Увесь тиждень Верховний суд України розглядав ситуацію з власністю Нікопольського заводу феросплавів. Із огляду на напругу пристрастей навколо підприємства, пильний інтерес до того, що відбувається, був гарантований. Особливо коли врахувати, що ВСУ розглядав справу фактично... втретє: дві попередні спроби підтвердили законність придбання підприємства.
Відомо, коли історія повторюється, це скоріше фарс. Стосовно третього разу відповідну приказку не придумали. Можливо, слід говорити про замовлення? Тим паче що практично всі публічні звинувачення на адресу власника основного пакета НЗФ — консорціуму «Придніпров’я» — так і не підтвердилися.
Фактично залишилася тільки претензія щодо порушення термінів продажу підприємства. Проте обгрунтованість цього обвинувачення дуже спірна: переважну більшість (понад 90%) великих підприємств, як і НЗФ, було приватизовано менш як за 75 днів. Отож, теоретично тепер приватизацію будь-якого з них можна оскаржити. У цьому разі повернення акцій державі викличе загрозу поновлення реприватизації по всій країні. Представники Фонду держмайна України вже заявляли в суді: приватизацію будь-якого підприємства можна скасувати, навіть коли помилявся лише Фонд. Позиція, що й казати, багатообіцяюча...
А от претензії до ціни, за якою продано контрольний пакет акцій НЗФ, ані Генпрокуратурою, ані Кабміном, ані ФДМУ в суді не висувалися. Представники Генпрокуратури визнали — питання ціни не порушувалося в позові та не обговорювалося в суді. Що, загалом, і не дивно: НЗФ було продано в кілька разів дорожче, ніж два інші феросплавні заводи (Запорізький і Стахановський), законність приватизації котрих принаймні зараз не заперечується.
Більше того, Генпрокуратура під час останнього судового розгляду визнала відсутність у них претензій до покупця: покупець нічого не порушував, усіх порушень припустився ФДМ. Не виявлено й юридичних ознак змови між «Придніпров’ям» і чиновниками. Із цього приводу партнер юридичної фірми «Правіс: Рєзников, Власенко і партнери» Сергій Власенко, котрий представляє в суді інтереси консорціуму «Придніпров’я», зауважив: «Якщо порушувала держава, вона має висувати претензії лише до самої себе». Проте законність придбання, яка випливає з цього, Кабмін явно не влаштовувала.
Перед початком розгляду Верховним судом справи про законність приватизаційного продажу 50%+1 акція НЗФ консорціуму «Придніпров’я» представник інтересів Кабміну Степан Мельник заявив, що, відповідно до вказівок, отриманих ним від міністра юстиції Головатого, укладання мирової угоди виключене.
Тим часом, аби завершити й так довго триваюче та контрпродуктивне протистояння, «Придніпров’я» якраз і пропонує примирення. Основним елементом його стане цільове виділення коштів інвестором на реалізацію соціальних програм міста Нікополя й регіону. Можливі різноманітні варіанти інвестування, зокрема, виділення грошей на розвиток міста, пов’язаний із діяльністю заводу, чи фінансування бюджетів різноманітних рівнів із відповідним цільовим використанням коштів.
Цим узагалі-то й пояснюється активна підтримка його власника трудовим колективом. Робітники не хочуть втрачати соціальні гарантії, а нинішній власник забезпечує їм кращий у галузі колективний договір, пільги та ін.
Цікава заява пролунала цього тижня з вуст радника президента України Віри Ульянченко: мирова угода є одним із варіантів виходу зі складної ситуації, що його вивчає Віктор Ющенко. В іншому разі неминучі багаторічні спори, причому не лише в українських судах.
Відповідно до Європейської конвенції прав людини й рішень Страсбурзького суду, добросовісного покупця не можна карати й позбавляти власності, коли порушень припустився не він, а держоргани.
