Великотоннажна хімія — це і великі гроші, і великі інтереси. Хімічна промисловість забезпечує в Україні близько 7% ВВП і значну частку експорту. Всупереч сподіванням, торішнє підвищення цін на газ було цілком успішно «переварене» нашими хімзаводами.
Виявилося, що галузь має і потенціал, і ресурси. Більше того, якщо торік лунали прогнози про те, що збанкрутілі заводи почнуть роздавати за копійки, то зараз раптом з’ясувалося, що подібний бізнес коштує дуже дорого...
У березні ц.р. акціонери, близькі до дніпропетровської групи «Приват», вирішили виставити на продаж майновий комплекс ВАТ «Дніпроазот». Продавати його зібралися на відкритих торгах, за ціною не нижче як 300 млн. дол.
Реакція ринку була цілком позитивною. Більше того, експерти вважають, що існує реальна можливість продати підприємство і значно дорожче.
Так, за оцінками заступника голови Спілки хіміків України Івана Новикова, стартова ціна є мінімальною, а реальна може дійти до мільярда. З такою оцінкою загалом погоджуються і в інвестиційній компанії Concorde Capital. Там вважають, що ціна від 500 млн. дол. цілком реальна...
Цікаво, що вже перші чутки про підготовку продажу підприємства викликали активне зростання його котирувань на ПФТС. В окремі дні воно доходило до 50%. При цьому, за оцінками експертів, фондовики скуповували акції в інтересах як основних акціонерів, так і портфельних інвесторів. При цьому ціна акції в десятки разів перевищувала номінальну. Тобто ринок оптимістично оцінював перспективи продажу.
Дніпродзержинське підприємство входить до п’ятірки найбільших хімічних заводів України, спеціалізуючись на виробництві аміаку, карбаміду, каустичної соди. Торік його обороти зросли до 246 млн. дол. Тож у разі проведення не вельми витратних заходів вони можуть зрости ще більше.
Однією з основних переваг «Дніпроазоту» є привабливе географічне положення. Підприємство розміщене в центрі України, у регіоні з потужним аграрним потенціалом. З огляду на сільськогосподарські пріоритети країни, легко можна очікувати підвищення попиту на мінеральні добрива не тільки на Дніпропетровщині, а й у сусідніх регіонах. Зараз область виробляє близько 3 млн. тонн зерна. За оцінками трейдерів, при досягненні врожайності, близької хоча б до східноєвропейської, можна вийти на рівень валового збору в 5 млн. тонн. Для цього і знадобляться добрива. Тож місткий сегмент ринку — буквально за прохідною.
А оскільки підприємство розташоване поблизу такої великої водної артерії, як Дніпро, то можливе постачання продукції за схемою «річка—море» з використанням суховантажів тоннажністю до 3 тис. тонн.
Розгалужена мережа автомобільних доріг і залізниць зв’язує «Дніпроазот» із портом Південний на Чорному морі та іншими морськими портами, а також із різними промисловими та сільськогосподарськими областями України. Тобто якихось проблем із логістикою не видно.
Ще до рішення про продаж нинішні власники почали реалізовувати стратегічну програму реконструкції основних виробництв. Її мета — вихід на конкурентоспроможну продукцію навіть за умов високих цін на енергоресурси. Зокрема, упровадження програми енергозбереження може знизити енерговитрати на 30%.
На заводі мають намір використати ще один великий козир. За 60 кілометрів від нього проходить магістральний аміакопровід Тольятті—Горлівка—Одеса. Витративши відносно невеликі гроші, можна буде підключитися до нього, що різко скоротить транспортну складову і підвищить рентабельність.
Зокрема, можливою є схема, коли виробники, котрі мають надлишок товарного аміаку (йдеться про російські заводи в Тольятті та Россоші), переробляли б його на карбамід на «Дніпроазоті».
Можливий варіант переходу на випуск продукції з високою доданою вартістю, тим більше що ціна міндобрив на світовому ринку цілком пристойна. За даними статистики, з 2001 року вартість міндобрив, яка декларується на вивезенні через порти України, потроїлася. До того ж у хіміків є можливість скоротити виробництво надлишкового, тобто товарного аміаку, аби підтримати рентабельність і вартість бізнесу. Так, у собівартості виробництва карбаміду витрати на газ удвічі менші, ніж у виробництві аміаку.
