UA / RU
Підтримати ZN.ua

Рейди для рейдерів?

Якщо хворобу не лікувати, вона розвивається і йде вглибину. І тоді лікувати її набагато складніше. Час, коли рейдерство можна було відносно безболісно викоренити, Україна вже згаяла.

Автор: Євген Крицький

Якщо хворобу не лікувати, вона розвивається і йде вглибину. І тоді лікувати її набагато складніше. Час, коли рейдерство можна було відносно безболісно викоренити, Україна вже згаяла.

За даними Українського союзу промисловців і підприємців, до початку 2007 року в країні діяло до 50 рейдерських груп, що вилилося в симпатичну цифру — до 3 тис. незаконно захоплених підприємств. Це широко розгалужений бізнес із колосальним оборотом.

Причини його розквіту в Ук­раїні теж зрозумілі. Це — і висока корумпованість, і недосконалість законодавства, і відверта слабкість держструктур. До речі, рейдерство цілком безпечне: навіть у тих рідкісних випадках, коли бойовиків затримували, вони відбувалися тим, що максимум кілька діб проводили в міліції. За даними УСПП, у 2005—2006 роках, незважаючи на лавиноподібне зростання рейдерських атак в Україні, жодну людину не було притягнуто навіть до адміністративної відповідальності.

Телевізійні сюжети про маски-шоу стали такими ж звичними, як і прогноз погоди. Коли йшла боротьба за НЗФ, три телеканали вели пряму трансляцію. Природно, що більшість таку інформ-підтримку дозволити собі не можуть...

Ситуація з рейдерством уже вийшла і за межі України, що, м’яко кажучи, не поліпшує її інвестиційної привабливості.

Це розуміють політики всіх відтінків — як у Партії регіонів, так і в «Нашій Україні» та БЮТ.

Наведемо думку народних депутатів. Сергій Терьохін (БЮТ): «Ситуація з рейдерством в Україні і зараз залишається напруженою. Ми так і не змінили системи судочинства, не внесли необхідних змін до Цивільного кодексу і до закону про акціонерні товариства тощо».

Михайло Чечетов (Партія регіонів): «Сьогодні рейдерство в Україні є тим злом, яке фактично нівелює таку конституційну норму, як захист приватної власності.

Звісно, це негативно позначається на інвестиційному кліматі країни, адже інвестор, як зовнішній, так і внутрішній, має бути впевнений у тому, що у нього ніхто не забере вкладених у виробництво коштів. Жоден нормальний бізнесмен не вкладатиме кошти і не розширюватиме свій бізнес у країні, де через недосконалість судової і правоохоронної систем тощо його можуть просто обдурити...»

Василь Горбаль (Партії регіонів): «Проблема рейдерства сьогодні актуальна для України і залишатиметься такою доти, доки не буде здійснено судової реформи. До того ж досить довго цю проблему не порушували на державному рівні, а підходи влади до неї не змінювалися. Тому всі ніби-то розуміють, що проблема дуже гостра, проте комплексного підходу до її розв’язання й досі немає.

Також проблему рейдерства сьогодні загострює нестабільність влади. Цією обставиною охоче користуються рейдери... які звикли, що будь-яке рішення влади можна змінити, якщо прийде нове керівництво».

Подібну думку висловила і Ксенія Ляпіна («Наша Україна»): «Сьогодні створено всі умови, аби більшість рейдерських атак завершувалися успішно. А от щодо протидії рейдерству і щодо захисту прав власності, то тут усі механізми, що мали б розв’язувати ці проблеми, виявилися неефективними.

Наприклад, було прийнято норму щодо розгляду корпоративних майнових спорів лише в господарських судах за місцем розташування підприємства, проте рейдери миттєво навчилися її обходити».

Загалом, практично повний консенсус думок дуже різних людей. А віз ще й досі там...

Боротьба і справді має надто абстрактний характер. Той-таки прем’єр Янукович неодноразово висловлювався за посилення відповідальності за рейдерство.

