До приватизації ВАТ "Одеський припортовий завод" держава готувалася багато років. Нині на продаж виставили 99,6% його акцій. Вибір далеко не найбільш сприятливого для продажу ОПЗ періоду з погляду кон'юнктури ринку та вартості підприємства пояснюють необхідністю терміново поповнити бюджет. Однак значна кількість порушень у процесі підготовки приватизації та різке скорочення вимог до інвестора навіть порівняно з попереднім конкурсом викликають запитання.
Замість зразково-показової приватизації ОПЗ для іноземних інвесторів знову ризикуємо одержати традиційний український "договірняк" в інтересах заздалегідь визначеного інвестора. Чи буде це Фірташ, Коломойський або ж хтось інший, тісно пов'язаний з чинною владою.
Нагадаю, одна з основних декларованих цілей - не тільки одержати гроші, а й провести (на кошти інвестора) прискорену модернізацію підприємства.
Нещодавно Центр дослідження корпоративних відносин провів дослідження умов приватизації ОПЗ. Порівнювали умови приватизації 2009-го і 2016 р. Висновок - майже все стало гірше. Цим навіть намагаються бравірувати. Так, голова Фонду держмайна Ігор Білоус заявив, що умови приватизації ОПЗ дуже ліберальні для інвестора, якщо порівнювати їх із попередніми конкурсами.
Усе так - ліберальні. Причому настільки, що багатьох справді важливих зобов'язань майбутнього власника заводу немає взагалі. А деякі пункти написані явно для проформи. Практично відсутні інвествимоги (інвестпрограма та бізнес-план розроблятимуться інвестором... уже після приватизації).
По суті це означає, що все віддадуть на розсуд покупця. Причому він, виконавши скорочені та позбавлені конкретики умови приватизації, зможе збільшувати статутний капітал, а також реалізовувати майно, вартість якого не перевищує 10% вартості активів, практично відразу після приватизації.
Різко урізано й соціальні питання. Так, зростання заробітної плати до порівнянного з конкурентами рівня замінили індексацією на рівень інфляції, а заборону на істотне скорочення штату працівників із десяти років скоротили до півроку. На заводі працюють понад чотири тисячі жителів міста Южне. Припортовий - містоутворююче підприємство, і багато в чому за рахунок нього утримується міська інфраструктура та поповнюється місцевий бюджет.
Узагалі пільги та поблажки часто виглядають дивно. Отже, "лібералізація" умов може дати зворотний ефект. І не обов'язково серйозні західні компанії захочуть ставати "пільговиками" із порушенням законодавства. Той факт, що ФДМУ уперто уникає конкретики щодо претендентів, наводить на думки. Голова Фонду держмайна спочатку впродовж року казав про гіпотетичний інтерес то 20, то 10, то 5 міжнародних стратегічних інвесторів, потім оголосив про те, що він не має права називати імена учасників конкурсу. Зазвичай за наявності інтересу стратегів вони самі не скупляться на заяви. Нині ж тиша.
Ситуацію погіршує й непрозорість підготовки до приватизації, у публічному полі відсутні результати аудиту та оцінки ОПЗ. У квітні було зірвано збори акціонерів ОПЗ, на яких мали розглядатися в тому числі й ці документи. Відмовилися і від громадських слухань про перспективи заводу. Неодноразово писали й про дивне "безпам'ятство" організаторів конкурсу - вони не вказали наявність або відсутність монопольного статусу заводу на ринку перевалки аміаку.
Очевидний факт відсутності монополії з виробництва міндобрив в умовах прописаний, а не менш очевидний - наявність монополії з перевалки - "скромно" зігнорований. Як і зобов'язання узгоджувати тарифи на перевалку з держорганами України. Це привіт державному оператору - "Укртрансхімаміаку". І заодно потенційна бомба уповільненої дії, спроможна віджахнути "непідготовленого" інвестора (загроза великих штрафів за зловживання монопольним становищем). Відповідну справу АМКУ тягне вже півтора року, рекомендації комітету, видані ОПЗ, підтверджують наявність порушень закону про економічну конкуренцію. Однак рішення АМКУ досі не виніс, попри необхідність такого документа для затвердження умов приватизації КМУ.
