Шестирічна гра в «англійську модель Енергоринку» в українській енергетиці підійшла до свого логічного завершення — тотального краху енергокомпаній. Хвиля позовів щодо порушення процедури банкрутства, розпочавшись з обленерго, нині накотилася на генеруючі компанії.
Першою ластівкою стала енергогенеруюча компанія «Донбасенерго». На початку березня її майно мали почати виставляти на аукціонний продаж — за борги. Спочатку — кілька торговельних підприємств, які належать «Донбасенерго». Утім, їх не вистачить навіть для того, щоб погасити й соту частину боргу. Свої претензії вже пред’явили «Торговий дім — Газ України» (265 млн. грн.) і Національна енергетична компанія «Енергетика й паливо України» (165 млн. грн.). Плюс Держрезерв «додав» близько 300 млн.
Аби погасити ці борги, доведеться продати не лише всі енергосервісні компанії, а й кілька електростанцій. Нині вже проводиться оцінка ТЕС із метою обернення стягнення на майно. До речі, відповідно до неї станції коштують недорого, приблизно по 200—300 млн. грн.
Відверто кажучи, усі ці події викликають змішані почуття. З одного боку, чимось на кшталт цього все й мало скінчитися. Адже вже кілька років основним принципом українського енергоринку було — «старі борги віддають лише боягузи та ідіоти». Позаяк у керівництві енергокомпаній ні тих, ні інших не водилося, то реально нагромаджуванням заборгованості мало хто переймався. Вважалося, що все рано чи пізно спишуть. Комерсанти, котрі працюють в енергетиці, у відому байку, що частка паливної складової в ціні електроенергії — близько 80%, тим паче не вірили. Точніше, теоретично воно так і є, але практично за паливо (особливо державне) ніхто не платив. Тож суму неоплаченого палива сміливо закладали в дисконти. Завдяки цьому виникала чудова можливість проводити красиві бартерні угоди як із паливом, так і — особливо — з устаткуванням. Завищення ціни вдвічі-втричі вважалося просто взірцем безкорисливості, адже нерідко бартерна ціна відрізнялася від реальної й уп’ятеро, й удесятеро. Офіційний рекорд поки що утримує Південно-Українська АЕС, де за одним із контрактиків ціну завищили в... 97 разів.
І не слід думати, що всі прибутки діставалися тільки стороннім комерсантам — за бажання непоганий шматочок міг одержати й дехто з керівництва енергокомпаній. Ну не буває так, що галузь (за словами Президента України) — найкорумпованіша в країні, а її керівництво — найбезкорисливіше. Автор зовсім не збирається стверджувати, що всіх керівників енергокомпаній «перекупили». Проте ті, хто «не брав», як мінімум не заважали тим, «хто брав». При цьому й ті, й інші залишалися досить непоганими технарями.
Торік «дурняк» закінчився, вперше за паливо, нехай і частково, але заплатили. Це стало початком кінця «найпрогресивнішого у світі українського «Енергоринку». Що, природно, потягнуло за собою безліч наслідків.
Одним із них було таке — пригадали про борги генеруючих компаній. Раніше в енергетиків була «залізна відмазка» на всі випадки життя, включаючи нудні вимоги податківців сплачувати податки з мільярдних оборотів: нам не платять — ми не сплачуємо, а де беремо паливо, це вже проблеми держави. А тепер продовжувати бадьоро декламувати «Я у мами дурненька» стало складніше. З’явилася можливість одержати з електростанцій гроші. І відразу пішла хвиля позовів до компаній.
Смішно, але й уряд вніс свою лепту. Він діяв у рамках схеми: «Погані обленерго не платять добрій і беззахисній генерації». Отже, якщо натиснути на цих нехороших (обленерго), порушивши процедуру банкрутства, то все стане добре. Певна логіка (як і здоровезний шматок правди) у цих твердженнях була. Тож зрештою «Енергоринок» бадьоро й весело подав позови про банкрутство практично проти всіх (крім «Київенерго») обленерго й навіть чимало з них виграв.
