На радість російським і китайським металургам виробництво сталі в Україні з серпня 2014 р., коли бойові дії перейшли в гарячу фазу, скоротилося на чверть. У січні 2015-го виплавка сталі становила 1,87 млн т, що на 25% нижче показника торішнього січня. Головна причина - кожне метпідприємство в Донбасі, що раніше забезпечувало половину виробництва української сталі, прямо чи побічно зачепила війна. Сталевари з Дніпропетровської та Запорізької областей, перебуваючи у віддаленні від лінії фронту, працювали практично на повну потужність. І це при тому, що на зовнішніх ринках ціни на метал падають просто на очах.
Загалом по Україні за 2014 р. виплавка сталі впала на 17% (до 27,2 млн т). Хоча ще до середини літа минулого року галузь видавала на-гора по 2,5–2,8 млн т сталі на місяць і в разі збереження такої динаміки цілком виходила на 31–32 млн т загалом за рік. І це можна було б вважати прийнятним показником. Але із серпня, як відомо, бойовики почали обстрілювати заводи прямою наводкою, руйнуючи залізничні колії та розриваючи електропостачання. Криза в українській металургії набула нових обрисів, небачених із часів Другої світової.
Війна позначилася на діяльності всіх трьох великих груп, що контролюють метпідприємства в Донбасі. На "Індустріальному союзі Донбасу" (ІСД), контрольованому прокремлівськими російськими бізнесменами (С.Тарута попрощався з мажоритарною часткою в ІСД 2010-го, а останнім часом, зважаючи на все, остаточно втратив вплив на підприємства групи), на "Метінвесті" Ріната Ахметова й Вадима Новинського, а також на "Донецьксталі" Віктора Нусенкіса.
Найбільший металургійний актив "Індустріального союзу Донбасу" і п'ятий за розміром меткомбінат України - Алчевський (АМК) - виявився законсервованим до кращих часів. По ринку ходили чутки, що після зупинки в серпні він запрацює то до грудня, то в січні. Чутки не справдилися. Підприємство перебуває на окупованій частині Луганської області і, за офіційною версією, не може працювати через зруйновану інфраструктуру та воєнні дії.
Однак навряд чи це єдина причина. При бажанні й за умови припинення обстрілів електропостачання і залізничне сполучення відновлюються протягом місяця. Якби комбінат працював, він приносив би експортну виручку в Україну, таку необхідну зараз для стабілізації обмінного курсу гривні. Продавати металопрокат, вироблений на території невизнаної "ЛНР", на її користь юридичної можливості немає. Документи, що підтверджують відвантаження металу, мали б оформлятися в Україні. Податки підприємство платило б до українського бюджету. Поставки навіть у Росію з АМК в обхід української митниці вважалися б контрабандою.
Тільки за перший квартал 2014 р. АМК продав металопродукції за кордон на суму близько 500 млн дол. Навіть з урахуванням 20–30-відсоткового падіння відтоді експортних цін на металопрокат ці долари стали б в нагоді на міжбанківському ринку. Однак неозброєним оком видно, що з того боку лінії зіткнення намагаються зробити все, щоб не дозволити макроекономічній ситуації в Україні стабілізуватися. Не кажучи вже про збереження робочих місць у більш віддаленій перспективі.
Другий актив ІСД - Дніпровський меткомбінат ім. Дзержинського (ДМКД), що працював ще восени з практично повним завантаженням, схоже, матиме схожі проблеми. Навіть незважаючи на те, що географічно перебуває у відносно безпечній Дніпропетровській області. У лютому ДМКД зупинив одну з трьох доменних печей (де виробляється чавун, з якого плавиться сталь) потужністю 0,9 млн т на рік і збирається зупинити ще одну аналогічної потужності. Якщо це станеться, комбінат удвічі скоротить виробництво чавуну і сталі.
Така нерадісна перспектива маячить перед "Дзержинкою" через відсутність необхідних поставок коксу (сировини для випуску чавуну). Кокс у мирний час приходив на ДМКД зі спорідненого Алчевського коксохімічного заводу, що розташований поруч із Алчевським меткомбінатом. Але війна й тут внесла свої нерадісні корективи. Особливо запеклі бойові дії проходили і тривають поруч із ключовими залізничними вузлами Донбасу, включаючи Дебальцеве. Це не дає змоги відновити нормальний видобуток і поставку як коксівного вугілля, так і готового коксу.
З дуже схожих причин на початку лютого зупинили на невизначений строк Донецький металургійний завод Віктора Нусенкіса, тільки це підприємство відчуває нестачу залізорудної сировини - котунів. Заводу вдалося відновити виробництво чавуну після серпневих подій і відпрацювати січень. Але поставки котунів з Росії, на імпорт яких перейшов завод, з якоїсь не зовсім незрозумілої причини виявилися нестабільними. Хоча залізної руди на ринку зараз у надлишку. Подальше відновлення залежатиме від того, чи вдасться підприємству законтрактувати поставки котунів і в якому обсязі. ДМЗ - не найбільше метпідприємство в Україні, випускало близько 5% усього чавуну, але свій внесок у зниження виробництва металургами 2015-го зробило.
Відсутність нормального залізничного сполучення не дає працювати Єнакіївському метзаводу, третьому найбільшому підприємству в "Метінвесті" та шостому-сьомому за обсягами виробництва в довоєнному українському рейтингу. ЄМЗ розміщується на окупованій території, близькій до лінії фронту. У серпні завод обстріляли, і підприємство зупинили на два місяці. Під кінець року завод виходив на 50-відсоткове завантаження потужностей, але після чергової ескалації бойових дій в Донбасі керуюча компанія прийняла рішення зупинити ЄМЗ разом із пов'язаним з ним металопрокатним заводом - Макіївським, на якому єнакіївська заготовка перероблялася в арматуру й катанку. Таким чином, Україна втратила 8–9% колишнього виробництва сталі.
