Втрата частини виробничих потужностей та інфраструктури, виведення з експлуатації збиткових вугільних шахт, втрата робочих місць і, як наслідок, зниження рівня життя населення та зростання масштабів бідності потребують кардинального реагування та пошуку найдієвіших шляхів реструктуризації економіки Донбасу. Якою ж має бути концепція відродження Донбасу? Які галузі здатні виступити драйверами інноваційного оновлення регіону, і чи реальна така перспектива в умовах воєнних дій?
У контексті вироблення бачення перспектив і конкретних шляхів відродження Донбасу (під яким розуміється відмова від технологічно застарілої економіки та її відновлення на інноваційних засадах) ключовим моментом є визначення ролі індустріальної спадщини в майбутньому регіону. У зв'язку з цим можна виокремити два крайні підходи, апробовані світовою практикою.
Перший базується на постіндустріальному векторі трансформацій, а отже, на пріоритетному розвитку сфери послуг, високих технологій і креативних індустрій. Зазвичай його використовували регіони, які відмовилися від традиційних індустрій і повністю змінили спеціалізацію.
Другий підхід не такий кардинальний, він передбачає продовження "індустріального" тренда розвитку, але з проникненням у базові галузі промисловості високотехнологічних галузей.
З урахуванням цього при виборі стратегії розвитку промислового регіону рішення приймається на користь одного з двох варіантів:
- повністю змінити парадигму регіонального розвитку та відмовитися від "індустріального" минулого на користь третинного (так звана сфера послуг) і четвертинного (інформаційні технології, наукові дослідження, література, музика, образотворче мистецтво та інші креативні індустрії) секторів економіки;
- здійснювати галузеву диверсифікацію, модернізацію виробництва та інфраструктури з метою забезпечити конкурентоспроможність промисловості регіону на внутрішньому та глобальному ринках.
При цьому вибір одного з цих напрямів не виключає, а скоріше, передбачає впровадження окремих елементів іншого. Відмінність полягає в тому, що в першому випадку (при відмові від "індустріального" минулого) сфера послуг і креативні індустрії розглядаються як основа економічного зростання, в другому випадку ці сфери виступають у ролі супутніх елементів "індустріального" вектора розвитку, оскільки сучасний регіон (безвідносно до його спеціалізації) важко уявити без розвиненої соціальної інфраструктури. Промисловий регіон, як правило, потребує реструктуризації економіки та суттєвого поліпшення екологічної ситуації, а, отже, зміни свого іміджу на краще, в цьому сенсі незамінним буде розвиток креативних індустрій.
Проте, незважаючи на схожість траєкторій попереднього розвитку промислових регіонів (так званий ефект колії, або path-dependence problem) і проблем, ними зумовлених (екологічних, інфраструктурних, репутаційних), їх рішення не можуть бути однаковими. Кожен регіон унікальний і неповторний у своєму роді, а тому потребує спеціально розроблених інструментів щодо його відновлення.
Враховуючи досвід, накопичений світовою практикою у зміні парадигм розвитку промислових територій, індустріальну спадщину Донбасу, а також усю складність і чисельність його проблем, визначимо першорядні завдання, можливості та пріоритети розбудови економіки регіону та її промислового сектора.
1. Першочерговою метою є припинення воєнних дій в Донбасі, відновлення єдності і територіальної цілісності України. Це непросте завдання, але його вирішення абсолютно необхідно, щоб, по-перше, підтримувати політичну та економічну стабільність у державі, по-друге, зменшити ризики соціальної, ресурсної та екологічної напруженості і, по-третє, перевести індустріальний розвиток країни у високотехнологічне русло з опорою на якісний людський капітал, знання та інновації.
2. Криза, яку переживає Україна, воєнний конфлікт в Донбасі не повинні розглядатись як перешкода до інноваційних структурних зрушень, вони також не можуть бути виправданням відсутності реформ. Навпаки, ситуація, що склалася, повинна спонукати до кардинальних змін.