Створили міжвідомчу комісію з боротьби з рейдерством — і, мабуть, усе. Впровадженню конкретніших механізмів постійно щось заважає. До речі, висловлену президентом України пропозицію про запровадження за рейдерство кримінальної відповідальності теж благополучно забалакали.

Тим часом ще навесні Ка­бінету міністрів доручалося за участі Верховного суду і Гене­ральної прокуратури проаналізувати факти рейдерства і внести до парламенту проекти законів, у тому числі про встановлення за нього кримінальної відповідальності.

Повторимося, поки що реально немає відповідальності навіть адміністративної. У результаті Кабмін сумно констатує, що за останній рік у країні відбулося 900 захоплень, але вітчизняна Феміда змогла відновити права власників тільки у... 18 випадках, тобто в одному випадку з п’ятдесяти!

Про які права власності взагалі може йтися? Рейдерство за фактом стало візитною карткою України...

До переділу власності підключаються не лише чиновники, а й держструктури. Відповідно до проведеного у 2006 році опитування на цю тему, майже 87% експертів вважають, що збільшенню кількості рейдерських атак сприяли корумпованість працівників прокуратури, податкових органів і судів. Ну, а наближення виборів ще більше розпалило їхні апетити...

У серпні найбільш резонансним випадком стало силове захоплення Чорноморського суднобудівного заводу (ЧСЗ), контрольованого росіянами Ігорем і Олегом Чуркіними. Причому відбулося воно попри те, що власники вигравали практично всі суди. Однак достатньо нікому не відомого рішення районного суду — і завод відразу виявився захопленим...

Більш того, на ЧСЗ були продемонстровані нові рейдерські схеми. Класична технологія полягала в тому, що «група товаришів» із потужною силовою підтримкою і папером одного з районних судів проривається на підприємство і викидає всіх «не своїх». У Миколаєві створили прецедент захоплення цілої групи підприємств, причому навіть юридично не пов’язаних між собою.

Під контролем нового менеджменту опинився не лише ЧСЗ: «за компанію» захопили і ЗАТ «Меридіан», ЗАТ «Миколаївський машинобудівний завод», ВАТ «Наваль». Хоча стосовно них не було навіть якоїсь санкції суду.

Чи це не гідний зразок 16 років будівництва ринкової економіки загалом і недоторканності приватної власності зокрема?

Нападники, очевидно, розраховують, що через передвиборні перегони усім буде не до ЧСЗ. І, відверто кажучи, поки що вони праві.

Реакція виявилася більш ніж скромною. Януковичу доповіли про «зміну власника», ну а Юлія Тимошенко під час візиту в Миколаїв 27 серпня, коментуючи останні події на заводі, сказала, що держава знову залишилася осторонь, а на заводі з’явився новий клан. На прохання журналістів лідер БЮТ уточнила, що «новий клан» — це Садиков і Новинський, і що з державної точки зору «передача заводу іншому власнику мала відбуватися лише на законних підставах і публічно».

До речі прес-служба суднобудівного заводу заявила, що «ніякої зміни власника в рамках правового поля на АХК «ЧСЗ» не відбулося. Говорити про «зміну власника» на АХК зарано і некоректно, відбулася лише силова зміна менеджменту, яку вже оскаржено в суді.

На ЧСЗ переконані, що опоненти просто намагаються маніпулювати громадською думкою і дезінформують вищі ешелони влади.

Цілком розгромлено офіс незалежного реєстратора, вивезено документи, оргтехніку (його офіс орендований у ЗАТ «Миколаївський машинобудівний завод»). На свої робочі місця не можуть потрапити керівники юридично незалежних від АХК «ЧСЗ» підприємств: ЗАТ «Меридіан», ЗАТ «Миколаївський машинобудівний завод»...

Навіщо треба було розгромити реєстратора, стало ясно дуже скоро. Не минуло і двох тижнів після захоплення, як було оголошено про... проведення зборів акціонерів 16 серпня 2007 року.

