Які ознаки того, що в країні незабаром вибори? Головною прикметою нової виборчої кампанії є значна концентрація політиків у медійному просторі. Ввімкнувши телевізор після важкого трудового дня, ти бачиш там депутатів, владу—опозицію. Ти тиснеш чергову кнопку пульта, щоб подивитися фільм, а там знову політика, врешті-решт ти вимикаєш «ящик», береш до рук газету, а там... Виходиш прогулятися на вулицю — і бачиш, як на величезний білборд, де ще вчора хвалили цигарки, хлопці з рекламної фірми приклеюють білосніжну посмішку партійного лідера.
Однак це, як то кажуть, верхівка айсберга — ці прикмети нових виборів бачать усі. А є ще латентні ознаки того, що незабаром розпочнеться битва за владу, в результаті якої невідомо хто стане начальником, а хто — дурнем. Таким симптомом наближення волевиявлення громадян, зокрема, є особлива нахабність декого з чиновників, які у цей період майже без остраху, не озираючись на всі боки, намагаються швидко повирішувати «шкурні» питання.
Складно сказати, чи є класичним прикладом такого передвиборного свавілля ситуація, яка зараз склалася довкола 48-го заводу залізничної техніки, що в м. Харкові. Однак те, що відбувається з цим підприємством, наразі дуже нагадує чергову економічну авантюру. І особливо насторожує те, що активно розвиватися ситуація почала саме після розпуску парламенту.
Не можна сказати, що 48-й завод залізничної техніки має унікальний виробничий комплекс. Так, з його цехів виходили пристрої, необхідні вітчизняним залізницям: домкрати, гальмівні засоби, різноманітний реманент для колійних робіт тощо, однак він далеко не єдиний в країні може випускати таку продукцію. А останнім часом на заводі відбулася певна конверсія і, аби вижити, підприємство було змушене виготовляти навіть дитячі майданчики. Проте справи у нього все одно не йшли.
От і виходило, що за останні кілька років це підприємство буквально «відфутболювали» від одного господаря до іншого. Воно належало Міністерству оборони, потім перейшло разом із державною спеціальною службою транспорту — військовими залізничниками до Міністерства транспорту та зв’язку. Далі черговим його притулком стало державне підприємство «Лізингтехтранс». Ця структура також підпорядкована Мінтрансзв’язку, до неї завод у 2007 році за наказом тодішнього міністра Миколи Рудьковського увійшов як відокремлений підрозділ, тобто вже навіть без статусу юридичної особи. Але, попри низку наказів тодішнього керівництва транспортного відомства, оживити виробництво заводу так і не вдалося.
І от у квітні 2008 року вже теперішній керівник міністерства Йосип Вінський видає наказ №463, згідно з яким 48-й завод залізничної техніки переходить в управління «Укрзалізниці». У міністерстві вирішили, що залізничники впораються з проблемами цього підприємства ефективніше. І певна логіка в таких діях була, адже завод виготовляє саме техніку для залізничного транспорту. Однак цікаво, що цим же наказом №463 Мінтрансзв’язку відібрав в «Укрзалізниці» низку досить успішних прибуткових підприємств, зокрема контейнерного оператора «Ліски», центр «Укррефтранс», «Укрспецвагон» тощо, мотивуючи це необхідністю підвищення ефективності використання державного майна. Тож виникає цілком умотивоване відчуття абсурдності ситуації: підприємство у стані анабіозу віддають «Укрзалізниці», щоб оживити, а прибуткові структури виводять через начебто необхідність поліпшення їхньої роботи.
І це не єдина обставина, яка змушує дивуватися долі харківського заводу залізничної техніки. Річ у тім, що наказ №463 в міністерстві підписали у квітні, але чомусь забули вивести завод зі структури ДП «Лізингтехтранс», у складі якого завод перебував як відокремлений підрозділ і, нагадаємо, не був юридичною особою. Тобто як підприємство його наказом №463 у квітні просто не мали права передавати «Укрзалізниці», адже то була лишень частинка «Лізингтехтрансу». Схаменулися у транспортному відомстві майже через чотири місяці, аж у серпні, та видали наказ №971, яким скасували підписаний Миколою Рудьковським попередній розпорядчий акт про приєднання заводу до ДП «Лізингтехтранс».
У цей же час міністерством було змінено керівництво заводу. Проте навіть такі юридичні операції ще не означали, що харківське підприємство вже перейшло до складу «Укрзалізниці», адже наказ №463, яким його передавали залізничникам і яким же забирали у них низку інших прибуткових підприємств, було майже одразу призупинено ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва за позовом Вільної профспілки машиністів України. Тобто формально сам факт перепідпорядкування 48-го заводу залізничної техніки «Укрзалізниці» під великим питанням.
Та ще й процедура передачі підприємства не витримує жодної критики. Перед тим, як віддати його «Укрзалізниці», необхідно було провести хоча б якусь ревізію, аби знати, в якому стані і з чим цей завод віддають. Нічого цього не відбулося.
