За народною мудрістю, коли щось велике хочуть продати швидко, це означає, що чи то в бюджеті немає грошей, чи то невдовзі вибори. Нинішні грандіозні приватизаційні плани відповідають обом цим умовам. Більш того, як бонус до них «додається» світова фінансова криза, що означає вкрай млявий інтерес «забугорних» інвесторів.
Основна надія уряду — загнати якнайдорожче Одеський припортовий завод. Про легендарний «Укртелеком», продажі якого скоро вже розміняють перший десяток, поки що не говоритимемо. Тим більше що однією рукою підписується політичне рішення про продаж держпакета акцій нашого телеком-монополіста, а другою — ці самі акції переводяться з управління ФДМ в управління Міністерства транспорту та зв’язку. І дістати їх звідти для продажу буде неможливо.
Ну а наступний потенційний донор скарбниці цілком традиційний — енергетика, точніше, енергорозподільні компанії. Ситуація в цій сфері теж досить показова.
З 2001 року, попри море обіцянок, в Україні не було продано жодного контрольного пакета акцій енергокомпаній. При цьому планів вистачало: обіцяли міжнародні конкурси, вибирали фінансових радників тощо. «Викид» виявився практично нульовим…
Хіба що наприкінці 2002 року Фонд держмайна на наполегливе прохання «словацьких друзів» (з групи москвичів Михайла Воєводіна та Олександра Бабакова, котру представляв тоді незабутній пан Курочкін) виставив на торги на Київській міжнародній фондовій біржі 25-відсоткові пакети акцій ВАТ «Сумиобленерго» і ВАТ «Полтаваобленерго». Причому торги тоді організували так, що ніхто, крім «єдино правильного» претендента, взяти участь у них не зміг би. Тоді саме відбувалося «випресовування» співвласника групи приватизованих наприкінці 90-х років обленерго Костянтина Григоришина.
Та Григоришину вдалося знову домовитися з Віктором Пінчуком (тоді скромним зятем президента), і торги в останній момент скасували. На чому, власне, все й затихло на п’ять років...
Точніше, в енергетиці перетряски тривали — але вже між приватними акціонерами.
Виникали і розпадалися проекти альянсів Григоришина і Пінчука, на ринок пробував зайти Анатолій Чубайс. Костянтин Григоришин поступався своїми пакетами Ігорю Коломойському, а потім позивався за них. Частина грошей перепала навіть на фінансування Майдану. Після перемоги якого відбулися гучні спроби зворотного захоплення двох обленерго, які звелися в результаті до місячної боротьби за побутовий будиночок «Прикарпаттяобленерго»...
Однак держава в цьому разі брала участь тільки на рівні чиновників-лобістів. Завдяки яким Рінат Ахметов легко і невимушено радикально посилив контроль над «Дніпроенерго», викликавши в Ігоря Коломойського почуття, гранично далекі від захоплення.
Втім, у цьому разі відбулася любима донеччанами схема конвертації боргів в акції, відпрацьована ще на початку поточного десятиліття на «Донбасенерго» і «Донецькобленерго».
Не залишилася осторонь і столиця. Спочатку команда екс-мера Омельченка пробувала тишком «розчинити» держпакет «Київенерго», а потім уже команда нового градоначальника Черновецького тихо і без пилу збула
12,7-відсотковий пакет «Київенерго», який належав місту, парі офшорок пана Ахметова...
Держава ж, повторимося, розважалася планами. Спочатку вона збиралася продавати контрольні пакети, потім почати з маленьких, потім знову великі... Стежити за заворотами державної думки було цікаво, але практичної користі це давало мало.
У 2007 році Кабмін вирішив продати блокуючі пакети у шести приватизованих обленерго, але через кілька місяців його спинили із секретаріату президента. На Банковій терміново вимагали викреслити енергорозподільні компанії зі списку приватизованих, причому з чудовим мотивуванням: при приватизації цих компаній їхні акції вилучаються зі статутного фонду Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» (НАК «ЕКУ»). А це «може призвести до неплатоспроможності цієї компанії і великої загрози економічній та енергетичній безпеці України».
Минув рік, і виявилося, що енергетична безпека країни не постраждає, навіть якщо з НАК «ЕКУ» прибрати всі обленерго...
Проте крига таки скресла. На початку березня 2009 року ФДМ таки виставив на продаж блокуючі пакети держави (25—27% акцій) у приватних обленерго («Чернігів-», «Прикарпаття-», «Полтава-», «Львів-» і «Суми-»). А от пакет «Одесаобленерго» з продажу зняли.
Приватизатори спробували зіграти на боротьбі між бізнес-групами. Контрольні пакети виставлених для продажу на біржі обленерго належать структурам, дружнім групі «Приват» Ігоря Коломойського і Костянтина Григоришина. Ну і брати Суркіси. Купівля 25% забезпечує кожній зі сторін контроль. А за це можна і розщедритися...
