Ледь не найпопулярнішим словом у політичному жаргоні цього року стала реприватизація (і як варіант — націоналізація). Про неї кажуть чиновники і депутати, її обговорюють таксисти й ринкові торговці. Здається, варто лише втілити це слово в життя — і все навколо дивовижним чином зміниться. Щодо змін — правда. А от у який бік — питання зовсім не пусте.
Днями заступник міністра промислової політики Анатолій Федяєв зробив досить несподівану як на нинішній час заяву. Він виступив проти реприватизації підприємств колишнього «Укррудпрому». «Реприватизувати «Укррудпром» безглуздо. Це моя точка зору. Я відповідаю за свої слова», — сказав заступник міністра.
Ефект заяви було посилено ще й тим, що зовсім недавно пана Федяєва не без підстав вважали одним із головних симпатиків «Індустріального союзу Донбасу». До приходу в Кабмін він кілька років працював у цій корпорації консультантом. З урахуванням того, що саме ІСД і Маріупольський комбінат ім. Ілліча найактивніше виступають за реприватизацію залізорудних активів, коригування поглядів дуже показове.
Ще недавно дехто представляв процес реприватизації таким чином: заберуть у одних, «неправильних», і передадуть іншим, «білим і пухнастим». Проте, як виявилося, все буде трішечки не так. Приміром, існує далеко не нульова можливість, що ГЗК «проїдуть» повз Сергія Таруту з Віталієм Гайдуком чи Володимира Бойка.
Як це відбуватиметься, заступник міністра змалював досить образно: «Якщо припустити, що «Укррудпром» повернуть державі, то наступного дня треба продати його. Щоправда, зараз можна буде продавати лише на відкритому аукціоні. Всі існуючі світові структури із задоволенням візьмуть участь у конкурсі».
Очевидно, що й заплатять вони дещо більше, аніж пан Бойко з меткомбінату ім. Ілліча. Що бюджету буде, безсумнівно, приємно...
А потім почнеться найбільш захоплююче — приведення цін на залізорудну сировину до світового рівня. Це зараз можна говорити про страшенні апетити ГЗК, за яких, щоправда, їхні ціни все ж дещо нижчі від світових. Потім розмови припиняться. Міжнародній корпорації в принципі глибоко байдуже куди постачати руду — споживачів вистачає. На початку лютого основні світові виробники руди порадували своїх клієнтів 70-відсотковим підвищенням цін за річними контрактами. І ті погодилися. Слід гадати, це справило неабияке враження і на українських металургів.
Провести реприватизацію ГЗК буде, м’яко кажучи, складно ще й тому, що здійснювали її за окремим законом, ухваленим більшістю депутатів. І ті ж соціалісти практично одностайно проголосували за закон і в першому читанні, і в другому. Та й «Наша Україна» забезпечувала ухвалення рішення. Зараз згадувати про це не хочеться, але, можливо, доведеться...
Заклики до перегляду закону про приватизацію «Укррудпрому» можуть запустити дуже цікаві процеси. Приміром, усі пам’ятають, що піонером із спецзаконів був саме Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча. У листопаді 2000 року він і очолив естафету.
Історія любить іронізувати. Серед основних противників закону був прем’єр Віктор Ющенко. А от об’єднані соціал-демократи заявляли, що наміри Кабміну Ющенка блокувати прийняття закону про особливості приватизації Маріупольського меткомбінату «можуть призвести до загострення соціальних проблем у регіоні».
Проблеми загострювати не стали, і, напевно, правильно зробили. У тіні закону вже геть забулося, що спочатку іллічівці хотіли просто провести додаткову емісію акцій і закрити питання. І було це за три роки до скандально відомої додаткової емісії на Інгулецькому ГЗК.
Потім відбулося приєднання до меткомбінату ім. Ілліча Комсомольського рудоуправління — що водночас стало і стартом приватизації «Укррудпрому». Загалом, згадати є що. Більше того, потихеньку вже почали. Так, прокуратура вже зацікавилася продажем у жовтні минулого року за 5,3 млн. дол. комбінату санаторію «Ай-Даніль». Це мінімум разів у п’ять нижче від ринкових цін. Природно, що комбінат вважає приватизацію законною і наводить головний аргумент: «Питання було узгоджено на всіх рівнях». З чим його можна і привітати...
Однак юридична цінність узгоджень, навіть «всерівневих», усе ж менша, аніж закону України.
Ще один залишений без руди — «Індустріальний союз Донбасу» — цього року теж мав можливість відчути на собі всі принади ринку. Його вже вдруге гальмонули в Польщі на конкурсі з приватизації Huta Czestochowa. Судячи з усього, у конкурента донетчан знову виявилися сильніші позиції у Варшаві. Зараз корпорація розраховує на підтримку офіційного Києва. І загалом правильно робить — своїм треба допомагати.
