На гірничих підприємствах великих промислових корпорацій США на найпочеснішому місці, де у нас зазвичай висіла дошка пошани передовиків, які перевиконують план, розміщено фото найкращих працівників, котрі дотримуються норм безпечної праці. А по всій території, на кожній виробничій ділянці і навіть на центральному годиннику — великі плакати «Знайди час для безпеки», що постійно нагадують просту, але важливу істину: гроші не можна заробляти ціною життя і здоров’я.
Втім, у цьому заклику більше прагматизму, ніж моралі. Дотримання норм безпеки зберігає основні фонди і збільшує прибуток — роботодавцю не доводиться витрачати кошти на ліквідацію наслідків аварій і компенсації постраждалим. Це дуже добре розуміють у промислово розвинених країнах, де власники підприємств, звісно, не обмежуються плакатами, щоб гарантувати безпечну роботу.
Ще років десять тому в нашій країні щороку через виробничі аварії калічилося і гинуло стільки людей, скільки проживає в середньостатистичному сільському районі. Без перебільшення катастрофічна ситуація потребувала від Держгірпромнагляду неординарних заходів і надзусиль, причому в непростих умовах, коли економіка переходила на ринкові рейки, а законодавча і нормативна база не встигала за цими змінами. Комітету вольовим рішенням доводилося забороняти використання обладнання, робота на якому призводила до нещасних випадків, припиняти виробництва до усунення порушень, брати на себе функції відомчого контролю в цілих галузях (вуглевидобувній, будівельній, хімічній), запроваджувати на окремих підприємствах посилений режим нагляду.
Ці адміністративні заходи ми застосовуємо і сьогодні, але не так масово — власники підприємств навчилися ставити питання безпеки якщо не на перше, то вже й не на останнє місце.
Патовий стан у сфері промислової безпеки вже позаду. Виведений торік Міжнародною організацією праці коефіцієнт частоти виникнення нещасних випадків на підприємствах України не так сильно відрізняється від показника країн Центральної Європи. Цього року на тлі нехай і невеличкого, та все ж таки зростання виробництва травматизм зменшився на 4%, а зі смертельним наслідком — на 6%.
Однак статистика ще й досі далека від бажаної. Щоб створити чітку систему промислової безпеки, яка безвідмовно діє як у країні в цілому, так і на кожному підприємстві, потрібна законодавча база. Певною мірою сфера промислової безпеки сьогодні регулюється ухваленим у 1992 році Законом України «Про охорону праці». Але основну увагу в цьому документі приділено соціальному аспекту виробництва. Технічного ж аспекту торкнулися по дотичній. Хоча саме він несе головну загрозу виникнення аварій і нещасних випадків, що підтверджується і статистикою: рік у рік найбільший показник травматизму фіксується на технологічно «навантажених» підприємствах.
Звичайно, нещасний випадок може статися на будь-якому підприємстві — і зі складним, і з простим обладнанням. І не завжди через проблеми з технікою. Більшість виробничих НП трапляються через організаційні, іншими словами, суб’єктивні причини. Оскільки питання промбезпеки — це не тільки технічний стан підприємства, а і його менеджмент, а також система виробничих відносин.
Давно назріла необхідність ухвалити спеціальний закон про промислову безпеку. Такий закон працює в багатьох країнах. Натомість у нас дотепер навіть не сформульована ідеологія промислової безпеки. Точніше, вона існує, але поки що тільки у вигляді законопроекту, розробленого Держгірпромнаглядом і прийнятого Верховною Радою в першому читанні. Займатися питаннями промислової безпеки Держгірпромнагляду доручив уряд у 2006 році. Крім цього, треба сказати, комітет виконує ще дві функції: організовує управління охороною праці на підприємствах і здійснює гірничий нагляд.
Проект закону «Про промислову безпеку» спрямований на попередження аварій і нещасних випадків на небезпечних виробничих об’єктах. Він встановлює основні норми, правила організації та виконання робіт, починаючи з моменту проектування підприємств і закінчуючи їхньою ліквідацією, регламентує відносини у цій сфері між роботодавцями і працівниками, а також функції наглядових структур. Що важливо, вперше у законодавчому полі країни з’явиться визначення промислової безпеки — як стану захищеності життя і здоров’я людей від небезпечних виробничих чинників.
