У понеділок, 28 лютого, Печерський районний суд міста Києва має розглядати по суті позов адвоката Ірини Назарової та народного депутата Павла Ігнатенка до Фонду держмайна, ДКЦПФР, «Інвестиційно-металургійного союзу» з вимогою визнати незаконним продаж ВАТ «Криворіжсталь».
Оскільки 17 лютого цей суд уже скасував своє рішення про визнання цієї угоди законною, а 21 лютого не задовольнив апеляцію «ІМС» на своє рішення про заборону на відчуження акцій підприємства, можна прогнозувати, що він із розумінням поставиться до «волі партії» (правлячої).
Нагадаємо: 25 серпня 2004 року Печерський районний суд м.Києва виніс негативне рішення за позовом одного з учасників конкурсу по «Криворіжсталі» — консорціуму «Індустріальна група» до Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Міністерства промислової політики України і переможця конкурсу — промислово-фінансового консорціуму «Інвестиційно-металургійний союз».
«Індустріальна група» просила визнати приватизацію ВАТ «КГМК «Криворіжсталь» незаконною, а договір купівлі-продажу акцій ВАТ «КГМК «Криворіжсталь», укладений між ФДМУ і консорціумом «Інвестиційно-металургійний союз», — недійсним.
«Інвестиційно-металургійний союз» оскаржив рішення Печерського райсуду м. Києва від 25 серпня 2004 року в Апеляційному суді Києва, а потім подав касацію до Верховного суду, котрий у грудні 2004 року своєю ухвалою також підтвердив законність приватизації «Криворіжсталі». Злі язики стверджували, що весь цей позов було зрежисовано з метою заручитися рішеннями всіх судових інстанцій про законність угоди. Надто вже дивно виглядала ситуація, коли «Індустріальна група» (читай — Індустріальний союз Донбасу), не виявивши особливої активності в пропонуванні грошей, почала позиватися з найпотужнішою структурою, котра мала абсолютний доступ до тодішнього президента. Причому позиватися без найменшого шуму. Зараз інші часи, і наголос робиться на інші обгрунтування.
У результаті... На підставі ч. 2 ст. 347-4 ЦПК України в зв’язку з переглядом рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року ухвали Апеляційного суду м. Києва та Верховного суду України, винесені в цій справі, втратили силу. Ухвала Печерського райсуду про скасування рішення за нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає.
Природно, що думки сторін про це рішення прямо протилежні.
— Печерський районний суд м. Києва скасував рішення від 25 серпня 2004 року у зв’язку з нововиявленими обставинами у даній справі, — говорить Ірина Назарова, юрист компанії «Адвокатська фірма «Сергій Козьяков і партнери». — Порядок розгляду таких справ регулює глава 42 Цивільного процесуального кодексу України. Нововиявленою обставиною стало рішення Конституційного суду України (справа про інтерес, який охороняється законом) від 1 грудня 2004 року. У своєму рішенні Конституційний суд України визначив, що поняття «інтерес, який охороняється законом», котре вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України й інших законах України в значеннєвому логічному зв’язку з поняттям «права», потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним і/або немайновим благом.
Також Конституційний суд України визначив, що інтерес, який охороняється законом, є самостійним об’єктом судового захисту з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб як потреб громадян користуватися різними благами, що не суперечать Конституції України.
Раніше суди відмовляли українським громадянам у прийнятті скарг щодо оскарження приватизації ВАТ «КГМК «Криворіжсталь», обгрунтовуючи це тим, що громадяни не можуть посилатися на порушене право при проведенні приватизації ВАТ «КГМК «Криворіжсталь».
Сьогодні, у зв’язку з рішенням Конституційного суду України від 1 грудня 2004 року, визначено, що громадяни України мають не лише право, а й інтерес, який охороняється законом, брати участь у приватизації державного майна.
Абсолютно іншої точки зору дотримується Сергій Власенко з компанії «Правіс: Рєзников, Власенко та партнери», котрий представляє інтереси «Інвестиційно-металургійного союзу». Він вважає ухвалу судді Печерського райсуду Кафідової від 17 лютого «бомбою, що підриває самі засади правосуддя».
— Потрібно почати з того, що суддя прийняв у провадження заяву від імені особи, котра не мала права його подавати, — каже Сергій Власенко. — Громадянка України Ірина Назарова не брала участі в розгляді справи за позовом «Індустріальної групи» до «ІМК» й інших, а тому не може вимагати перегляду судових рішень у цій справі в зв’язку нововиявленими обставинами. Якщо дотримуватися логіки суду, то будь-який громадянин України може прийти в будь-який суд і зажадати перегляду будь-якого його рішення у будь-якій справі, у котрій він участі не брав. Це загрожує повним розвалом правосуддя — можна скасувати всі рішення судів, прийняті з початку існування нашої країни.
