Приватизація «Укррудпрому» завершилася. Минулого тижня було продано останні більш-менш цікаві об’єкти. Тимчасово «зависле» балаклавське рудоуправління, яке виробляє щебінь, на ситуацію вже не вплине.
«Укррудпрому», як єдиного акціонера гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), уже немає. Втім, бідолаха не кане в небуття. З’явився його наступник — асоціація «Укррудпром». До неї ввійдуть ті ж ГЗК та рудоуправління, а також…сама Державна акціонерна компанія «Укррудпром». Мета створення асоціації: координація господарської діяльності її учасників, тобто чиновники без роботи не залишаться. Те, що управляти їм тепер буде нічим, — це півбіди. Вони й раніше фактично нічим не управляли. Вся шестирічна історія «Укррудпрому» — це серія спроб його чиновників позбавити любиму державу частини активів. Інколи спроби були успішними, часом не дуже — інколи хлопці отримували по руках. Тепер же чиновникам доведеться зайнятися водовідкачуванням.
Сам же продаж акцій, які ще недавно належали холдингу, зафіксував розстановку сил у гірничорудній промисловості. Як і очікувалося, на нинішньому етапі приватизації власниками Криворізького залізорудного басейну стали три особи — Рінат Ахметов (Центральний і Північний ГЗК), Ігор Коломойський (Криворізький залізорудний комбінат, Південний ГЗК і «Суха Балка») та Вадим Новинський (Інгулецький ГЗК і «Кривбасвибухпром»).
У цьому сенсі ніяких сенсацій не відбулося — щойно парламент достроково пішов на канікули, ФДМ став негайно продавати ГЗК. Оскільки ж прийнятий у квітні закон практично виключав конкуренцію, фактично все зводилося лише до того, яку ціну згодні заплатити за них майбутні власники. Робота наших славних «незалежних» оцінювачів теж традиційно дала на подив низькі цифри вартості державного майна. Виявилося, що в період шалених цін на метал взагалі і руду зокрема ГЗК балансовою вартістю в 715 млн. грн. коштують сущі дрібниці.
Відверто кажучи, на оцінці такої якості можна було б із чистим сумлінням заощадити. Її достовірність наочно засвідчив той єдиний випадок із продажем чотирьох шахт Криворізького залізорудного комбінату. Не встиг героїчний оцінювач видати результат у 242 млн. грн., як об’єкт його глибокодумних розвідок відразу пішов за 690 млн. Причина, з якої переможцю — «приватівській» компанії «Солайм» — довелося переплатити майже втричі, була очевидна — замаячіла реальна загроза появи конкурентів.
Нинішній варіант переділу ринку влаштовує далеко не всіх учасників металургійного бізнесу. Так, за бортом залишилися «Індустріальний союз Донбасу» (сімейний бізнес Сергія Тарути й Віталія Гайдука) і Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (Володимир Бойко).
В останнього до кінця зберігалися певні ілюзії на можливість своєї участі в конкурсі. Юристи комбінату розраховували довести, що, володіючи 43-відсотковим пакетом Комсомольського рудоуправління, яке раніше входило до складу «Укррудпрому», маріупольці мають законодавчу лазівку для участі в його приватизації. У липні їм навіть вдалося розжитися резолюцією Президента, який доручив розглянути питання. На додачу Бойко привселюдно заявляв про готовність заплатити близько 700 млн. грн. за комбінат. Оскільки лише в розроблюваних пластах чотирьох шахт комбінату є 240 млн. тонн руди (балансові запаси до 900 млн. тонн), сума була цілком прийнятною.
Це призвело до певних жертв. Фінансових. Хоча Бойка до конкурсу не допустили, але Ігорю Коломойському, який відповідає в бізнесі «Привату» за металургійний дивізіон, довелося заплатити саме цю суму. У результаті від продажу цього ГЗК отримали більше, ніж від реалізації решти, разом узятих.
