Підприємців, які продавали на столичному ярмарку свою продукцію — медове вино, затримали. Аргументи прості. Мовляв, торгівля незаконна, на товар немає необхідних дозвільних документів. Тому його треба конфіскувати, а на невдах-торговців завести справу. Тим часом споживачі гнаного напою, котрі встигли його скоштувати, гідно оцінили ще один продукт бджільництва. І тепер одні кажуть про відродження забутої галузі медоваріння, а інші — що вона поза законом. Яка ж ситуація насправді?
Мед пили навіть у часи НЕПу
Медове вино (інакше — медовуха, питний мед) — це слабоалкогольний спиртний напій, отриманий у результаті натурального бродіння (без додавання спирту) медового сусла (суміші меду з водою з додаванням плодово-ягідних соків або без).
Коли саме люди почали виробляти перші спиртні напої, достеменно невідомо. Проте вважають, що це могло статися близько 10 тисяч років тому і що першими спиртними напоями були виноградне вино та медовуха (не плутати з псевдомедовухою, або просто — з горілкою, в яку для смаку додають трохи меду). Пасічники настійливо підкреслюють, що медове вино не має нічого спільного з горілкою з медом, як помилково вважають деякі споживачі, введені в оману нав’язливою рекламою. Це натуральний продукт, виготовлений із меду, а алкоголь у ньому утворюється природним шляхом.
Літописи донесли до наших днів відомості про виготовлення питних медів при дворах київських князів. Не менш популярним було медоваріння в козацькі часи — в епоху гетьманату, у роки польсько-литовського панування. Проте з воцарінням горілки і спадом бджільництва медовари пережили не найкращий період.
Не можна сказати, що не було спроб відродити медоваріння. Особливо сприятливі для бджолярів часи настали під час так званої нової економічної політики — у 1924—1929 роках. Ця «п’ятирічка» збіглася з надвиробництвом меду. Тодішні заповзятливі люди розуміли: більшості небагатого люду країни не по кишені скупити такий значний медовий вал. Отже, з його надлишків можна робити медові вина. Благо, що особливого устаткування це нескладне виробництво не потребує: кілька великих дубових бочок на 200 літрів і каструлі. Для отримання 100 літрів медового вина потрібно не менш як 40 кг меду. Спочатку мед варять. Потім додають джерельну воду, після чого напій два місяці бродить. Дуже важливо його якомога довше — до півроку — вистояти. У результаті виходить унікальний хмільний напій, після вживання якого практично не страшний похмільний синдром, та й випадки алкоголізму від вживання медового вина невідомі.
На жаль, уже в 1929 році, з початком колективізації, бджільництво розгромили. Після чого мед на довгі роки потрапив у розряд дефіцитних продуктів, а медове вино зникло. У Радянському Союзі для більшості його громадян мед і продукція з нього становили дороге задоволення, тому й медоваріння практично не було.
Бджолярі збираються в «рій»
Початок третього тисячоліття ознаменувався надвиробництвом меду в Україні і, як наслідок, затоваренням ринку цією продукцією. Відповідно, ціна на мед упала. Однак те, що загрожувало збитками для «класичних» бджолярів, послужило поштовхом для медоварів — склалися сприятливі обставини для відродження медоваріння. Цей час характеризується проведенням конкурсів питних медів, організацією семінарів з медоваріння, які об’єднували медоварів із усіх регіонів України.
А п’ять років тому в передмісті райцентру Баришівка зібралися кілька пасічників, щоб почастувати один одного своїми медовими напоями, поділитися рецептами їх приготування. Вони вкотре переконалися в необхідності відродження галузі медоваріння і в тому, що час гуртуватися. Що й сталося нарешті першого березня минулого року, коли було створено нову громадську організацію «Гільдія медоварів України — виробників медових напоїв і оздоровчої продукції бджільництва». Її очолив авторитетний медовар Василь Барабаш. Молода організація поставила перед собою амбіційні цілі — домогтися від держави визнання медових напоїв продуктом
бджільництва, дозволу пасічникам реалізовувати свою продукцію на виставках, ярмарках.
