Чорноморський суднобудівний завод був приватизований у 2003 році. Знайшлося лише двоє бажаючих узяти участь у конкурсі на придбання європейського гіганта суднобудування, який володіє найвищим в Україні технічним потенціалом. Воно й не дивно — мало кого могла привабити перспектива стати власником підприємства, яке обтяжене боргами в 40 млн. дол. і перебуває в стані банкрутства.
Переможцем конкурсу було визнано ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф», і у Фонді держмайна України з полегшенням зітхнули, коли звільнили державу від збиткового монстра з устаткуванням часів Великої Вітчизняної війни, яке не побудувало жодного судна за шість років, що передували приватизації.
Та щойно на заводі намітилися перші позитивні зрушення, до нього почали виявляти пильну увагу.
Спочатку це був лише «легкий масаж» на предмет контролю за виконанням новими власниками своїх зобов’язань. Проводили його держчиновники різних рівнів, асистували — депутати місцевих рад. А на початку 2005 року губернатор Миколаївської області О.Садиков зробив власникам ЧСЗ — бізнесменам братам Чуркіним пропозицію, від якої, на його думку, вони не повинні були відмовлятися: продати завод якомусь достойному покупцеві. Але брати все-таки відмовилися, і невдовзі їм дали зрозуміти: мовляв, якщо не хочете по-доброму, то вас поставлять у такі умови, що ви все одно завод втратите.
У січні 2005 року прокуратура Миколаївської області порушила дві кримінальні справи. Перша — за фактом необґрунтованої невиплати посадовими особами ДАХК «Чорноморський суднобудівний завод» заробітної плати за період із серпня по грудень 2004 року. Друге — за фактами зловживання службовим становищем посадовими особами ДАХК «ЧСЗ» і ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» під час приватизації майна ДАХК «ЧСЗ» і невиконання інвестиційних зобов’язань у післяприватизаційний період. Обидві справи були об’єднані в одну під № 05900008.
На той час заборгованість із заробітної плати було давно погашено, що підтверджувалося, зокрема, й актами перевірок ФДМУ. Отже, це не могло бути підставою для порушення справи. Інші обвинувачення керівництво ЧСЗ також спростувало, після чого, за словами Олександра Садикова, «ФДМ України втратив темп, який був заданий Валентиною Семенюк, не видно яскравого інтересу до доведення до кінцевої крапки справи з ЧСЗ». Проте в ході досудового слідства на все майно ЧСЗ і приватних підприємств, які працюють на його території, було накладено арешт.
Обшуки, які здійснювалися після цього й супроводжувалися вилученням документів, практично паралізували роботу компанії, що позбавляло власників можливості не тільки виконувати свої зобов’язання, а й здійснювати будь-яку господарську діяльність узагалі. Втім, Генеральна прокуратура, побачивши порушення ст. 126 КПК України в постановах слідчого прокуратури Миколаївської області про арешт і заборону відчуження акцій, нерухомого майна, транспортних засобів ДАХК «ЧСЗ», ВАТ «СВ «Меридіан», ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» і ЗАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Наваль», поспішила їх скасувати. Однак, попри таке рішення Генпрокуратури, арешт знову було накладено, причому працівники Миколаївської облпрокуратури запевняють, що це не може завадити роботі підприємства.
Схоже, у місті корабелів прокурорам невтямки, що судна без кредитів не будуються, а банки під заарештоване майно кредитів не дають. У кінцевому підсумку все це може призвести до соціальної кризи, адже чотири трудові колективи стоять перед загрозою втратити роботу. Однак така перспектива, судячи з усього, нікого не хвилює, зокрема й миколаївських соціалістів, які наполегливо закликають уряд реприватизувати ЧСЗ на тій же самій підставі — мовляв, власники заводу не виконують своїх інвестиційних зобов’язань і руйнують підприємство.
Звичайно, вимагати негайної віддачі від заводу, який іще вчора перебував у коматозному стані з вини недбалих державних господарників, набагато приємніше, ніж сприяти його відродженню. Особливо, коли це приносить політичні дивіденди, які завжди можна перевести в готівку. Не перелічити закидів на адресу нового керівництва в тому, що завод не будує повнокомплектних суден, а лише збирає корпуси або їхні фрагменти. Але ж давайте подивимося, що означає відродити виробництво на найбільшому суднобудівному підприємстві.
