Процеси навколо приватизації ВАТ «Криворіжсталь» уже стали показовими та значною мірою «знаковими» як для вітчизняних бізнесменів, так і для іноземних інвесторів, котрі планують вкладати кошти в українську економіку.
Нині тривають два судові розгляди про визнання недійсним договору купівлі-продажу контрольного пакета акцій, укладеного між Фондом державного майна України й покупцем пакета — Інвестиційно-металургійним союзом (ІМС), який виграв оголошений Фондом конкурс. Одна справа розглядається Печерським районним судом, друга — Господарським судом м. Києва.
Як і очікувалось, у квітні процес вийшов на міжнародний рівень. Власник ВАТ «Криворіжсталь» звернувся до Європейського суду з прав людини з проханням захистити його права.
І, на думку юристів адвокатської компанії «Правіс: Рєзніков, Власенко і партнери», котра захищає інтереси ІМС, справа аж ніяк не безперспективна.
За їхніми словами, існує кілька поширених міфів. Перший — що рішення Європейського суду мають рекомендаційний характер. Насправді, відповідно до Конвенції про захист прав людини й основних свобод, до якої приєдналася й Україна, його рішення обов’язкові для держав—учасниць Конвенції. Виконання рішень Європейського суду контролюється Комітетом міністрів Ради Європи. Крім того, Європейський суд виніс уже близько 20 рішень проти України. І в більшості цих рішень заявникам присуджено значну компенсацію.
Другим міфом є те, що Конвенція не поширюється на права юридичних осіб. Тут треба зауважити: цей документ прямо передбачає можливість для неурядових організацій звертатися до Європейського суду з заявою про порушення державою-учасницею положень Конвенції.
Є й реальний прецедент — рішення в справі «Совтрансавто Холдинг проти України». Ним було визнано порушення прав на справедливий судовий розгляд і мирне володіння майном російського підприємства.
Отож з юридичними перспективами все в порядку. Вони, як мінімум, не гірші, ніж перспективи українського уряду в цій справі. Ще торік договір купівлі-продажу пакета акцій «Криворіжсталі» намагався оспорити інший учасник конкурсу, котрий хоч і пройшов усі судові інстанції, аж до Верховного суду України, проте довести його (договору) невідповідність законодавству не зміг. Паралельно цей другий учасник ініціював такий самий процес у господарських судах, але й там його чекала невдача: всі суди, аж до Вищого господарського суду України, підтвердили законність приватизації.
Тому завдання нової влади, яка оголосила «хрестовий похід» за «Криворіжсталь», було непростим — як мінімум, «зламати» ухвалу Верховного суду України. Проте всім і кожному зрозуміло, що для революційної волі перешкод не існує.
У результаті відбулася «лобова атака». У лютому ц.р. юрист Ірина Назарова, котра не була учасником конкурсу й, відповідно, не мала стосунку до справи, подала заяву про перегляд рішення Печерського районного суду, який торік першим визнав законною приватизацію «Криворіжсталі», за нововиявленими обставинами. І буквально через два дні суддя скасувала рішення трьох судових інстанцій, у тому числі й Верховного суду України.
При цьому жоден учасник розгляду, крім судді й заявниці, аж до винесення ухвали не знав, про що, власне, заява: суддя відмовила в ознайомленні з її змістом.
Те, що юрист Назарова взагалі не може подавати таку заяву, оскільки не брала участі в справі, очевидно, також не було перешкодою. І це при тому, що суду не подали жодної нововиявленої обставини. Зате жодному з учасників суддя не дала можливості підготувати й подати заперечення.
Так розпочався новий процес у Печерському районному суді м.Києва, а вже 01.03.2005 р. господарська палата Верховного суду України дістала можливість «без проблем» скасувати рішення судів господарської гілки.
Загалом, приводів для звернення до Євросуду вистачає. За словами юристів ІМС, їхня заява повністю стосується розгляду Печерським районним судом заяви адвоката І.Назарової.
Оскільки ухвалу про перегляд справи за нововиявленими обставинами не можна оскаржити на національному рівні, то подання заяви до Європейського суду стало можливим одразу після її винесення.
