Усе їм не так! То сири некондиційні, то курятина із сальмонелою… Я цих перебірливих їдців відбрив би, як у тому анекдоті: "Ваша Галя балувана! Не подобаються наші харчі – шукайте в іншій стороні". Та чи наважаться повторити це українські виробники, для котрих російський ринок збуту - безальтернативний? Тому і сопуть у носовичок, вислуховуючи як обґрунтовані претензії, так і надумані.
Ніхто не захищає фальсифікаторів, котрі під виглядом сиру намагаються всучити Росії сирний продукт. Але якщо внутрішня технічна документація не гармонізована з технічним регламентом РФ, через що і виникають суперечки, то це чия вина і біда? Росіян? Це вони домішують у наш сир антибіотики?
Отже, спершу про сир…
Поки ми на круглих столах дискутуємо, яке зло краще - перебір у сирі пальмової олії чи антибіотиків, росіяни бракують і те, й інше. Так було недавно із твердими сирами двох українських компаній. У них фахівці Федеральної служби з нагляду у сфері захисту прав споживачів і благополуччя людини спершу бактеріологічним, а затим і хімічним шляхом виявили залишки інгібіторів - тетрацикліну та стрептоміцину.
До блокади згаданої продукції не дійшло, але підприємства стали "режимними": російське відомство посилило лабораторний контроль за показниками безпечності. Відтак, перевіряють кожну поставлену партію, і якщо до кінця серпня порушення не підтвердяться, молокопереробні заводи знову переведуть у категорію сумлінних виробників.
Росіяни знайшли сліди інгібіторів у сирі після того, як вони потрапили у торговельну мережу. Тим більше всю партію вже розпродали. Тому виникає цілком резонне запитання: "Хлопці! А де ж ви були до цього? Чому цих "стероїдів" не виявила ваша ж лабораторія на митниці?". Україна перед тим, як відправити сирні головки до Росії, в обов'язковому порядку (на вимогу країни-імпортера) досліджує на вміст інгібіторів кожну партію. Висновки засвідчують їх відсутність. Отже, питання спірне. Але…
Україна як член Світової організації торгівлі, розуміючи, що подібні суперечки між країною-експортером і країною-імпортером зазвичай заходять у глухий кут, визнала невтішний вердикт. Фахівці Державної ветфітослужби провели розслідування, встановили всі ймовірні шляхи потрапляння антибіотиків у готову продукцію, скоригували технологічний процес на згаданих підприємствах і на підставі цього запевнили російських колег, що подібне не повториться.
Я не був би таким категоричним. Тому що залишки тетрацикліну, левоміцетину, інших лікарських препаратів знаходять у молоці, без перебільшення, дуже часто. Дози не смертельні, але за постійного споживання можуть спричинити дисбактеріоз. Якщо у такий спосіб дитячий організм "звикає" до антибіотиків, то невідомо, як він реагуватиме на ті ж пігулки навіть за легкої простуди.
Директор однієї з компаній-штрафників припустив: антибіотичне молоко потрапило на переробку з котроїсь ферми, де корів кололи ветеринарними препаратами. Скажу наперед: крайніх у ланцюжку сировина-готовий продукт вистачає. Почнемо з ферми.
Найчастіше корів шпигають при захворюванні на мастит, якому протидіють близько 40 лікарських засобів: мастилекс, мастисан, мартинор… В інструкції до препаратів є застереження: перший удій під час лікування маститу утилізують. Другий кип'ятять і згодовують непродуктивним тваринам. І лише через п'ять днів (10 доїнь) після останнього застосування препарату молоко оформляють на промислову переробку.
Можливо, частину ін'єкційного поголів'я передчасно долучили до загального стада, і молоко від хворих корів злили у загальний бідон? По-перше, на великотоварних фермах діє система так званих міток. Корові, хворій на мастит, хвіст обмотують червоним скотчем, який слугує доярці сигналом: доїти слід в окрему тару. Її опломбовують, молоко з неї утилізують або прокип'яченим випоюють тварин. Власне, за цим стежить відповідальна особа, тому, можна вважати, процес контрольований.