Тим часом збори оголошуються мінімум за 45 днів, тобто легітимні збори могли бути призначені не пізніше 2 липня ц.р. Інакше кажучи, оголошувати їх мало діюче на той момент правління ЧСЗ на чолі з Дмитром Маніловим. Тобто збори акціонерів від початку були нелегітимними.

На момент проведення так званих зборів акціонерів АХК «ЧСЗ» очолював Олександр Сагайдаков. Але рішення про відновлення останнього на посаді оскаржено в суді, тобто не набуло законної сили.

А отже, він неправомочний проводити будь-які зміни в складі посадових осіб та оголошувати збори акціонерів. Тим більше за два тижні…

Проте найбільш дивно і прикро, що інформація про збори акціонерів з’явилася на.... сайті розкриття інформації Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Невже її фахівці не знають елементарних речей? Якось не віриться. Швидше за все, існує зовсім інша мотивація.

Не кажучи вже про те, що на збори банально не запросили… реєстратора акцій. В результати на сьогодні протокол «зборів» акціонерам підприємства не надано. Навіть про порядок денний, кількість учасників, час і місці проведення «зборів» нічого не відомо.

На ЧСЗ узагалі охарактеризували те, що відбувається, як «сходку організованого... угруповання, яке своїми діями демонструє нечуваний розмах беззаконня в нашій країні».

Власне, розуміючи вкрай слабкі юридичні підстави своєї присутності на заводі, нове керівництво взялося за зміцнення своїх позицій у буквальному значенні. За словами голови правління заводу Дмитра Манілова, котрого просто фізично видалили з заводу, по периметру ЧСЗ установлені загородження, заварюються металом вікна і двері.

Причому цей метал купувався для будівництва барж. Різко посилено охорону, для чого залучили одеську і кримську охоронні фірми. Іншими словами, завод перетворюють на фортецю. До речі, пан Манілов дав коротке інтерв’ю журналістам київської газети «Дело», в якому прояснив суть подій. За його словами, на початку 2004 року відбулася зустріч Ігоря Чуркіна із заступником губернатора Сергієм Ісаковим і Вадимом Новинським, на якій від останнього надійшла пропозиція продати ЧСЗ. Чуркін відмовився. Після цього їм показали список держорганів, які сприятимуть «чесному» відбиранню заводу.

Серед них були названі Фонд держмайна, прокуратура, міліція, облвиконком. На пряме запитання Ігоря Чуркіна, чи варто розцінювати це як погрозу, йому відповіли, що це справді так. Після цього почався тиск на ЧСЗ, основним організатором якого був Олександр Садиков, колишній губернатор Миколаївської області (а нині заступник голови РНБОУ). При цьому, за словами голови правління, зараз Садиков на паях із Новинським володіють Херсонським суднобудівним заводом.

Судячи з подальших подій навколо холдингу, свій сценарій розробники послідовно втілили в життя. Єдиний недолік цього плану — він погано узгоджується не лише з правом власності, а і з чинним законодавством.

Що, власне, і підтвердилося цього тижня... 28 серпня Апеляційний господарський суд м. Києва, розглянувши справу про ЧСЗ, укотре констатував: ніякої зміни власника на АХК «ЧСЗ» не відбулося. А рішення суду попередньої інстанції про розірвання договору купівлі-продажу акцій холдингу є незаконним. Тож суд призупинив рішення Господарського суду м. Києва від 26 червня ц.р. про розірвання договору купівлі-продажу 90,25% акцій АХК «ЧСЗ», направивши касаційну скаргу АХК «ЧСЗ» до Вищого господарського суду України.

Це сталося, попри спроби відкликати доручення в юристів та іншу активну роботу нового менеджменту ЧСЗ.