Два інші меткомбінати "Метінвесту" - "Азовсталь" і ММК ім. Ілліча - розташовуються у Маріуполі, що постійно відбивав запеклі атаки проросійських сепаратистів. У місті, яке становить особливий інтерес для бойовиків, плавилося близько третини всієї вітчизняної сталі. Комбінати працюють, але завантаження потужностей залишається зниженим через ті самі проблеми, які переживають інші метпідприємства Донбасу, - ключові залізничні вузли зруйновано, а ті напрямки, що залишилися, не дозволяють відправити достатню кількість сировини й матеріалів для повноцінного завантаження.
Захопити Маріуполь бойовикам не вдалося, тому вони вирішили діяти точково. Уночі 23 грудня диверсійна група підірвала залізничний міст у місті, який з'єднував підприємства з морським портом. 20 січня висадили у повітря залізничний переїзд на межі Донецької та Запорізької областей, через який здійснювалися поставки залізорудної сировини в Маріуполь. Згодом обидві зруйновані споруди було частково відновлено або замінено на тимчасові, але виключати повторення таких точкових терактів не можна.
Таким чином, на початок нинішнього року більше половини металургійних підприємств України скоротили або повністю зупинили випуск продукції з причин, які не мають нічого спільного з ринковими факторами. Поки мир у регіоні не відновиться, а судячи з дій агресора, це досить неблизька перспектива, металурги Донбасу не зможуть повернутися до нормальної роботи. Навпаки, бойовики намагаються не лише захопити території, а й прямо підірвати економічний і промисловий потенціал країни.
Відносно стабільні результати і в ряді випадків зростання демонструють комбінати, що перебувають за межами Донбасу. Меткомбінат "Запоріжсталь", 50% якого належить "Метінвесту", у січні приростив випуск сталі на 2,7% порівняно з минулим роком. "ArcelorMittal Кривий Ріг" збільшив виробництво на 19,4%. Приріст став можливим також завдяки звільненню після скорочення виробництва заводами в Донецькій області ніші на ринку. Однак обидва підприємства вже й так працюють з високим завантаженням, і падіння виробництва загалом по країні їм не компенсувати.
Росія продовжує наступати не тільки на воєнному, а й на торговельному фронті. У лютому стало відомо, що Євразійська економічна комісія продовжила антидемпінгове розслідування проти поставок українського прутка (арматури й катанки), яке проводилося з листопада 2013-го, до травня 2015 р. За попередніми даними, росіяни збираються запровадити імпортне мито на цю продукцію в розмірі 9–10% для того, щоб зробити поставки з України менш привабливими.
Розмір мита відносно невисокий, історія знає й вищі торговельні бар'єри. У будь-якому разі відвантаження в РФ і так уже стали нецікавими для українських виробників через велику девальвацію російського рубля. Після зупинки Єнакіївського і Макіївського заводів торговий захід поки що впливатиме тільки на "ArcelorMittal Кривий Ріг". Утім, українські підприємства вже знизили поставки арматури до Росії вдвічі 2014-го, переспрямувавши їх у країни Близького Сходу, Африки і Європи. Девальвація рубля знижує привабливість поставок у РФ також іншої продукції, що дає можливість переорієнтувати продажі заздалегідь, тому що від такого торговельного "партнера" цілком можна чекати запровадження нових обмежувальних заходів і за іншими видами продукції.
Меткомпаніям труднощів зараз вистачає і без війни. На ринку готової продукції розгортається своя битва за виживання. Ціни на заготовку та гарячекатаний лист з відвантаженням у чорноморському порту впали цього лютого на 27% порівняно з січнем 2014-го (до 365 і 390 дол./т відповідно). Арматура подешевшала майже на третину за цей період - на 29% (до 400 дол./т). У такого обвалу є кілька причин. Одна з них - зниження цін на руду майже вдвічі, до 64 дол./т, що дає змогу покупцям металопрокату виторговувати у його виробників кращі умови.
Однак є кілька однозначно негативних факторів. Конкуренція з боку китайських металургів посилюється. Споживання металу в Китаї вперше за тривалий час скоротилося в 2014 р. на 3% (до 740 млн т). Тому надлишковий прокат китайські компанії направляють на експорт, збиваючи ринок, у тому числі й українським постачальникам. Після падіння цін на нафту країни Близького Сходу зменшили свої апетити з розвитку інфраструктурних проектів, що негативно впливає на попит. Ескалація воєнних конфліктів та інші глобальні проблеми призводять до уповільнення зростання світової економіки, що також позначається на обсягах замовлень на металопрокат.
Одним із небагатьох факторів, що надають істотну підтримку українським виробникам, є девальвація гривні, темпи падіння якої побили рекорди серед різних валют. Це допомагає металургам утримувати відносно непогану рентабельність у середньостроковому періоді. Але це стосується тільки підприємств, не зачеплених бойовими діями. У поточних умовах їм було б вигідніше збільшувати завантаження. Однак поки що половина українського ГМК залишається в заручниках геополітичних розбірок.
Що ж стосується впливу на економіку всієї країни, то експортна виручка від металургійних підприємств у 2015 р. може скоротитися мінімум удвічі, з урахуванням падіння цін. У мирному 2013-му сталевари продали своєї продукції за кордон на 14,3 млрд дол., що становило майже 23% усього експорту. Але на швидке відновлення цих показників розраховувати поки що не доводиться.