Українські порти завжди були ласими об’єктами. І охочих відкусити від них шматочок не бракувало. Певний час після Майдану жила надія, що ситуацію навколо портових активів удасться ввести в конструктивне русло, але, наскільки можна судити, все надіями і обмежилося.
Конфлікти спалахують один за одним: Одеса, Маріуполь. Тепер — Іллічівський морський торговий порт (ІМТП). Трудовий колектив підприємства навіть звернувся з відкритим листом до президента Віктора Ющенка і прем’єра Юлії Тимошенко з проханням запобігти відчуженню майна порту.
Робітники, звісно, чули про нюанси стосунків між адресатами, але сподіваються, що президент і прем’єр просто виконають свої конституційні обов’язки.
«Ми маємо справу з дуже ретельно підготовленою рейдерською атакою, мета якої — захоплення частини майна порту, доведення підприємства до банкрутства та встановлення над ним комерційного контролю», — стверджують автори звернення.
Претендувати і справді є на що. Іллічівський порт — один із найкращих у регіоні і входить до четвірки найбільших у країні. Він може приймати судна з осадкою до 13 метрів і вантажопідйомністю до 100 тис. тонн. Нинішнього року за 11 місяців обсяги перевалки вантажів зросли на 22% — до 17,6 млн. тонн.
Втім, на виробничі успіхи держава відреагувала дуже своєрідно: порт почали інтенсивно перевіряти. Причому практично не приховується, чий це буде «комерційний контроль».
Ще попереднє керівництво порту 2005 року підписало договір №435-о про спільну діяльність із приватним підприєм-
ством «Укртрансконтейнер» (УТК). Відповідно до нього, спільна діяльність включає три етапи.
На першому етапі «Укртрансконтейнеру» передають третій-шостий причали. На другому етапі — перший і другий. На третьому — найдорожчому й найбільш віддаленому в часі — намиту в лимані територію в тилу першого і другого причалів.
Внесок порту — нерухоме майно, внесок УТК — обладнання й частково кошти на реконструкцію третього і четвертого причалів.
У рамках першого етапу співробітництва порт повністю вніс зазначене майно, а УТК свої зобов’язання виконав не повністю. І все у 2006 році, коли начальником порту був Руслан Родзяховський, плани передачі «Укртрансконтейнеру» першого і другого причалів підтвердили.
З приходом у серпні 2006 року нового начальника порту, Геннадія Скворцова, цей намір було переглянуто. Підставою послужив той факт, що ще 13 грудня 2005 року президент України заявив про необхідність розірвання договору між портом і УТК. Президент мотивував це тим, що «договір укладено на неприйнятних і не вигідних для держави умовах».
Договір і справді дивний. Так, усе майно, що міститься на чотирьох причалах, а також складські площі передаються за цілком символічну суму — 17,6 млн. дол. США. Взагалі-то, бувають портальні крани дорожчі...
Цікаво, що, за даними порту, «в інвестора немає своїх грошей, але він обіцяє ...внести інвестицій на суму 495 млн. дол. США». Однак умовою внесення цієї суми є передача портом приватному підприємству намитої території в тилу першого і другого причалів.
Реалізації цей пункт не підлягав із самого початку: зазначена територія взагалі не є власністю порту. Її власник — місто. Тобто договір було складено так, щоб звільнити інвестора від виконання основної частини зобов’язань.
Цікаво, що, за даними трудового колективу порту, компанію «Укртрансконтейнер» контролює Віталій Южилін. А дружня йому компанія Nasdor у 1999—2000 роках вивела з-під контролю ВАТ «Морський порт» Санкт-Петербурга найприбутковіші дочірні компанії. І згодом перепродала іноземному інвестору як самі компанії, так і свій пакет акцій «Морського порту». Юридично вийшло абсолютно законно і дуже прибутково. В Іллічівську побоюються, що таку операцію можуть провести і в них.
