне життя. Стосовно списків, то їх, безсумнівно, можна й потрібно читати. Це допомагає зрозуміти, звідки дме вітер великої політики, а часом — і як він пахне.