Завдання подолання кризи збігаються із завданнями інноваційного оновлення: в умовах кризи активізуються процеси модернізації, створюються механізми тяжіння до економічної структури нових галузей і навіть секторів. Це підтверджується як теоретичними дослідженнями, так і практичним досвідом багатьох країн, які у період економічних потрясінь розглядали інновації як головний каталізатор відновлення економіки.
Відтоді, як у 1956 р. вийшла стаття представника неокласичної теорії економічного зростання Р.Солоу "A Contribution to the Theory of Economic Growth", вчені-економісти усвідомили, що довгострокове економічне зростання визначається здебільшого технологічним прогресом, а не традиційними факторами виробництва - працею і капіталом.
В одному з останніх політекономічних бестселерів "Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty" його автори Д.Аджемоглу і Д.Робінсон зауважують, що стійке економічне зростання майже завжди супроводжується технологічними інноваціями, які допомагають підвищити продуктивність усіх трьох факторів виробництва - людської праці, землі та капіталу.
Окрім теоретичних досліджень, практичний досвід різних країн наочно доводить, що наслідки кризи можуть дати цілу низку можливостей і виступити як трамплін для посткризового інноваційного оновлення.
Так, феномен "економічного дива" у різні часи продемонстрували Німеччина, Франція, Швеція, Японія, Італія (післявоєнні роки), Польща, Чехія, країни Балтії (пострадянські роки), Словенія, Хорватія (роки після розпаду Югославської федерації), Корея і Фінляндія (посткризовий період 1990-х).
Корейська економіка перетворилася з виробника та експортера низько- і середньотехнологічних товарів на високотехнологічну індустріальну державу. Південна Корея отримала світову популярність завдяки електроніці, мобільним телефонам, моніторам, автомобілям і багатьом іншим технологічним продуктам. Ключову роль в історії успіху країни відіграла державна підтримка наукової сфери, а також той факт, що інноваційну стратегію було включено до загального плану відновлення країни.
Успіх антициклічної політики Фінляндії можна багато в чому пов'язати з розумінням керівництвом держави важливості інновацій для забезпечення стійкого економічного зростання. Завдяки цьому в Фінляндії було реалізовано низку економічних і політичних реформ з метою сформувати сприятливе інноваційне середовище. Стратегія уряду передбачала створення інноваційної системи, в тому числі підтримку інновацій за рахунок держзакупівель, венчурного фінансування та інтернаціоналізації послуг. Добре розвинена система інтелектуальної власності дала можливість отримати низку патентів в індустрії мобільних телефонів, в якій сконцентрувалося економічне зростання країни.
Іншим прикладом може слугувати Ізраїль. Після здобуття незалежності країна без малого
70 років перебуває в стані перманентної війни. Однак це не завадило Ізраїлю стати однією з найрозвиненіших країн світу з високим рівнем життя, передовою системою охорони здоров'я, розвиненою наукою і освітою, комфортними умовами ведення бізнесу. Але ще в 1970–1980-х роках ізраїльська економіка була в стані, схожому на сьогоднішній в Україні, - розвивалася переважно сільськогосподарська галузь. Сьогодні це наочний приклад того, як при вкрай обмежених ресурсах, у стані постійної військової загрози країна може досягти стрімких темпів зростання.
3. Враховуючи те, що виникнення нових індустрій (а тим більше креативних, які потребують залучення в регіон творчо мислячих особистостей) спланувати практично неможливо - можна лише формувати сприятливі умови для їх появи, - розглядати виключно постіндустріальний вектор трансформацій як стратегічний вектор розвитку Донбасу було б не зовсім обґрунтовано.
Необхідно виходити насамперед з існуючих проблем, потенціалу і перспектив технологічного вдосконалення (кон'юнктури внутрішнього і світового ринків, вільних ринкових ніш, які міг би зайняти регіон після структурних змін). Тому стратегія розвитку регіону має бути адаптованою та передбачати не кардинальну зміну спеціалізації, а модернізацію традиційних промислових виробництв і використання в їх середовищі новітніх, сучасних технологій.
