Вибори надворі — чекай скандалів
Ні, хоч що там говорили б колеги-журналісти про доповідь голови тимчасової слідчої комісії Віктора Короля, котрий оприлюднив результати розслідування причин банкрутства банку «Україна», але не тягне вона на «бомбу», ніяк не тягне.
Ну чого ще було чекати приватизаторам від початку передвиборної кампанії? Досвід підказував, що нічого доброго. Адже практично кожні вибори в парламент супроводжувалися скандалами навколо результатів приватизації. Так було й 1994-го, й 1998-го.
Правда, останнім часом почало складатися враження, що цю дивну традицію цього разу буде порушено. Аж надто не схожа була манера роботи нинішнього голови ФДМУ на діяльність його попередників. Справді, якщо Володимир Прядко десятою дорогою обходив Верховну Раду, а Володимир Лановий «перебив усі горщики» із народними депутатами, то Олександр Бондар роботу з парламентаріями зробив своїм коньком.
Мало хто вірив, що за нього 1998 року проголосують ліві, котрі в принципі виступали проти приватизації. Тим паче наївно стверджувати, що завдяки якійсь конкретній послузі тодішньому голові Верховної Ради О.Ткаченку Бондар зумів успішно розкусити той міцний горішок. Йому вдалося зробити своїми союзниками навіть тих, кого раніше називали претендентами на його посаду. Підтримка проявилася й у на рідкість одностайному ухваленні Державної програми приватизації на 2000—2002 рр., законів «Про Фонд державного майна України» і «Про оцінку майна, майнові права і професійну оцінну діяльність в Україні».
На кону ФДМУ був і під час роздмуханого навесні нинішнього року скандалу в зв’язку зі спробою продати за безцінь майно стратегічних об’єктів України, що перебувало в заставі (ВАТ «Росава» й Донбасенерго). Невдовзі позиція Фонду зміцнилася настільки, що коли Кабмін у процесі приватизації стратегічних об’єктів («ЗАлКу» й шести обленерго) спробував перейти на ручний режим, Бондар вчинив досить жорсткий опір, відмовившись бути «хлопчиком для побиття».
Проте логіка передвиборної компанії змусила зачепити приватизацію по-крупному, штучно ініціювавши резонансний скандал, який міг би прозвучати на всю країну.
То хто ж у нас «розпродує» Батьківщину?
Простежимо перебіг подій навколо горезвісного пакета акцій банку «Україна». Тим паче що ознайомитися з необхідними документами виявилося не так і складно — крім тимчасової слідчої комісії Верховної Ради доступ до них мають правоохоронні органи, не роблять із них таємниці й у Фонді держмайна.
При прочитанні цих документів вишиковується ось який цікавий ланцюжок подій.
Усе почалося 25 травня 1998 року, коли Кабінет міністрів своїм рішенням доручив Фонду держмайна забезпечити продаж на комерційному конкурсі 12,8% акцій АК АПБ «Україна», що належали державі. Відповідно до цього доручення тодішній в.о. голови ФДМУ В.Крюков підписав наказ №1080 від 2.06.1998 р. про проведення його продажу на Українській фондовій біржі за номінальною вартістю (8,98 млн. грн.).
Процес, як то кажуть, пішов. Проте постановою №338-КФ від 17.07.1998 р. Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку призупинила обіг і розміщення акцій банку «Україна» на термін до 17 січня 1999 р. Причиною такого рішення стало те, що банк у порушення вимог «Тимчасового положення про надання регулярної й особливої інформації відкритими акціонерними товариствами й підприємствами-емітентами облігацій» не подавав у Комісію звітність протягом півтора року.
У результаті рішення Комісії в.о. голови Фонду змушений був підписати новий наказ — №1586 від 10.08.1998 р., яким на основі постанови Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, листа банку «Україна» і висновків управління правового забезпечення ФДМ наказувалося призупинити продаж пакета акцій банку «Україна» на торгах Української фондової біржі.
Скоріш за все, далі йшли якісь переговори, пропрацьовувалися можливі варіанти. А позаяк умови продажу держпакета акцій і вимоги Світового банку залишилися, 12.08.1998 р. голова правління ради директорів ЗАТ «Укррос» С.Федоренко звернувся з листом до віце-прем’єр-міністра України С.Тигипка. У листі стверджувалося, що держпакет, найімовірніше, придбає одна з іноземних фінансових структур для одержання швидкого прибутку, який буде вивезено за межі країни. Аби цього не сталося та з метою формування системи ефективних вітчизняних власників, ЗАТ «Укррос» пропонувало передати йому в управління державі 12,8% акцій АК АПБ «Україна» із правом їх подальшого викупу. У результаті такого рішення, на переконання пана Федоренка, діяльність даного банку буде спрямовано на обслуговування інтересів вітчизняних сільськогосподарських виробників, фінансовий прибуток залишиться в Україні, об’єднання ринку виробництва й ринку капіталів приведе до успішного розвитку агропромислового комплексу.
