У Верховній Раді зареєстровано законопроект №9744 від 23 січня 2012 року, відповідно до якого ставка податку на прибуток для підприємств індустрії програмного забезпечення має бути встановлена у розмірі 16%.
Усе б гаразд, та от лихо: з моменту набрання чинності законом №9744 господарську діяльність підприємств цієї сфери буде паралізовано.
Перш ніж розбиратися в причинах, які призведуть до паралічу, необхідно відповісти на одне важливе запитання: за рахунок чого виробництво програмного забезпечення (ПЗ) є високорентабельною сферою економіки будь-якої країни світу? Здебільшого завдяки наявності у підприємств нематеріальних активів у вигляді виключних майнових прав на комп’ютерні програми і бази даних, а також можливості надавати ліцензії на використання цих об’єктів авторського права і одержувати за здійснення цих операцій винагороду у вигляді роялті.
Тепер перейдемо безпосередньо до суті питання. Річ у тім, що при сплаті ставки податку на прибуток, відмінної від установленої в п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу України (нині ставка податку на прибуток становить 21%), починає діяти заборона на включення роялті, нарахованого резидентові, в інші витрати платника податків (підпункт 2 п. 140.1.2 ст. 140 ПКУ). Це означає, що юридичні особи не будуть зацікавлені в придбанні ліцензій на використання комп’ютерних програм і баз даних у виробників програмного забезпечення, тому що не зможуть включати роялті в інші витрати підприємства. Слід зазначити, що в інші витрати платника податків включається роялті, нараховане за використання комп’ютерних програм і баз даних, призначених для обслуговування підприємства та управління ним. До таких програмних продуктів належать інформаційно-правові системи, системи управління підприємством, програми для автоматизації бухгалтерських завдань та інші. Таким чином, через діюче обмеження на включення роялті в інші витрати платника податків у розробників ПЗ різко скоротяться можливості заробітку, тому що замовники зможуть оплачувати ліцензії тільки за рахунок прибутку підприємства.
Звичайно, можна припустити, що деякі підприємства виживуть у цих умовах, надаючи послуги з налаштування програмного забезпечення та його тестування, а також надаючи інші послуги у сфері інформатизації підприємств. Однак тільки на цих послугах індустрії програмного забезпечення не зробиш ні високорентабельною галуззю економіки України, ні точкою її зростання.
Тому якщо держава і законодавці справді хочуть створити преференції та додаткові можливості для розвитку підприємств індустрії програмного забезпечення, то одночасно з ухваленням законопроекту №9744 необхідно вилучити з ПКУ підпункт 2 п. 140.1.2 ст. 140.
Однак якщо з ПКУ буде вилучене це обмеження, то розробники ПЗ зможуть замість ставки податку на прибуток у розмірі 16% застосувати нульову ставку податку на прибуток (п. 154.6
ст. 154 НКУ). Справа в тому, що обмеження на включення нарахованого резидентові роялті в інші витрати платника податків поширюється і на підприємства, які застосовують нульову ставку податку на прибуток (див. DT.UA №27 від 22 липня 2011 року, «Неймовірно, але факт: в Україні запущені правові механізми технологічного застою»).
Для того щоб застосувати нульову ставку податку на прибуток, підприємство має виконувати дві умови:
- розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не повинен перевищувати 3 млн. грн.;
- розмір нарахованої за кожен місяць звітного періоду заробітної плати працівникам, які перебувають з платником податків у трудових відносинах, має бути не меншим від двох мінімальних заробітних плат.
Застосувати нульову ставку податку на прибуток зможуть як існуючі малі підприємства, так і нові юридичні особи, створені шляхом виокремлення з великих підприємств підрозділів розробників програмного забезпечення.
Необхідно зазначити, що для створення сприятливих умов роботи підприємств, які застосували нульову ставку на прибуток, необхідно зняти ще одне наявне в ПКУ обмеження. Річ у тім, що у разі застосування нульової ставки податку на прибуток останній має спрямовуватися лише на переоснащення матеріальної бази, на повернення кредитів, отриманих на ці цілі, а також на поповнення обігових коштів підприємства (п. 152.11
ст. 152 ПКУ). У цій нормі закону бракує ще одного напрямку витрачання коштів, що залишилися в розпорядженні підприємства: створення нематеріальних активів, якими можуть бути виключні майнові права на комп’ютерні програми і бази даних. Наявність нематеріальних активів дає змогу їхньому власникові отримувати дохід від надання ліцензій на використання комп’ютерних програм і баз даних.
Таким чином, для створення сприятливих умов розвитку індустрії програмного забезпечення і перетворення її на високорентабельну галузь економіки України необхідно внести до ПКУ такі зміни:
- вилучити з ПКУ підпункт 2
п. 140.1.2 ст. 140;
- дозволити суми коштів, які звільнені від оподаткування, спрямовувати на створення нематеріальних активів, внісши відповідні зміни до п. 152.11
ст. 152 ПКУ.