Однак після всіх цих перипетій, навіть незважаючи на недотримання процедури передачі і сумнівність її здійснення як такої, в «Укрзалізниці» вирішили все ж не відмовлятися від додаткових потужностей, отриманих з панського плеча. Однак тільки-но там отримали можливість хоч якось розібратися у тому, що необхідно робити з заводом далі — а відбулося це, фактично, у вересні, — майже одразу ж надійшов запит з Державного департаменту з питань банкрутства. Тобто пацієнт, якого віддали на «лікування» залізничникам, був швидше мертвий, аніж живий.
Але трагедії в залізничній адміністрації з цього факту робити не стали. Натомість вирішили терміново з’ясувати, кому, скільки і за що винен завод. Боргів нарахували 9,5 млн. гривень. Щоправда, це — сума претензій кредиторів підприємства, а скільки ж реально винен завод і хто, можливо, винен йому, через відсутність бухгалтерської документації на момент його передачі «Укрзалізниці» встановити було просто нереально. Та вона все одно вирішила дати нове дихання підприємству.
Було обстежено виробничі потужності заводу, в результаті чого керівник «Укрзалізниці» Василь Мельничук звернувся 6 жовтня до Йосипа Вінського з листом, у якому зазначив, що існуюча інфраструктура підприємства у разі її відновлення та модернізації дасть можливість значною мірою забезпечити залізниці та підприємства залізничного транспорту необхідними запасними частинами для колійного, вагонного та локомотивного господарств. Звісно, необхідно докласти багато зусиль, але залізничники вже налаштувалися взяти завод, як то кажуть, в оборот і готові були розміщувати там свої замовлення.
Щоправда, невідомо, чи зраділи такому рішенню залізничників у міністерстві. Адже перед цим чомусь було відкликано запропоновану «Укрзалізницею» кандидатуру арбітражного керуючого на посаду розпорядника майна ДП «48-й завод залізничної техніки», який мав вирішувати всі справи щодо цього підприємства у Господарському суді Харківської області. На цю посаду було запропоновано зовсім іншу людину, кандидатуру якої в «Укрзалізниці» не погоджували. А Мінтрансзв’язку, наче і не було нічого, просто доручив узяти цю заміну до відома. Водночас «Укрзалізниця» взагалі пропонувала постійно діючій комісії з підготовки та розгляду пропозицій Господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих відкласти прийняття рішення про розпорядника майна заводу, мотивуючи це необхідністю більш грунтовного вивчення нинішнього економічного стану підприємства. Однак це питання все ж таки було вирішене — фактично в обхід «Укрзалізниці», яка на той час вже взяла об’єкт під своє крило.
З юридичного погляду та й просто з точки зору логіки, такий розвиток подій дає підгрунтя для всіляких негарних припущень. Зокрема, наштовхує на думку про можливу наявність осіб, зацікавлених у тому, щоб завод так і не підвівся з колін. А залізницю в цьому разі можуть використати як ширму для реалізації такого плану.
Черговим підтвердженням того, що не все так просто з цим харківським підприємством, стало окреме доручення Мінтрансзв’язку, що його 9 жовтня, саме в ті дні, коли країну вже почало лихоманити через політику, отримали в «Укрзалізниці». У ньому від генерального директора «Укрзалізниці» вимагають особистих пояснень, оскільки в міністерстві постановили, що через бездіяльність «Укрзалізниці» щодо вжиття необхідних заходів, спрямованих на попередження завдання економічних збитків ДП «48-й завод залізничної техніки», підприємство зараз перебуває на межі банкрутства. Тобто виходить, що «Укрзалізниця» за таких дивних обставин мала за півтора місяця зробити з майже «лежачого» заводу прибуткове підприємство. Чи не це називається валити з хворої голови на здорову?
Та найцікавіше інше. У цьому окремому дорученні є така фраза: «Нездатність керівництва «Укрзалізниці» забезпечити ефективність управління державним майном ДП «48-й завод залізничної техніки» ставить під сумнів необхідність його перебування в оперативному підпорядкуванні «Укрзалізниці». От вам і говорили-балакали... Хоча наказ №463 — сумнівне підгрунтя для передачі підприємства, однак коли вже залізничники за нього взялися, то що означає ця фраза в окремому дорученні? Підприємство знову піде до Мінтрансзв’язку чи йому дадуть збанкрутувати та розпродати майно?
А це, попри всю занедбаність заводу, досить ласий шматок. Серед іншого, 48-му заводу залізничної техніки належать 12 гектарів землі у Харкові, там є досить великі ангари, та й обладнання чимала кількість. І все це роздати як компенсацію за 9,5 млн. грн. боргів? Чи не завелика розкіш для держави?
Либонь, усі знають, що реальна ринкова ціна землі й оціночна — це дві великі різниці. Тож насправді чи не рейдерська атака зараз здійснюється за мовчазної згоди деяких посадовців? Принаймні незрозумілі зигзаги у розпорядчій творчості чиновників міністерства можна пояснити або сильним небажанням дати витягнути підприємство з багнюки фінансової скрути, або ж прагненням у такий спосіб поглумитися над залізничним керівництвом. У будь-якому разі нормальне пояснення таким діям знайти складно. Та й що це дасть? Зараз головне — аби всі причетні до цієї справи добре розуміли, що все таємне рано чи пізно стає явним, навіть якщо в країні знову вибори.