По-друге, помилка може обернутися чималими фінансовими збитками. Якщо у молоці знаходять залишки антибіотиків, то вибраковують не відро-два, а весь удій - близько дев'яти тонн! Літр молока екстра-класу коштує 3,80 грн. Лічіть самі…
Грішать антибіотиками заготівельні кооперативи, які скуповують молоко у селян по 2,20 грн за літр, а продають на переробку вже на гривню дорожче. Якщо кооператив ще й у статусі юридичної особи, то він має право і на відшкодування ПДВ. Тому й керують такими осередками переважно родичі місцевого начальства. Є зиск!
Уявіть собі молоковоза, який вигойдується на сільських баюрах, збираючи з кожного обійстя відро-слоїк сировини. Бочка - 1933 року випуску, вантажівка - 1969-го. Водій розуміє, що на своєму тарантасі "живим" молоко до переробного підприємства не довезе. Як його врятувати?
Росіяни випускають таблетки, повністю натуральні, які за рахунок вмісту у них молочної кислоти не викликають скисання. Кинув таку "шайбу" у термос на колесах, вона розчиниться у молоці, і жоден тест не виявить сторонніх домішок. Але оскільки ці таблетки дорогі, водій в аптеці купує доступний левоміцетин. Якщо аналізатор зафіксує його наявність, вміст цистерни треба утилізувати.
Скільки не сором таких "хіміків", їм як горохом об стіну. По-перше, у переважній більшості водії працюють без ліцензії. Сьогодні він транспортує молоко, завтра крутитиме "баранку" самоскида, а післязавтра вивозитиме отрутохімікати на поле. По-друге, якщо одне підприємство відмовиться від молока з левоміцетином, прийме інше. Через брак сировини воно і таке "переварить": нічого страшного! Не піде на Москву, продамо в Україні! Таких партачів можна зловити за руку лише раз на місяць, коли компетентна комісія аналізує якість сировини на підприємстві.
Та найбільше "споживачів" антибіотиків серед сільського населення. Там, де у стайні ремиґає одна-дві корівчини. Тільки-но худоба починає підкашлювати, бабця хутко біжить в аптеку, купує п'ятий біцилін, розводить його двічі прокип'яченою або дистильованою водою і власноруч уводить розчин круторогій. Звісно, вона не чекає, доки мине 20 днів - термін дії препарату, а продовжує доїти ще не видужалу корівку і здавати молоко на приймальний пункт. Бо виручені гривні - то єдиний доважок до злиденної пенсії.
Зрозуміло, кожного не перевіриш. Один тест коштує
60 грн - дорожче за молоко, яке принесла колишня колгоспниця. Тому роблять загальний тест злитої з відер, бідончиків, трилітрових банок сировини. Що робити, якщо скринінг виявив залишки антибіотиків? Перший варіант: забракувати все молоко і не заплатити здавачам ні копійки. Другий: збути його переробному підприємству і спробувати у чані розвести цей невжиток якісним молоком до того стану, коли детектор перестане реагувати на інгібітори. Звісно, прохідний другий варіант.
Якщо європейське законодавство дозволяє таке трюкацтво, то українське - ні. За нашими приписами, шлях антибіотичного молока один - у помийну яму. Якщо ж не вилили, то воно опиняється у заводському танкові, де вже не дев'ять тонн, а 60. Вміст бабусиного левоміцетину у цьому обсязі мізерний, нижче отих тисячних мікрограма на літр, які вловлюють прилади.
Однак коли з чистого молока починають виробляти сир, то антибіотик активізується і "чіпляється" за білкову молекулу. На кілограм твердого сиру потрібно 10 кг молока. Тобто концентрація інгібітору у білковій масі різко зростає, "здобрюючи" готовий продукт.
