Для нової влади вкрадена «Криворіжсталь» є певним сигнальним об’єктом. Під час передвиборної боротьби про це несправедливо продане підприємство говорилося стільки, що просто замовчати питання неможливо навіть суто теоретично. Отож будь-яке рішення приймати доведеться. Запитання — яке.
Іронія долі в тому, що особливі почуття до криворізького велетня були й у попереднього президента. Протягом кількох років Фонд держмайна намагався виставити об’єкт на продаж, а Леонід Данилович із такою самою регулярністю його знімав. До речі, саме йому належать пророчі слова: коли дійде до приватизації «Криворіжсталі», «усе, що було досі, видасться квіточками».
І лише за рік до завершення своїх повноважень, у серпні 2003-го, Кучма все-таки наважився продавати. Хоча тільки своїм.
Іноземців про це, взагалі-то, попереджали. Особливо нетямущим голова ФДМ Михайло Чечетов роз’яснював, що додаткові умови конкурсу покликані усунути від участі в ньому компанії, не зацікавлені в розвитку комбінату: «Ми ніколи не допустимо, щоб на «Криворіжсталь» прийшли пройдисвіти і шарлатани».
Сам конкурс відбувся в рекордно стислі, як для такого об’єкта, терміни: оголошений 12 травня 2004-го, а переможець визначився вже 14 червня.
Умова, яка усуває конкурентів, стосувалася обов’язкового виробництва українського коксу. У результаті трьох закордонних претендентів — київську дочку компанії LNM «Іспат Вугілля», російські «Северсталь» і «Евразхолдинг» — до конкурсу не допустили.
Тим часом LNM (Лакшмі Міттал) готовий був заплатити за криворіжсталівський пакет 1,5 млрд. дол., а «Cеверсталь» (Олексій Мордашов) — 1,2 млрд. Цікаво, що за кілька днів до конкурсу навіть Леонід Данилович висловив думку, що буде отримано близько мільярда доларів. Проте в даному разі його рекомендації не врахували.
Недоотримані в бюджет гроші по ходу розвитку подій оцінювалися в межах від 2,1 млрд. грн. (на стільки більше пропонувала «Северсталь») до 3,7 млрд. грн. (LNM). На цьому тлі сьогоднішні твердження Президента Ющенка, що «Криворіжсталь» коштує 15 млрд., видаються серйозною натяжкою. Реально понад півтора мільярда доларів за об’єкт ніхто не пропонував.
Позбавлені права взяти участь у конкурсі, закордонні покупці не були налаштовані на тривалі протести. Юридичну ініціативу перехопили українські компанії. Вони позивалися між собою стосовно незначних порушень у процесі проведення конкурсу. Одночасно було подано чимало позовів народних депутатів України, зокрема голови спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації Валентини Семенюк. Спочатку намагалися заборонити проведення продажу, а потім — домогтися скасування його результатів.
Два акціонери ВАТ «Криворіжсталь» звернулися в Печерський суд міста Києва з позовом про захист своїх прав на володіння акціями підприємства. Обидва заявники запевняли: якщо суд задовольнить позов Павла Ігнатенка й Ірини Назарової, які вимагали скасувати рішення про випуск акцій металургійного комбінату, вони позбудуться цінних паперів, придбаних під час пільгової підписки. Позивачі зазначають, «що П.Ігнатенко та І.Назарова жодного дня не працювали на заводі й навіть не є акціонерами ВАТ «Криворіжсталь», тоді як працівники підприємства заслужили право на володіння акціями своєю працею».
Ще однією причиною, що підштовхнула акціонерів звернутися в суд, стало безпідставне, на їхню думку, скасування Кабміном ухвалених раніше рішень про узгодження плану розміщення акцій ВАТ «Криворіжсталь». Таким чином, на думку заявників, результати пільгової підписки на акції, в якій брали участь працівники заводу, виявилися під сумнівом.
Проблема юридичної системи в тому, що, продемонструвавши похвальну оперативність у розгляді позову однієї сторони, волинити з іншими заявниками трохи незручно.
Поки суд та діло, у Кабміні сьогодні немає єдиної думки з приводу того, що робити з «украденим у народу комбінатом». Так, перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах, який очолює міжвідомчу робочу групу з відпрацювання проблемних питань приватизації, говорить про кілька варіантів рішень стосовно «Криворіжсталі», серед яких — збереження цього підприємства у держвласності; повторна приватизація, але на умовах визначення реальної вартості підприємства, прозорої процедури конкурсу та однакових умов для учасників, а також визначення реальної вартості об’єкта й доплата нинішнім власниками до реальної вартості.
Природно, спочатку треба буде пройти судові процедури. Очікується, що Верховний суд України розгляне питання про «Криворіжсталь» до 8 березня.
Терміни, поза сумнівом, оптимістичні. Але наскільки реально закінчити все за півтора тижня?
Проте найцікавіше буде далі. Українським правосуддям, очевидно, не обмежиться: з розповсюджених за пільговою підпискою акцій нехай кілька штук, але напевно перепродано за кордон. А отже, скривджений, ображений акціонер, якому завдано непоправної моральної шкоди, може звернутися у суд Стокгольма чи Лондона. Вимагаючи накладення арешту на що-небудь українське. Навряд чи це допоможе зупинити реприватизацію, але зробити процес тривалим і дорогим цілком може.