Виплату заборгованості із зарплати, що накопичилася за роки простою. Відтворення трудового колективу, спроможного виконувати складні виробничі завдання. Адже за роки бездіяльності люди втратили кваліфікацію, а тим часом світове суднобудування розвивалося, озброювалося новими технологіями та інноваціями. Необхідність наново налаштувати цикл виробництва, відновити втрачені зв’язки з колишніми постачальниками і знайти нових. І, нарешті, отримати замовлення. Це далеко не повний перелік проблем, які потребують невідкладного вирішення.
Слід сказати, що російські підприємці Чуркіни — не новачки в українському бізнесі і мають досвід розвитку промислових підприємств. Викуплений ними Львівський автобусний завод, котрий свого часу перебував у глибокій кризі, нині успішно розвивається.
Отже, за останні два роки на Чорноморському суднобудівному заводі було оброблено 10 тис. тонн сталі, відремонтовано 22 судна, виготовлено 11 тис. 260 тонн суднобудівних секцій. У квітні нинішнього року спущено на воду багатоцільовий буксир «Кастор» для естонської компанії PKL, який у липні буде передано замовникові. Будуються чотири повнокомплектні судна для перевезення нафтового шламу на замовлення однієї з американських компаній. Два з них будуть спущені на воду вже цього року, інші — у наступному. Крім того, завод уклав у червні контракт на будівництво судна-постачальника, яке буде побудовано до кінця 2008 року.
Немає сумніву в тому, що віце-губернатору Миколаївської області Сергію Ісакову, який багато часу приділяє ситуації на ЧСЗ, уся специфіка суднобудування добре відома. Адже в недалекому минулому він і сам очолював суднобудівний завод «Лиман». Та й його нинішньому безпосередньому керівникові Олександру Садикову, як екс-голові наглядової ради АКБ «Юнекс», теж відомі нюанси даної галузі, бо АКБ «Юнекс» є уповноваженим банком фінансово-промислової групи, у сферу діяльності якої, крім іншого, входять підприємства і суднобудівної промисловості.
У цьому контексті варто ще раз перечитати заяву О.Садикова, зроблену ним у 2005 році, на одній із прес-конференцій:
— Я хотів би, щоб добродії Чуркіни продали свій пакет акцій якомусь іншому інвесторові, котрий спроможний потягнути завод, тому що це іграшка задорога. У мене є інформація, що такий інвестор знайшовся. Я його не називатиму. Я з ним зустрічався... Якщо раптом, на мій превеликий жаль, цього не станеться, тоді буде судовий процес про невиконання інвестиційних зобов’язань, розрив договорів...
Про обґрунтованість претензій О.Садикова до власників ЧСЗ свідчить таке. Суди трьох інстанцій — Миколаївський господарський, Одеський апеляційний і Вищий господарський суд України — не побачили порушень інвестиційних зобов’язань братами Чуркіними. Після цього був іще позов Генеральної прокуратури про визнання недійсними результатів самого приватизаційного конкурсу. У зв’язку з нібито виявленими порушеннями в його проведенні. Але Фонд держмайна поспішив із клопотанням про закриття і цієї справи. А після порушення прокуратурою Миколаївської області чергової кримінальної справи за мотивами горезвісної «справи № 05900008», але цього разу стосовно самих братів Чуркіних, ФДМ і геть відмовився брати якусь участь у провадженні:
— Фонд укладав договір купівлі-продажу з юридичною особою, тому до фізичних осіб, проти яких порушено справу, ми ніякого відношення не маємо, — заявив із цього приводу начальник департаменту постприватизаційного супроводу підприємств ФДМ Олександр Потімков.
Для більшості людей, утаємничених у тонкощі переділу власності у вітчизняному суднобудуванні, ім’я неназваного губернатором інвестора — секрет Полішинеля. Найвірогідніше, це «Смарт-групп» російського бізнесмена Вадима Новинського, який уже є власником Херсонського суднобудівного заводу й наполегливо намагається встановити контроль над ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара». Про його плани консолідації великих українських суднобудівних підприємств давно відомо. І дедалі більш очевидною стає роль деяких державних чиновників і народних обранців у їх реалізації.
На жаль, корумпованість і зрощення влади з бізнесом, схоже, ще довго будуть визначальним чинником національної приватизації. А безвідповідальність і безкарність державних мужів не може не обернутися для України важкими втратами як у галузі економіки, так і у сфері правових відносин.