UA / RU
Підтримати ZN.ua

«ДНІПРОСПЕЦСТАЛЬ»: ХТО ДО НАС ІЗ ГРІШМИ ПРИЙДЕ...

Третього квітня ц.р. на запорізькій «Дніпроспецсталі» не відбудуться чергові збори акціонерів. Це буде друга невдала спроба впродовж останніх трьох місяців...

Автор: Ігор Маскалевич

Третього квітня ц.р. на запорізькій «Дніпроспецсталі» не відбудуться чергові збори акціонерів. Це буде друга невдала спроба впродовж останніх трьох місяців. Шансів провести збори вже не залишилося. До них менше двох тижнів, а реєстратор, який повинен був за півтора місяця оповіщати акціонерів, ще й пальцем не поворухнув, аби це зробити. Власне кажучи, повна апатія до справ опікуваного ним акціонерного товариства його опанувала ще під час попередніх зборів, наприкінці минулого року. Спочатку довго не видавав реєстр, а потім витягнув на світ Божий рішення суду, що забороняє йому це робити.

Втім, не варто зациклюватися на реєстраторі. Незалежними ці структури називають в Україні з іронією, що часто-густо переходить у сарказм...

Ще недавно ДСС разом із купою запорізьких підприємств входила до складу бізнес-імперії Костянтина Григоришина. Наприкінці минулого року під впливом зовнішніх сил імперія дуже схуднула і обшарпалась, а доля численних уламків склалася по-різному. Якщо боротьбу за обленерго Григоришин програв практично із сухим рахунком, то в металургії частину активів йому вдалося продати. Феросплавні заводи відійшли Приватбанку, а «Дніпроспецсталь» перепродали міжнародному консорціуму.

Оформлення угоди тривало практично всю осінь, але до грудня пакет із 52% акцій був проданий. Найбільшим акціонером ДСС стала компанія Baring Vostok Capital Partners, що входить до однієї з найбільших європейських інвестиційних груп. ING — структура дуже солідна, група керує активами на 724 млрд. дол. Baring Vostok керує фондами прямих інвестицій у Росії та інших країнах СНД; в управлінні у нього перебувають активи на 400 млн. дол.

Помітний інтерес серед нових власників викликав ще один партнер консорціуму — пітерське ЗАТ «Веда». З цією компанією Baring Vostok уже працював з низки проектів у Росії. Основний акціонер пітерців — голова ради директорів холдингу «Веда-Система» Кирило Рагозін.

Вартість угоди не розголошується, та оскільки оборот ДСС становить 150 млн. дол., покупцям це задоволення коштувало приблизно 70 млн. дол.

Купивши ще приблизно 8% акцій в інших акціонерів, партнери одержали 60% і, природно, вирішили провести збори акціонерів. Настільки ж природно, не всі з цим погодилися. На заводі була й інша група акціонерів. Проте її проблема полягала в тому, що контрольованого пакета акцій не вистачало, аби нав’язати новим власникам свої умови подальшої роботи (чи перепродажу пакета) — для цього слід було мати хоча б 40%. Набрати їх не вдалося, отож Baring Vostok і «Веда» могли забезпечити кворум на зборах (60%).

У цих умовах і ринув у бій найбільш незалежний реєстратор. Тут доведеться зробити невеликий ліричний відступ...

Колись у Костянтина Григоришина було двійко кишенькових реєстраторів: київський «Об’єднаний фондовий реєстратор» та «Об’єднаний фондовий реєстратор-Запоріжжя». Як неважко здогадатися, акції запорізьких підприємств висіли на останньому. Проте доля компаній склалася неоднаково. Минулого літа, під час розбирання на Енергоринку, київський ОФР потрапив під потужний удар. Його діяльність була паралізована, і в результаті реєстратор перепродали структурі, близькій до Анатолія Чубайса. Що стосується запорізького, невдовзі він змінив акціонерів, юридичну адресу і директора. Тепер його юридична адреса перебуває в Дніпропетровську у затишному будинку по Джиндчарадзе, 4. Будинок більше відомий як офіс Приватбанку, отож сусіди в реєстратора добрі. Понад те, нові покупці заводу заявили, що реєстратор якимось чином зв’язаний із Приватбанком.

