По-моєму, Україна нарешті знайшла своє покликання. Певний час навіть прикро було: всі народи визначилися, а ми — неначе ні. Монголи — скотарі, бельгійці — броварники, бразильці — футболісти, швейцарці — сировари, євреї — банкіри... А ми?
І ось недавно я прозрів: ми — країна юристів. Ми — країна юридично найграмотнішого народу у світі. Ну, де ви ще бачили, щоб уся країна розділилася надвоє і серйозно сперечалася, конституційний указ чи ні. До хрипоти. До наступного указу. Добре, що не до бійки. Але вогонь, воду і мідні труби ми вже пройшли, отож залишилося небагато. І поява в країні рейдерства, оформлення його в затребувану послугу — перша ознака.
Рейдерство — це піратський похід із метою грабунку, але це — в історії. Ми ж поговоримо про сьогодні, про тут і тепер, а тому частіше вживається термін «недружнє поглинання». Рейдерство — це високоінтелектуальна праця, не треба вважати, що це просто фізичне захоплення. Ні, фізичні дії є, але це вже «чорне» рейдерство. Про нього — нижче. Поговоримо про справжнє, «біле» рейдерство.
Треба розуміти, що в ринковій економіці рейдери виконують роль вовків — санітарів лісу. До речі, курс рейдерства навіть викладають у деяких юридичних інститутах, просто для загального розвитку. Професіоналів уже готує життя.
Спробуймо розібратися в цьому явищі. Умовно розподілімо весь процес на етапи.
Спочатку — замовлення. Тут неважлива послідовність: тобі замовили чи ти сам запропонував потенційному покупцеві варіант. Важливе інше. Проводиться вибір. Найчастіше вибирається слабке в адміністративному плані підприємство. Добре, якщо в колективі —конфлікт із менеджментом, але головна умова — підприємство має бути ліквідне, з привабливими основними фондами.
Ідеться тільки про акціоновані підприємства, хоча бувають, звичайно, й винятки. (Якщо підприємство не акціоноване, то найчастіше це — просто наїзд.) Нападникові бажано, щоб акції були розпилені між багатьма малими власниками, але таких залишається дедалі менше. Вибір зручного підприємства, аналіз, збирання інформації можуть тривати роками.
Має бути підготовлено багато складових майбутнього захоплення і враховано цілу низку чинників. Потрібно мати вільний і солідний фінансовий капітал, що обчислювався б сотнями тисяч доларів, а то й мільйонами. Потрібно заручатися підтримкою реєстратора, податкової, правоохоронних органів, зібрати грамотний високоінтелектуальний колектив. Якщо доведеться скуповувати акції, то потрібно мати людей, які це робитимуть. Добре вкоренити на підприємстві свою людину.
Потрібно заручитися сприянням судових органів. Хоча це — найпростіше завдання... В Європі чи США жоден суддя при здоровому глузді за жоден хабар не винесе рішення на користь міноритарного акціонера про застосування якихось забезпечувальних заходів стосовно підприємства-відповідача. А в нас — запросто! Але треба констатувати, що без адміністративних важелів, без корупції рейдерство і в них неможливе. Просто в нас розміри інші — безмежні.
Наступний етап — атака. Це вже реальні дії: скуповування акцій чи боргів підприємства, кампанія у ЗМІ щодо дискредитації менеджменту підприємства-жертви, ініційовані перевірки контролюючих органів і навіть порушення кримінальних справ. Інколи доводиться купувати дані реєстру в реєстратора, а останнім часом стали купувати й самого реєстратора.
Головне завдання на цьому етапі — увійти на підприємство. Звісно, ідеально — купити контрольний пакет, тоді вирішуються всі проблеми, але для легального захоплення достатньо мати і блокувальні 40% плюс 1 акція. Тоді збори акціонерів без вашої участі, згідно із законом, взагалі провести неможливо (ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»). З 10% можна призначати своїх представників для контролю над реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах.
Відомі випадки, коли нападники припиняли через суд дії акцій мажоритарних акціонерів і примудрялися «малими силами» замінити керівництво. Так було з ВАТ «Київгума», коли, щоб забезпечити черговий позов, Комсомольський районний суд Херсонської області виніс визначення, відповідно до якого на акції найбільшого акціонера, а це 44%, накладався арешт, і головне — заборонялося враховувати їх при визначенні кворуму та винесенні рішень на загальних зборах акціонерів...