При цьому модернізувати необхідно рентабельні виробництва (нерентабельні закривати), будуючи нові підприємства із застосуванням переважно інноваційної техніки і технологій. Оскільки західні інвестори і кредитори не будуть вкладати інвестиції в неконкурентоспроможні технології й відновлювати вугільні шахти і металургійні заводи на застарілій технологічній базі. Поряд із цим потребує зміни і світоглядна позиція власників українських підприємств - вони мають розглядати нові умови не як загрозу втрати свого бізнесу, а як можливість для зростання, істотного поліпшення власної конкурентоспроможності.
Деякі зрушення в цьому напрямі відбуваються. Наприклад, Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча реалізує найбільший в історії України екологічний проект з реконструкції газоочисних систем аглофабрики (загальний обсяг інвестицій становить 220 млн дол.). Наприкінці 2016 р. на підприємстві почалося будівництво сучасної машини безперервного лиття заготовок вартістю 150 млн дол. У лютому поточного року введено в експлуатацію багатофункціональний центр навчання металургів.
Для спонукання власників підприємств брати на себе ризики і відмовлятися від комфортного консерватизму попередніх років (упродовж яких експлуатувався лише запас міцності, що залишився їм із радянських часів) необхідно відкривати нові ринки збуту. Це дало б змогу підприємствам отримувати замовлення і створювати нові робочі місця, що, в свою чергу, суттєво підвищило б рівень лояльності місцевого населення до влади.
4. В умовах стрімко наростаючої четвертої індустріальної революції збереження та розвиток промислового потенціалу Донбасу неможливо здійснити без новітніх, сучасних (state-of-the-art) інформаційно-комунікаційних технологій. Тим більше, що регіон завжди вирізнявся розвиненою IТ-сферою і висококласними фахівцями - програмістами, художниками, 3D-моделлерами.
Ключове завдання на сьогодні - забезпечити проникнення сучасних технологій у галузі промисловості, пов'язані з видобутком і переробкою природних ресурсів. У такому разі нові технології будуть підтримувати зв'язок із реальною економікою, а не існувати відокремлено, як річ у собі.
За словами відомого норвезького економіста Еріка Райнерта, нові знання і технології важливо пов'язувати з реальною економікою, аж до того, що використовувати їх у виробництві мармеладу. Зробити це, на думку вченого, не так складно, найважливіше розуміти це.
Як приклад можна навести Фінляндію, де поряд із пріоритетним розвитком електронної промисловості, сфери інформаційних технологій і телекомунікацій, як і раніше, розвиваються традиційні галузі промисловості - деревообробка та виробництво високоякісного паперу, але вже з використанням сучасних високоефективних технологій.
Реалізуючи такий підхід в Донбасі, можна істотно посилити позиції регіону в традиційних галузях спеціалізації (паливно-енергетичному комплексі, металургії, машинобудуванні, хімічній промисловості) і, що найважливіше, досягти ефекту синергії між різними секторами економіки.
5. Через наслідки воєнного конфлікту значна частина населення працездатного віку виїхала з регіону (за даними Міжнародної організації з міграції, станом на квітень 2017 р. на облік було взято 1 млн 583 тис. переміщених осіб), у тому числі це стосується фахівців сфери ІТ. Найкращі з найкращих продовжують виїжджати в інші регіони України (в основному це міста Київ, Харків, Дніпро) і за кордон (в США, Канаду, Польщу, Німеччину, Ізраїль, Норвегію, Фінляндію, Швецію; виїжджають навіть у Китай і Білорусь). Ситуація, що склалася, потребує негайного реагування з боку влади та переосмислення підходів до забезпечення зайнятості населення, яке ще залишилося, залучення фахівців з інших областей України за рахунок поворотної та постійної форм міграції.
