Організатори конкурсу по «Криворіжсталі» заслуговують найвищої оцінки. Чітко поставленої мети (продати комбінат Віктору Пінчуку й Рінату Ахметову) було спокійно й методично досягнуто. За винятком поправки на соціальні гарантії, не було допущено жодного відхилення від накресленого шляху.
Основний принцип конкурсу був простий: «Собака гавкає, а караван іде». Побічним ефектом стало досить демонстративне вказування опозиції, чого вона реально варта. Ні блокування трибуни в парламенті, ні досить емоційні виступи депутатів, ні пробіжки до Фонду держмайна ні на що не вплинули.
Потенційну загрозу створювали хіба що суди. Природно, до середини листопада незалежна українська судова система ані найменшої загрози для організаторів і переможців конкурсу не становить. Потім, щоправда, можливі варіанти — залежно від того, хто переможе на виборах.
Проте і ця небезпека переважно теоретична. До листопада може статися, як мінімум, кілька подій, наприклад, акції комбінату можуть бути перепродані.
Навіть голова ФДМ Михайло Чечетов відзначив, «що в договорі купівлі-продажу немає умов, відповідно до яких, «Криворіжсталь» не може бути перепродана». Правда, на експертну думку Михайла Васильовича, «відповідно до законодавства, таке рішення може бути прийняте тільки за згодою Фонду», що робить його неможливим. Зворушливо, звісно... Цікаво, скільки часу знадобиться претендентам на отримання такого дозволу? Є такі телефони, з яких одного дзвінка з головою вистачить. Той же проданий позаторік Північний ГЗК благополучно змінив власника вже двічі.
І, нарешті, головне. Гроші, отримані за «Криворіжсталь», держава витратить задовго до виборів. Слід гадати, на зарплату. Тож будь-якому уряду, який вирішить анулювати результати конкурсу, доведеться шукати 804 млн. дол. (це еквівалентно річному бюджету такого міста, як Київ).
Можна сміливо припустити, що в Державному бюджеті України на 2005 рік статті «Повернення грошей, сплачених за «Криворіжсталь», не буде. А оскільки фронт противників продажу неоднорідний (одні виступають проти приватизації як такої, інші просто хотіли б відкритого конкурсу), створюється ще ширше поле для гри.
Отже, ймовірність того, що держава хоч колись отримає акції назад, знижується до нуля. Власне кажучи, конкурс був настільки прозорий, що виникало єдине запитання — скільки готові були заплатити за пакет структури, близькі до System Capital Management Ахметова (є думка, що на першому етапі витрати інших учасників пулу інвесторів мінімальні), і з яким формулюванням відсічуть іноземців.
Платити мільярд доларів SCM не стало, обмежившись перевищенням стартової ціни на 12%. Втім, це теж гроші — премія у 85 млн. дол. Пропозиція другого допущеного до конкурсу учасника — створеної на базі ІСД « Індустріальної групи» — була на півсотні мільйонів гіршою. Втім, ІСД на конкурсі побував, радше, «для меблів». На комбінат у нього немає своїх ресурсів.
Інших учасників до конкурсу просто не допустили: ФДМ дійшов до пункту про обов’язкове виробництво українського коксу і далі читати не став. Чого й слід було очікувати. Цікаво, але недавно той-таки ІСД почав будувати в Алчевську коксову батарею потужністю 1 млн. тонн. Саме наявності виробництва мільйона тонн вітчизняного коксу і вимагали від претендентів. Отож, обійдеться ця батарея у 60 млн. євро (72 млн. дол.). Це і є технічна вартість питання (якщо вона, звісно, когось хвилювала). Країна втратила на цьому застереженні від 0,5 до 1,1 млрд. дол. у вигляді плати за пакет і недоотримані інвестиції.
Втім, чиновники не переживають. Михайло Чечетов із гордістю (за нашу судову систему) зазначив, що на час проведення конкурсу з продажу «Криворіжсталі» не було жодного судового документа, який забороняв би його проведення, тож конкурс пройшов у чистому правовому полі. Додамо — а запах який же насичений стояв!
Однак у результаті Михайло Васильович міг гордо демонструвати народу недорогу пластикову ручку (імпортну), якою було підписано договір.
Трьох претендентів — київську дочку компанії LNM «Іспат Вугілля» (Лакшмі Міттал), російські «Северсталь» і «Евразхолдинг» — до конкурсу не допустили.