Розглянути висловлені в листі пропозиції та дійти щодо них відповідного рішення С.Тигипко доручив в.о. голови Фонду держмайна О.Бондарю. Справа була термінова, позаяк могло зірватися одержання кредиту Світового банку. Однак, отримавши лист С.Тигипка, Фонд не став гнати коней. Він зажадав у ТОВ «Укрросгазбуд» додаткову інформацію про фінансовий стан компанії, зокрема, документи про відсутність заборгованості перед бюджетом і цільовими фондами, про обсяги реалізації сільськогосподарської продукції, прогноз очікуваного 1998 р. прибутку.
Тоді 7 вересня 1998 р. «Укррос» звертається з новим листом уже безпосередньо до прем’єр-міністра В.Пустовойтенка. У ньому пропонувалося Фонду держмайна ввійти до складу ТОВ «Укрросгазбуд» шляхом внесення в його статутний фонд державного 12,8-відсоткового пакета акцій банку «Україна». Як бачимо з листування, не отримавши резолюції прем’єр-міністра, ніяких особистих ініціатив у цьому питанні з боку в.о. голови ФДМУ О.Бондаря не було.
22 вересня підписано наказ ФДМУ №1809, яким, виходячи з необхідності виконання домовленості між урядом України та Світовим банком, приймалося рішення про входження Фонду до складу учасників ТОВ «Укрросгазбуд» і передачу як вклад у його статутний фонд державного 12,8-відсоткового пакета акцій АК АПБ «Україна». Частка держави в цьому ТОВ склала 47% УФ. У пакет входило 898 699 199 цінних паперів номінальною вартістю 1 коп. Але вносилися вони по більш високій ціні — 1,1 коп., що склало в сумі 9,8 млн. грн.
Про це рішення ФДМУ того ж дня повідомив Кабінет міністрів.
18 вересня 1998 р. на зборах акціонерів ТОВ «Укрросгазбуд» ухвалили рішення про включення до складу учасників ТОВ Фонду держмайна шляхом внесення ним акцій банку «Україна». На початку жовтня 1998 р. у Фонд надійшов лист від генерального директора ТОВ «Укрросгазбуд» із пропозицією викупити державний пакет акцій. Оскільки це було абсолютно легітимним способом одержання грошей за пакет акцій і виконанням умов Світового банку, то 9 жовтня Фонд направив у ТОВ «Укрросгазбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства. 10 жовтня загальні збори товариства прийняли рішення про вихід Фонду з товариства й виплату йому вартості його частки в майні ТОВ.
До 28 жовтня на рахунок ФДМУ сімома траншами надійшло 9 885 700 грн., що склало 1,1 номіналу (а не номінал, як стверджував голова тимчасової слідчої комісії В.Король). Нагадаємо, що восени 1998 року вирувала фінансово-економічна криза. Слідом за російським обвалився й український фондовий ринок. Тоді акції банку «Україна» котирувалися на Українській фондовій біржі й у Позабіржовій торговій системі по ціні 0,9 копійки, тобто істотно нижче номіналу. Виходить, що ФДМУ досить вдало реалізував держпакет акцій банку «Україна» за реальною ринковою ціною. Це підтверджують, зокрема, наведені в таблиці дані.
Про те, що банк «Україна» в період продажу 12,8% держпакета акцій був у значно гіршому стані, ніж «Промінвестбанк» і «Укрсоцбанк» під час продажу їхніх держпакетів акцій, свідчить і заява на недавній прес-конференції глави Національного банку Стельмаха про те, що банк «Україна» перебував на грані банкрутства вже 1998 року.
Таким чином, ФДМУ із самого початку діяв за дорученням і під контролем Кабміну, виконуючи конкретні завдання прем’єр-міністра. Причому діяв прозоро, про кожен свій крок відразу доповідаючи в Кабмін. Більше того, Світовий банк завжди дуже жорстко контролює всі умови надання кредитів, і з 1998 р. ніяких претензій у цьому питанні до Фонду не пред’являв.
А тепер — про головне
Настав час сакраментального — кому все це вигідно? Бо хоч як крути, це питання залишається головним, особливо в світлі розпочатих передвиборних перегонів.
Прямий зв’язок історії приватизації 12,8% держпакета банку «Україна» із майбутніми виборами в парламент очевидний, оскільки, попри безліч документів, що стосуються цієї справи, і їхньої відносної доступності, ніяких запитань до Фонду із середини 1998 р. не виникало. Відклали матеріал на потім, до наступної передвиборної компанії?
Що ж, ось вона й почалася. То хто ж зацікавлений у тому, щоб дискредитувати приватизатора №1, який недавно заявив про свій намір брати участь у виборах?
Передусім депутатам, котрі входять в олігархічні бізнес-групи. Посадивши Бондаря на гачок підозр, можна надалі спробувати дотиснути його в боротьбі за черговий шматок державного пирога. А це, як відомо, 12 енергокомпаній, «Укртелеком» і ще цілий ряд найліквідніших підприємств України.
Не можна забувати й про те, чиї імена в доповіді не було названо, але які безпосередньо пов’язані з навмисним банкрутством одного з найбільших акціонерних банків країни. Їм найбільше від усіх кортить спрямувати подальший хід розслідування саме в «приватизаційне» річище.
Тож можна з усією відповідальністю стверджувати, що є багато зацікавлених в роздмухуванні цього скандалу.