З прийняттям цього закону Україна одержить, нарешті, комплексну і збалансовану систему державного нагляду в сфері безпеки виробництва. Це дасть змогу, зокрема, уникнути дублювання наглядових функцій різних державних структур. Адже у нас сьогодні чи не кожне міністерство має свої інспекції, які оперують лише їм зрозумілою термінологією (взятою із системи цивільної оборони радянських часів) і керуються своєю градацією підприємств за ступенем небезпеки. При цьому їхня відповідальність практично нульова. Такий різнобій у роботі вносить хаос у систему держнагляду і створює додатковий адміністративний тиск на бізнес.
Визначившись зі стратегією (немає сумнівів, що закон «Про промислову безпеку» буде ухвалено), необхідно вдосконалювати тактику. Система не може ефективно працювати в умовах ринку і практично цілковитої приватної власності, спираючись на положення, створені ще при «розвиненому соціалізмі». З цією метою комітет протягом трьох останніх років здійснює кардинальну реструктуризацію нагляду. Ми оптимізували структуру центрального апарату і територіальних підрозділів, ліквідувавши управлінські ланки, що не сприяли ефективній роботі. Далі — перерозподілили промислові об’єкти нагляду між територіальними та обласними управліннями, що поліпшило його якість у галузях, нерівномірно представлених на території країни.
Нині переходимо до третього етапу реформування — розділяємо наглядову функцію комітету на два самостійні напрями: розслідування нещасних випадків на виробництві і власне наглядову діяльність як систему заходів щодо профілактики травматизму. Втім, завдання тут одне: узагальнюючи причини нещасних випадків і встановлюючи винних, водночас здійснювати дієві превентивні заходи для попередження аварій.
З цією ж метою комітет, вивчивши світовий досвід, розробив і впроваджує систему оцінювання виробничих ризиків, покликану показати, наскільки небезпечні ті чи інші дії працівника або виробничі операції і що необхідно зробити, щоб вони стали максимально безпечними. Це дасть можливість поступово перейти до якісно нової концепції організації державного нагляду.
Відповідно до неї, підприємства розподіляються на три категорії — високого, середнього і незначного ступеня ризику. На об’єктах зі значною ймовірністю виникнення аварій державний нагляд залишиться жорстким, постійним і безкомпромісним —зі штрафами і зупинками виробництва. А от на інших, де нещасні випадки, як правило, результат безвідповідального ставлення керівництва і працівників до питань безпечної праці, інспекторський склад більшою мірою займатиметься профілактикою травматизму. І це логічно: не завдання держави — за кошти платників податків навчати і виховувати роботодавця. Інспектор не повинен розповідати йому, яке обладнання краще купити, як правильно його встановити, де робити заземлення або якими засобами захисту забезпечувати працівників.
На підприємствах, які належать до категорії незначного ступеня ризику, головною «наглядовою» фігурою стане роботодавець. Він самостійно проводить інвентаризацію обладнання і паспортизацію робочих місць, визначаючи рівень виробничих ризиків. Так само самостійно розробляє і здійснює заходи щодо їхнього усунення. Усі ці дані вносяться в декларацію про відповідність виробництва нормам промислової безпеки та охорони праці і подаються в Держгірпромнагляд.
Безумовно, контроль держави, зокрема нашого комітету, за таким підприємством при цьому не стане декларативним. Якщо нещасний випадок станеться — будемо розслідувати: встановимо причини, визначимо відповідальних і розробимо заходи щодо недопущення таких інцидентів.
Декларативний принцип здійснення нагляду, з одного боку, знизить адміністративний тиск на середній і дрібний бізнес, звівши до мінімуму кількість перевірок на них, а з іншого — нарешті змусить керівника розібратися у власному господарстві і вивчити законодавство про охорону праці і промислову безпеку. Відхід від посиленого нагляду над цим сектором економіки звільнить ресурс комітету і дасть нам можливість зосередити сили на найбільш небезпечних виробничих об’єктах.
Промислова безпека багато в чому визначає якість нашого життя. Але як система правових, соціально-економічних та організаційно-технічних заходів, вона не виникне сама по собі. Її треба створювати, копітко і послідовно, — через прийняття законів, нормативних актів, розробку відповідних програм, зрештою, через усвідомлення її важливості кожним із нас.