Є привід поговорити про горішній ешелон аграрної влади. Ним став не черговий рій пліток про ймовірне звільнення міністра. Його «йдуть» не вперше, але після президентсько-прем’єрських перемовин усе вщухає. Щодо серйозності недавніх намірів вирвати віжки із рук Миколи Присяжнюка, то в аграрному середовищі вже заходилися перемивати кісточки двох претендентів на керівне крісло. У букмекерській конторі я поставив би на третього… Утім, вважаю, до тоталізатора справа не дійде. Бо на одному із понеділкових засідань, у вузькому колі підлеглих, міністр сказав… навіть голлівудські актори висловлюються милозвучніше: я вас «трахав» і ще «трахатиму» років зо п’ять…
Отже, міністр залишається. А з ним - нерозв’язані старі і породжені нові проблеми АПК і села. Щодо живучості і непотоплюваності, то у демократичній державі за міністром аж захурчало б одразу після того, як Аграрний фонд продав зернотрейдерам за заниженими цінами весь недоторканний запас продовольчого зерна. Тоді, можливо, підзвітна установа не вдалася б до другої оборудки, третьої… Та в нас усе інакше.
Я не вважаю лише міністра гальмом у розвитку аграрного сектору і сільської поселенської мережі. Бо є команда, відфільтрована і відібрана особисто ним. І цей кадровий кулак от уже більше двох років живе бозна яким днем, без концепції розвитку агропромислового комплексу України. Мало того, що МінАП зволікає із поданням нагальних законопроектів, часто сирих і далеких від імплементації. Воно ще й безпардонно ігнорує вже ухвалені закони.
На ці вади керівництву відомства неодноразово вказував Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради. Проте у відносинах двох гілок влади аж ніяк не потепліло. Атмосферу між ними влучно передають слова Висоцького: «Мы снова говорим на разных языках…» І профільному комітету ВР нічого не залишалося, як офіційно апелювати особисто до прем’єр-міністра, щоби той вплинув на підлеглих.
Одразу після призначення міністра у розмові із доволі впливовою особою із президентського оточення намагався популярно пояснити, що людині, котра у хатньому акваріумі годує гуппі, барбусів, сомиків, усе ж таки ризиковано довіряти рибне господарство держави. Так само, як бригадира тракторної бригади або доглядача за теплицями-грядками боса вмощувати у крісло головного аграрія країни тільки за те, що ті доводяться президенту кумом, братом чи сватом. На що візаві із сумом відповів: «Це - прикре непорозуміння!» Він мав на увазі невдалий вибір президента.
Але ж, даруйте, «прикре непорозуміння» триває більше двох років. І цим «прикрим непорозумінням», немов фіговим листком, прикриваються, спустошуючи національні «золоті» їстівні запаси, невмотивовано зупиняючи експорт зерна, поглиблюючи кризу у молочному скотарстві, вимагаючи «винагород» за надання бюджетних дотацій…
На жаль, міністр (за посадою) залишився за статусом бригадиром жменьки ділків, які підім’яли під себе аграрний бізнес, виставивши на секторах «сторожів».
Між тим два крила керівного складу міністерства - бізнесове і наукове, могли би дати набагато більше користі як для аграрного сектору, так і для держави в цілому. Але й тут мушу констатувати: творчий тандем не склався. Не побралися, як писав класик, «троянди й виноград, красиве і корисне».