Залишається зірвати прихід на збори противника. Але це — вже справа техніки. У принципі, можна купити й одну акцію, щоб розпочати атаку.
Чи ось такий класичний сюжет. Рейдер у невеличкому містечку скуповує кілька акцій містоутворюючого підприємства, підставні актори бомжуватого вигляду приходять на прохідну і як власники вимагають надати їм фінансову документацію, звітність, виплатити дивіденди тощо. Природно, охорона їх просто викидає на вулицю. Відразу ініціюється десяток-два позовів до суду, накладається арешт на майно. Юридична служба підприємства паралізована. Все це підкріплюється збиранням компромату і як початкова пропозиція викладається на стіл переговорів для пошуку компромісу за ціною покупця. Мимовільному й незадоволеному продавцеві дешевше погодитися.
На цьому етапі вже не уникнути тісного контакту з правоохоронцями. Але метою все одно є переговори з господарем. На цей час зібрано компрометуючий матеріал, є відкриті справи, може бути арешт нерухомості, скуплено борги — підприємству серйозно ускладнили життя. Але іноді просто достатньо вивести людину з психічної рівноваги. Скажімо, приставити до чоловіка мордоворотів на машині, які просто нав’язливо супроводжуватимуть його і до лазні, і до коханки. Але це вже вищий пілотаж...
Щоб увійти на підприємство, інколи застосовують і фізичні методи впливу, але зрештою все вирішується за столом переговорів. Як влучно зазначив Костянтин Сердюков, директор великої фірми-реєстратора, рейдерство — це процес продажу підприємства разом із негативною ситуацією.
За деякими даними, протягом останніх двох років в Україні захоплено близько 2000 підприємств, і пік поглинань ще не настав.
У цьому є своя логіка. Процедура банкрутства далека від досконалості, ідея арбітражних судів трансформувалася в господарські, та й узагалі система з цивільних, адміністративних, апеляційних, Верховного і Конституційного судів поки що залишає бажати кращого. А планують ще створювати ювенальні... Однак судова система — не перешкода, швидше навпаки — інструмент рейдера.
Для боротьби з рейдерством при українському комітеті Міжнародної торговельної палати (УНК МТП) створено Бюро протидії комерційним злочинам. Його заступник директора Андрій Кашпур, посилаючись на дані компанії Dragon Capital, одного разу сказав, що ринок недружніх поглинань в Україні оцінюється у 3 млрд. дол. «Я думаю, що ці оцінки скромні. В обсягах України цифра буде просто космічна», — каже він.
Наприкінці літа Харків став просто столицею рейдерства у країні. То по центральних каналах покажуть власника АПТ, який захищається від рейдерів на бронетранспортері, то простий фермер доб’ється допомоги Вищої ради юстиції, то збори акціонерів «Турбоатома» з двома реєстрами обговорює вся країна...
Коли в Харкові був Віктор Федорович Янукович, він сказав, що в Росії цей етап уже скінчився. Але мав на увазі, очевидно, те, що питаннями перерозподілу в сусідів тепер керує державний апарат. Тому в Росії може з’явитися навіть таке поняття, як фінансовий тероризм. Винних у цьому злочині хочуть засуджувати аж до довічного ув’язнення, а також «розоряти». Під терміном «фінансовий тероризм» автори ідеї — члени Асоціації російських банків — розуміють злочинні дії, які можуть підірвати всю фінансову систему країни.
У нас же держава поки що просто мляво спостерігає за процесом. Хоча прем’єр-міністр пообіцяв...
Ставитися до рейдерства лише як бізнесу буде несправедливо. Це — ще й соціальне явище. Найчастіше вирішується доля не лише якогось конкретного підприємства, а й сотень, а то й тисяч людей, які на ньому працюють. «Чорному» рейдерству на них плювати. А Дніпропетровський центральний ринок («Озерка») став прикладом уже просто воєнних дій — не гребують навіть убивствами. Тільки ведеться ця війна не на танках, а на джипах.
