Прийнято вважати, що проблема економічної та політичної корупції гостро стоїть виключно у країнах з перехідною економікою та у так званому третьому світі. Оскільки розповсюдженню корупції сприяють недоліки демократичних систем, то воно менш характерне для держав з тривалою історією демократичних інститутів і розвиненим громадянським суспільством. Проте сучасні тенденції свідчать про зростання корупційної загрози і в демократичних середовищах та країнах з розвиненою ринковою економікою. Суттєвим поштовхом до посилення уваги до зазначеної проблеми став аналіз причин нинішньої світової фінансової кризи, а також критика формування сучасних інститутів економічних відносин на нинішньому етапі.
Таким чином, у сучасному суспільстві виникла необхідність дослідити внутрішні процеси розвинених економік та виявити нові причини формування корупційних відносин. Чи здатне громадянське суспільство діяти як рушійна сила протидії розповсюдженню корупції? Якою може бути відповідь сучасним макровикликам?
Західні дослідники не перший рік порушують ці питання. Впливові економісти, політологи звертають увагу на негативні тенденції останніх десятиріч і починають говорити про кризу демократичного суспільства.
Сьогодні важливо зрозуміти, як механізми функціонування політикоутворюючих організацій формують економічну поведінку та які новітні форми взаємодії суспільства і держави виникли за останні роки. Слід пам’ятати, що корупційний вплив на державні інститути змінює першочергові цілі установ. У сучасних умовах глобальної економіки це посилює загрози для країн, що розвиваються. З урахуванням цього важливо оцінити небезпеку впливу корупційних відносин на цілі інститутів у сфері економічної політики розвинених країн стосовно країн з перехідною економікою.
Донедавна корупція вважалася проблемою країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. На це були об’єктивні причини, які і привернули посилену увагу до корупції на межі ХХ-ХХІ століть. Оскільки корупція виникає через недоліки демократичної системи, головною проблемою вважається відсутність чи недостатня сформованість демократичного суспільства. Система виборів у країнах, що розвиваються, та у перехідних економіках тісно пов’язана з необхідністю формування засад демократичного суспільства, адже через ці інститути здійснюється функція громадського контролю. Нобелівський лауреат з економіки 2001 року Джозеф Стігліц описує, в тому числі на прикладі розпаду СРСР, як виникає і поглиблюється проблема формування засад демократичного суспільства в умовах асиметричного розподілу інформації та поширення посадових зловживань державними службовцями. Відомі його критика діяльності Міжнародного валютного фонду та негативні оцінки впливу цієї установи на організаційні процеси в молодих економіках.
Оскільки політична система безпосередньо взаємодіє із системою економічною, то неефективна організація відносин загрожує потраплянням у корупційну пастку. Це ситуація, коли політичні та економічні еліти схильні співпрацювати та захищати інтереси одне одного. Перевагу на виборах отримують ті політичні сили, що мають кращу підтримку фінансового капіталу, який можна інвестувати у політичні кампанії. У суспільстві, де обсяги інвестування у політичні кампанії мають визначальний вплив на результати виборів, відбувається викривлення суспільних відносин, а корупція глибоко проникає в усі його верстви. Вважається, що корупційна пастка характерна для малорозвинених економічних систем зі слабким громадянським суспільством і виникає у разі відсутності демократичних інститутів контролю за владою.
Проте і розвинені країни стають заручниками створених і тривалий час функціонуючих інститутів влади. Розвиток системи супроводжувався формуванням складних і непрозорих взаємозв’язків, домінуюча позиція великих політичних партій перешкоджала оперативному оновленню правлячої верхівки, а постійна концентрація влади в одних руках призводила до формування нових неформальних відносин між владою та економічними елітами. Так, інструменти лобіювання у США, Великобританії, Німеччині та інших країнах призначені для просування і захисту інтересів економічних гравців з метою розвитку нових галузей національного господарства, оперативного інформування влади та більш ефективного розподілу суспільних благ. Але внаслідок постійного перебування політичних партій в оточенні певних економічних кіл і прихованої природи процесів лобіювання відбулося тісне злиття політичної та економічної сфер.