МінАП, по суті, розколоте на два табори. Клерк не відповість на ваше запитання, не поцікавившись, як у фільмі «Іван Васильович змінює професію»: «Ты чьих будешь? Чей холоп, говорю?» Присяжнюка чи Безуглого, першого заступника міністра, президента Академії аграрних наук? Перепитає, аби зайвого не бовкнути… Відомство, утрамбоване із кадрів переважно за географічною належністю, у багатьох випадках без фахової освіти, досвіду, нездатне розв’язувати як внутрішні проблеми, так і зовнішні. Ні Ваня, ні Маня…
Цю безпорадність оголила сирна епопея з Росією. Ніхто не тягнув за язика міністра заявляти, що після перемовин із російським колегою Оленою Скринник на «Зеленому тижні» у Берліні проблему з експортом українського сиру знято. Про що вони там домовлялися, але після переможних реляцій скандал розгорівся ще більше. Загасити його не змогли ні поїздки делегацій до Москви, ні незалежні тести зразків вітчизняного сиру, ні залякування апелювати до Світової організації торгівлі за невмотивовані дії російської сторони…
Нелюбий для українських чиновників Геннадій Онищенко, головний санітарний лікар РФ, залишався непохитним. Він рубав з плеча: звинуватив Міністерство аграрної політики і продовольства України у некомпетентності та непрофесійності (а воно таким є насправді!), водночас заявивши про готовність співпрацювати з українськими сироварами напряму. МінАП не зуміло захистити інтереси вітчизняних виробників, навіть стати посередником. І зараз клубок сирних проблем розплутує Мінекономіки. Онищенко вимагав єдиного: припинити замість молочного жиру безконтрольно використовувати рослинні замінники у виробництві твердого сиру. А якщо ні - відповідно до Технічного регламенту на молоко і молочну продукцію ідентифікувати його як сирний продукт. Цей термін у Росії з’явився на три роки раніше, ніж у нас.
Претензії виникли не на порожньому місці. І не вперше. Не кривитимемо душею, частина наших виробників «бавиться» пальмовою олією. Не обов’язково на головному підприємстві, яке можна вилизати до часу «запланованих перевірок виробництва», є ще філії. Власне, у використанні заморських олій немає великого гріха. Головне - чесно маркувати продукт: натуральний він чи подібний. Як для внутрішнього вжитку, так і для зовнішнього.
Російські контрагенти замовляють у нас два різновиди сиру: натуральний і з «пальмою». Причому на останній навіть диктують ціну, вимагаючи зазначати у документах як вироблений за Держстандартом. За 200 дол. вам сфальсифікують будь-які накладні. Це окрім «експортних» хабарів, які платять по обидва боки кордону. Тому сир однієї торгової марки може бути як натуральним, так і ерзацом. Тим більше технічні умови, які кожне підприємство розробляє «під себе», розв’язують виробникам руки.
Щоб розблокувати експорт до Росії, слід було без зайвого галасу усунути недоліки, дисциплінуватися у ветеринарно-санітарному сенсі, гармонізувати нормативно-правові акти із вимогами російського законодавства.
До слова, подібні претензії Україна висунула білоруським виробникам, тимчасово заборонивши імпорт м’ясо-молочної продукції. Хоча, як на мене, ембарго стало чиновницькою фрикцією на солідарність білоруської влади із Росспоживнаглядом і щоби почасти відволікти увагу від внутрішніх проблем у молочній промисловості.
Однак МінАП незрушно товкло: претензії РФ безпідставні. Стверджував це не керівник департаменту харчової промисловості, якому підпорядкована індустрія харчових продуктів (за весь час сирної суперечки він не зронив жодного слова), а голова Держветфітослужби.
Власне, функції ветеринара закінчуються живою твариною. Щодо категоричності заяв Івана Бісюка, то де-факто і де-юре він перебрав на себе повноваження санепідслужби, відсутньої у складі ввіреного йому відомства. Їх має закріпити закон «Про якість та безпеку харчових продуктів», проект якого Кабінет міністрів схвалив лише наприкінці квітня. Тому запевнення головного ветфітосанітара звучали щонайменше непереконливо і слугували радше підпоркою для реноме міністра. Принагідно вітаю вас, Іване Юрійовичу, із призначенням його заступником… Міністр же плигав із телеканалу на телеканал, заколисуючи нас тим, що все о’кей і через тиждень-два Москва поновить експорт.
Гарантом того, що українські сири не містять пальмової олії, виступив і прем’єр-міністр, котрий, з усього, знає толк в аграрній кухні. Сир - не капуста, Миколо Яновичу! Технологія його виробництва набагато складніша. Хоч за статистикою, імпорт пальмової олії змалів, усе ж таки торік в Україну ввезли майже 200 тис. тонн. 30 тис. реекспортували до Росії. А решті треба ж кудись діватися? От вона і розчиняється у вершковому маслі, згущеному молоці, сметані, сирах, морозиві, кондитерських виробах…
Якщо натуральна «пальма» перегоряє за внутрішньої температури людини, то після гідрогенізації її плавкість становить уже 42оС. Тобто, щоб її перетравити, слід витратити джоулі, яких нашому зголоднілому населенню і так бракує. Більше того, наша травна система не пристосована, на відміну від азіатів, до цього різновиду жиру. Не кажучи вже про фізіологічно-медичні наслідки дії транс-жирів: серцево-судинні та онкологічні захворювання, діабет, імпотенція. Стандарти щодо їх вмісту діють в Україні лише на спреди - не більш як 8%. Тоді як уряд Данії 2003 року прийняв положення, за яким вміст транс-жирів у всіх продуктах не повинен перевищувати 2%.