Для «білого» рейдерства — це заборонені прийоми. А ось гучна в місті Харкові справа отримання контролю групою «Укрсіб» над ТОВ НДІ «Харківпроект» — приклад високоінтелектуальної праці. З комунального підприємства створена ЛТДшка, там не акції, а паї. Їх не можна продати без згоди інших учасників. Але якщо не можна продати, то можна обміняти на інші акції, а потім уже ці акції — купити. Ось так і розрахувалися з продавцями...
І знову хочеться повернутися до думки, що «білий» рейдер платить гроші, а «чорний» — ні. Звичайно, «білий» (не плутати з пухнастим) платить менше від ринкової вартості, але ж йому також треба заробити. Якби людина хотіла продати сама, то вона б ще заробила головний біль і витратила час на пошуки покупця. А тут покупець сам до неї прийшов. Правда, пропонує менше від вартості, та ще й примушує погодитися зі своїми умовами.
Звичайно, «чорне» рейдерство способів не вибирає і правил не дотримується. Таких рейдерів часто цікавить не саме підприємство, а тільки нерухомість, можливість швидко продати високоліквідні активи, потім продати їх ще раз і «покласти» проміжного покупця. Повернути таку ситуацію до вихідної точки майже неможливо. Такі гоп-стоп-менеджери не гребують банальним наїздом навіть на не акціоноване підприємство.
Яскравий приклад — недавня історія з одним із харківських підприємств. Завод перебував у процедурі банкрутства, власник змінив директора, а той, перш ніж піти, сфальсифікував (підписав після припинення повноважень) договір поручительства. Природно, замовлення, за яким сховався справжній рейдер, не було виконане, а стягнення прийшло на завод. На той час з’явився інвестор, який підписав мирову угоду, сплатив борги. Процедуру банкрутства було припинено, окреслилися перспективи розвитку підприємства.
Тут і намалювався новий кредитор, який, до речі, жодної копійки не витратив, але порахував випущену з рук вигоду в десятикратному розмірі. Завод знову потрапив у банкрути (до речі, цей випадок можна занести до підручників: завод — двічі банкрут незалежної України). А банкрутить його підприємство, на якому працює всього одна людина. Природно, суд у ці подробиці не вникає...
У цивілізованому світі фірми й імена рейдерів відомі, і це такі ж офіційні учасники ринку, як брокери чи грінмейлери. Хоча останніх, «професіоналів корпоративного шантажу», терпіти не можуть. У нас же рейдерська атака найчастіше ведеться через фірми — бабки-кульбабки. А справжні ідеологи і втілювачі задуму ховаються або за мундиром державного службовця, або за юристами, котрі ведуть справи цього підприємства.
Тому хочеться повернутися до того, з чого починалася стаття, — до проблеми підготовки спеціалістів для цієї важливої справи. У країні поступово з’являється клас «білих комірців». Зростає попит на мізки, а не на родинні зв’язки. У Харкові, звідки родом автор, є кузня цих світлих голів — юридична академія ім.Я.Мудрого. Не дивно, що багато нових економічних ідей починають свою апробацію саме звідти.
Якщо є попит, має бути і пропозиція. Спеціалістів треба готувати, пестувати, виховувати, і не лише факультативно. Хотілося б побажати вчителям готувати рейдерів «білих» (і пухнастих), бо ж і самим ненавмисне можна мундир забруднити. Так, напевно, рейдерство в нас стане цивілізованим лише тоді, коли корупція теж опуститься до цивілізованого рівня.
А поки що рейдерство крокує по країні семимильними кроками. Ми всі ще тільки вчимося бізнесу. Суспільство ще тільки нагромаджує досвід, узагальнюючи конкретні факти свого нелегкого господарського життя (базарна торгівля та фізичні наїзди не враховуються), і вже з’являються перші спроби осмислити явище на теоретичному рівні.
Перерозподіл власності від менш ефективного до більш умілого і грамотного господаря — такий же закон ринку, як і необхідна в розумних межах інфляція або певний надлишок пропонування робочої сили. Але державі просто необхідно почати регулювати ці стихійні процеси у своїх власних інтересах. Інтересах, простих і зрозумілих людям, — вони ж у якийсь момент стануть електоратом. І не треба засобам масової інформації даремно залякувати народ незнайомим словом, насправді це — просто один із механізмів ринкової економіки.