Крім того, ЦПК України містить вичерпний список обставин, які можуть бути визнані судом нововиявленими. І рішення Конституційного суду, на котре як на нововиявлене посилалася громадянка Назарова, могло б бути таким, тільки якби воно визнавало неконституційною ту або іншу норму закону, на підставі якої прийнято оспорюване рішення. Проте в даному разі Конституційний суд лише дав тлумачення одного формулювання ст. 4 ЦПК України.
Ми намагалися пояснити все це суду, однак суд немотивовано позбавив нас багатьох прав: заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, додавати письмові заяви. Суд не надав нікому з учасників процесу копії заяви громадянки Назарової. І таким чином позбавив нашого клієнта права на захист.
Наприклад, 14 лютого заяву Назарової було зареєстровано в суді, 15 лютого ми отримали телеграму про те, що 16 лютого відбудеться суд. Відразу ж подали клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, але суд не дав нам такої можливості.
Ми намагалися вгадати, в якому статусі прийде на суд Назарова. Однак коли вона зачитала свою заяву, і ми зрозуміли, що вона виступає як громадянка України, котра не має жодного стосунку до аналізованої справи, я підвівся і зробив усне пояснення.
Я зазначив, що не можу аналізувати заяву в повному обсязі (оскільки не одержував від суду її тексту, а вперше почув у судовому засіданні), проте очевидні дві речі: що громадянка Назарова не має права подавати таку заяву, оскільки не є учасником процесу, рішення стосовно якого вона просить скасувати, і що я не почув нововиявлених обставин. Однак суд залишив мою заяву без уваги.
Фактично складається парадоксальна ситуація. Формально ухвала суду, котра скасовує попереднє рішення, оскарженню не підлягає. Автоматично втрачають силу і рішення апеляційної та касаційної інстанцій із цього питання. До речі, судді зовсім не обов’язково було писати про це в тексті ухвали — це очевидно із законодавства. Те, що вона про це написала, — перевищення повноважень. І може свідчити про те, що комусь це було дуже потрібно. Резюмуючи вищесказане, хочу зазначити: ми вважаємо рішення судді Кафідової щодо скасування рішення про законність продажу ВАТ «Криворіжсталь» неправовим. І, на жаль, не виключаємо прийняття таких неправових рішень і в майбутньому.
Однак фактично, за законом, ця ухвала не може бути ухвалою про задоволення заяви за нововиявленими обставинами! І через відсутність «нововиявлених», і через грубе процесуальне порушення — прийняття до розгляду заяви від не-учасника процесу... Тому ми відразу ж, ще 21 лютого, подали до Печерського суду апеляцію на цю ухвалу. Проте ми й досі не маємо інформації, чи взято її до розгляду.
Головним мотивом позову Назарової—Ігнатенка про визнання недійсним договору купівлі-продажу 93,02% акцій ВАТ «КГМК «Криворіжсталь» між «ІМС» і ФДМУ є той факт, що громадяни України в особі Ірини Назарової були позбавлені права на участь у приватизації комбінату.
— Відповідно до ст.2 «Пріоритети та принципи приватизації» Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація здійснюється на підставі таких принципів, як «надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна, — каже із цього приводу Ірина Назарова (нагадуючи при цьому, що таке право є «інтересом, який охороняється законом»).
Механізм участі громадян у приватизації «Криворіжсталі» визначався Державною програмою приватизації, що передбачала продаж 5% акцій на відкритих торгах (6,98% акцій підприємства було продано його працівникам за пільговою підпискою). У позові вказується на невчасне сповіщення про конкурс і на порушення законодавства при акціонуванні підприємства.
Позов містить і суто процедурні моменти.
— Скасовуючи своє рішення від 25 серпня 2004 року, Печерський районний суд посилався на те, що йому при ухваленні рішення не було відомо, що ще не набула законної сили судова ухвала про відмову мені в прийнятті моєї скарги від 28 травня 2004 року на незаконні дії ФДМУ та ДКЦПФР, — каже Ірина Назарова. — Консорціум «Індустріальна група» на обгрунтування свого позову про визнання незаконною приватизації ВАТ «КГМК «Криворіжсталь» посилався на те, що дії ФДМУ є неправомірними, тому що громадяни України, у тому числі Назарова І. В., подали скарги в порядку глави 31-А ЦПК України на дії ФДМУ. Подача таких скарг на той момент призупинила дію оскаржуваних актів.
Опоненти дотримуються іншої думки.
— Норма про продаж частини акцій на відкритих торгах, на яку посилається Назарова, фактично не застосовувалася і при продажі інших об’єктів, — каже Сергій Власенко. — До того ж це було правом ФДМУ, але не обов’язком. Крім того, «Криворіжсталь» відносять до об’єктів групи «Г», приватизацію яких проводять зовсім за іншим механізмом, із залученням промислових інвесторів. Загалом, якщо вже держава сьогодні зацікавлена повернути у свою власність «Криворіжсталь», то нехай хоча б робить це правовими методами...