Харчова індустрія послуговується пальмовою олією через її властивість довше зберігати продукти, що стають тугоплавкими. А сировари - через її дешевизну порівняно з молочним жиром. Якщо кілограм останнього коштує 30 грн. (оптово-відпускна ціна, включаючи ПДВ), то замінника - 15 грн. 30 коп. Щоб виготовити кілограмовий моноліт вершкового масла, треба переробити 22 кг молока. За державного регулювання цін на коров’яче молоко він стане набагато дорожчий… Звідси: молочний жир - справа морочлива, вигідніша - тропічна олія. На жарт Миколи Азарова «навіщо завозити чужу, якщо своєї вистачає», відповім усерйоз: та тому, що тонна соняшникової олії дорожча на 150 дол. Витратна розкіш!
Навіщо чотири компанії скуповують 60% виробленого в Україні вершкового масла? Щоб порізати на 200-грамові бруски і запропонувати натуральний продукт нам, покупцям? Ні, вони «здобрюють» його пальмовою олією, і сурогат на полиці сусідує із оригіналом за ціною останнього. Та навіть наше «чисте» масло все одно дорожче від голландського чи ірландського, які коштують 1,30 євро за 250-грамову пачку. А щодо сирів, то, за оцінками експертів, на внутрішньому ринку «гуляє» до 30 тис. тонн сирного продукту. Причому лише половину цього обсягу продають легально: саме як сирний продукт.
У «вічко» сирного протистояння зазирнув і міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Під егідою глави зовнішньополітичного відомства для українських виробників, у тому числі і сироварів, організували навіть промо-тур до Нижнього Новгорода. Якби подібні поїздки стали регулярними, а не тоді, коли приспічить, то і користі від них було би набагато більше. Так само і з тестуванням нових ринків збуту, чим мусять займатися торговельно-економічні місії при наших посольствах.
Знаєте, з якими намірами Майкл Поттс, посол Австралії в Україні, завітав до глави Держветфітослужби? Просувати на наш ринок м’ясо… кенгуру. Не виключаю, дипломат може з’явитися вдруге, рекламуючи вже кенгуряче молоко, коли Україна опиниться на мілині. А до цього йде…
Після зустрічі в Аммані з прем’єр-міністром Йорданії Костянтин Грищенко заявив про можливий експорт сиру до цієї країни. Факт сам по собі втішний, але… По-перше, кількома днями пізніше в Абу-Дабі відкрилася Друга міжнародна сільськогосподарська виставка. Жодного українського підприємства на ній! Це щодо нашого бажання підкорювати екзотичні ринки. По-друге, у країнах Близького Сходу споживають переважно розсільні сири, а не тверді. По-третє, вони мають бути халяльними, тобто без ферментів, заборонених для вживання мусульманами. Для цього потрібно оволодіти технологією і відповідним чином сертифікувати підприємство. І, по-четверте… Дозвольте мені, простому кріпакові, без регалій і звань, нагадати вам, Костянтине Івановичу, у дипломатичному ранзі Надзвичайного і Повноважного Посла України та найвищому - державного службовця, історію шестирічної давності.
Ідентична ситуація: Росія повністю заборонила експорт української м’ясо-молочної продукції, передусім твердих сирів. Тоді всі хором укотре залепетали про диверсифікацію експорту, пошук нових ринків збуту. Тодішній аграрний міністр Олександр Баранівський нахвалявся, що сирні потоки замість Москви спрямують на Близький Схід. І що відтоді змінилося? Флюгер не ворухнувся ні на Схід, ні на Захід і продовжує вказувати на північного сусіда.
