Флюс на щоці — річ украй неприємна. Флюсова проблема у виконанні Фонду держмайна теж нічого хорошого не обіцяє...
Рудоуправління ім. Горького в севастопольській бухті Балаклава видобуває флюсовий вапняк аж із 1974 року. Сировину поставляють в основному металургам, завдяки чому балаклавські рударі й потрапили під дію легендарного закону про «Укррудпром».
Однак купівля рудоуправління тоді не відбулася: завадив перший Майдан (як зараз з’ясувалося, не останній, а просто стартовий). Продаж завис. Новий голова ФДМ почала із обіцянки переглянути результати конкурсу щодо «Укррудпрому» чи принаймні змусити власників доплатити.
«Балаклави» це загалом-то не стосувалося, адже вона перебувала в держвласності. Якщо в пресі і з’являлися згадки про рудоуправління, то здебільшого через розбірки навколо нового кар’єру на Каранському плато...
Однак наприкінці 2005 року в Кабміні про об’єкт знову згадали, і його внесли до чергового плану приватизації. У підписаному Юрієм Єхануровим плані передбачався продаж 99,9% акцій рудоуправління ім. Горького. І таки продали...
28 лютого 2007 року на торгах на фондовій біржі «Іннекс» (колишній Донецькій фондовій) 6,16% акцій Балаклавського рудоуправління було продано за номіналом — за 6,82 млн. грн. Сказати, що вельми дорого, важко, але сіль жарту не в цьому.
Щойно Валентина Семенюк прийшла в ФДМ, то пообіцяла, що перед продажем великих пакетів продаватиме маленькі на біржі — на приманку. У лютому 2007-го «приманювати» було вже нічим: основний пакет рудоуправління (93,83%) цілком успішно продали наприкінці серпня минулого року за ціною за акцію втричі нижчою від номінальної, за 34,44 млн. грн. Покупцем, як і очікувалося, стала «Смарт-груп» Вадима Новинського.
Це точно відповідало стартовій ціні 2004 року, але 2006-го виглядало трохи дико. Про доплату від олігархів на той час усі вже добряче призабули. Але продавати акції нижче від номіналу в умовах, коли приватизатори з тріском валили всі плани з надходження коштів до бюджету, це вже було щось...
У принципі, одночасно по іншому вапняному видобувачу — донецькому Комсомольському рудоуправлінню — фонд зробив гарний і цілком очікуваний подарунок для Володимира Бойка, керівника меткомбінату ім. Ілліча, виставивши на конкурс зі спецумовами 39,98% його акцій. Але там хоч було зрозуміло — ну хіба може один соціаліст підсидіти іншого? Та й іллічівці вже старанно зосередили 60% акцій донецького рудоуправління.
Однак пан Новинський чудово відомий трепетним ставленням до Бога і скепсисом із приводу ідей соціалізму. Щоправда, непогано утримує соціальну сферу на своїх підприємствах. Можливо, це і вразило полум’яного борця за права трудящих. У будь-якому разі, за 2006 рік чиновники фонду здійснили еволюційний дрейф від обіцянок забрати у структур Новинського Макіївський металургійний завод до зворушливого братання в Балаклаві.
У автора немає й тіні претензій до Вадима Владиславовича. На його місці так вчинив би будь-який нормальний бізнесмен. Є можливість заощадити 14 млн. дол., то чому б нею не скористатися? На ці гроші можна побудувати що завгодно, хоч шикарний свинарник за датською технологією.
Більше того, купівля другого пакета акцій рудоуправління ім. Горького для нього була справді актом воістину християнського милосердя до знедолених і убогих. Не купив би — і довелося б Фонду держмайна знову знижувати ціну...
Цікаво, чи входила в домовленість обіцянка не перешкоджати в черговий раз оголошеному продажу Комсомольського рудоуправління (раніше «Смарт-груп» активно його блокувала)?
А от до чиновників фонду запитань трішечки більше. Приміром, чому конкурс щодо Балаклави було просто відновлено, а не проведено наново?
Біс із ним, із тим Майданом №1. Але ще в грудні 2003-го Кабмін прийняв постанову №1891 про затвердження методики оцінювання майна. Відповідно до якої строк оцінювання майна підприємств, які виставляють на приватизацію, не може перевищувати одного року. Принаймні зовні, з листопада 2004-го по серпень 2006-го, минуло більше року. Чому ж не здійснювалося нове оцінювання пакета? Чи в ФДМ інше літочислення? То він дні (до години) рахує, то роки плутає...
Максим Горький увійшов у радянські хрестоматії романом «Мати» про простих трудівників взагалі і їхню боротьбу з експлуататорами зокрема. Про приватизацію та її технології він нічого не знав і, відповідно, не писав. Якби йому довелося дізнатися про те, як продавали підприємство його імені, не факт, що він обмежився згадуванням тільки однієї матері...
Цього тижня Верховна Рада відхилила законопроект, внесений опозиційними фракціями, яким пропонувалося заборонити Фонду держмайна встановлювати додаткові умови при проведенні приватизаційних конкурсів. Далі буде?