Росіяни не єдині, хто сумнівається у нашій "аптечній" точності і чистоті. Років з вісім тому подібний казус трапився із сухим молоком, яке Україні дозволили експортувати до Франції. Так от, воно виявилося непридатним навіть для приготування молочних сумішей для телят. Французів спантеличили власне невиявлені сліди левоміцетину (міжнародна назва - хлорамфенікол), забороненого у передових країнах через його токсичність. В Україні ж він залишається бронтозавром фармацевтики, паличкою-стукалочкою від… бігунки.
В одній партії його вміст перевищував гранично допустимі норми удвічі, а в другій - у 20 разів! Французи зрозуміли, що купили такий "коктейль", з якого неможливо виготовити однорідний продукт. Із цих причин відмовилися від українського сухого молока і японці.
Ми й сьогодні не експортуємо його, хоча такого права у нас ніхто не відбирав. Фахівці кажуть, що кон'юнктура ринку програшна для нашого продукту, який на 25–30% дорожчий за європейський. Тому багато підприємств перепрофілювалися на виробництво сухого казеїну, на який не поширюється 9-відсоткова ставка ввізного мита. Ще один плюс: оскільки казеїн використовують як технічну сировину, у ньому не шукають… антибіотиків. Сьогодні понад 250 підприємств експортують казеїну набагато більше, ніж могли би продати сухого молока.
Після міжнародних скандалів Україну перевіряли шість "молочних" місій. Ми сходинка за сходинкою вибудовували систему, яка наблизила державу до європейського подіуму. Щоправда, у законодавчому і технічному сенсі. Ми доросли до закону про безпечність та якість харчових продуктів, замість колись однієї лабораторії нині функціонують 27. Та, на жаль, еволюційні процеси лише краєм зачепили свідомість співвітчизників.
Тисячу разів товкмач бабці про ментальність, але коли в неї закінчиться 20-таблетковий блістер левоміцетину, вона нашкребе 3,80 грн і подибає до аптеки за черговою упаковкою. Вона знає, що молоко протягом двох годин слід охолодити до +6 градусів. Інакше мікрофлора починає стрімко засмічуватися. А в який холодильник упхнеш оті два відра?! Мусиш тягти їх до льоху, де +15. Щоби надоєне до вечора не скисло, послуговується перевіреним рецептом: півтаблетки на відро. Три дні не згортається… А 0,5-грамова таблетка "світиться" у чотирьох тоннах молока!
Тепер скажіть: чи може молокозавод упровадити систему менеджменту якості ХАСПП (англ. HACCP - Hazard Analysis and Critical Control Points), основне призначення якої - зменшення ризиків, пов'язаних із безпекою харчової продукції, якщо у підприємства таких постачальників сировини, як сільська бабуся, дві-чотири тисячі? Нонсенс! Не приживеться ця ХАСПП, хоч би як він пнувся… Бо важко контролювати і коригувати показники якості у цьому заплутаному і розмаїтому ланцюжку. Тому прогресивний світ відмовився від стихійного дрібнотоварного виробництва молока.
- Найголовніша біда України - відсутність культури заготівлі сирого товарного молока. Проблема не стільки ветеринарна, скільки соціальна, із політичною складовою, - розмірковує Віталій БАШИНСЬКИЙ, заступник голови Держветфітослужби України. - Чому у Польщі заготовляють молоко у тих, хто утримує не менш як десять голів дійного стада? Бо, хочеш чи ні, мусиш купити доїльний апарат, а не чвиркати з дійок у баняк. Раціон годівлі для всіх однаковий, значить, гарантована однорідність молока. За такої кількості корів заведеш журнал обліку, укладеш із ветеринаром договір на їх обслуговування. І це вже стає основним видом заробітку селянина, а не підробітком. За цих чинників уже можна контролювати якість сировини.
Гляньте, як стрімко розвивається молочний бізнес в Угорщині! Влада запропонувала власникам домашніх ферм облаштовувати ще й невеличкі переробні підприємства. Ті, хто зохотився відкрити сироварню, одержали статус виробника локального продукту. А найуспішніші, маючи на руках експлуатаційний дозвіл, торгуюсь своїм товаром у всьому світі.
