Те, що план з приватизації цього року буде провалено, уже зрозуміло усім.
Максимум, на що може розраховувати ФДМ за найсприятливішого і найкращого розвитку подій, — це 400—500 млн. гривень від приватизації, тобто значно менше навіть п’ятої частини річного плану.
Причому обвинувачувати Фонду держмайна, по суті, нікого. У цю яму він заліз сам. Установка на продаж невеликої кількості об’єктів за високими цінами у принципі правильна, але принципів теж треба вміти дотримуватися.
Ще з часів боротьби за Нікопольський феросплавний стала очевидною цілковита неготовність Фонду використовувати навіть досить сприятливі умови для одержання грошей. Тоді 1,5 млрд. гривень просто валялися під ногами, їх треба було лише підняти. Але ФДМ було не до цього, він грав у велику політику і, зважаючи на все, загрався.
У результаті приватизатори поступово скотилися до схеми продажу під конкретного покупця, яку самі колись піддавали анафемі. Причому, якщо умови щодо «Луганськтепловозу» із великою натяжкою ще можна було якось обгрунтувати, то останній великий конкурс цього року можна сміливо віднести до найкращих зразків приватизації на замовлення.
Йдеться про злощасне Комсомольське рудоуправління. Його знову дарують...
Власне, самому рудоуправлінню не звикати. Навесні 2002 року Леонід Кучма рекомендував Кабінету міністрів передати акції тоді стовідсотково державного підприємства в управління Маріупольському меткомбінату ім. Ілліча.
Схема заслуговувала на увагу навіть у той бурхливий час. До того ж рудоуправління не просто віддавали задарма, а ще й дозволяли періодично розмивати держпакет додатковими емісіями. Відповідно до постанови Кабміну, ФДМ був зобов’язаний щороку проводити додаткову емісію на підприємстві з наступним викуповуванням акцій ММК ім. Ілліча. У результаті до січня 2006 року металурги сконцентрували 60,02% акцій підприємства.
За рахунок цього Леонід Данилович розраховував одержати додаткову точку опори в Донецькому регіоні на противагу СКМ Ріната Ахметова, яка набирала сили. Раніше під цю саму ідею Бойку дозволили недорого викупити і сам меткомбінат.
Проте вічної вдячності Кучма так і не дочекався. Право на розмивання було прийнято, з особливою лояльністю не склалося. Востаннє держпакет розмили до бурхливих виборів-2004, під час яких керівництво комбінату зайняло підкреслено нейтральну позицію. У результаті наступника Леоніда Даниловича благополучно прокотили, а іллічівці незабаром перейнялися найглибшими соціалістичним почуттями. Причому, як виявилося, вибір був напрочуд удалим. Він дає змогу стригти маленькі бонуси за усіх поворотів політкурсу в Україні.
Зокрема, при нинішній приватизації навряд чи зайвим було те, що голова ФДМ Валентина Семенюк і голова правління ММК ім.Ілліча Володимир Бойко — однопартійці.
У будь-якому разі, того факту, що додаткові умови стосовно рудоуправління готували за сприяння іллічівців, не заперечують навіть на самому комбінаті...
Так, потенційний претендент має споживати не менше 20% продукції (вапняків), яку виробляє Комсомольське рудоуправління. Тим часом, відповідно до обсягів відвантаження за останні роки, таким умовам відповідає лише одне підприємство у світі — сам Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча.
Більш того, покупець має протягом трьох років виробляти металургійний і щебеневий вапняк або контролювати підприємство з виробництва такої продукції. Обидва види продукції виробляє лише саме Комсомольське рудоуправління, що теж, м’яко кажучи, не розширює кола претендентів.
Фактично, додаткові умови повертають нас у славнозвісні часи продажу ВАТ «Північний ГЗК», НЗФ, заводу ім.Дзержинського, «Криворіжсталі», коли умови також прописувалися виключно під конкретного покупця.
Хоча третій пункт — щороку збільшувати доходи від реалізації продукції не менш як на 2% протягом перших двох років діяльності — виглядає досить кумедно. Справа в тому, що востаннє рудоуправління працювало прибутково саме... до приходу іллічівців. Відповідно до звітів за 2002—2005 роки, воно впевнено котилося до банкрутства, щорічно нарощуючи збитки.