Втім, за всіх заходів для економії ресурсів зрозуміло, що купуватиме завод структура, яка має газ — основну сировину для виробництва аміаку. Зараз частка газу в собівартості продукції «Дніпроазоту» становить близько 40%.
Українські учасники навряд чи будуть активними: з газом у них у самих проблеми. Хоча, можливо, вони кооперуватимуться з кимось із закордонних партнерів. А от росіяни і представники більш далекого зарубіжжя вже виявляють до «Дніпроазоту» інтерес. Вже нині, за інформацією аналітиків Concorde Capital, є п’ять потенційних претендентів. Приміром, зацікавився «Сибур», мають інтерес і міжнародні газові трейдери.
За даними інформагенцій, серед претендентів — найбільший у світі виробник мінеральних добрив канадська PotashCorp, балтійська Achema, російські «Єврохім» і «Акрон», а також представник інтересів «Газпрому» в Україні — підприємець Дмитро Фірташ.
Російський хімічний бізнес узагалі активно виходить на міжнародні ринки і ринки країн СНД. Торік компанії з РФ витратили на купівлю іноземних компаній 4,3 млрд. дол. — практично вдвічі більше, ніж 2005-го.
При цьому вони виявляють серйозний інтерес і до українського ринку. Россошанський завод хімдобрив (Воронезька обл.) уже придивлявся до сєверодонецького «Азоту» і, не виключено, візьме участь і в нинішньому продажі.
«Газпром» активно формує новий холдинг «Сибур — Мінеральні добрива». При цьому ядром його має стати російський виробник аміаку «Тольяттіазот», який здійснює відвантаження саме по вищезгаданому трубопроводу на Одесу. Вартість проекту зі створення холдингу оцінюється в 1,2 млрд. дол., і дніпродзержинське підприємство дуже непогано вписується в цю концепцію.
До речі, купивши «Дніпроазот», російські хімічні групи, з одного боку, отримують можливість розширити свої виробничі потужності, а з іншого — нейтралізують сильного конкурента. Вже зараз в окремих сегментах українського внутрішнього ринку азотних добрив частка росіян доходить до третини. На початку 2006 року імпорт аміачної селітри з РФ зріс у 3,4 разу порівняно з 2005-м й увосьмеро — порівняно з 2004-м.
Основна перевага російських виробників — газ за дуже прийнятними цінами. Зокрема, нинішній український рівень цін на газ у Росії буде не раніше від 2015 року. Тобто ще кілька років у них буде непогана цінова дельта. Тим часом ціни на мінеральні добрива на нашому ринку фактично світові. Тож купівля в таких умовах «Дніпроазоту» виглядає цілком доцільною й окупною.
Хоча не виключено, що така перспектива не припаде до душі активно працюючим на українському зерновому ринку західним компаніям. Експерти вважають, що представники великого міжнародного аграрного бізнесу намагатимуться не допустити, щоб «Дніпроазот» купили представники Росії. Це, у свою чергу, загострить конкурентну боротьбу за підприємство.
Експерти фондового ринку зазначають, що підвищений інтерес до «Дніпроазоту» міжнародних компаній пояснюється, серед іншого, і грамотною інвестиційною політикою підприємства, здійснюваною в останні роки. Ще кілька років тому ВАТ вийшло на міжнародні ринки капіталу, розмістивши американські депозитарні розписки на 7% статутного капіталу. У результаті підвищилася інвестиційна прозорість компанії, а нинішні претенденти змогли познайомитися з нею трохи ближче. Зараз це все спрацювало в плюс.
На думку генерального директора інвестиційного банку Concorde Capital Ігоря Мазепи, зараз «Дніпроазот» у гарному стані і має чудові перспективи для подальшого розвитку. З урахуванням цього 500 млн. дол. — досить-таки підйомна ціна для ринку.
Як усе це складеться, покаже майбутнє. Але дешевого розпродажу точно не буде. Час таких розпродажів — принаймні для ефективних власників — уже минув.