Комерційна таємниця — річ, безперечно, свята. Просто потрібно трохи розрізняти, де починається вона, а де — інтереси суспільства. Бажання жителів області (та й України) знати, що ж реально відбувається у далеко не маленькому обленерго (на території області проживає понад 2 млн. чол.), важко назвати необгрунтованим. Їм чомусь дуже цікаво, хто ж усе-таки керівники і власники компанії.
Тим більше що нічого надприродного в «Одесаобленерго» не сталося. Просто в боротьбі за обленерго, яка тривала понад три роки, розпочалася нова фаза — з’явився третій учасник. Ще недавно їх було два: група місцевих бізнесменів (на чолі з виконавчим директором обленерго Юрієм Печерським) і офшори (а трохи згодом — і просто група фізичних осіб), близькі до київського банку «Фінанси і кредит». Боротьба точилася серйозна, інколи драматична — було два штурми приміщень обленерго, паралельне існування двох правлінь, численні взаємовиключні рішення судів і таке інше.
Результатом першої фази стала перемога (за очками) одеситів, здобута в умовах якнайактивнішої і неприхованої підтримки місцевої обладміністрації.
За винятком короткого періоду на початку минулого року, кияни практично не контролювали діяльності обленерго. Проте вважати перемогу остаточною було важко. Обстановка цілком могла змінитися, і тоді блокуючий держпакет акцій, кинутий на шальки терезів на користь однієї зі сторін, міг дуже поламати гру.
Загалом, був потрібен сильний партнер у Києві, що страхував би від тамтешніх різких коливань. Благо, і шукати довго не довелося: у столиці ніколи не бракувало охочих взяти участь в одеській приватизації. Так, компанії, що входять у досить відомий Інвестиційний пул, і раніше активно скуповували акції обленерго. Як партнер пул цілком влаштовував одеситів. Очевидно, переговори були складними, із взаємними поступками, проте домовленості досягли.
Незабаром «війна» перемістилася на поле противника — до Києва. У результаті серії судів результати приватизаційного конкурсу трирічної давності були переграні — благо, юридичні зачіпки для цього знайшлися. Переможцем конкурсу, як і 1998 року, став кіпрський офшор Overcon.
Формально все повернулося на круги своя. Фактично ж не було майже нічого схожого. Три роки тому кіпрська офшорка представляла в основному французьку «Електрисіте де Франс». Нині ж — «групу українських і російських інвесторів» та трішечки Сороса. Вони недорого перекупили шкурку напівздохлого офшору, благополучно «зайшли» в одеське обленерго і, відповідно до пакетної домовленості, отримали свою частку. Оперативне керівництво компанією перейде до рук перевірених спеціалістів Інвестпулу, вони одержали, як мінімум, три місця у спостережній раді. «Одеситів» також не скривдили — Юрій Печерський обійняв посаду нового голови спостережної ради.
Найцікавішим нюансом стала поява у складі «оверконівців» «словака» Павла Юмашева. Річ у тому, що зараз Павло Володимирович, залишивши стрункі ряди Інвестпулу, очолює фірму «ЛД-Україна». А вона, у свою чергу, представляє юридичні інтереси «словацьких інвесторів», які придбали у квітні аж чотири українські обленерго. Вестиме реєстр акціонерів «Одесаобленерго» реєстратор, який також обслуговує і словаків.
У наявності черговий спільний проект двох ключових управлінських груп приватизованих обленерго — «української» (Чернігів-, Полтава-, Суми-, Львів- і Прикарпаттяобленерго плюс ще мінімум чотири блокуючих пакети) і «словацької» (Житомир-, Кіровоград-, Херсонобленерго і Севастопольенерго).
Ще одна, справді американська, група (Житомир- і Київобленерго) особливої ролі в розстановці сил на українському енергоринку поки що не відіграє.
А ось «словаки» й «українці» знайшли все ж таки спільну мову. Були, хай і не без очевидних непорозумінь, поділені сфери впливу в «Кіровоградобленерго» і «Херсонобленерго» (контрольний пакет у «словаків» і блокуючі (42% та 28%) — в «українців»). А тепер ось — спільний проект в обстановці, максимально наближеній до бойової, — в «Одесаобленерго».
«Колишнім інвесторам», які залишилися за бортом, буде досить скрутно. Їм доведеться битися одночасно на кількох фронтах із противником, що перевершує їх у ваговій категорії і має багатющий досвід «ворожого поглинання». Досі в аналогічних ситуаціях «старі кияни» програвали. Очевидно, якісь суди вони тепер виграють, але настільки ж очевидно, що їхні рішення відразу оспорять в інших. Високопрофесійним і високооплачуваним столичним юристам протистоятимуть ще більші професіонали (і теж дуже непогано оплачувані). Якщо знадобиться, то й Одеса замовить парочку слів.
Шанси в колишніх власників, звісно, є, але дуже вже примарні. Поки що ж їм доведеться грати заздалегідь задану роль — спільного ворога для «одеситів» і «нових киян». Не виключено, що в результаті їм запропонують перепродати свій пакет (залишилося відсотків 15) «новій команді». Хоча... Адже продати також можна по-різному. Втім, далеко не факт, що два ведмеді, за відсутності спільного ворога, мирно уживуться в одному барлогу.
Ну і трохи про ще одного малого акціонера — державу. Вона, здається, вперше переконалася, що в умовах конфлікту і з невеликим (25%) пакетом можна багато на що вплинути. Побачимо, як це виходитиме надалі. У кожному разі, найбільш нерозумне, що зараз може зробити уряд, — це дешево продати свої 25%. Цей пакет коштує дорого, і за нього повинні заплатити саме стільки, скільки він коштує.
Поки що перед державою й енергоринком стоїть скромніше завдання — повернути з обленерго ті приблизно 25 млн. дол., що були позичені йому на відновлення після торішньої «ожеледицевої» катастрофи. Очевидно, що зразу віддати таку суму (свого часу обленерго продали куди дешевше) буде важко. Проте борги треба сплачувати, і мабуть, настав час привчати наших бізнесменів до цієї думки. Так живуть у всьому світі, і нічого — краще живуть, ніж ми.