Торік у ФДМ говорили, що можуть одержати за ці пакети 2—3 млрд. грн. Проте то була інша епоха — криза істотно підкоригувала плани.
Поки що вдалося продати тільки два з п’яти блокуючих пакетів. 25 травня 26,98% акцій «Львівобленерго» пішли за 197,8 млн. грн. за стартової ціни 171,7 млн., тобто з перевищенням у 15%. За «Чернігівобленерго» заплатили щедріше: за стартової ціни 119 млн. пакет купили за 223,4 млн. грн.
На цьому справа і заглухла: купувати 25-відсоткові пакети «Полтаваобленерго» (за 307,7 млн. грн.), «Сумиобленерго» (за 209 млн.) і «Прикарпаттяобленерго» (за 230,8 млн. грн.) охочих поки що не видно... Хоча чутно.
У серпні співвласник Приватбанку Ігор Коломойський дав інтерв’ю «Українській правді», в якому прояснив своє бачення того, що відбувається. І, зокрема, підтвердив, що пакет «Чернігівобленерго» був куплений Григоришиним разом з Коломойським. Разом з тим Ігор Валерійович зайвий раз нагадав про існування «збройного нейтралітету» із Григоришиним: «У зв’язку з нашими непростими стосунками з Костянтином Івановичем ми так вирішили, що всім процесом купівлі акцій у нас цілком керує Григоришин. Я йому в цьому дав повний карт-бланш і сказав, що все, що ти зробиш, я заздалегідь визнаю: за скільки купиш, стільки і буде — я дам половину».
Цікаво, що, за його даними, «Львівобленерго» «купив Суркіс, а не Григоришин... Може, Григоришин не очікував, що той купить». Тобто чутки про те, що Суркіси взагалі підуть з енергетики, задорого поступившись своїми акціями Григоришину, вкотре не підтвердилися.
Щодо купівлі інших блокуючих пакетів Коломойський філософськи зауважив: «Нині — ні, тому що стартову ціну завищено».
Інші українські учасники енергоприватизації поки що теж очікують. Москвичам із групи Михайла Воєводіна та Олександра Бабакова («Севастопольенерго», «Кіровоград-», «Херсон-» і «Житомиробленерго») купувати пакети нецікаво. Хоча вони, очевидно, поборолися б за «Одесаобленерго», де кілька років воюють із групою «Фінанси та Кредит» бютівця Костянтина Жеваго. Однак... За офіційною версією, НАК «Енергетична компанія України» не передала фонду акцій «Одесаобленерго» для торгів.
Пан Ахметов теж не став влазити на чуже поле. У результаті, уже впродовж кількох місяців торги регулярно переносяться на наступний тиждень через відсутність заявок.
Власне, список можливих претендентів на енергетику поки що дуже малий. Це група «Приват» Ігоря Коломойського, група «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина, «ДПЕК» Ріната Ахметова і Emfesz Дмитра Фірташа.
Із закордонних учасників інтерес виявляли словацька VS Energy (яка раніше працювала лише на москвичів) і російське ЗАТ «Интер РАО ЕЭС». Ну, і в різний час про свій інтерес говорили чеська компанія CEZ і угорська MVM. Американці з AES Corp., які купили в 2001 році «Київобленерго»» і «Рівнеобленерго», публічно не висловлюються.
Взяти участь пропонували німцям і французам — усі чемно слухали. І поки що все...
І от на цьому не дуже грошовому тлі уряд пішов ва-банк. Наприкінці липня було прийняте рішення розпочати залповий продаж енергорозподільних компаній.
29 липня Кабінет міністрів доручив Міністерству палива та енергетики вилучити зі статутного фонду НАК «Енергетична компанія України» держпакети акцій 15 енергопостачальних компаній і передати їх в управління Фонду держмайна для їхнього продажу.
Пізніше вирішили список трохи зменшити, забравши 46% акцій «Черкасиобленерго». Його продаватимуть окремо. Фонд держмайна об’єднає там державний пакет із 25% «Української енергозберігаючої сервісної компанії» («УкрЕско»). Юридично «УкрЕско» майже цілком належить ФДМ (99,66%), але... ситуація з цим пакетом підвисає вже кілька років. У самому обленерго великий пакет (більший, ніж блокуючий) контролюють структури Костянтина Григоришина.
У результаті, на продаж виставлять 12 пакетів із більш як 60% акцій, а також 51% акцій «Тернопільобленерго» і 50%+ 1 акція «Київенерго».
Досить анекдотично виглядає продаж 60,06% «Луганськобленерго». У компанії немає абсолютно нічого, крім величезних боргів. Всі активи давним-давно виведено в приватне ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання».