Чи під силу медоварам масштабні завдання? Ось думка Миколи Горнича, фахового пасічника, який упродовж ряду років утримував пасіку на 100 вуликів: «В Україні виробляється 50—70 тис. тонн меду, або понад 1 кг меду на кожного жителя. Якщо навіть припустити, що весь мед піде на виготовлення медового вина, вийде по 4—5 л вина на рік на жителя країни. Звісно, в морі алкогольних напоїв, пропонованих споживачам, — це тільки крапля. Зрозуміло, ми не можемо з усього меду зробити вино, можливо — тільки з 10%, що становитиме 0,4—0,5 л медового вина на рік на кожного жителя України. Але ситуація не стоїть на місці. І наші пасічники можуть забезпечити виробництво набагато більшої кількості меду. Річ у тому, що кілька мільйонів гектарів землі щорічно засіваються соняшником плюс до цього — великі посіви рапсу. При медпродуктивності соняшнику 50 кг з одного га і рапсу — від 60 кг з одного га й вище неважко підрахувати, який значний потенціал медозбору в Україні. З урахуванням усіх резервів ми оцінюємо його в 100—200 млн. літрів, а можливо — і більше. Звісно, таке надвиробництво може викликати низькі ціни на мед і незначний попит на нього. Але, якщо медовари використовуватимуть велику кількість виробленого меду, то у виграші будуть усі: бджолярі, медовари, споживачі...»
А що ж держава? На останньому Всеукраїнському конкурсі медоварів «Питні меди-2009», у фіналі якого в семи номінаціях було представлено 114 медових напоїв, добрим словом згадували ухвалений у часи Леоніда Кучми закон про бджільництво, хоча й говорили про його недосконалість. Навряд чи доводиться дивуватися, відзначали присутні, чому досі не прийнято закон про медоваріння: судячи з усього, високопоставлене алкогольне лобі вважає, що виробництво медових напоїв може витіснити вино-горілчаних королів. Українські медовари на собі відчули, наскільки потрібний сучасний закон про бджільництво, який враховував би нинішні реалії: адже, на відміну від білоруських, російських бджолярів, вони не можуть безоглядно продавати свою продукцію, що розцінюється як алкогольна. Хоча, наприклад, у країнах Європи медове вино можна спокійно купити в будь-якого пасічника. В такій ситуації мимоволі об’єднуватимешся зі своїми однодумцями.
Підводні рифи медових потоків
Микола Вовнянко близько чверті століття займається бджільництвом, понад 10 років виготовляє медове вино. Спочатку робив його для себе і своєї сім’ї, для друзів, а потім вирішив спробувати реалізовувати. На рік він може продати приблизно близько двох тонн медового вина. Знатний бджоляр і медовар має не тільки добре відпрацьовану промислову технологію виготовлення медових вин, а й, на відміну від своїх колег, мабуть, найбільшу кількість дозвільних документів. Його технічні умови виробництва медових вин затверджені відповідними інстанціями, є й патент.
Проте для інших медоварів реалізація продукції медоваріння в рамках закону залишається проблемою. Річ у тому, що сама тільки ліцензія на виготовлення алкогольних напоїв, до яких чиновники зараховують продукцію медоварів нарівні з горілкою й виноградним вином, коштує 500 тис. грн. Медоваріння — це проста і, здавалося б, доступна ніша для реалізації підприємницького потенціалу, а в теперішні часи — і хороший спосіб поповнення бюджету. Але чомусь становище медоварів на вітчизняному ринку залишається двозначним — вони начебто є, і водночас їх немає. Та й чи може бути інакше, якщо їх, мов партизанів у тилу ворога, виловлюють по одному під час спроб реалізувати свою продукцію споживачам?