6. У сучасній реальності, коли світ стає дедалі складнішим і слабо прогнозованим, Донбасу потрібно вчитися позиціонувати себе як сильного гравця не тільки в традиційних галузях спеціалізації, а як регіон, що відкритий до нового та готовий змінюватися. Для цього необхідно розвивати економічну активність у нових видах діяльності.
Йдеться саме про види діяльності, а не про галузі промисловості. Візьмемо, наприклад, хімічні підприємства, які розглядають потенціал нанотехнологій для підвищення своєї рентабельності. Пріоритетом у цьому разі буде не хімічна галузь як така, а нова технологія як новий вид діяльності.
Такий підхід має низку переваг. По-перше, він дає можливість усувати "провали" ринку відразу в кількох сферах: це може бути відсутність або нестача сучасних технологій, нерозвиненість інфраструктури, брак кваліфікованих кадрів, у тому числі кадрів, які володіють іноземними мовами. Якщо усувати такі недоліки комплексно, з'явиться можливість підвищити ефективність виробництва відразу в кількох галузях - там, де буде застосовуватися нова технологія, де будуть програми перепідготовки, мовні навчальні курси тощо.
По-друге, підприємствам, які купуватимуть сучасні технології, доведеться підвищувати кваліфікацію персоналу, перенавчати фахівців, а отже, інвестувати в людський капітал, що, в свою чергу, створить основу для розвитку власних досліджень і розробок.
7. Як новий вид діяльності в Донбасі можна розглядати виробництво мікроелектроніки (різних електронних компонентів - мікросхем, процесорів, мікропроцесорів тощо), яка застосовується у будь-якому сучасному обладнанні: персональних комп'ютерах, телевізорах, стабілізаторах, мобільних пристроях, гарнітурі, побутових освітлювальних приладах, навіть в енергозберігаючих лампах. На виробництво мікроелектроніки можна було б зорієнтувати металургійні та хімічні підприємства регіону, а головний компонент - кремній - закуповувати на заводі напівпровідників у м. Запоріжжі.
Розвиток мікроелектронної промисловості в Донбасі потребує певних обов'язкових умов, однією з яких є наявність якісного людського капіталу та висококваліфікованих фахівців, здатних освоювати новітні технології. Як варіант розв'язання цієї проблеми можна запропонувати залучати авторитетні зарубіжні (європейські, американські) виші для розміщення на території України своїх філіалів для підготовки фахівців нової генерації під нові індустрії та види економічної діяльності, в тому числі в Донбасі. Це дало б змогу запроваджувати навчальні програми професійної перепідготовки/перекваліфікації кадрів, цільової підготовки молодих фахівців для недопущення невідповідності їх навичок потребам місцевої економіки. Зокрема, для мікроелектронної індустрії можна організувати перепідготовку кадрів, раніше зайнятих у металургійній і хімічній промисловості, а також машинобудуванні.
У рамках асоціації з ЄС перспективною є ідея розміщення в регіоні виробничих потужностей зарубіжних компаній-виробників мікроелектроніки - Intel, Qualcomm, Micron Technology, Texas Instruments, Broadcom Corporation - для насичення продукцією внутрішнього ринку та експорту до ЄС. Це дасть змогу створювати робочі місця вищої якості, залучати іноземні інвестиції та розширювати експортний потенціал регіону.
Таким чином, підтримуючи традиційні галузі промисловості, освоюючи в їх середовищі сучасні технології та водночас створюючи умови для появи нових (перспективних) видів діяльності, Донбас прямуватиме шляхом розбудови збалансованої моделі зростання економіки, яка допоможе зберегти індустріальну спадщину регіону, запобігти втраті економічного потенціалу та зростанню соціальної напруженості в регіоні.
Визначені пріоритети можна розглядати як підґрунтя для зміни акцентів в економічній політиці держави, вироблення адекватних сучасним загрозам державних рішень щодо розвитку промисловості Донбасу як рушійної сили відродження економіки регіону.