Сама ж заява стосується порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, за якою держава повинна забезпечити особі право на справедливий судовий розгляд. Одним із головних аспектів цього права є принцип неприпустимості перегляду справи після її остаточного вирішення судами.
Оскільки, виносячи рішення, Європейський суд спирається на свої попередні рішення (прецеденти), то в своїй заяві адвокати посилалися не менш як на сім рішень Європейського суду з приводу порушень різними державами згаданих аспектів права, гарантованого статтею 6 Конвенції. Є в заяві посилання й на згадану вище справу «Совтрансавто Холдинг проти України».
Чого ж слід очікувати від розгляду справи в Європейському суді? Рішення, яким він визнає порушення державою прав, гарантованих Конвенцією, має своїм наслідком зобов’язання держави виправити порушення стосовно заявника й дуже часто — виплатити йому компенсацію.
Відповідно, коли Євросуд визнає, що сталося порушення статті 6 Конвенції, це неодмінно спричинить перегляд справи на національному рівні. У випадку з «Криворіжсталлю» йтиметься фактично про скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва.
Отже, буде поновлено дію рішень трьох судових інстанцій, винесених раніше, у т.ч. і грудневої ухвали Верховного суду України.
Поновлення ухвали Верховного суду України створить юридичну колізію з постановою господарської палати цього самого суду від 01.03.2005 р. Швидше за все, це призведе до перегляду цієї постанови за винятковими обставинами.
Звісно, з огляду на деякі заяви ряду високопоставлених українських політиків, можна уявити, що найближчим часом договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Криворіжсталь» буде визнано недійсним у судовому порядку. Але наслідком такого рішення має стати реституція відповідно до положень Цивільного кодексу України, тобто повернення сторін у попередній стан.
Відповідно, державу зобов’яжуть повернути ІМС суму коштів, сплачених за пакет акцій, — 4 мільярди гривень, і це без компенсації.
Проте в державному бюджеті на 2005 рік просто не закладено гроші на ці цілі. Якщо ж новий уряд збирається отримати акції «Криворіжсталі», не відшкодовуючи сплачені кошти, — це ще один привід для звернення до Євросуду. В цьому разі порушується Протокол Конвенції про захист прав власності.
Уже неодноразово розглядався і такий момент. Якщо Європейський суд винесе рішення на користь ІМС на підставі статті 6 Конвенції, а пакет акцій на той час уже реалізують іншому інвестору, то уряд України зіштовхнеться зі складною проблемою. По-перше, необхідно буде поновити права ІМС, переглянувши справу, що означає фактично необхідність повернення пакета акцій. По-друге, слід буде заплатити компенсацію, по-третє, вирішити конфлікт із новим інвестором. На все це знадобляться гроші. І хто відповідатиме за всі юридичні прорахунки нової влади в період «революційного романтизму»?
Слід урахувати, що зазвичай Європейський суд розглядає справи досить довго, нерідко три роки й більше. Увесь цей час зберігатиметься ситуація невизначеності.
Звісно, не можна виключати, що благодушне ставлення уряду України до низки процесуальних порушень і можливих наслідків для держави пояснюється впевненістю в тому, що європейські інституції надали йому карт-бланш на «ревізію» власності всіх бізнесменів, наближених до колишньої влади, а отже, рішення Євросуду буде «автоматично» сприятливим для України. Можливо, такі думки й є цілком обгрунтованими.
Проте водночас не слід забувати: Європейський суд зарекомендував себе як орган, котрий під час оцінки дотримання державою прав особи часто абстрагується від політичного «образу» такої особи. Приміром, 1994 року суд одноголосно визнав, що Греція порушила право власника місцевих нафтопереробних заводів «Стрен». І це при тому, що контракти укладалися з також малопопулярним режимом «чорних полковників», а парламент цієї країни пізніше скасував їх законами. Проте зв’язки власника заводу з ліквідованою грецькою хунтою не справили враження на Європейський суд.
Утім, це було в 1994-му. Чи в Києві сподіваються, що нині в Страсбурзі все інакше?