Із 80 тис. тонн сиру - щорічний обсяг експорту - 65 тис. осідають у Росії. До трійки апетитних споживачів входять також Казахстан із Молдовою. А нижче - ще 13 країн, поставки до яких вимірюються не тисячами, а десятками, а то й кількома тоннами. Грищенко улещує наші вуха балачками про перспективний ринок Йорданії, а віце-прем’єр Хорошковський - про те, як розкошуватиме український сир на теренах Алжиру, Ізраїлю та ЄС. Можна долучити ще й Китай, де ринок сиру за останні роки зріс у 16 разів. Наші урядовці мастаки словесно «закидати шапками». Реалії ж набагато складніші.
Однозначно експорт до Росії стане жорсткішим, бо відтепер кожна партія сиру проходитиме лабораторну перевірку. Відповідно, зростуть якість і ціна. Ринок Євросоюзу також не схожий на штахетник: не прошмигнеш непомітно. Та ще й із нашими якістю молока і цінами на сири, що перевищують навіть європейські аналоги. Перепустку за кордон мають надати експерти ЄС, проінспектувавши українські переробні підприємства. Але першочергове завдання - інвентаризація усього вітчизняного стада. Чому воно загальмувалося? Через… бирки. Точніше, через їх високу вартість. У Європі електронний носій інформації коштує 30-40 євроцентів, а з Івана та Марії за коров’ячі «сережки» здирають майже 60 грн.
Тому, перш ніж говорити про доступ нашого сиру на зовнішні ринки, наведімо спершу лад усередині країни. Щонайперше перестаньмо махлювати з пальмовою олією! Я не проти ерзаців: без них наразі злиденним співгромадянам не вижити. У Польщі також є молоковмісні і сироподібні продукти. Але за законом у магазинах їх розміщують на окремій полиці. Що заважає нам зробити такий крок до європейськості?
Сирна проблема - це продукт бездарної державної політики у молочному скотарстві, яку продовжують і нинішні поводирі МінАП. Щороку анатомую цю проблематику, однак просвітку ніякого. Вдавшись до трепанації кожної галузі, матимемо, на жаль, такий же нікчемний результат. Тому міністерські запевнення «наростити», «збільшити», «покращити» розцінюю як словесне ляпотіння. У підходах до розв’язання будь-якої проблеми керівництву бракує комплексності і системності. Тут голосом чи позою не візьмеш.
Дохазяйнувалися до того, що зріс імпорт курятини і свинини. А як же новий «пріоритет» - свинарство, який недавно возвеличував Микола Присяжнюк? Нахвалював принцип державного партнерства: от, селяни одержать у лізинг необхідне устаткування, закуплять корми, а держава кожній сільській родині підкине по 20 поросят. Вигодувавши їх, сім’я зможе заробити за рік 50-113 тис. грн. А воно, бачте, як вийшло: у «пріоритети» вибився імпорт!
Так само і з земельними відносинами. Хоча міністр часто згадує агрохолдинги як порятунок аграрного сектору, проте урядової позиції, на кого ж ставить влада, запроваджуючи ринок земель, - на одноосібників, фермерів чи великі агроформування, не чути. А позаяк немає визначеності, то й сушать голови законодавці: чи зможе пара-трійка бізнесових мегаструктур скупити українські чорноземи, скільки орендованої ріллі вділити в одні руки?
Власне, агрохолдинги в Україні допоки перебувають у ролі «блукаючих форвардів». У нас є закони про фермерів, особисте селянське господарство, а про великі сільськогосподарські підприємства - ні. Найдивніше, міністерство і не квапиться структурувати їх діяльність, обрамити її законодавчо-правовими нормами. Як і заповнювати решту законодавчих прогалин.
Тому і дістається на горіхи Миколі Безуглому від членів профільного комітету Верховної Ради з подвійною «щедрістю». Як першому заступникові міністра і як президенту Академії аграрних наук, що об’єднує 63 науково-дослідні інститути, 40 дослідних станцій і 145 дослідних господарств.
Працювати на два фронти непросто і навіть шкідливо. Сам сумісник зізнавався: «Це негативно зачіпає мою родину, бо я маю семиденний робочий тиждень і 15-годинний робочий день… Що стосується доцільності чи недоцільності, я вважаю, це питання не тільки моє. Оскільки ці позиції були узгоджені з керівництвом нашої держави, то брати на себе відповідальність і знехтувати однією з тих посад, які мені доручило керівництво, я вважаю як мінімум неетичним».