Державні дотації в Угорщині на організацію сироварного бізнесу сягають від 4,5 до 10 тис. євро (із виходом на міжнародний ринок). Багато це чи мало? Обкладіть приміщення кахлем, облаштуйте санпропускник, розвісьте інсектицидні пастки, по периметру змонтуйте мишоловки, встановіть прес для сиру, зіставте свої умови з вимогами європейського регламенту, закріпіть експлуатаційний дозвіл у рамочці на стіні і - вперед! От і всі затрати!
Зрозуміло, найвищу суму дотацій одержують перспективні фермери, у кого не 10 корів, а 250. Але механізм працює! В Угорщині 80% сільського господарства зосереджено саме у дрібнотоварному секторі.
Чому у більшості українських селян молоко скисає, не дочекавшись заготівельника на колесах? Не через неуцтво, ні! Через відсутність охолоджувача, який окупається за півроку. Але за умови, що бабуся дає раду не менш як 15 корівкам. При цьому наші селяни просять за молоко мінімум 2,80 грн за літр, тоді як європейці здають його по 20 євроцентів. Та навіть за вищої ціни і при двох коровах такий, із дозволу сказати, бізнес нижче рівня рентабельності.
Білоруська влада вчинила інакше. Вона висунула переробним підприємствам ультимативні умови: хочете виробляти сметану, сир, кисломолочні продукти - утримуйте щонайменше 350 дійних корів. Побільшало великотоварних ферм, із яких молоко (практично все екстра-класу) без посередників потрапляє на переробні потужності. Своє до свого, так би мовити…
Відтак, сусіди майже на 90% відійшли від "бабусиного" молока і не знають, куди його дівати. У 2010 р. перевиробництво становило 11%. Там немає проблем ні з молоковозами, ні з інгібіторами. І як результат, торік Білорусь одержала початковий дозвіл на експорт молока до Євросоюзу. Навіть встигла поставити на ринок пробні партії своєї продукції.
Можна говорити про тоталітарний режим, авторитаризм Лукашенка, але білоруське село - за Олександра Григоровича! А в нас? Який президент, такий і міністр аграрної політики!
Микола Присяжнюк тішиться тим, що цьогорічний експорт зерна може стати рекордним - 26 млн тонн проти торішніх 22. Дехто замахується і на 30 млн. При цьому натякають сільгоспвиробникам: оскільки зерновий вал обіцяє бути вищим, аніж на картині Айвазовського, то відповідно "просядуть" і закупівельні ціни. Але не панікуйте: різницю компенсуємо за рахунок збільшення експортних поставок.
Якби білоруський міністр сільського господарства рапортував, скільки вивезли пшениці, ячменю, кукурудзи, а ввезли новозеландського вершкового масла, євросоюзівської яловичини, бразильської свинини, де він опинився б? У кращому разі, Лукашенко заслав би його туди, звідки чиновник починав своє сходження на урядовий олімп, - головою у колгосп.
Якщо тваринництво в Україні ляже остаточно (а до цього йде), то за кордон перевалюватимуть і більше зерна. Закономірно: немає хвостів - нікому перетравлювати фураж! Лишень в експортному азарті не забудьте залишити для держави кілька мільйонів на найнеобхідніше - хліб і крупи.
Микола Присяжнюк із пієтетом часто згадує про великотоварні ферми і молочні кооперативи, які вирулять молочний бізнес на просторий путівець. Але у запевнення міністра, що так буде у кожному селі незалежної України, я не вірю. Не сьогодні… Темпи, з якими народжуються ці переважно "словесні" структури, навіть у перспективі не наблизять Україну до білоруського варіанта.
Тому ми приречені споживати так зване біле молоко, яке тільки за кольором нагадує природний продукт. А це вже повинно не подобатися не росіянам, а передусім нам.