Можна, звичайно, заперечити, що в реальності нічого подібного не відбувалося і, як мінімум, соціальне становище працівників рудоуправління поліпшилося. Проте, за звітами підприємства, усі чотири роки управління ММК були на диво нерентабельними, збитки сягнули 180 млн. грн. (і це за балансової вартості активів у 204 млн. грн.).
Звітність 2005 року виглядає майже катастрофічною. При обороті в 129,5 млн. гривень чистий збиток становив 70,3 млн. М’яко кажучи, ефективним управлінням навіть не пахне. Якщо ж звіти не відповідають дійсності, то йдеться як мінімум про обман другого акціонера — держави.
Термін управління державним пакетом акцій, який залишився, збігає навесні наступного року. Природно, Комсомольське РУ Володимир Бойко нікому віддавати не збирається. Схоже, звідси й ідея проведення конкурсу.
До речі, порівнявши 180 млн. гривень бухгалтерського збитку від управління і 108,7 млн., запропонованих за держпакет, розумієш, що за рудоуправління, яке дає близько 40% усіх вапняків країни, зовсім не переплачують.
Зокрема, приватизований пакет було оцінено за номіналом — 10 грн. за акцію. Таким чином, ціна всього підприємства становить 285 млн. грн., що лише на чверть перевищує вартість активів цього стратегічно важливого об’єкта. Втім, чудеса українського оцінювання давно вже перестали когось дивувати.
Хоча при чесному конкурсі за рудоуправління можна одержати набагато більше. За оцінками інвесткомпанії «Ренесанс Капітал», на відкритих торгах з продажу вартість 38% акцій могла б досягти мінімум 60 млн. дол.
Цікаво, що після планованого на кінець жовтня спецконкурсу підприємство планує вже в листопаді позачергові збори акціонерів. Одним із питань стане випуск акцій нового номіналу. Цей суто технічний захід матиме безліч наслідків. Один із них — у разі, якщо конкурс комусь захочеться переграти, повернутися до акцій старого номіналу стане, м’яко кажучи, важко.
Те, що продаж державного майна в одні руки, без жодної конкуренції погіршує інвестиційний клімат в Україні, зрозуміло усім. Саме така політика не дає змоги іноземним і вітчизняним інвесторам брати участь у процесах приватизації державного майна в Україні.
Фактично нас знову заганяють у режим, коли підприємства продають дешево, зате своїм. Власне, це розуміють і дедалі більше учасників приватизації. Це розуміють і депутати. На виїзному засіданні спеціальної контрольної комісії з питань приватизації ситуацію з додатковими умовами на Комсомольському рудоуправлінні і «Луганськтепловозі» було визнано ненормальною.
На думку заступника голови комісії Олександра Бондаря, котрий свого часу понад п’ять років очолював ФДМ, додаткові умови інтерпретуються потенційними учасниками конкурсів як заангажовані, орієнтовані на одного покупця. У результаті вони провокують позовні претензії в суди і зрив конкурсу.
Тільки скасування додаткових умов забезпечить безперешкодне і прозоре проведення торгів. За словами О. Бондаря, «ми прийняли рішення вказати Фонду на неприпустимість установлення додаткових умов і рекомендували не використовувати таку систему надалі.
Також ми з главою комісії вноситимемо зміни до законодавства, які заборонять Фонду обмежувати кількість покупців у процесі приватизації».
Представники ФДМ зайняли досить цікаву позицію: вони, у принципі, погодилися з точкою зору комісії. Проте заявили, що для реалізації зазначеної ініціативи необхідно внести зміни до приватизаційного законодавства, а для цього треба підготувати відповідний законопроект...
Що заважає для початку не висувати дискримінаційних умов, залишається незрозумілим. За іронічним зауваженням одного з депутатів, коли довелося вибирати між «плідними фракційними відносинами» і інтересами держави, не схоже, що вибір зробили на користь держави. Хоча, можливо, ідеї важливіші...
ВАТ «Комсомольське рудоуправління» — монопольний виробник флюсового вапняку для металургійних підприємств.
Підприємство експлуатує Центральний і Жеголівський кар’єри, а також дві дробильно-збагачувальні фабрики. Виробничі потужності дають можливість видобувати 6 млн. тонн вапняку на рік. 60,02% акцій належать ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», 39,98 — Фонду держмайна.