Якщо «добро» давав Кабмін, тоді алогічним виглядає його запит до МінАП восени 2011 року: на якій підставі Безуглий суміщає посади першого заступника і президента УААН? Депутати, на відміну від урядовців, відчули слабкість міністерських аргументів і заслухали на одному із засідань аграрного комітету звіт про стан і шляхи реформування аграрної науки.
Переліком програм розвитку АПК, над якими сушили мозок вчені, можна заскирдувати стіл. Але не наїстися… Хоч возвеличуйте ці догми до статусу національних проектів. Чи націлиться реаліст на захмарні цифри у зерновиробництві, тваринництві, харчовій індустрії, якщо існуюча мережа експериментальної бази безнадійно відстала від світового рівня?
Основні засоби дослідних господарств академії зносилися майже на 60%. Щоб оновити їх, потрібно 3-3,5 млрд. грн. Усвідомлюючи, що з бюджету таких коштів не вициганити, керівництво УААН запровадило «інноваційно-інвестиційний механізм» - передачу в оренду цілісних майнових комплексів сільгосппідприємств і назвало його способом ефективного використання та відновлення державного майна. Йдеться передусім про 338 тис. га ріллі дослідних господарств і науково-дослідних установ. А в 1994 році у віданні УААН був мільйон гектарів! Куди вони вивітрилися?
Якщо керівництво напрочуд винахідливе у сенсі пошуку для чималого земельного масиву так званих інвесторів в особі торгового дому чи ще когось, то фахова віддача наукового потенціалу вкрай мізерна: 40 коп. на бюджетну гривню. Вбивча рентабельність в умовах ринкової економіки! Академічні установи, за великим рахунком, не стали надійним партнером приватних виробників. Між тим саме життя підказувало: крім фундаментальних і прикладних напрямів, галузеві інститути мали би відповідати і за інноваційну діяльність запровадження розробок. Цією нішею скористалися зарубіжні виробники насіння і пропагандисти технологій.
Є й відверто шкідницькі проекти, які благословляє аграрна наука. Приміром, Микола Дмитрович підтримує культивування на збідненій чорноземом Волині енергетичної лози. Вона гінка саме на вологих ґрунтах. Але чому комерційна структура для реалізації свого бізнес-плану зазіхає саме на 2 тис. га чорнозему у Горохівському районі? Це при тому, що Полісся заросло верболозом, ліси завалені відходами, поля заросли чагарями… Стільки дармового матеріалу для виробництва пелет - паливних брикетів, а їм дай лише ріллю!
Однак президент УААН, не кліпнувши, доводитиме вам, що охорона ґрунтів - найрозвиненіша галузь аграрної науки, визнана у світі. Корифеї світового ґрунтознавства та агрохімії мізкують над купою наукових програм. Он розробили основоположний законопроект про ґрунти та їх родючість, який невдовзі винесуть на обговорення до Верховної Ради.
Власне, якби Микола Безуглий був початківцем, а не науковцем із 20-річним академічним стажем і п’ятирічним члена президії УААН, його пожурили б, підбадьорили б напутнім словом і відпустили би з Богом. Реалізовувати грандіозні задуми у міністерстві та Академії аграрних наук паралельно. Але… Депутат-регіонал Павло Сулковський запропонував колегам інший «сценарій»:
- Мені здається, що вам треба одну посаду залишити… Цю ідею слід донести до міністра аграрної політики, прем’єра. Я допускаю суміщення двох посад за умови, якщо і в сільському господарстві, і в науці справи ладяться. А якщо і там, і там треба впрягатися по повній програмі і добряче тягти плуга, то доцільніше залишити Миколу Дмитровича керувати наукою. Повірте, від цього сільське господарство лише виграє. Зосередившись виключно на науці, ви наведете там порядок, ефективніше використовуватимете навіть ті мізерні кошти, які академії виділяють із бюджету.
Такий поворот став несподіванкою навіть для Григорія Калєтніка, голови аграрного комітету: я думаю, що це не наша компетенція… На що екс-міністр сільського господарства, екс-спікер Верховної Ради Олександр Ткаченко відповів би: депутати можуть усе! Можуть, але не схотіли…
І хоча сам Безуглий не виключає, що за об’єктивних обставин змушений буде залишити обидва пости, місце в самоврядній організації, якою є УААН, усе ж таки безпечніше. Про це свідчить посадова живучість попередників діючого президента. А от міністерський фундамент під Миколою Дмитровичем почав просідати після захисту ним бюджету АПК на 2012 рік.