Коли начальником порту став Геннадій Скворцов, розпочалася боротьба за перегляд найбільш кабальних пунктів договору. Порт запропонував переоцінити внески, зарахувати на роботу в УТК не декотрих, а всіх робітників першого і другого причалів із повним збереженням трудових та соціальних гарантій. Плюс виконання УТК усіх зобов’язань у рамках першого етапу.
Паралельно було задіяно й інші механізми. Зокрема порт уклав договори з іншими компаніями про будівництво на вільних площах зон митного огляду. Частину складських територій передали в управління компанії «Портовик Сервіс», завдяки чому в порт прийшли оператори світового рівня, а доход від обробки клієнтів на одному причалі для порту перевищив його частку в доході від спільної діяльності з УТК на чотирьох причалах.
На першому причалі вже ведеться спільна діяльність із ТОВ «Метекс», який було створено ще до підписання договору з УТК.
Порт залучив кредит ЄБРР для самостійного розвитку своїх виробничих потужностей. Банк поставив умову: передача у спільну діяльність або в оренду першого і другого причалів — тільки на конкурсній основі. Мінтранс ухвалює рішення про перегляд умов договору між УТК і ІМТП, президент України це рішення підтримує.
Навіть сам УТК тоді заявляв, що готовий переглянути статті договору. Про це повідомляють ЄБРР, і шлях для виділення кредиту під гарантії держави — відкрито. Джерелом погашення кредиту є доход від самостійної експлуатації портом першого і другого причалів.
Фактично ж УТК від переговорів ухиляється. Протокол про повернення до переговорів щодо перегляду договору підписано тільки у жовтні 2008 року.
Зате, всупереч узятим на себе зобов’язанням, УТК починає планомірно звільняти під себе майданчики. Так, через суд розривається договір про спільну діяльність між ТОВ «Метекс» і портом. Ще в одному позові УТК вимагає, щоб порт передав «цілісний майновий комплекс контейнерного терміналу першого причалу» у спільну діяльність.
Але договір про спільну діяльність не містить зобов’язання порту передавати якийсь термінал. Він передбачає лише проведення переговорів та отримання дозволів від Мінтрансу, ФДМ на подальший розвиток спільної діяльності. І тільки після отримання такого дозволу й узгодження внеску порту можна говорити про якусь передачу майна як внеску.
До речі, у порту взагалі немає такого поняття, як «контейнерний термінал першого причалу».
Хоч як дивно, українські судді геть-чисто ігнорують вище перелічені нісенітниці. Як і те, що УТК не виконав усіх своїх зобов’язань у рамках першого етапу.
Частину майна порт і орендарі вже використовують для господарської діяльності. Оцінка 2007 року вже не відповідає фактичному стану майна, яке там міститься у 2008-му.
І все ж 19 вересня 2008 року державні виконавці спільно з УТК складають папір про те, що майно у порту вилучено й передано УТК. Інші господарюючі суб’єкти, котрі працюють у районі першого та другого причалів, із подивом дізнаються, що «по ходу» забрано і їхнє майно. У самого порту оригіналу цього акта прийому-передачі немає досі.
«Портовик Сервіс» звертається в адміністративний суд. Але мудрий суд стверджує, що прав ТОВ «Портовик Сервіс» не порушено (хоча з 19 вересня 2008 року у нього юридично забрали майданчик), і припиняє провадження у справі.
Міністерство, незважаючи на пряме розпорядження президента України, самоусунулося від боротьби за інтереси держави. Тому можна говорити, що міністр саботує виконання розпорядження Ющенка про перегляд договору з УТК.
Ну, а суди «визнають» усі права приватної структури. Навіть ті, про які в договорі й мови не було. Тільки опір колективу порту і активна позиція профспілок не дозволили завершити реалізацію плану захоплення контролю над портом.
Тим часом питання аж ніяк не абстрактне: передача майна у приватну власність призведе до звільнення 750 осіб, які працюють у районі першого і другого причалів.
Недавно губернатор Одеської області Микола Сердюк висловив сподівання, що до масових звільнень робітників із підприємств області криза не призведе. Цікаво, а 750 — це масове? Що з цього приводу думають на Печерську?