Уявіть собі звичайну (не претендую на жодні усереднення) українську сім’ю із, припустімо, шести осіб, що поєднує три покоління, - мама, тато, двоє дітей та бабця з дідусем. Припустімо, цій сім’ї вдалось отримати у своє користування надзвичайно важливий, дорогий та цілющий продукт. Для забезпечення більшої реалістичності наших припущень - хай цим продуктом буде «чарівна плитка шоколаду», причому споживання зазначеного продукту приводить до винятково вражаючих і всеосяжних результатів: бабця з дідусем позбуваються хронічних захворювань, мама з татом стають істотно працездатнішими й водночас - життєрадіснішими, а діти не хочуть ночами сидіти перед моніторами комп’ютерів.
Важко повірити, але одна плитка «чарівного шоколаду» може забезпечити злагоду, спокій та процвітання всієї української сім’ї, а відтак - зробити цю сім’ю щасливою. Маючи багато таких «чарівних плиток», можна зробити щасливими село, місто, регіон. А що як «замахнутися» на всю країну? Не лякайтеся - далі в наших мріях і припущеннях не все виглядає так райдужно. Уявіть, що звичайна українська сім’я, вирішивши відкласти споживання «щасливого продукту» на «потім», поклала солодкий продукт на зберігання в холодильник. Вранці наступного дня першою прокинулася старша сестра і вирішила забезпечити своє майбутнє, скуштувавши омріяного «ресурсу». Скуштувала раз, скуштувала вдруге, - «чарівний шоколад» закінчився і, що найбільш прикро, іншого немає…
Просимо вибачення у читачів за сюрреалізм та вимушену казковість, але саме в такий спосіб, мабуть, можна логічно обґрунтувати необхідність створення лісового сектору, до якого пропонуємо включити всі галузі та підгалузі української промисловості, чия економічна діяльність тісно пов’язана з використанням загального ресурсу «ліс»: лісове господарство і пов’язані з ним послуги, деревообробка та виробництво виробів із дерева, виготовлення каркасних конструкцій та покрівель, столярні й теслярські роботи, виробництво меблів, виробництво паперу, картону і виробів із них, видавнича та поліграфічна діяльність.
Повернімося до аналогій. Зрозуміло, що звичайна українська сім’я - це промисловість України і, очевидно, вся держава загалом (оскільки розвиток промисловості є одним із важливих чинників, котрі впливають на розвиток усієї держави), а «чарівна плитка шоколаду» - лісовий ресурс. Чому тоді цей ресурс треба вважати цілющим, важливим і дорогим? Цілющим - тому, що саме ліс має унікальні функції, завдяки своїй здатності забезпечити природний баланс, а його екологічну значимість неможливо переоцінити. Важливим - бо саме ліс забезпечує ресурсом цілий ряд галузей та підгалузей, пов’язаних не тільки із власне виробництвом, а й із наданням різноманітних послуг. Дорогим - з огляду на його обмежену кількість у загальносвітовому масштабі взагалі та у межах України зокрема; при тому, що, на щастя, це поновлювальний ресурс, на відміну від багатьох інших, в тому числі й енергетичних.
Що стосується можливості забезпечення щастям багатьох людей із допомогою нашого ресурсу, або, інакше кажучи, - чи багато маємо «чарівних плиток»? За статистичними даними, загальна площа земель лісогосподарського призначення та лісів на інших категоріях земель становить в Україні 10,8 млн. га, лісистість території - близько 15,7%, а загальний запас деревини - 1,8 млрд. м3. З одного боку, за площею та запасом лісу Україна посідає восьме місце в Європі (без урахування Російської Федерації), а з іншого - лісистість в Україні одна з найнижчих (середній відсоток укритої лісом площі у світі - 31%, в Європі - 44%). Що стосується максимального річного обсягу деревини, який може заготовляти Україна, то, за оцінками різних експертів, ця цифра коливається від 20 до 30 млн. м3. Середньорічним же обсягом лісозаготівель в Україні за останні декілька років можна вважати 15 млн. м3, і, за прогнозами експертів, у майбутньому такий обсяг збільшуватиметься. У зв’язку з цим напрошується висновок, що, враховуючи оптимістичні прогнози розвитку промисловості України в майбутньому і, як наслідок, можливе збільшення потреб у деревині та незначний показник лісистості, Україну не можна вважати країною, яка має істотний резерв ресурсу під загальною назвою «ліс». Інакше кажучи, повертаючись до нашої аналогії, ми не маємо великої кількості «чарівних шоколадок». Який же вихід? Можливо, потрібно було зачинити холодильник на замок? У цій ситуації шлях до вирішення питання, на нашу думку, очевидний. Якщо ми маємо цілющий, важливий і дорогий продукт, і, за певних умов, його кількість не можна вважати достатньою, то логічною видається необхідність: у сімейному масштабі - координації, а в рамках держави - реалізації системної і обґрунтованої політики. Переконані, що таку політику легше реалізовувати в межах лісового сектору.