Безвісти зник і ще один претендент на пакет — закарпатське ТОВ «Партнер». За даними ФДМ, воно не внесло застави і, до того ж, не мало своєї печатки. Роль цього претендента звелася до подачі заявки на ознайомлення з підприємством, а документи на участь у конкурсі подала корпорація «Партнер» із якимись хорватськими слідами.
Скільки запропонував «Евразхолдинг», невідомо, зате інші претенденти свої ціни оголосили. Виявилося, що LNM (Лакшмі Міттал) готовий був заплатити за криворіжсталівський пакет 1,5 млрд. дол., а «Cеверсталь» (Олексій Мордашов) — 1,2 млрд. Недоотримано в бюджет від 2,1 млрд. грн. (на стільки більше пропонувала «Северсталь») до 3,7 млрд. грн. (LNM). Втім, уряду до цього діла немає і не буде.
Цікаво, але за кілька днів до конкурсу навіть Леонід Данилович проронив, що буде отримано близько мільярда доларів. Однак у даному разі його рекомендацію проігнорували. Що свідчить: у країні демократія.
Оголошений закордонними претендентами порядок цін означав, що якби конкурс був відкритий, «Інвестиційний союз» не потрапив би навіть на друге місце, майже вдвічі програючи кращій заявці.
Втім, відсікання чужаків прогнозувалося. Значно цікавішою виявилася реакція росіян. Точніше, практично повна її відсутність. «Евразхолдинг», назвавши конкурс «прикладом втручання адміністративного ресурсу у вільну конкуренцію», тихо «випав в осад». Власник «Северстали» Олексій Мордашов обурюється досить мляво, явно намагаючись не робити якихось різких рухів.
А російський уряд «кидок» двох своїх провідних металургійних груп проігнорував, укотре довівши наявність домовленостей із Володимиром Путіним про те, що напередодні виборів проблем із «Криворіжсталлю» росіяни нам не створюватимуть. Інша річ, що вони за це зажадають. Поки що промайнули податкові пільги для створення газотранспортного консорціуму. Втім, список можна продовжити.
Компанія LNM обурювалася трохи емоційніше; один із її представників навіть назвав умови конкурсу «дурними». Але знову ж таки — вселенського галасу минулий тиждень явно не продемонстрував. Узято тайм-аут.
У принципі, результати конкурсу можна оскаржити десь у Штатах або Стокгольмі, але швидкого результату це не дасть. Проте активно крутити тему до виборів не будуть — працювати на опозицію тому ж Мордашову в Москві не дадуть. Ну а Мітталу можуть запропонувати і якусь сатисфакцію: скажімо, Криворізький ГЗКОР (чи, що менш імовірно, «Павлоградвугілля»).
Взагалі ж весь нинішній розпродаж пов’язаний в основному із завершенням терміну повноважень Президента. Причому у зв’язці «Пінчук—Ахметов» від нього більше втрачає перший.
Після конкурсу з’явилися й перші оцінки ціни питання. Те, що, за деякими даними, у консорціумі LNM/US Steel американцям належать близько 5%, не дуже цікаво. Значно цікавіша інформація, що в ІМС співвідношення «Ахметов та інші» становить 2:1 (65:35%).
Якщо ця оцінка правильна, Рінату Леонідовичу тільки його частина покупки коштуватиме 520 млн. дол., а Віктору Михайловичу й решті — 280. Можна, щоправда, запропонувати дві-три схеми, за якими витрати будуть мінімізовані. Не випадково ж ФДМ терміново тягне на продаж Одеський припортовий (стартова ціна — понад 150 млн. дол.) чи той-таки «Укртелеком». Є й інші варіанти, якими вдячна батьківщина зможе заохотити зусилля своїх кращих людей. Список останніх уточнюється.
Поки що голова ФДМ із властивим йому оптимізмом заявляє: «Нехай подають позови. Метеорит на голову мені швидше впаде, ніж суд визнає недійсними результати конкурсу по «Криворіжсталі». Ну, у випадку з Інгулецьким ГЗК ФДМ на Місяць уже літав. Тож усе ще може бути...
Найбільш вражаюча частина угоди — остаточний поділ із держвласності пакетів акцій між учасниками ІМС — ще попереду. Дивись, і справді парасолька знадобиться — протиметеоритна.