Загалом, купивши 60% акцій, нові власники ДСС змогли швидко переоформити на себе тільки 52%. Ще 8% надовго зависнули.

Коли в грудні збори зірвалися вперше, нові господарі ще сприймали ситуацію не без гумору. Як повідомляв журналістам управляючий партнер ЗАО «Веда» Олександр Матт, «ОФР-Запоріжжя» відмовлявся реєструвати їхні акції, посилаючись на що завгодно: «Чорнило в ручці закінчилося, директора змінили, юридичну адресу і т. ін.»

Формальною причиною зриву тодішніх зборів стало рішення одного з дніпропетровських судів, який заборонив видавати реєстр акціонерів. Причина —зворушлива турбота одного з районних судів, що стала традиційною впродовж останніх двох-трьох років, про інтереси одного з дуже мінорітарних акціонерів. Невеликий нюанс полягав у тому, що рішення суду було прийняте ще 3 грудня 2002 року, про що емітенту так і не повідомили. У результаті, як висловився Сергій Карпенко, юрист консалтингової компанії «Фарго», що захищає інтереси ДСС, «нас годували байками, буцімто ось-ось його (реєстр) привезуть. А про наявність рішення суду інформували після початку реєстрації акціонерів. При цьому ДСС попросив реєстр акціонерів у реєстратора на день раніше, ніж необхідно, але реєстратор відмовився надати реєстр або будь-які виправдні документи».

Саме це у підручниках з корпоративного управління в країнах СНД описує глава під назвою «Дії ворожого реєстратора». Нині перевірятимуться обставини прийняття судом рішення та інше. Проте збори вже зірвані.

Цілком очевидно, що зірвуть і нові, і не факт, що відбудуться треті. При цьому, відповідно до законодавства, раніше кінця травня їх провести вже неможливо.

Дуже зворушливі побоювання начальника Запорізького управління Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку України В’ячеслава Власова. Він цілком справедливо зазначає, що коли реєстратор вважатиме за потрібне, причину для зриву зборів акціонерів він завжди знайде. «Чи відбудуться збори акціонерів, я не знаю, — сказав він. — Принаймні минулого разу, за день до грудневих зборів акціонерів, підстав говорити про те, що вони не відбудуться, не було жодних. Однак у день проведення зборів реєстратор пред’явив текст відомої постанови суду. Цілком можливо, що й цього разу не все буде гаразд. Реєстратор знайшов привід відмовити у включенні, але законність цього саме і з’ясовують наші колеги з Дніпропетровського відділення ДКЦПФР. Де гарантія, що на цьому моменті не зіграє «ОФР-Запоріжжя» у день проведення зборів акціонерів?»

Усе це каже представник контролюючого органу.

Такий фаталізм пояснюється досить просто. По-перше, реєстратор дніпропетровський, а по-друге, краще бігти за танком, ніж попереду паровоза. Виразної команди з Києва, очевидно, поки що ні до Запоріжжя, ні до Дніпропетровська не надходило, то чого, власне, рипатися? Тим більше що наразі реєстратор цілком безбоязно ігнорує розпорядження значно серйознішої структури — прокуратури.

Ще 23 січня 2003 року прокуратура Бабушкінського району м. Дніпропетровська за результатами виконаної перевірки винесла ухвалу, якою зобов’язала реєстратора видати «Дніпроспецсталі» список акціонерів для їх оповіщення і реєстр акціонерів на збори. Загалом, очевидно, десь у чиєїсь бабусі це розпорядження і перебуває...

Тим часом колектив ДСС пише листа, і також не турецькому султану, а рідному губернатору, з проханням розібратися з реєстратором. Лист підписали більш як п’ять тисяч працівників ВАТ «Дніпроспецсталь». Автор не впевнений, що хоча б третина з них має уявлення, що таке реєстратор, але не варто так уже іронізувати над багатотисячними чолобитними.

Робітники справді погано розбираються в нюансах корпоративних чвар, але чітко уявляють собі, що таке зупинений завод. Та й на попередніх зборах планували виплатити дивіденди за 2001 рік, і кілька сотень гривень були б для багатьох далеко не зайвими.

Сказати, що Григоришин залишив завод у блискучому стані, означало б погрішити проти істини: суму збитків за 2002 рік ВАТ скромно не розголошує досі. Ще одне яскраве свідчення оцінки обстановки новими власниками — заміна більшої частини топ-менеджменту.