Декілька слів про основні засади такої системної і обґрунтованої політики. Ці засади відомі, й називаються вони «засади сталого розвитку». На зазначену тему написано дуже багато матеріалів, у яких можемо знайти сотні визначень та пояснень. Хоч як дивно, але одне з найбільш вдалих пояснень, котре розкриває сутність сталого розвитку, було на одному з рекламних щитів під час перегляду футбольних матчів «Ліги чемпіонів» - enjoy responsibly (насолоджуйтесь відповідально). Коли ж говорити більш предметно, то реалізація засад сталого розвитку забезпечується виконанням певних критеріїв, що поєднують три виміри (економічний, соціальний та екологічний).
Таким чином, щоб уникнути ситуації з несанкціонованим поїданням «чарівного шоколаду», необхідна координація у межах сім’ї або збалансована стратегія на засадах сталого розвитку у державному масштабі.
Припустімо, з часом українська промисловість потребуватиме такої кількості деревини, яку не здатна забезпечити власним ресурсом. Очевидно, що координований лісовий сектор допоможе вирішити завдання пріоритетності забезпечення ресурсом. Зачекайте, скажете ви, завдання забезпечення власною деревиною різних галузей економіки вирішить «його величність» ринок. Якщо, наприклад, підгалузь дерев’яного будинкобудування чи меблеве виробництво вироблятимуть продукцію, на яку буде підвищений попит, і тому забезпечуватимуть достатню рентабельність, - то ці підгалузі зможуть витримати умови аукціонного продажу або навіть закупити імпортну сировину. Натомість, можете сказати ви, існування внутрішньої структури (лісовий сектор), яка допомагатиме забезпечити пріоритетність розподілу, нагадує повернення до адміністративних принципів соціалістичного минулого.
Дозвольте не погодитися. Ми не пропонуємо повернутися в адміністративне минуле. Йдеться про те, що проблематичною видається здатність ринку забезпечити всі критерії сталого розвитку. Повернімося, наприклад, до дерев’яного будинкобудування. Припустімо, що, оцінюючи діяльність цієї підгалузі, аналітична група лісового сектору визнала її надзвичайно важливою для України, відповідно до засад сталого розвитку, оскільки: розвиток зазначеної підгалузі забезпечує розвиток багатьох інших виробництв (виготовлення вікон, виготовлення дверей, меблеве виробництво, виготовлення плитних деревних матеріалів), що сприятиме підвищенню зайнятості, збільшенню заробітних плат тощо; успішний розвиток цього виробництва сприятиме вирішенню істотної для країни проблеми - забезпечення необхідною житловою площею населення; будівництво дерев’яних будинків у сільській залісненій місцевості активізуватиме рекреаційну й туристичну діяльність. І що тоді? - запитаєте ви. У такому разі лісовий сектор ініціюватиме використання цивілізованих засобів підтримки з боку державних владних органів, наприклад фіскальних.
Трохи інший приклад. Аналізуючи сучасні тенденції на глобальному енергетичному ринку, можна зробити висновок, що використання деревного палива надалі збільшуватиметься. Відтак можна припустити, що ціна, наприклад на паливні деревні брикети і пелети, зростатиме. Уявіть ситуацію, коли економічна вигода призведе до переробки значної частки деревини України у цю паливну сировину, оскільки ринок такого палива, наприклад, у країнах Європейського Союзу буде практично безмежним. Гадаємо, логічно в цій ситуації передбачити збитки інших галузей і підгалузей української економіки, які також використовують деревинну сировину. Саме створений лісовий сектор України, на нашу думку, мав би взяти на себе відповідальність за державні інтереси з позицій сталого розвитку, розробивши низку рекомендацій та обґрунтувань.