Члени аграрного комітету доскіпувалися, на якій підставі МінАП скасував бюджетні «молочні» дотації. Уперше за 13 років… А відповідач розповідав їм про ефемерні корівники, якими інвестори всіють Україну, про імпорт племінних теличок і в цьому контексті просив депутатів підтримати окремий рядок у бюджеті: «Виділити кошти на закупівлю за кордоном… чотирьох коней по 1,5 млн. грн. кожен». Цікаво, у чию конюшню?
«Експеримент» зі зміною схеми виплати «молочного» ПДВ призвів до того, що за останні два роки молочна галузь втратила майже 8% поголів’я і стільки ж недодала сировини. Із надоєних 11,3 млн. тонн молока лише 4,5 млн. потрапило на переробку. А в Білорусі відповідно 6,2 і 6 млн. тонн. Це те, що фахівці називають товарністю молока.
Прем’єр кілька разів доручав аграрному міністру віднайти алгоритм у співпраці зі здавачами молока. Відомство обмежилося виплатою дотацій на молодняк. Якщо простіше, то йдеться про бичків із теличками, а не молочне стадо. «Молочними» ж дотаціями передбачалося упродовж трьох-п’яти років підтримати селянські подвір’я - основних здавачів сировини, а за цей час збудувати молочнотоварні комплекси і перейти на індустріальне виробництво молока.
А оскільки 5 млрд. грн. - мінімуму щорічного інвестування у молоковиробництво - катма, то МінАП вирішило скасувати і дотації на нього. Цим самим ще більше віддалило українців від середньоєвропейського рівня споживання молочних продуктів. Зате, щоб стримати «молочні» інфляційні процеси, «новатори» придумали цікавий механізм. Відтепер за ухваленим на початку червня законом молоко та молочні продукти віднесені до об’єктів державного цінового регулювання.
Не деталізуватиму, яким чином до тексту законопроекту №10456 «Про державну підтримку сільського господарства України» (щодо регулювання закупівельних цін на молоко), підготовленого до другого читання, всупереч статті 116 регламенту Верховної Ради, потрапили зміни, які не розглядали за процедурою першого читання. Йдеться про доповнення, за яким пропонується притягати до адміністративної відповідальності юридичних і фізичних осіб. Утім, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає притягнення до адміністративної відповідальності лише фізичних осіб. Є й інші каральні норми, які закон не визнає як порушення правил торгівлі.
Оскільки законодавчі пропозиції пов’язані з державним ціновим регулюванням, то слід було би долучити до законопроекту урядовий висновок, бо саме Кабмін забезпечує здійснення цінової політики. Існує загроза, що влада загилить таку ціну (начебто для підтримки селян), яка паралізує ринок молока. Та основна «фішка», причому сміховинна, не у переліку відвертих недолугостей.
Якщо молоко визначили об’єктом державного цінового регулювання, то воно, за чинним законодавством, автоматично потрапляє у сферу діяльності Аграрного фонду. І саме ця інституція повинна здійснювати товарно-фінансові інтервенції. У пік пропозицій скуповувати на ринку зайвину, а взимку, коли зростає попит, задовольняти його. Уявляєте, як АФ бовтатиметься у молоці? Де його зберігатиме? І навіщо? Що, від закуплених ним сухого молока та вершкового масла ціна на молоко вирівнялася?
Депутати-аграрії намагалися вивідати у першого заступника міністра, чому Аграрний фонд, скомпрометований також і нинішнім керівництвом МінАП, закаляний каламутними фінансовими схемами, із державного регулятора перетворився на приватну комору. До неї за розпорядженням із владного кабінету у визначеної комерційної структури і за вказаною ціною закуповують цукор. А уряд, щоб забезпечити стабільність аграрного ринку, продовольчу безпеку, випускає облігації внутрішнього займу для кредитування Аграрного фонду. Чи виправдана така щедрість? Можливо, доцільніше передати цей державний схрон у відання Мінекономіки?