Взагалі до червневого рішення Господарського суду м.Києва багато запитань. Зокрема, юрис­тів ЧСЗ вразив той факт, що перерва в роботі суду для ухвалення рішення в справі тривала усього 10 хвилин. Проте судді повернулися після неї з текстом підсумкового рішення на восьми друкованих сторінках. Представники ЧСЗ тоді зазначили, що, зважаючи на все, рішення суду було підготовлене заздалегідь.

За три місяці до цього, у березні 2007-го, Вищий господарський суд України підтвердив законність приватизації ЧСЗ. А в липні Верховний суд відмовився розглядати касацію ФДМУ на це рішення.

Та й загалом численні спроби зробити власників винуватцями проблем підприємства виглядають ну дуже натягнуто. Процедура банкрутства заводу розпочалася ще в 1997 році, тобто за п’ять років до їхнього приходу. І до 2003-го підприємство мало дуже убитий вигляд. Доводилося банально відновлювати основне устаткування. Тільки інвестиції в основні фонди заводу становили понад 35 млн. гривень.

Почався інтенсивний пошук замовлень. В умовах скасування пільг усе це було нелегко саме по собі, а за фактичної блокади суднобудівників — і поготів. Проте цього року підприємству вдалося вийти на конкретний результат за експортними контрактами. Зокрема, на будівництво чотирьох барж і судна-постачальника для Панами. До речі, переговори щодо постачальника проводилися за посередництва «Укрспецекспорту». Ну а далі — нинішнє захоплення, яке відкинуло завод далеко назад, знову в кризовий стан

Сьогоднішня ситуація яка завгодно, але тільки не сприятлива для виконання контрактів. Хто співпрацюватиме з підприємством, на якому йде боротьба із силовими захопленнями? А головне, хто це фінансуватиме?

У результаті на цей час виробництво на заводі цілком зупинилося — як уже зазначалося, метал більше потрібний для «оборони». Запитання — хто відповідатиме за зрив контракту (що дуже ймовірно), щодо якого були гарантії «Укрспецекспорту»? Саме так і виглядає удар по підприємству, якщо дивитися на те, що відбувається, не із затишних кабінетів, а із заводської прохідної.

І ЧСЗ тут зовсім не винятковий приклад — він просто найбільший на сьогодні. Від подібного перебігу подій не застраховане практично жодне підприємство країни — були б замовники.

Цікаво, що майже рік тому представники Центру досліджень корпоративних відносин ділили рейдерство на «біле» (скупку акцій однієї компанії іншою, або «грінмейл»), «сіре» (яке балансує на межі закону) і «чорне» («блекмейл»). На «біле» ЧСЗ вочевидь не тягне. Тоді ж давалася оцінка вартості типової рейдерської атаки — до 10% вартості активів захоплюваного підприємства.

За минулий рік коли щось і змінилося, то явно не на краще. Україна, як і раніше, залишається країною з «відносним правом приватної власності», дедалі більше відстаючи від сусідів. Причому не лише від нових членів ЄС, а й від Росії з Білоруссю.

У вересні Держдума планує розглянути в другому читанні так званий антирейдерський пакет законів. І в тому, що він втілюватиметься в життя, мало хто сумнівається. Вже зараз росіянам майже вдалося погасити хвилю захоплень. Час, коли захоплювалися великі підприємства, уже минув. У нас він у розпалі...

І справа не так у законах, як у рішучості їх виконувати. Доти, доки шанси відбитися від загарбників становитимуть 2% , а підприємцям висуватимуть ультиматуми, говорити про інвестиції в Україну, напевно, можна. От лише користі від цього не буде...

Поки що всі органи, куди звернувся ЧСЗ, відбулися відписками — мовляв, розберемося, візьмемо на контроль тощо. Реальних же дій жодних. Чи почекаємо, поки почнуть відбирати у людей квартири?

Час, коли про рейдерство говорили лише громадські організації, давно минув. Рейдерів громадськість цікавить не дуже сильно — вони більше поважають силу. І показати силу закону як мінімум не зашкодить.