Показовим і корисним у цьому сенсі може бути досвід Фінляндії. У цій країні існує один із найуспішніших у світі кластерів - лісовий. У ньому працює близько 200 тис. осіб, а обсяг його продукції становить близько 30% від обсягу всієї промисловості країни. Доречно б зауважити, що кластерна концепція фокусується на зв’язках і взаємозалежності між підприємствами, об’єднаними у мережеву структуру для виробництва продукції, послуг, інновацій. Така концепція виходить за межі «простих» горизонтальних мереж, у яких фірми, діючи на спільному ринку готової продукції й належачи до однієї й тієї ж промислової групи, кооперуються за такими напрямами діяльності, як дослідження та дослідні розробки, спільний маркетинг або закупівельна діяльність. Кластери більшою мірою є мережевими структурами з комбінованих галузей, укомплектованих із різнорідних і взаємодоповнюючих підприємств та фірм, що спеціалізуються на створенні якогось специфічного продукту. Так, до складу фінського лісового кластеру входять: лісогосподарські підприємства, логістичні компанії, виробники машин і різноманітного обладнання, виробники енергії, пакувальна індустрія, підприємства деревообробної галузі, наукові інститути, університети. За оцінками фінських експертів, лісовий кластер Фінляндії розглядають як одну з основних складових, що забезпечує перспективу і благополучний поступальний розвиток усієї країни.
Стратегія розвитку фінського лісового кластеру до 2030 року ставить, як на мене, безпрецедентне завдання - подвоїти випуск товарів кластеру, причому половину в цьому зростанні мали б становити абсолютно нові товари і послуги, а чверть - мала б бути виробленою на основі власного деревного ресурсу. Заслуговує уваги також методологія окреслення цього завдання, яке, до речі, коректується, наприклад, у зв’язку із глобальною фінансовою кризою чи іншими непередбачуваними явищами. Отож, на першому етапі розроблення стратегії всебічний і системний аналіз передбачає ідентифікацію чинників впливу на подальший розвиток лісового кластеру: світова економіка, міжнародні та геополітичні зв’язки, зміни клімату, конфлікти й катастрофи, зміст і походження інновацій, рівень розвитку замінників деревини, генетична модифікація, доступність і ціна деревних ресурсів для вироблення енергії, доступність фінансових ресурсів… Далі, на основі вивчення можливого впливу цих чинників розроблено чотири основні сценарії розвитку подій у майбутньому: «глобальна біоекономіка» (остаточно прийнято реальність кліматичних змін, і тому будується «вуглецево-нейтральне суспільство»), «ліс - основний ресурс для біоенергії» (різке підвищення ціни на енергоресурси спричиняє широке використання деревини як джерела енергії, що призводить до зменшення кількості лісових ресурсів), «сталий розвиток» (триває використання лісових ресурсів на засадах сталого розвитку, і лідером цього процесу є Європейський Союз), «самодостатнє суспільство» (зміни клімату завдали істотної шкоди лісам, сухий клімат на півдні «посуває» виробництво продуктів далі на північ, істотно розширюється використання земель несільськогосподарського призначення для вирощування біопродукції). На основі вище наведених сценаріїв фінський лісовий кластер розробляє комплекс заходів, які дозволять прилаштуватися до будь-якого сценарію, і навіть більше - скористатися певними особливостями з метою використання його переваг.
Потрібен Україні лісовий кластер? Чи можна обмежитися налагодженням координації у рамках лісового сектору України? На нашу думку, слід спочатку проаналізувати відмінності у кількості лісових ресурсів Фінляндії і України. Отже, що стосується Фінляндії: площа, покрита лісом, становить понад 22 млн. м2 (у 2,2 разу більше, ніж в Україні), лісистість - майже 74% (у 4,6 разу більше, ніж в Україні), загальний запас деревини - 2,1 млрд. м3 (тільки на 16% більше, ніж в Україні). Оскільки площа Фінляндії майже вдвічі менша за площу України, можна зробити висновок, що забезпеченість Фінляндії лісовими ресурсами істотно вища. Очевидно, саме тому ця країна вважає лісовий сектор «локомотивом» своєї економіки і саме тому в цій країні існує, власне, лісовий кластер - одна з найефективніших форм організації.
На наш погляд, утворення кластерів у будь-якій галузі промисловості в національному масштабі - надзвичайно складне завдання, з огляду на необхідність для цього низки передумов. Очевидно, що одна з основних передумов створення кластеру в межах держави - пріоритетність і надзвичайна важливість для країни того чи іншого виду економічної діяльності. Говорячи про лісову галузь України, принаймні з огляду на кількість лісових ресурсів, складно прогнозувати її лідируюче значення в масштабах усієї промисловості. Імовірно, логічніше вести мову про створення лісових кластерів, наприклад, у заліснених регіонах України, де ресурс під назвою «ліс» може мати вирішальне значення. У такому разі, можливо, й не варто говорити про координацію в рамках лісового сектору? Автор цих рядків упевнений, що така координованість необхідна, навіть попри складну ситуацію з лісистістю і, тим більше, керуючись принципами сталого розвитку.