На підприємство повернувся Вадим Лейбензон, який очолював його два роки тому. Він заявив, що своїм основним завданням вважає «відновлення виробництва».

Побачене після дворічної розлуки його не дуже потішило:

— Я не розумів структури управління, виробленої колишнім керівництвом і тодішніми акціонерами. На жаль, я мав рацію. За попередні два роки негативні моменти далися взнаки. Це і роз’єднаність служб управління, і відсутність єдиної команди. Тепер моє завдання — відновлення виробництва. Добре хоча б, що не розгубили людей, а головне — зберегли асортимент продукції, ми можемо випускати близько 1000 марок сталі.

Наша продукція, як і раніше, затребувана. Звичайно, багато що треба змінювати, ми нині обновили команду, повертаються професіонали...

Вадимові Лейбензону не важко уявити, на що можна перетворити завод. Він недовго попрацював директором російського Златоустівського меткомбінату, який раніше також спеціалізувався на виробництві спецсталей. А потім не зміг знайти свого місця на ринку.

У результаті спочатку почалися чвари між акціонерами, а потім завод практично скотився до рівня цеху — постачальника трубної заготовки.

— Не хочу навіть теоретично припускати на ДСС можливість такого, — каже пан Лейбензон. — І сьогоднішня ситуація зі зборами акціонерів мене не дуже тішить. Річ навіть не в керованості — вона в нас повна. Адже ми не можемо затвердити пріоритетів розвитку, сформувати структури управління підприємством. Не можемо залучити інвестиції в подальший розвиток виробництва в обсязі, який ці структури могли б гарантувати. Крім того, це відносини Росії й України, та й узагалі питання залучення великих інвестицій. Виходить, щойно на завод прийшов великий іноземний інвестор, ми не в змозі провести загальних зборів акціонерів. А та ж таки Росія — це наш головний ринок.

Плюс проблеми, які ми отримали у спадок. Триває конфлікт навколо шлакосховища заводу. На думку директора, «те, що там відбувається, — це справжнє неподобство. Компанії, які там працюють, нині взагалі не мають договорів. Якщо до нового року вони нам хоч щось могли показати, то тепер уже просто і без ніяких документів риють. І попри те, що відвали належать заводу «Дніпроспецсталь», увесь видобуток скрапу легованих металів йде повз нас, у тому числі й на експорт... Ми навіть зайти туди не можемо, а їх чомусь охороняє міліція.

Ми вже написали всім, кому могли, — і місцевій владі, і в прокуратуру, і до Верховної Ради, але, як мовиться, віз і нині там. Виходить, в Україні можна заробляти гроші без будь-яких договірних відносин, в обхід законів і власників. А йдеться про тисячі тонн шлаків, що містять найціннішу сировину, яка нам самим украй необхідна. Нині оголосимо конкурс на розробку відвалів, може, це допоможе».

Історія взагалі-то досить типова, але кілька нюансів надають ситуації певного трагікомізму. Річ у тому, що під час конфлікту в цікавому становищі опинилася рідна і могутня Українська держава, яка впевнено простує чи то в Європу, чи то в Азію. Поки що вона, як мінімум, самоусунулася і просто спостерігає за тим, що відбувається.

Цікаво, що коли акціонери звернулися до губернатора, той, за словами представника ЗАТ «Веда» Олександра Матта, допомогти не зміг, але поскаржився, що «ось ви не хочете домовитися з Гришею». Правда, хто такий Гриша і чому акціонери, володіючи 60% акцій, для проведення зборів повинні домовитися з ним, не уточнив. У результаті бігати за анонімним Гришею не стали і надалі не збираються. В законі про акціонерні товариства глави про те, з ким потрібно домовлятися, так і не знайшли.

Ну, а поки що за межами України за митарствами великого іноземного власника теж спостерігають не без інтересу. Гроші, як на західні мірки, не такі вже великі, але висновки можуть бути цілком серйозні. Інвестиційній репутації нашої країни це не зашкодить (куди вже гірше), інша річ, наскільки такий імідж влаштовує Київ: для всякого розвитку потрібні гроші, і штурхати кожного, хто з ними приходить, — не найкращий спосіб їх залучення.