Однак і самій компанії варто було б здійснювати більш зважену політику. Принаймні не робити необачних заяв. Так, у польський комбінат передбачалося вкласти близько 100 млн. євро. Це солідна й посильна для ІСД сума. І все було б добре, але практично одночасно керівництво корпорації анонсує таку програму розвитку своїх підприємств, у реальності якої сумніваються навіть найбільш відчайдушні оптимісти...
Так, Сергій Тарута (основний акціонер «Азовінтексу», котрий володіє 49% ІСД) оцінив активи корпорації в 2,5—3 млрд. дол. І відразу сказав, що йде їхній міжнародний консолідований аудит. «Гадаю, він дасть занижену оцінку, але це, так скажемо, стартова планка, навколо якої йтимуть котирування. Якщо ми будемо інтегруватися в Європу, то, безумовно, і капіталізація наших об’єктів буде більшою».
Усе загалом-то правильно, але потім прозвучала обіцянка вкласти «протягом чотирьох-п’яти років лише в два підприємства (Дніпровський комбінат ім. Дзержинського й Алчевський МК) близько 3 млрд. дол. Інакше кажучи, це більше, ніж найоптимістичніша оцінка всієї вартості ІСД.
Хоча пана Таруту можна було зрозуміти: інформація була суто для внутрішнього користування.
Розкручуючи тему реприватизації, ІСД раптом виявила, що й сама значиться у всіх списках її можливих фігурантів. Адже придбання меткомбінату ім. Дзержинського можна назвати яким завгодно, але тільки не прозорим. Про це вже фактично заявив Віктор Ющенко, який вважає, що за цей комбінат недоплатили до 300 млн. дол. (комбінат придбали за 150 млн. дол. — М.М.).
Плюс заговорили про обставини продажу 42% заводу ім. Петровського. Корпорації довелося перебудовуватися на ходу. Ще недавно, говорячи про «Дзержинку», її нові власники обіцяли до 2008 року інвестувати 1 млрд. грн. Тепер обсяги вкладень із ходу збільшили вп’ятеро.
З погляду політики, це, мабуть, виправдано. А от поляків ситуація насторожила. На думку тамтешніх аналітиків, «якщо вкладення в Huta Czestochowa становитимуть близько 3—4% від сумарних інвестицій ІСД, то цей проект не критичний для українців». Що підвищило шанси конкурента донетчан — Mittal Steel. Більше того, вона цілком може спробувати щастя і на українському ринку. Кілька років індо-британці придивлялися до законсервованого Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Але в нових умовах чому б не спробувати і більшого? Зайвий ГЗК нікому не завадить.
ІСД ж доведеться крутитися. Навіть акумулювання коштів на купівлю польського меткомбінату Huta Czestochowa призвело продажу низки активів. Уже продано за ціною близько 5 млн. дол. контрольний пакет телекомунікаційного холдингу «Фарлеп», що об’єднує з десяток регіональних операторів зв’язку. Повідомлялося, що на черзі — туристична фірма «САМ» і готель «Ялта». Ведуть розмови про продаж частини бізнесів Української гірничо-металургійної компанії, зокрема тресту «Київміськбуд-6» і одеського «Місто-банку».
Для поточного фінансування експортних поставок продукції Алчевського та Дніпровського меткомбінатів «Індустріальний союз Донбасу» змушений був залучити наприкінці січня річний синдикований кредит у розмірі 85 млн. дол.
Інший партнер Сергія Тарути, Віталій Гайдук для добудовування в Києві готелю теж залучив зовнішній кредит. Банківське кредитування — це, звісно, нормально. Однак питання, під які гарантії група має намір залучити мільярди доларів для своїх масштабних металургійних проектів...
Хоча, найімовірніше, усе значно простіше. Нині перед «Індустріальним союзом Донбасу» стоїть завдання-мінімум — законсервувати ситуацію по своїх об’єктах на півроку, поки не відбудеться політреформа.
Та не факт, що й після неї корпорації дозволять забути про заявлені суми. Або обмежитися, за славною традицією українських інвестпроектів, черговим «кілочком у степу». Забивачів кілочків в Україні вже було предостатньо, нові їй не потрібні.
До речі, розкручуючи маховик реприватизації, ми поки робимо все, що завгодно, крім підвищення інвестиційної привабливості підприємств. До чого це може призвести? От, наприклад, у ніч із середи на четвер Криворізький залізорудний комбінат (за який заплатили до бюджету 130 млн. дол.) за рішенням одного з районних судів вирішили повернути державі. І представляти її відразу ж люб’язно погодився колишній управляючий цього ГЗК, за часів якого рентабельність підприємства коливалася від 0,001 до 0,9%. Зате у людини чудові стосунки з найлівішою фракцією нашого уряду і весь готель у помаранчевих стрічках...
Не хотілося б, щоб такі випадки формували державну політику. Тоді ніякої уяви вже не вистачить.