Що ми маємо на увазі, говорячи про необхідність створення лісового сектору? Йдеться не про механічне об’єднання галузей і підгалузей, тим більше що серед них є підприємства різних форм власності та підприємства, підпорядковані різним державним агентствам і відомствам. Істотним кроком на шляху координації зусиль, на нашу думку, може стати, наприклад, створення Національної ради лісового комплексу, до складу якої повинні увійти представники всіх основних підгалузей, виробничих асоціацій, представники державних органів влади, науки та освіти. Обґрунтовані, вмотивовані та стратегічні рішення такого органу мали б рекомендаційний характер, але, з огляду на високий рейтинг довіри до нього, його авторитет у суспільстві, - реалізація зазначених рішень видається цілком реальною. Імовірно, Національна рада повинна мати статус консультаційного органу при Кабміні.
На одній із наукових конференцій автор цих рядків спробував висловити власні міркування щодо необхідності координації зусиль у межах лісового сектору України. У відповідь один поважний експерт зауважив: «Ваші думки мають певну логіку і, можливо, потребують реалізації, але в умовах сучасного дефіциту коштів ви мусите враховувати пріоритетність для держави розвитку найважливіших бюджетоутворюючих галузей економіки. Лісовий сектор, як ви його називаєте, не належить до вищезгаданих галузей. Не ображайтесь, але у даній ситуації йдеться про «карлика», якщо порівнювати ваш сектор із іншими підгалузями» (деякі інші експерти наводили, як аргумент, й інші порівняння: «виготовлення табуреток та збирання грибів у лісі - важливе, але ви істотно перебільшуєте значення лісового сектору, роблячи з мухи слона»).
Зауваження важливі, і тому дозвольте продемонструвати кілька фактів, що базуються виключно на статистичних даних. Створімо умовний рейтинг основних галузей промисловості України на основі кількості найманих працівників, які працюють у даній галузі (діаграма 1), та обсягу реалізованої продукції (діаграма 2). Як бачимо, лісовий сектор посідає п’яте рейтингове місце за кількістю найманих працівників та обіймає сьому позицію за обсягом реалізованої продукції. Очевидно, що сектор, у якому працюють майже 260 тис. найманих працівників, а обсяг його реалізованої продукції становить близько 36 млрд. грн., не можна вважати «карликом».
Підсумовуючи, можемо зробити кілька висновків:
1. В Україні існує ряд галузей та підгалузей промислового сектору, які тісно пов’язані з використанням ресурсу під загальною назвою «ліс», але, з огляду на рівень їхньої координації, не можуть називатися «лісовим сектором».
2. Зважаючи на особливе значення ресурсу «ліс» у національному масштабі та на вагомі питомі показники всіх «лісових галузей і підгалузей» у промисловості України загалом (зовсім не «карлик»), «лісовий сектор» має хороші перспективи для розвитку, що в майбутньому потребуватиме тісної координації зусиль із врахуванням державних інтересів з позицій сталого розвитку.
3. Важливим кроком на шляху координації зусиль може стати створення Національної ради лісового комплексу, до складу якої повинні увійти представники всіх основних підгалузей, виробничих асоціацій, представники державних органів влади, науки і освіти.
4. Перспективним бачиться процес кластеризації у лісовій галузі на регіональному рівні, наприклад у Карпатському регіоні України, з огляду на кращий рівень забезпечення лісовим ресурсом.
5. Часто згадують про необхідність об’єднаних зусиль «потрійної спіралі» (виробництво, влада, наука і освіта), коли йдеться про умови розвитку будь-якої галузі промисловості. Не применшуючи значення цієї координації, стосовно «лісового сектору» ми б говорили про нову спіраль - «принципи сталого розвитку», «кластерна організація», «координація у рамках лісового сектору». Кожна людина, як правило, прагне одночасно бути здоровою, щасливою і заможною. На нашу думку, у цьому сенсі дотримування принципів сталого розвитку «забезпечує здоров’я лісового сектору», «кластерна організація» - символізує його «щастя», а «координація зусиль» - його «заможність».