Критикували Миколу Безуглого і за туподумство підлеглих у підготовці законопроектів, що доводиться переписувати начисто, і за брак тих, яких потребує сьогодення. Заступник міністра клявся, що всі проблеми АПК збере докупи всеїдний законопроект «Про сільське господарство». Читав я цю «аграрну біблію». Боюся, вона повторить долю законопроекту «Про ринок земель».
Звісно, простіше зліпити щось нове, аніж системно реалізовувати прийняті закони, програми, концепції. Навряд чи нинішні аграрні «управителі» дочитали їх бодай до середини… Приміром, ту ж Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. У її розробці взяли участь і Національна академія наук, і Українська академія аграрних наук, і 22 міністерства та відомства, і регіони, і громадські професійні організації, і зарубіжні експерти. Лейтмотив цього документа такий: якщо реалізувати три етапи, на селі настане благоденствіє.
Так от, завдання прикінцевого етапу (2012-2015 роки) - досягти обсягів виробництва продукції, передбачених програмою, скоригувати її і маршувати далі шляхом розвитку села та аграрного сектору. Хтось аналізував результати попередніх етапів: соціальні, виробничі показники? Скільки разів збиралася Міжвідомча координаційна рада з питань розвитку сільських територій і що вона обговорювала? Більшості положень програми ніхто не контролював, не аналізував, тому вони й не виконані.
Навпроти багатьох пунктів ставлю жирний мінус. Паспортизація сільських населених пунктів, яку зобов’язувалися завершити ще на першому
етапі (2008-2009 роки), - мінус. Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування - прочерк, Служба державного моніторингу аграрного ринку - доля невідома і МінАП продовжує оперувати балансами, зібраними від галузевих асоціацій… Прогнозовані показники, передбачені програмою на 2007-2010 роки, ніяк не стикуються із реальними… Основні позиції розвитку аграрної сфери і села мають реалізовуватися у відповідних законах, яких, на жаль, ще немає.
Чим МінАП прикрило свою провальну роботу? Потішило сільських виборців новою наживкою - стратегією соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село», але з наголосом на кооперативний рух. У такий спосіб міністр Микола Присяжнюк, заручившись підтримкою Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад, відгукнувся на резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка проголосила нинішній рік Міжнародним роком кооперативів.
Знаєте, чим закінчиться прицільна затія аграрного верховоди? Як і проголошений 2006-го Рік села: як зустріли, так і провели… Поки Присяжнюк агітував за кооперацію, депутат-регіонал Валерій Коновалюк ініціював провести інший захід: заслухати на пленарному засіданні Верховної Ради інформацію Кабміну про критичний стан в агропромисловому комплексі.
Аргументи Валерія Ілліча спростовують облудні міністерські реляції про поворот українського села від стратегії виживання до стратегії розвитку. Цитую: «Недофінансування аграрної сфери загалом сягає катастрофічних масштабів. У цьому році порівняно з 2008 р. видатки загального фонду Державного бюджету на розвиток агарної галузі скоротились із
6,4 млрд. грн. до 0,8 млрд. грн., або у 8 разів.
При цьому на пряму підтримку сільського господарства у 2012 році буде витрачено лише 33% загального обсягу аграрного бюджету, що є одним із найнижчих показників за останні роки. Для порівняння, у докризових 2007 р. і 2008 р. на пряму підтримку аграріїв витрачали, відповідно, 63 і 57% аграрного бюджету. Якщо порівнювати в грошовому еквіваленті, то у 2012 р. планується витратити на пряму підтримку сільськогосподарських виробників удвічі менше, ніж у
2008 р., і на 31% менше, ніж у 2011 р.
У цілому обсяг аграрного бюджету на 2012 р. затверджено на рівні 8,21 млрд. грн., що на 22% менше, ніж у 2011 р.
Усі ці обставини і фактори є свідченнями прогалин у роботі в аграрній сфері та вимагають негайного реагування з боку Верховної Ради України з метою недопущення виникнення загрози продовольчій безпеці держави не лише у поточному році, але і на найближче майбутнє».
Знаєте, як у рідному селі гасять сварку? Один, найдотепніший, радить другому: якщо ти сердишся на мене, то набери в рот лайна і плюнь мені межи очі! Та коли плюються однопартійці… Значить, не все так добре у нашій аграрній хаті. І не ті заходилися наводити у ній марафет.