Проте вийшла маленька неув’язка: у житті все набагато складніше, ніж у простих схемах. Сама генерація виявилася найвразливішою перед позовами про банкрутство. Воно й не дивно — її борги на кілька мільярдів перевищують борг обленерго перед ним. Тож коли вже банкрутити, то генерація стоїть в одному ряду з обленерго.
Тим часом уряд припустився досить грубої помилки. Проголосивши гасло «Вся енергетика на продаж», він додав — «тільки іноземцям». До речі, авторові було б цікаво подивитися на долю будь-якого уряду на Заході, який спробував би перешкоджати участі в приватизації місцевих фірм. Здається, саме це й називається «продажем Батьківщини». Утім, наші бізнесмени на нього не дуже образилися, а заходилися активно шукати обхідні схеми.
Одну з них уже застосували на «Донецькобленерго». Там за борги (до речі, відносно невеликі — десь 30 млн. грн.) було описано частину електричних мереж. Причому описали найцінніші мережі — високовольтні ЛЕП, що забезпечують працюючі на експорт металургійні заводи. Потім ці мережі продали на аукціоні. Щасливими покупцями виявилися приватизований Авдіївський коксохімічний завод і компанія «Сервіс-інвест». Остання, схоже, займатиметься поставками електроенергії на багато привабливих об’єктів у регіоні: ліцензію на це вона вже одержала. А поки що придбані мережі віддали в оренду тому ж таки «Донецькобленерго» і, треба думати, плату одержуватимуть регулярно. Хоча нині за ці мережі сторони зі змінним успіхом позиваються, приклад виявився заразливим. Тим паче було продемонстровано, що не обов’язково забирати все — можна обмежитися тільки ласими шматочками.
Донеччан неважко зрозуміти: вони небезпідставно вважають, що в своєму регіоні зможуть працювати краще від будь-якої західної компанії. Тепер узялися за «Донбасенерго».
А уряд, як це часто буває, до такого розвитку ситуації виявився не готовий. Єдине, що зміг зробити прем’єр Віктор Ющенко, то це доручити віце-прем’єру Олегу Дубині й міністру палива й енергетики (тепер уже колишньому) Сергію Єрмілову змусити державних кредиторів («Торговий дім — Газ України» і Держрезерв) відкликати свої позови до ВАТ «Донбасенерго». Зате емоцій було багато. Усі ці події названо «прихованою антизаконною формою приватизації подібного типу об’єктів... Це буде колосальний прорахунок, якщо ми цьому незаконному процесу даватимемо хід і надалі. Через місяць ми можемо втратити «Донбасенерго».
Було також заявлено, що ситуація навколо цього банкрутства стане «лакмусовим папірцем» ставлення інвесторів до урядової політики щодо приватизації обленерго. Мовляв, уряд одержує від інвесторів відповідні ноти стосовно цього об’єкта. І так далі.
Усе це красиво звучить і... не має особливого стосунку до справи. Схему одержання контролю через банкрутство ще недавно розкручував сам уряд, тож назвати її антизаконною буде досить складно. До речі, і відкликання позовів з боку державних кредиторів може призвести лише до одного — енергокомпанії будуть банкрутити виключно через приватних кредиторів. Це розуміють і в тому ж таки ТД «Газ України», і в Держрезерві і явно не поспішають відкликати позови. Адже фактично сотні мільйонів доларів подарують навіть не енергетикам, а просто законодавчо оформлять «відгін» грошей за схемами. Стосовно НЕК «Енергетика й паливо України», то там, крім державних НАК «Нафтогаз України» й ФДМ, 25% належить цілком комерційному «Укргазбанку». Чи захоче він «дарувати» гроші — ще питання... До речі, претензії на банкрутство вже пред’являла й «Ітера» (до Лисичанської ТЕЦ).
