Чого не віднімеш у нашої приватизації, то це прозорості. Як і очікувалося, помилитися, під кого написано додаткові умови щодо приватизації «Криворіжсталі», неможливо навіть теоретично.
Важко точніше прописати, що «правильний переможець» конкурсу повинен називатися промислово-фінансовим консорціумом «Інвестиційно-металургійна спілка». Нічого несподіваного в цьому немає: конкурс із самого початку очікувався під Віктора Пінчука (підприємства групи «Інтерпайп») і Рината Ахметова (System Capital Management (SCM). Тож прогресивну громадськість не розчаровано.
Елемент невідомості зводився лише до того, якій конкретно з «відсікачок» віддадуть перевагу. Але тепер уже відомо, що цю почесну роль виконає умова про те, що претендент повинен три роки продукувати по мільйону тонн коксу в Україні, причому впродовж двох із них — прибутково.
У нашій Галактиці всі такі компанії можна перерахувати на пальцях однієї руки: крім SCM, може підійти хіба що ІСД. Вже в групи «Приват» будуть проблеми (з прибутковістю). За «бугром» підхожих компаній немає взагалі.
Економічного сенсу це обмеження не має. Навіть після всіх перекуповувань активів SCM не зможе забезпечити «Криворіжсталь» своїм коксом — їй довелося б закривати і «Азовсталь», і Єнакієве. Втім, економіка для «відсікачок» — річ глибоко вторинна.
Крім основної «стоп-умови», у конкурсний регламент закладено й інші, дрібніші. Аби максимально обмежити можливості конкурентів, записали, що претендент повинен «бути включений у Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України». Це наш теплий привіт Індостану й Череповцю. З огляду на те, що конкурс триватиме місяць, зареєструвати українську «дочку» навряд чи хто встигне...
У принципі, перший етап конкурсу тепер можна було б у зв’язку з непотрібністю й відмінити, відразу перейшовши до повторної оцінки пакета й переговорів із переможцем.
Стартова ціна за 93% акцій безпрецедентна для України — 714 млн. дол. і навіть на 50 млн. дол. перевищує номінальну вартість акцій. Не мільярд, ясна річ, але теж непогано.
Інша річ, що ця сума дуже близька до межі можливостей і Ахметова, і Пінчука. Навіть удвох вони бідніші від власника «Северстали» Олексія Мордашова чи індійців, але справа не тільки в цьому. Крім покупки «Криворіжсталі», «Інтерпайпу» і SCM доведеться витрачатися мінімум на двох об’єктах — «Павлоградвугіллі» (170 млн. дол.) й «Укррудпромі» (викуп першої частини держпакетів на суму до 100 млн. дол.). Причому вже очевидно, що навіть за нинішніх цін на метал збирання грошей одночасно і на металургію, і на вугілля не безпроблемне.
Принаймні саме з такими проблемами пов’язують позов міноритарного акціонера, який вдруге зупинив продаж «Павлоградвугілля». Бадьоро пройшовши через славнозвісний Печерський районний суд м.Києва, рішення було точно й беззаперечно виконано ФДМ. Відсутність будь-якого коментарю Фонду держмайна чітко вказує, що за зворушливою турботою про маленьких акціонерів стоїть хтось великий.
Продаж «Павлоградвугілля», анонсований як «президентський експеримент», справді вийшов на рідкість повчальним. Держава розписалася в неспроможності обстоювати свої інтереси. За іронією долі, у той самий момент, коли приватизатори зупиняли продаж західнодонбаських шахт, вони ж терміново дописували додумови щодо «Криворіжсталі». Що в них у той момент робилося на душі, дехто з них, можливо, розкаже років через три-чотири.
Утім, Фонд держмайна стороною процесу давно вже не є: він радше хлопчик для биття в дорослих дядьків. Нині йому доведеться одержувати стусани й гулі з усіх мислимих і немислимих боків.
Бійка очікується серйозна. Оскільки наприкінці квітня з’ясувалося: участь «Северстали» у криворізькому конкурсі — це вже не пустопорожні домисли.
29 квітня «Северсталь» засвітила на балансі 790 млн. дол., отриманих від продажу єврооблігацій. Наступного дня надійшла заява про те, що череповчани й найбільший у світі європейський концерн Arcelor спільно братимуть участь у конкурсі з приватизації ВАТ «Криворіжсталь». При цьому Arcelor одержить 20—25% акцій (очевидно, коштуватиме це порядку 250 млн. дол.).
Як заявив Олексій Мордашов, на самому конкурсі інтереси консорціуму представлятиме інвестиційна група Citigroup Global Marketing.
Хоча чогось такого чекали, удар був сильним і зіпсував безлічі людей травневі свята. Умови конкурсу довелося терміново доробляти. Контрударом Києва стало різке форсування термінів продажу. Ще недавно говорили, що оголошувати його з «перепою» після свят не можна, і початок конкурсу анонсувався на кінець місяця. Тепер, справедливо вирішивши, що кому треба — той не п’є, вистрілили відразу, зробивши росіянам неприємний сюрприз.