І сьогодні стає очевидним, що певні гучні політичні рішення були спрямовані на захист інтересів економічної меншості. Гарну ілюстрацію навів Роберт Рейх, міністр праці США (1993-1997). Він розглянув відмінність між сплатою хабара на митниці для отримання дозволу на ввезення до країни заборонених речовин і стимулюванням сенатора США з метою скасувати юридичні обмеження на ввезення заборонених речовин на законодавчому рівні. Насправді обидві дії спрямовані на досягнення єдиної мети, і складно провести межу між хабарництвом і лобіюванням.
Процеси стагнації політичних систем у промислово розвинених країнах спричинили різку критику на сучасному етапі. Нинішня світова фінансова криза виявила ряд недоліків і загроз сучасному формату ринкових відносин та висвітлила можливість суттєвих зловживань владою через викривлення інформаційного середовища, що створює надзвичайно сприятливі умови для розвитку корупційних відносин. Повернімося до подій стрімкого економічного розвитку 2000-х, коли поза належною увагою залишилася низка таких дій: іпотечні гіганти «Фредді Maк» і «Фенні Мей» домоглися послаблення обмежень щодо резервів цих компаній. Вони витратили мільйони доларів на лобіювання своїх інтересів у Конгресі США, щоб отримати можливість проводити ризиковані операції. У квітні 2004 року на засіданні Комісії з цінних паперів і бірж США (SEC) представники Goldman Sachs, найбільшого інвестиційного банку, переконали членів комісії дозволити їм значно збільшити суми власної заборгованості.
У той же час лондонське відділення AIG, окрім іншого, через операції страхування фінансових інструментів спромоглося завдяки послабленому нормативному нагляду прикрасити свій фінансовий стан. Це дало йому можливість взяти на себе надмірні ризики шляхом випуску синтетичних фінансових інструментів (кредитних дефолтних свопів - CDS), покриття яких згодом завдало нищівного удару по компанії AIG з її 100 тис. працівників у 130 країнах і прискорило глобальну фінансову кризу.
Усі ці події стали можливими через ускладнення системи балансів і звітності. Навіть за достатнього доступу до інформації її величезні обсяги значно уповільнюють адекватну реакцію, створюючи можливості для додаткових зловживань. Дискусійним є питання, чи були корупційними мотиви чиновників, які послабили регуляторний тиск, чи справа у банальній нестачі кваліфікації та низькому рівні відповідальності регулюючих органів? У будь-якому разі система довела свою неефективність через непрозорість і складність процесів прийняття рішень.
Подальші наслідки міжнародної фінансової кризи ще більше посилили критику системи організації сучасних інститутів світової економіки. Інституційний аналіз нинішньої організації інструментів світової економіки викриває значні спотворення у цій сфері. В діючій системі економічних відносин ми впливаємо на цю систему з метою отримання певних результатів. Економічні агенти оцінюють очікувані результати, плануючи з урахуванням цього свою діяльність. Проте існує додаткова сила, яка також у той же час впливає на систему. Таким чином, результати діяльності економічних агентів спотворюються, і фактичні наслідки не збігаються з очікуваними. Корупція є саме цією силою, а її прихована природа не дає можливості адекватно оцінити її місце у системі.
Саме викривлення антикризової політики урядів спричинило зростання диспропорцій у промислово розвинених країнах. Дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) вказують на тенденцію до збільшення розриву у добробуті упродовж останніх двох десятиліть.
Коефіцієнт Джині визначає частку сукупного доходу країни, який необхідно перерозподілити, щоб досягнути умови рівномірного розподілу серед усього населення. Таким чином, що більший цей показник, то менша частка людей концентрує добробут нації у своїх руках. Протягом останніх 20 років із 20 країн ОЕСР лише у Франції, Угорщині і Бельгії не зафіксовано негативної динаміки до посилення розриву між бідними та багатими.