На спеціальній прес-конференції Сергій Власенко заявив: якщо український суд не хоче вважатися азіатським (у найгіршому значенні цього слова), він повинен визнати ПФК «Придніпров’я» добросовісним покупцем акцій заводу, як у таких випадках заведено в Європі.
Зауважимо, недавно практично про це саме говорив і Юрій Єхануров: «Цивілізація починається там, де починаються зрозумілі світові правила гри. Для всього світу зрозумілі правила гри на фондовому ринку. Щойно ми в цій сфері створимо острівець, усе, країна пішла. Поїзд цивілізації біжить попереду, і ми поки ще бачимо його вогники. Не можна припустити, аби вогники зникли й ми не знали, в якому напрямку рухатися... Щоб ми, розробляючи своє законодавство, закладали ці думки «в повсякденну управлінську практику». Поза сумнівом, Нікополь тягне як мінімум на роль вогника.
Не варто забувати також, що фактично йдеться не стільки про повернення акцій державі, скільки про перехід їх під контроль іншого акціонера заводу — групи «Приват». Нині в неї є 26% акцій, у дружніх «Придніпров’ю» структур, крім оскаржуваних 50% плюс одна, — приблизно 23%.
Як вважають експерти, у цьому випадку за умови, що дві найбільші промислово-фінансові групи ворогують через завод і обидві мають у ньому приблизно рівні частини, продати акції, навіть у разі повернення, комусь сторонньому просто не вдасться. Покупець зіштовхнеться точнісінько з тією самою ситуацією, з якою сьогодні зіштовхується держава. Обидві сторони блокують збори акціонерів, де кворум, як відомо, становить 60%. Із огляду на те, що зараз усе відбирають у «Придніпров’я», потенційному покупцеві доведеться домовлятися з «Приватом».
Отримавши контроль над НЗФ у будь-якій формі, група може цілком монополізувати феросплавний ринок України, бо в неї в руках опиняться практично 100% виробництва феросплавів і гарантовано 100% марганцевих ГЗК. У такій ситуації «Приват» зможе диктувати цінову політику всій українській металургії й одержувати за рахунок цього надприбуток.
Стосовно ж «приватівського» ставлення до соціальних програм, то воно загальновідоме: приклади буквально за порогом Нікополя...
Недавно прем’єр заявляв, що «якби вдалося об’єднати інтереси всіх феросплавників, то, роблячи одну гру на світовому ринку, ми могли б домогтися серйозних результатів. І моє завдання, моя мрія — знайти траєкторію розвитку для феросплавної галузі, а вже потім вирішувати, у приватну власність її передавати чи куди завгодно». Проблема в тому, що мрія Юрія Івановича має шанс справдитися не так, як йому хотілося б. Які наслідки для металургії України принесе такий «чесний і відкритий» конкурс, варто запитати в самих металургів. У них така перспектива ентузіазму не викликає...
Те, що «Привату» потрібен завод, — сумнівів не викликає. Питання в іншому — що від цього виграє держава?
Під час корпоративного конфлікту було завдано дуже сильного удару по репутації української судової системи. Занадто вже легко вона генерувала десятки однакових судових рішень, написаних буквально під диктовку однієї з бізнес-груп. Навряд чи збереження такої ситуації можна віднести до досягнень нової влади.
За іронією долі, саме останній уряд сповна відчув усі недоліки української юридичної системи. Той самий Головатий протягом десяти днів виявився двічі звільнений Верховної Радою — спочатку разом з урядом, потім персонально. Причому обидва рази — через «революційну доцільність», точніше, те, як її розуміють депутати. Із юридичної точки зору, до обох рішень є великі запитання. Тепер міністр на своїй шкурі відчує, яке це — бути призначеним винним.
Можливо, це допоможе сторонам зрозуміти одна одну без міжнародних судів? Як уже зазначалося, мирова угода можлива на будь-якій стадії судового спору. А либонь солом’яна згода завжди вважалася кращою, ніж золота звада.