Хто переміг у спорі між Україною та Російською Федерацією щодо імпорту залізничного обладнання? Апеляційний орган Світової організації торгівлі (СОТ) ще 4 лютого оприлюднив доповідь у зазначеному спорі. Але й досі і Київ, і Москва говорять про свою перемогу. Тож яке рішення прийняте насправді?
Справу було порушено п'ять років тому через запровадження Росією обмежень стосовно імпорту продукції таких українських підприємств як Крюківський вагонобудівний завод, Дніпропетровський стрілочний завод, Харківський машинобудівний завод і "Азовзагальмаш" (м. Маріуполь). Внаслідок цих обмежень імпорт залізничної продукції до Росії зменшився у 20 разів - із 2,6 мільярдів до 95 мільйонів доларів.
Імпорт залізничної продукції, як і її реалізація на російському ринку, можливі за наявності сертифікатів відповідності. Проте, починаючи з 2014 року, російські органи стали призупиняти дію вже виданих та відмовляти у видачі нових сертифікатів для української залізничної продукції. Так само Росія відмовилася визнавати сертифікати, видані українським підприємствам іншими країнами - членами Митного союзу: Білоруссю і Казахстаном. Усі ці обмеження Україна оскаржила в СОТ.
У липні 2018 року група експертів СОТ прийняла рішення, яким по суті відхилила основні вимоги України. Позиція України полягала в тому, що такі заходи - дискримінаційні і, зокрема, порушують положення ст. 5.1 Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, яка передбачає, що процедури оцінки відповідності мають застосовуватися до іноземних постачальників подібної продукції на умовах, не менш сприятливих, ніж ті, які у схожій ситуації надаються постачальникам подібної національної продукції або продукції інших країн. Головна проблема виникла щодо розуміння фрази "у схожій ситуації".
Розглядаючи питання, чи українські постачальники залізничного обладнання були "у схожій ситуації" з постачальниками аналогічного обладнання з інших країн, група експертів зазначила, що в подібній ситуації необхідно брати до уваги не лише інтереси постачальників країни експорту, а й питання, пов'язані з безпекою осіб, які проводять інспекцію від країни імпортера.
Оскільки в період із 2014-го по 2016 роки на території України проходили бойові дії, Росія, на думку групи експертів, мала законні підстави не посилати своїх інспекторів на українські підприємства для сертифікації їхнього обладнання. Оскільки безпекова ситуація в Україні істотно відрізнялася від ситуації в інших країнах, група експертів дійшла висновку, що українські постачальники залізничного обладнання не були "у схожій ситуації" з постачальниками з інших країн, які отримали сертифікати якості, відтак РФ не порушила норм СОТ, відмовляючи їм у сертифікації.
Саме в цій частині Апеляційний орган не погодився з групою експертів. Апеляційний орган, зазначивши, що хоча безпека інспекторів має братися до уваги, застеріг однак від надмірних узагальнень у таких питаннях. Стаття 5.1. Угоди говорить саме про права постачальників товару, відтак будь-який аналіз, чи вони були "в схожій ситуації" з постачальниками аналогічного товару в інших країнах, має базуватися на чинниках, які мають стосунок саме до цих конкретних постачальників, а не до політичної ситуації в країні загалом.
Натомість група експертів зосередилася на загальнополітичній ситуації в країні, безвідносно до українських виробників залізничного обладнання. Вона посилалася на антиросійські настрої, наводила інциденти в інших регіонах України, зокрема Донецькій та Луганській областях, а не тих, де власне розміщені згадані виробники. Відтак, Апеляційний орган підтримав позицію України, що Росія порушила статтю 5.1, дискримінаційно застосувавши процедури оцінки відповідності до українських виробників залізничного обладнання.
З іншого боку, Апеляційний орган погодився з висновком групи експертів щодо відсутності систематичного перешкоджання українському імпорту. Українська позиція полягала в тому, що численні випадки призупинення чинних та відмови у видачі нових сертифікатів насправді є частиною загальної політики РФ, безпосередньо спрямованої на створення перешкод і обмеження українського імпорту. Росія заперечувала й наполягала на тому, що ці індивідуальні обмеження є лише наслідком суто технічної неможливості провести інспекцію на українських заводах.
Апеляційний орган, услід за групою експертів, відзначив недостатність доказів наявності якогось централізованого та координованого державного плану, спрямованого на створення перешкод для українського імпорту. Навіть статистична інформація, надана самою Україною, свідчила про те, що є інші причини, які пояснюють зменшення обсягів імпорту українського залізничного обладнання до Росії. Тому в цій частині рішення було підтримано позицію РФ.
Тож насправді це рішення є "змішаним", і ми не можемо назвати однозначного переможця. Як і в більшості своїх рішень, орган вирішення спорів СОТ погодився з одними аргументами і заперечив інші. Проте, безумовно, воно більш позитивне саме для України, оскільки визнає порушення норм СОТ із боку Росії, хоч і з інших причин, ніж було виявлено в рішенні групи експертів або на яких наполягала наша країна. Це також суттєва дипломатична перемога для України. Важливу роль у цьому відіграла злагоджена робота українського Міністерства економіки, яке останніми роками набуло більше досвіду в захисті інтересів України на таких міжнародних майданчиках.
Це рішення не лише важливе для україно-російських відносин, а має більш далекосяжні наслідки. Попереднє рішення СОТ у транзитному спорі між Україною і Росією дало "зелене світло" запровадженню обмежувальних торговельних заходів із міркувань безпеки. Хоча група експертів і зазначила, що такі обмеження можливі за наявності "надзвичайної ситуації" і мають застосовуватися "сумлінно", воно насправді дає широкі можливості для зловживань. Це особливо небезпечно тепер, враховуючи нинішню тенденцію до запровадження протекціоністських заходів, яку ми можемо спостерігати по всьому світу.
Рішення Апеляційного органу сигналізує про необхідність дотримуватися більш жорстких стандартів у випадках, коли члени СОТ відмовляються виконувати свої міжнародні зобов'язання, виправдовуючись питаннями безпеки. Посилання на складну загальнополітичну ситуацію в країні, навіть за умови ведення на її території бойових дій, є недостатньою підставою для виправдання дискримінаційного ставлення до іноземних постачальників. Це, по суті, добра новина для міжнародної торгівлі. Погана полягає в тому, що наразі важко сказати, наскільки держави - члени СОТ готові дотримуватися такої позиції Апеляційного органу, який, унаслідок блокування США призначення нових суддів, фактично припинив своє існування, і це було одне з останніх його рішень.