Процес поглиблення економічних диспропорцій розпочався ще у докризовий період, проте наслідки відповідної економічної політики сьогодні значно більш помітні. На тлі зниження добробуту середнього класу в США та ЄС зростання доходів привілейованих кіл сприймається населенням надзвичайно негативно. Такі тенденції підривають довіру у суспільстві, вичерпують соціальний капітал. Демократична система побудована на основі суспільного договору, адже демократія передбачає об’єднання громадян навколо єдиної мети. За низького рівня довіри суспільний договір перестає виконуватися, а за відсутності ефективних механізмів відповідальності порушуються базові принципи демократичної системи. В економічному контексті це призводить до зростання трансакційних витрат, ускладнення умов ведення бізнесу та подальшого поглиблення проблеми неефективного розподілу ресурсів в економіці.
Іншим наслідком втрати довіри у суспільстві є збільшення розриву між владою та електоратом. Запобігаючи падінню рейтингів, влада спроможна вдатися до популістських заходів, які перешкоджають розвитку та відновленню економіки. Проблема ускладнюється за відсутності конструктивної взаємодії з опозицією, як це можна було спостерігати у США під час голосування за бюджет. Відсутність узгоджених дій між республіканцями та демократами поставила Сполучені Штати під загрозу економічного дефолту. Опозиційна партія висунула умови щодо обмеження соціальних реформ діючого уряду, що можна розцінювати як цілеспрямовану атаку на політичний рейтинг конкурентів. Таким чином, інтереси країни, які має захищати інститут демократії, виявилися суттєво викривленими внутрішніми інструментами впливу.
Очевидно, що подальше збереження такої системи управління та організації економічної системи, у свою чергу, формує хибні основи поведінки. Коли політичні партії переслідують власні цілі, відмінні від виконання соціальних зобов’язань перед електоратом, то, знов-таки, довіра зазнає втрат. Головною загрозою є втрата високого рівня соціального капіталу, адже за таких умов ситуація набуде рис, характерних для країн з перехідною економікою - коли відсутність відповідальності штовхає у виборчі перегони представників інтересів бізнес-еліт замість представників інтересів суспільства. Таким чином, перед розвиненими країнами сьогодні постала загроза потрапляння у корупційну пастку, як це відбувається у країнах, що розвиваються.
Корупція у розвинених країнах в умовах інтенсифікації міжнародного бізнесу стає проблемою і для країн з перехідною економікою. Оскільки процеси формування економічних відносин ініціюються в основному більш економічно потужними країнами, то через викривлення економічних інститутів посилюватиметься неефективність розподілу добробуту та поглиблюватиметься нераціональність використання ресурсів і результатів економічної діяльності. Крім того, при формуванні інститутів економічної діяльності та державного регулювання країни, що розвиваються, беруть за модель відносини у розвинених країнах, у такий спосіб повторюючи систему корупційних взаємозв’язків.
Викривлення цілей діючих інститутів регулювання економічних відносин через корупційний вплив спричиняє низку негативних наслідків: ресурси та результати економічної діяльності розподіляються асиметрично й неефективно. Відповідно, капітал не здатен відновлюватися достатньо оперативно. Посилення економічних диспропорцій, викликане неефективним розподілом добробуту у суспільстві, підриває довіру та знищує соціальний капітал, що, у свою чергу, збільшує витрати на ведення економічної діяльності. В умовах поглиблення міжнародного співробітництва в економічній сфері корумповані відносини також пронизують економічне середовище країн, що створює особливу загрозу при формуванні інститутів регулювання економічної діяльності. Почастішання корупційних скандалів у розвинених країнах надзвичайно негативно впливає на країни, що розвиваються, оскільки розвинені країни виступають орієнтиром розвитку та мірою оцінки ефективності економічних реформ.