Не при справах залишається і ЗАТ «Рудснаб» Едуарда Самоткала, що керує нині цим ГЗК. Компанія зараз активно позивається з ФДМ, але шанси на успіх у неї примарні. У цьому разі дії Фонду прикриті як спецзаконом, так і потужними юридичними службами переможців.
Структури групи «Приват» тепер контролюють левову частку (близько 70%) підземного видобутку руди. Втім, перемога дніпропетровців має і плюси. У КЗРК і давно контрольованого «Приватом» шахтного ВАТ «Суха Балка» є спільні гідротехнічні споруди, тож принаймні не буде війн на водовідливі.
Однак ситуація за підсумками приватизації склалася дуже цікава. ІСД, що контролює Алчевський і Дніпровський імені Дзержинського металургійні комбінати, плюс угорський Dunaffer, залишився без своєї руди. Та ж сама проблема у ММК ім.Ілліча.
Зате Приватбанк, володіючи не найпотужнішою «Петрівкою», має контроль над чотирма ГЗК. Вадим Новинський сидить на Інгулецькому ГЗК взагалі без власного меткомбінату (хоча йому нині інтенсивно «сватають» роль санатора на переобвішаній проблемами «Макіївці»). На самому ГЗК воліли б реалізовувати проект міні-заводу на краю кар’єру.
Цікаво, що саме на ІнГЗК претендував ІСД, та й ММК дуже нерівно дихав у його бік. Враховуючи російське походження інвестора — коріння «Смарт» росте з групи «Лукойл-Северо-Запад» — торік шанси, що її відтіснять від комбінату, здавалися ненульовими. Особливо після чудової історії з додемісією, що розмила контрольний пакет держави. На якомусь етапі проти неї висловилися всі керівні особи держави, від Президента й прем’єра до місцевого губернатора. Знадобилося особисте втручання Володимира Путіна й Черномирдіна, щоб розвіяти хмари над головою Новинського. Слід віддати належне — ГЗК справді працює як годинник і зараз, безсумнівно, став найкращим в Україні. Втім, інцидент уже вичерпано — викупивши за 162,9 млн. грн. (30,7 млн. дол.) держпакет, Новинський назавжди закрив питання про торішню емісію.
Але йому не вдалося юридично закріпити фактично існуючий контроль над «Кривбасвибухпромом». Ця не дуже відома, але життєво необхідна компанія забезпечує вибухові роботи на всіх криворізьких ГЗК, щороку підриваючи до 50 млн. кубометрів породи.
Проблема, власне, не в тому, що хтось залишиться без руди, — її із задоволенням продадуть. Але продадуть уже за ринкову ціну. Тим часом «дельта» між собівартістю та ціною продажу нині просто перехоплює подих. І ні Таруті, ні Бойку не треба залучати оцінювачів, щоб зрозуміти, скільки вони втратили. Так, у червні Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча після кількох місяців перерви домовився з ВАТ «Суха Балка» про поновлення поставок 80—100 тис. тонн агломераційної руди на місяць. Контрактна ціна — 19 дол. за тонну.
При цьому «Суха Балка» пропонувала комбінатові купувати у неї руду по 24 дол. за тонну при її собівартості 6—7 дол. За словами Бойка, «вони загинають ціну, прибуток у них понад 300%». За підсумками переговорів зійшлися, що вистачить і 200%. І це при підземному видобутку. Цифри щодо собівартості цілком правдоподібні: відомо, що на підземній шахті колишнього рудоуправління ім. Артема в «Криворіжсталі» собівартість становить 11 дол. за тонну. А до того ж, як її передали КГМК, шахту взагалі хотіли закрити.
Природно, що за підсумками року комбінати звично покажуть більш ніж скромний прибуток, хоч і з деяким зростанням, порівняно з роком минулим. Навіть Леонід Кучма, говорячи про тіньові схеми роботи підприємств, цілком справедливо зазначав, що левову частку прибутку виводять в офшори. Однак рентабельні офшори — це справа глибоко інтимна. Для інших — будь ласка, руда за прейскурантом.