Досі не вирішене остаточно значно простіше питання — реструктуризації боргів перших шести обленерго, виставлених на продаж. Точніше, теоретично все ясно: їхні борги перед Енергоринком буде реструктуризовано на п’ять років. Проте, як уже відзначалося, у житті не все так просто. Без особливих претензій договір про реструктуризацію заборгованості підписали тільки «Київобленерго» і «Рівнеобленерго». У решти виникли заперечення. Приміром, стосовно «Херсонобленерго», 65-відсотковий пакет якого пропонується на продаж у квітні, уже є судове рішення про стягнення з нього близько 200 млн. грн. за борги перед тодішнім «Укренерго». Тепер його наступником стало вже ДП «Енергоринок». Проте досі права щодо боргу «Укренерго» юридично не передано «Енергоринку». До того ж, хоча «Енергоринок» у принципі згоден реструктуризувати борг, справа вже набрала судового характеру, тож простої відмови від претензії не досить. Крім того, частину боргу вже погашено. Отже сторонам доведеться домовлятися вже з арбітражним судом про відстрочку виконання рішення про стягнення грошей з обленерго. Загалом, виникає чергова правова колізія.
Між іншим, часу для її владнання залишилося зовсім мало — 24 квітня вже конкурс. Свої претензії до проекту реструктуризації тільки недавно зняло й «Житомиробленерго», 76-відсотковий пакет якого продаватиметься на тиждень раніше.
А либонь і це ще далеко не все. Безумовно, питання про те, щоб за електроенергію платили грошима, а не фантиками, — ключове в українській енергетиці. Проте зациклюватися лише на ньому не варто. Є безліч інших — це й зняття досі діючих заборон на відключення боржників, і забезпечення 100-відсоткової оплати електроенергії бюджетними організаціями, і притягнення до кримінальної відповідальності за розкрадання енергетичного устаткування. Всі ці питання слід терміново проводити через Верховну Раду. А насправді нічого схожого не відбувається.
Більше того, недавно було пролобійовано чудовий закон, за яким ціни на електроенергію в агросекторі протягом найближчих чотирьох років регулюватиме уряд. Треба думати, це зроблено для полегшення долі енергокомпаній і підвищення їхньої інвестиційної привабливості. А либонь зовсім недавно селяни вже одержали реструктуризацію боргів перед енергетиками на мільярд гривень...
Як відомо, апетит приходить під час їжі. «Їдців» навколо енергетики чимало. І доти, поки за поточними проблемами наші численні керівні органи не бачитимуть перспективи, проблеми тільки розростатимуться.
Тим часом ще до кінця цього року планується продати державні пакети акцій 19 енергокомпаній. 2002-го почнеться приватизація електрогенерації. Якщо взяти борги енергокомпаній, чиї контрольні пакети належать державі (більшість обленерго й уся генерація), одержуємо таку картину. Державні обленерго винні «Енергоринку» 7,7 млрд. грн. (із 10,9 млрд. усіх боргів обленерго). Енергоринок винен генерації десь 12 млрд. грн., та винна своїм кредиторам. Причому тільки за старими, утвореними ще до початку зими боргами за паливо генерація заборгувала 6,8 млрд. А є ще й свіжі борги...
Фактично всі ці енергокомпанії — банкрути. І будь-який кредитор у будь-який момент може розпочати судовий процес про визнання їх такими. Звісно, певний час уряд спробує впливати на наші суди, аби ті не приймали позовів до розгляду, та навряд чи це довго триватиме. Та й сумнівно, щоб тих-таки західних кредиторів улаштувала ситуація з підвішеними боргами, які можуть спливти в будь-який момент. Навіть найпростіше питання про держмито (1% від суми позову) — і те коштує мільйони гривень.
Уряд розраховує на реструктуризацію боргів енергокомпаній перед Держрезервом. Проте ця сума (2,2 млрд. грн.) — лише третина загальної заборгованості компаній за паливо. А що буде з рештою мільярдів, не знає ніхто. Як і колись, проблеми розв’язуються в звичному режимі — «у міру надходження». Хоча вже тепер, а не через кілька місяців, потрібне кардинальне рішення. Якщо, звісно, держава всерйоз збирається залучити інвесторів в енергетику.