Цілком незрозуміло, навіщо в держвласності залишати 10—15% акцій «Вінниця-», «Волинь-», «Дніпро-», «Закарпаття-», «Хмельницьк-», «Миколаїв-» і «Чернівціобленерго» і «Крименерго». У «Донецьк-» і «Харківобленерго» і зовсім залишають аж 5%!
Тим часом давно визнано, що наша держава практично не впливає на діяльність компаній, навіть маючи 25-відсоткові пакети. Більш того, було б надто оптимістично стверджувати, що вона сильно контролювала, скажімо, «Тернопільобленерго» (51% у держвласності). Виявилося, що, поставивши лояльне до приватників керівництво, можна цілком законно роками не проводити зборів акціонерів...
Твердження, що «огризки» енергоакцій у НАК «ЕКУ» роблять її статутний фонд реальним і наповненим, виглядає малопереконливим. Зате такий крок серйозно знижує цінність пакетів, які виставляються на продаж. Продавати 75% відверто краще та дорожче...
У багатьох обленерго вже давно є цілком пристойні міноритарні пакети. Наприклад, у найбільшій державній енергорозподільній компанії «Дніпрообленерго» давно сформовано пакет структур Григоришина (близько 20%). Ним якийсь час, в альянсі з Пінчуком, навіть контролювали компанію. Є великий пакет і в «Запоріжжя-», і в «Миколаївобленерго». У Вінницькій і Волинській енергокомпаніях група «Енергостандарт» того самого К.Григоришина є найбільшим приватним власником понад 20% акцій. У «Чернівціобленерго» блокуючий пакет, а в «Закарпаттяобленерго» — значна частка (понад 10%) належать «московським словакам» Воєводіну—Бабакову. Ну й таке інше.
Наприкінці липня виконувач обов’язків голови Фонду держмайна Дмитро Парфененко так описував процедуру майбутнього продажу: «Це рішення не означає, що всі ці 15 пакетів в один час виставлятимуться на продаж, що ринок обвалиться, що ми все пускаємо з молотка за безцінь». Пакети оцінять, і лише потім фонд підготує проект умов продажу...
А тепер дивимося на опубліковане 2 вересня ц.р. розпорядження Кабінету міністрів: «Погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо внесення змін у плани розміщення акцій господарських товариств у частині продажу пакетів акцій відповідно до додатка по конкурсу з використанням відкритості пропозиції ціни за принципом аукціону в період до 1 грудня 2009 року».
Ви твердо переконані, що це не практично одночасне виставляння пакетів на продаж? І що масовий викид енергоакцій на продаж не завадить сформуватися високим цінам?
Реакція експертів виявилася досить скептичною: високих цін не очікує ніхто. Як, утім, і продажу всіх 14 енергопакетів.
Відзначилися і політики. Багатьом запам’яталося, що Віктор Янукович, який покритикував урядове рішення продати Одеський припортовий, дуже дипломатично промовчав із приводу обленерго.
Поки що найбільш різка реакція була від екс-голови ФДМ Валентини Семенюк-Самсоненко, яка звично подала до суду на Фонд держмайна. Між іншим, вона нагадала, що приватизація цих підприємств неможлива в зв’язку з тим, що не ухвалено нову програму приватизації, не прийнято енергетичну програму та діє указ президента України Ющенка №200, який забороняє приватизацію стратегічних підприємств до виконання комплексу вимог. Заодно Валентина Петрівна запропонувала Ющенку, РНБОУ і Генеральній прокуратурі приєднатися до її позову. Пропозиція вийшла веселою...
Десь є і зовсім «давні» позови групи Григоришина за скасованими ФДМ наприкінці 90-х років продажами 36% «Чернів-ці-» і 40% «Миколаївобленерго». Загалом, юристам буде ситно і несумно.
Запитання — що одержить від цього держава. З одного боку, як показують конфлікти минулих років, управлінець із неї такий собі. За наявності групи ініціативних товаришів його можна вмовити і він легко поступається контролем. Прикладами цього стали і «Дніпроенерго», і «Укртатнафта».
Багаторічну балаканину про інвестиційні конкурси теж поки що закинули — через непотрібність. Не до них — вибори на носі.
Отже, тепер уряд перевірять, наскільки він готовий демпінгувати при продажах. Благо, досвіду не баркує.
У Мелітополі Запорізької області довго та сумно продавали верстатобудівний завод. На останньому конкурсі в серпні ц.р. була навіть конкуренція. І все-таки продали... аж за ціною двокімнатної квартири в Києві.
Історія любить злі жарти. У 2004 році регіоналів обвинувачували в масовому «продажу Батьківщини» під вибори. Нині ситуація повторюється. Різниця лише в тому, що в дешевому розпродажу зможуть узяти участь навіть політичні опоненти. Уявіть собі картину: Юлія Володимирівна урочисто передає підписаний договір купівлі-продажу Дмитру Фірташу.
Он як вона виглядає, наша демократія!