Заради справедливовсті: реакція «Северстали» була оперативною. Вже через день після опублікування умов вона заявила про їхню дискримінаційність і необхідність перегляду. І зробила це в гранично різкій формі одночасно в Києві й Москві. В Україні після зустрічі з представниками ФДМ представник Citigroup Іраклій Мтібелішвілі заявив, що «коксова умова» суперечить як українському, так і міжнародному законодавствам. Зокрема, українсько-російському Договору про заохочення та взаємний захист інвестицій від 1998 року, а також аналогічному українсько-американському договору. Отже, умови конкурсу необхідно привести у відповідність із законодавством.
Хоча «Северсталь-Arcelor» шукають незалежного українського виробника коксу, шанси знайти охочих засвітитися в його ролі дуже малі. ІСД нині для повного щастя бракувало тільки війни (в інтересах росіян) з Ахметовим. Ігор Коломойський (у котрого є дніпропетровські коксохіми), можливо, і повоював би, але він відсікається умовами прибутковості й прозорості структури власності. А до останнього терміну подачі заявки (11 червня) залишається ледь більше трьох тижнів.
По суті, залишаються суди. Цілком очевидно, що «силовий варіант», хоч скільки розводилися б про миролюбність, стане основним. Про що фактично говорив у Москві й заступник генерального директора «Северсталь-групп» Вадим Махов: «Ми візьмемо участь у конкурсі й докладатимемо всі зусилля для чесної конкурентної боротьби. Якщо здоровий глузд не восторжествує й умови не буде приведено до міжнародних норм, усі спори можуть вирішуватися в міжнародному суді».
Прізвище пана Махова найближчим часом доведеться запам’ятати багатьом у Донецьку та Дніпропетровську. Вадим Олександрович відповідальний за корпоративні злиття й поглинання, із яких «Северсталь» останніми роками не вилазить. Він же керує операцією з купівлі «Криворіжсталі». З огляду на нагромаджений досвід, «відшити» його буде непросто. «Северсталь» можна називати як завгодно, але ні на особливу «біло-пухнастість», ні на відсутність бойового досвіду вона не скаржиться.
Принаймні та конфігурація, із якою череповчани заходять в Україну, явно розрахована саме на війну. Так, заявку на конкурс подасть американська дочка «Северстали» Severstal North America. Отже, позиватися в разі чого доведеться саме в Штатах. А «прокинувши» Arcelor, можна одержати букет позовів по всій Європі. З огляду на те, що центри прибутків наших бізнес-груп виведено на офшори (причому частина з них американські), цілком можна влаштувати дуже веселе життя. Аж до ламання можливих фінансових схем.
Плюс маленькі неприємності на російському ринку для трубників, збуту залізничних цистерн (у світлі нових призначень у російському уряді) тощо. Тож сєвєрсталівські шанси не слід оцінювати як нульові.
Крім батогів, передбачаються і пряники — у вигляді можливого паритетного управління з українським партнером (якщо такий знайдеться). Не виключено, що це реверанс у бік Віктора Пінчука. В українському консорціумі в нього об’єктивно найслабші позиції. Через півроку — другий тур президентських виборів, після яких (незалежно від їхнього результату) прямий вихід на нового Президента у Віктора Михайловича буде гіршим. Отже, з огляду на українські реалії, кількість охочих відкусити шматочок від його бізнесу різко зросте.
Крім того, пан Пінчук позиціонується як найліберальніший олігарх — а історія з можливим «прокиданням» Citigroup Global Marketing і Pricewaterhouse Coopers (радник Tata Steel) цей імідж, як мінімум, не зміцнить. Не говорячи вже про те, що на «Криворіжсталі» на нього однозначно чекає роль молодшого партнера: SCM знає бізнес із чорними металами безсумнівно краще...
Росіяни постараються запустити й важку зброю — плановану на кінець травня — початок червня особисту зустріч президентів України й Росії.
Хоча... З огляду на те, що недавно ми на основі особистих домовленостей подарували росіянам Інгулецький ГЗК, за «понятійними» розкладками це вони нам винні. Крім того, «Северсталь» зовсім не приречена на перемогу: зрештою на цілком відкритому та прозорому конкурсі в Угорщині за металургійну компанію Dunaferr росіяни програли ІСД.
Утім, на самому заводі й у місті людей, очевидно, куди більше цікавить інше. Приміром, який розумник додумався записати, що покупець не має права скорочувати робочу силу аж... шість місяців. Чому ми страшенно пишаємося тим, що в Польщі й Угорщині пропонуємо робітникам кращі, ніж конкуренти, соціальні пакети й гарантуємо робочі місця на п’ять років уперед, а в рідній батьківщині діємо цілком інакше?
Що означає чудове поняття «забезпечення беззбиткової роботи підприємства»? Добродії, йдеться про комбінат, який у найгірші періоди низьких цін на металопрокат не опускався за рентабельністю нижче 9%! А якщо нижче... Який сенс його тоді взагалі приватизувати, якщо новий власник (за бажання) позвільняє людей і з повним правом працюватиме «в нуль»?!
Зрештою, якщо завод треба віддати саме Ахметову й Пінчуку, то навіщо проводити конкурс? Ухвалимо — точніше, спробуємо ухвалити — окремий закон про ту ж таки концесію — із жорсткими умовами, зобов’язаннями, нормальною соціалкою тощо. Умови розробити можна, було б бажання. Нібито ніхто не йде під гаслом «Ми тут бабок наваримо», то навіщо влаштовувати фарс?
Не продамо нинішнього року — не смертельно. Віктор Михайлович і Ринат Леонідович простять це якось українському народу, вони ж патріоти...