Багаторічна епопея приватизації залишила низку слідів. Нагадаю, що у 2009 р. завод уже майже купила "Нортіма", пов'язана з Ігорем Коломойським. Але тоді держава банально відмовилася виконувати угоду, пославшись на занижену ціну. За іронією долі, нинішня стартова ціна ОПЗ помітно (на 17%) менша за запропоновану тоді - 521 млн дол. проти 625 млн. Долар за сім років теж подорожчав.
Рік тому Коломойський заявив, що якщо під час торгів хтось запропонує більшу ціну, то вони не оскаржуватимуть результатів конкурсу. Проте є вже два судові розгляди, пов'язані зі скандальним конкурсом 2009 р. Це позов "Нортіми" до ФДМУ. Його розглядає Київський апеляційний госпсуд. Засідання призначене на 18 липня 2016 р., за тиждень до завершення конкурсу з продажу ОПЗ. У разі програшу "Нортіма" напевно подасть касацію у Вищий госпсуд України, а потім - у Судову палату з господарських справ Верховного суду України.
Другий судовий розгляд - позов "Нортіми" до держкомпанії "Національна мережа аукціонних центрів", яка проводила попередній аукціон із продажу держпакета акцій ОПЗ. Загалом судові позови з приводу незабутнього конкурсу 2009 р. можуть тривати ще дуже довго. А судячи з тенденції вирішувати питання за межами нашої "суперчесної" Феміди, залишається й можливість подачі компанією "Нортіма" позову в Стокгольмський арбітраж або Високий суд Лондона.
Цілком може скластися ситуація, за якої в ОПЗ буде відразу два власники: перший - переможець нинішнього приватизаційного конкурсу, другий - компанія "Нортіма", визнана таким за рішенням суду.
Якщо Коломойський опирається на результати продажу, то інший український олігарх цілком успішно збив вартість держпакета на третину. Йдеться про Дмитра Фірташа. Борг ОПЗ перед його структурами в розмірі 193 млн дол. (понад 240 млн із пенею та штрафами) визнаний, за словами Білоуса, не тільки Стокгольмським арбітражем, а й міжнародними аудиторами. За умовами конкурсу, цей борг може бути перенесений на майбутнього переможця та може збільшити реальну вартість придбання ОПЗ на 200–250 млн дол. Якщо, звичайно, переможцем конкурсу (чисто випадково) не стане сам Фірташ або пов'язані з ним компанії. За фактом йому вже нині завод обійдеться на третину дешевше
Узагалі, за ОПЗ тягнеться шлейф незавершених судових розглядів, корупційних скандалів і правових колізій, цілком здатних відлякати від участі добросовісних стратегічних інвесторів. На відміну від когось зі "своїх", що звикли працювати в таких умовах.
До речі, цілком можлива поява звичної схеми "бутерброда" - при участі місцевої та якоїсь іноземної компанії (або її дочірньої структури). При цьому український учасник буде за фактом "вирішувати питання". Така схема може стати прямою дорогою до адресної приватизації.
У цілому картина виходить сумною. Держава мала всі можливості якісно підготуватися до приватизації ОПЗ, але так і не змогла або не захотіла вирішити наявних проблем. Понад те, створила в процесі підготовки значну кількість нових.
Свідоме ігнорування судових позовів навколо ОПЗ, "умовні умови" приватизації, її непрозорість наштовхують на думку, що існуюча ситуація вигідна надто багатьом в Україні. Проведення адресної приватизації може поставити під загрозу не лише майбутнє ОПЗ, а й інвестиційний клімат країни загалом, який і без того перебуває не в найкращому стані.
По хорошому, варто було б зробити паузу, структурувати багаж накопичених проблем і вийти на новий конкурс набагато більш підготовленими. Однак на це потрібна воля. Чи є вона? Або цікавішим є черговий млинець із приватизацією ОПЗ та адресною приватизацією в інтересах одного з українських олігархів зі збереженням наявних схем збагачення?