У серпні Фонд держмайна подав пропозицію в Кабінет міністрів ухвалити нормативний акт, відповідно до якого, зі статутних фондів державних холдингів буде виведено акції підприємств. Передбачається, що тепер акції передаватимуться холдингам в управління. Сама по собі ідея, щиро кажучи, така собі: холдинги нечасто демонструють сяку-таку ефективну роботу.
На думку глави Фонду держмайна Михайла Чечетова, у такий спосіб держава захиститься від «бажання повести держпідприємства через холдинги». Мовляв, «коли витягнемо пакети з холдингів, ні в кого вже запитання не виникне». Дуже спірне твердження — можливо, саме тоді запитання й почнуться.
Як одну зі схем привласнення пакетів акцій через холдинги головний приватизатор назвав недавню спробу «розмиву держактивів шляхом додаткової емісії державного пакета Інгулецького ГЗК, переданого до статутного фонду «Укррудпрому».
Говорячи про цей ГЗК, голова ФДМ заявив, що за півтори години до зборів, на яких ухвалили провести додаткову емісію, він зв’язувався з губернатором Дніпропетровської області та його заступником, прохаючи скасувати рішення. «Я сказав дослівно: це закінчиться трагедією, ви граєтеся з вогнем. Ось що я сказав. Не послухалися. Ви знаєте, чим це скінчилося».
Взагалі-то, чим закінчиться історія з Інгулецьким ГЗК, поки що не цілком ясно. Ситуація не така однозначна, як у викладі пана Чечетова і як, очевидно, про неї доповіли Президенту, який назвав нещодавно цю додемісію «шахрайством».
По-перше, за суперечками про підгрунтя додемісії якось зовсім забули про той факт, що підприємству справді вкрай необхідні гроші на розвиток. І ті 45 млн. грн., які планувалося залучити завдяки прийнятому 98,5% голосів акціонерів рішенню про додатковий випуск акцій, було б спрямовано на добру справу введення в стрій першої черги комплексу магнітно-флотаційного доведення залізорудного концентрату. У результаті ІнГЗК одержував шанс вийти на шосте-сьоме місце серед гірничорудних підприємств світу за рівнем якості своєї продукції.
По-друге, незрозуміло, чому пан Чечетов взагалі сперечався на тему додемісії з дніпропетровським губернатором. Перш ніж затвердити її результати на зборах акціонерів 10 квітня, було одержано згоду на неї від чотирьох державних відомств, зокрема й від ФДМ. Більше того, будучи ще в.о. голови Фонду, Михайло Чечетов затвердив від імені цього відомства протокол зборів спостережної ради «Укррудпрому», на яких було схвалено новий випуск акцій ІнГЗК.
Нарешті, по-третє, вся історія існування державних холдингів буяє прецедентами, про які справді (на відміну від додемісії ІнГЗК) слід було б говорити державним мужам, але про них вони чомусь воліють сьогодні мовчати. Так, два роки тому той-таки Михайло Васильович заявляв, що продаж компанією «Українські поліметали» 25-відсоткового держпакету акцій Орджонікідзевського ГЗК на торгах Першої фондової торгової системи незаконний. За його словами, ФДМ навіть не було офіційно поінформовано «Українськими поліметалами» про продаж ними акцій цього ГЗК... Не виключено, заявляв Михайло Васильович, що цим питанням займатимуться й правоохоронні органи. Питання про продаж держпакету акцій ГЗК розглядається Кабінетом міністрів...
Ну й чим завершилося? Кабмін, як відомо, визнав дії «Укрполіметалів» цілком виправданими, більше того, не тільки Орджонікідзевський, а й пакети Марганецького й Полтавського ГЗК було благополучно продано. Якихось дій компетентних органів та інших неприємностей не спостерігалося. Те, що два «марганцевих» пакети відійшли Віктору Пінчуку, — очевидно, просто збіг.
У кожному разі, всі запитання про законність дій «Укрполіметалів» у ФДМ як корова язиком злизала. І це попри те, що було наперед відомо: гроші «Укрполіметали» вкладуть у явно збитковий проект із видобутку золота в нашій країні.
До речі, ефективність політики, яку проводять приватні акціонери на тому ж таки ІнГЗК, характеризується дуже простим фактом: ГЗК, єдиний у країні, працює з перевищенням проектної потужності. Нинішнього року він має дати руди на мільярд гривень. За три роки на той-таки мільярд на ньому вже було виконано робіт із модернізації устаткування комбінату, його капітальний ремонт, погашено борги із податків, зарплат та інших зобов’язань, що виникли внаслідок господарювання держави до 2000 року. На сьогодні комбінат лідирує як за рентабельністю, так і за рівнем заробітної плати. При цьому ні держава, ні власник найбільшого пакета (ДАК «Укррудпром») не вклали в підприємство ні копійки...
Зате на початку року зацікавлені особи просто й невигадливо пролобіювали рішення про розрив договору на управління пакетом акцій Інгулецького ГЗК, укладеного 1999 року з дніпропетровською компанією «Смарт-груп», яка представляє інтереси приватних акціонерів. Найсмішніше, що компанія «Смарт-груп», яка керує ГЗК, дізналася про це з газет. Воно й не дивно: претензій до неї не було, договірні умови виконувалися, інвестиції вносилися, показники зростали. Загалом, повний «мармелад».
А договір розірвали тому, що саме тоді Мінпаливенерго й НАК «Нафтогаз України» перетягували канат, з’ясовуючи, хто кому підпорядкований. Газівники перемогли, у результаті й з’явився той документ. Тобто, громадяни управляючі, до вас особисто претензій немає, але ви нам не подобаєтеся, отож прощавайте. З надією на подальше співробітництво тощо.
Описана ситуація — звісно, аж ніяк не шахрайство. Це, слід гадати, мудра державна політика, спрямована на забезпечення інвестиційної привабливості й управління державними корпоративними правами.
Тож приватні акціонери справді не дуже сумували, коли в результаті додемісії частка держави зменшилася. Понад те, вони цілком готові зменшити її взагалі до нуля, чесно викупивши цінні папери, які залишилися за державою. Та ще й за значно вищу ціну, ніж раніше збирався просити за них ФДМ.
Зрозуміло, що сьогодні на це годі розраховувати. За час роботи «Смарт-груп» Інгулецький ГЗК став дуже привабливим підприємством, і на нього багато хто почав позирати. Ось три роки тому ІнГЗК нікого не цікавив: грошей вкласти треба тьму-тьмущу, а результат непередбачуваний.
Та й тепер, слід гадати, навряд чи хтось збирається за щось переплачувати. Просто нинішніх власників спробують максимально відтерти, а там... Як кажуть в Одесі, «будемо подивитися».