Тож маріупольці, цілком можливо, почнуть самі длубатися в землі. Бойко вже не перший рік говорить про розробку Кусунгурського родовища залізних руд. Запаси цього і ще пари родовищ Приазовського регіону становлять близько 2,5 млрд. тонн із вмістом металу в руді 27—31%. З цією метою у квітні 2004 року в Приазовському районі Запорізької області було зареєстровано АТ «Приазовський гірничо-збагачувальний комбінат». Цікаво, що партнером Бойка в цьому проекті, схоже, буде ВАТ «Запоріжсталь». Планується закладання двох кар’єрів. У принципі, ще один ГЗК країні потрібен приблизно так само, як возу п’яте колесо. Але, з огляду на реалії відносин у металургії, чому б і ні?
Втім, далеко не факт, що маріупольсько-запорізькому альянсу дозволять рити землю. У державній програмі розвитку гірничо-металургійного комплексу будівництво нового ГЗК поки що не передбачене.
Правда, нинішнього року стартували проекти з розконсервації кількох рудних шахт. Це і «Нова» на Східному ГЗК (інвестор — група «Фінанси та кредит»), і «Первомайська» та «Глибока» у Кривбасі (інвестор — СКМ, однак «ФіК» також виявляла до них інтерес), які можуть дати руду вже цього року.
Поки ж підраховується виторг від продажу державних акцій. За п’ять пакетів ГЗК (у тому числі трьох контрольних) держава одержала... 234 млн. дол. А якби не завод Ілліча з його спробою заходу на КЗРК, сума була б ще на 80 млн. дол. меншою. Для порівняння: позаторік Полтавський ГЗК оцінювався в 150 млн. дол. У Росії контрольні пакети ГЗК тягнули і на 610 млн. дол. Загалом, Кривбас продали дешево. Держава втратила на продажі як мінімум 200 млн. дол. Зате все суворо за законом.
Найбільше заплатив «Приват» — три пакети потягли на 144,4 млн. дол. Новинському ІнГЗК обійшовся, як уже говорилося, у три десятки мільйонів «зелених», а Рінату Леонідовичу пакети двох ГЗК коштували 59,2 млн. дол.
Дніпропетровська прописка для СКМ виявилася дуже недешевою. За розміщену в Кривбасі «Криворіжсталь» довелося заплатити 801 млн. дол., ще 263 млн. потягло «Павлоградвугілля». Якщо порахувати все, що Ахметов витратив на придбання активів в області, то підсумкова сума перевищить мільярд доларів.
Найближчими місяцями не виключається поява в реіоні ще одного «іногороднього» інвестора — йдеться про все той-таки англійсько-антильський холдинг LNM і його участь у добудові Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (ГЗКОР). За словами голови ФДМ Михайла Чечетова, 2004 року можливе створення з ним СП. Судячи з усього, керівництво LNM спробує використати непогані контакти з групою Пінчука.
Щоправда, тепер питання добудови Криворізького ГЗКОР треба буде погоджувати з господарями ГЗК. З тим самим «Приватом», якому нині остаточно належить основне джерело сировини для КГЗКОР — відвали Південного ГЗК. Або почнуть рити ще один кар’єр — є й такий проект. Хоча ситуація на Південному ГЗК не така вже й проста. Ще недавно один із головних акціонерів групи «Приват» Геннадій Боголюбов оцінював свою міру володіння цим ГЗК як «певну частку участі». Інакше кажучи, за напівофіційною версією, там триває співіснування зі структурами Новинського. Цікаво, що змінилося після викупу ТОВ «Металотехніка» останніх 25,78% акцій комбінату? Втім, як уже говорилося, у «Привату» акції чотирьох ГЗК. Тож можна за необхідності й посунутися. До того ж навряд чи нинішня розстановка сил — навіки. Інша річ, що держава в нових переділах власності в галузі участі вже не братиме. Вона свою частку продала. Як уміла.