Державне регулювання галузі скасовано, а уряд і Верховна Рада не запропонували жодних механізмів державної підтримки вирощування і переробки цукрових буряків. На додачу харчова промисловість замість цукру дедалі більше використовує дешеві цукрозамінники.
Падіння після провалу
В Україні недавно завершився черговий сезон виробництва цукру. Національна асоціація виробників цукру "Укрцукор" підбила його підсумки: 2019/2020 маркетингового року в Україні виготовлено 1,48 мільйона тонн цукру, або на 19% менше, ніж попереднього (1,82 мільйона тонн). Негативні для галузі тенденції продовжують поглиблюватися, адже 2018 року виробництво "білого золота" теж знизилося порівняно з роком раніше (2,1 мільйона тонн).
Свіжі обсяги виробництва солодкого продукту ледь перевищили найпесимістичніші прогнози асоціації - буде зварено 1,1–1,2 мільйона тонн цукру. Якщо перекласти "валові" цифри на мову виробництва, то це означає: всього в сезоні 2019/2020 працювало 33 цукрові заводи (на дев'ять менше, ніж роком раніше), які переробили 9,84 мільйона тонн цукрових буряків. На щастя, білому щурові не до снаги схрумати увесь цукор, дещицю він залишив потомству. І дефіциту цукру українці взагалі-то не відчують, хоча нинішні обсяги ледве забезпечать внутрішньоукраїнські потреби в цукрі, які на сьогодні оцінюються в 1,2–1,3 мільйона тонн (з урахуванням подальшого скорочення кількості населення, міграції за кордон і переходу на цукрозамінні продукти).
Однак є й приклади "всупереч несприятливим обставинам". Скажімо, Старокостянтинівський і Шепетівський цукрозаводи у Хмельницькій області, які входять до групи компаній A'SPIK GROUP, минулорічного сезону збільшили виробництво цукру на 20%, або на 12 тисяч тонн, - до 72 тисяч тонн. Промінь світла в цукрову темну ніч зблиснув тому, що ці заводи налагодили партнерські відносини із сільгосппідприємствами, які розширили посівні площі під солодкими коренями, а також завдяки модернізації виробництва. А цукроварні компанії "Астарта-Київ" збільшили виробництво цукру екстракласу на 37%. Такий приплив цукру найвищої якості став можливим завдяки впровадженню Системи операційного вдосконалення "Астарти"(Сова).
Однак тенденція до скорочення споживання цукру в Україні не припиняється. Доведеться призабути ще й про значний експорт цукру, як, наприклад, 560 тисяч тонн 2017/2018-го чи навіть 426 тисяч тонн 2018/2019 маркетингового року. Експортувати зможемо в межах 200 тисяч тонн білого продукту. Так припускати спонукає статистика: за чотири місяці 2019/2020 маркетингового року з України на зовнішні ринки було відправлено майже 22 тисячі тонн, що майже удесятеро менше, ніж за попередній аналогічний період. Швидше за все, внутрішні ціни на цукор, враховуючи скорочення виробництва, теж зростатимуть.
Зменшення площ посівів експерти цукрового ринку пояснюють профіцитом цукру, що спостерігався у світі протягом останніх трьох років, і внаслідок цього - зниженням цін на нього. Щоправда, у грудні 2019-го ціни на цукор на основних світових біржах помітно зросли. Наприклад, котирування білого цукру на Лондонський біржі підвищилися із 376,8 долара за тонну станом на 10 січня до майже 430 доларів на таку ж дату лютого 2020-го. Тож світові та українські виробники цукру упродовж трьох років через несприятливу цінову кон'юнктуру та зростання фінансових витрат накопичували збитки від виробничої діяльності.
Штучні цукрозамінники
Виробництво кондитерських виробів із цукру теж відреагувало зниженням. 2019-го воно скоротилося порівняно з минулим роком аж на 27%. Та солодка ніша має бути заповнена! І тому імпорт цукру та кондитерських виробів з нього у січні-листопаді 2019-го зріс на 3,7%. Але навіть імпорт цукру та виробів з нього обмежений. Адже населення дедалі більше віддає перевагу дешевшим продуктам із цукрозамінниками.
І харчова промисловість гнучко реагує на низьку купівельну спроможність більшості українців, впевнено відмовляється від цукру, використовуючи його штучні замінники та підсолоджувачі. Ці сурогати без сорому додають до кондитерських виробів, соків, ковбас, - головне, щоб вони були солодші на смак. При цьому готові вироби виходять значно дешевшими, аніж із вмістом білого цукру, адже один кілограм деяких цукрозамінників може замінити до тонни цукру. Тож утилізовані цукрозамінники з Європи, де їх використання заборонене, рікою пливуть до нашої держави. І тому закономірно, що Україна за підсумками 2019 року зайняла 76-ту позицію серед 113 країн у Глобальному індексі продовольчої безпеки. Позаду нас немає жодної з європейських країн! А відтак, дивуємося, чому кондитерські вироби з цукрозамінниками не те що не знижують потягу до цукру, - вони руйнують гормонну систему, не нормалізують рівню цукру в крові, а провокують діабет, призводять до ожиріння. Яскравий букет негативних наслідків домальовують хвороби печінки, нирок, кишково-шлункового тракту.
Та з усього видно, що епоха виробництва цукру в Україні наближається до завершення. "Суттєве зменшення кількості сировини потягнуло за собою скорочення виробничих потужностей і, як наслідок, зменшення виробництва цукру в цілому", - підбиває підсумки останнього цукрового сезону заступник голови правління НАЦУ "Укрцукор" Руслана Яненко.
Низькорентабельна культура…
А хіба варто особливо дивуватися? Коли ще два десятиліття тому, наприклад 1999 року, цукровими буряками в Україні сільгосппідприємства і господарства населення засаджували понад 1 мільйон гектарів, то нині ці посіви зміліли уп'ятеро - до 220 тисяч гектарів. До того ж площі під солодкими коренеплодами стрімко знижуються із 2017 року - щороку орієнтовно на 50 тисяч гектарів. Індивідуальні господарства буряків уже майже не висівають. Сільгосппідприємства теж скорочують посіви. А навіщо їм зайва морока, щоб розширювати зону бурякосіяння? Цукровий буряк - витратна і низькорентабельна культура. Для його вирощування потрібно нагромадити кошти, щоб придбати імпортну техніку (сівалки і комбайни). Вітчизняну селекцію насіння буряків майже знищено, тож аграрії змушені купувати нідерландські, німецькі та інші іноземні гібридні сорти. А це - додаткові витрати, які окупляться за умови, що спеки і дощі не висушать і не вимиють цукру з коренеплодів. І нічого дивно в тому, що в Україні торік зменшилися посіви цукрових буряків - аж на 20%. Аграріям вигідніше засіяти великі земельні площі технічними культурами - ріпаком чи соняшником, які є високорентабельними (наприклад, рентабельність ріпаку - 70–80%, а прибутковість насіння соняшнику навіть у несприятливі періоди не опускається нижче 32%). Ріпак з України для переробки на біодизель європейські країни радо візьмуть, а українські олійні чи олієекстракційні заводи будуть завантажені насінням соняшнику, і Україна й надалі триматиме марку найбільшого експортера олії у світі. А вона довела, що вміє здобувати таку славу, адже в останні роки вивезення соняшникової олії з нашої держави перевищує 5 мільйонів тонн щороку.
"Витрати на вирощування цукрового буряку сьогодні становлять близько 40 тисяч гривень на гектар, тобто вдвічі більше, ніж, наприклад, на один гектар соняшнику", - розповідає директор департаменту забезпечення цукровим буряком компанії "Укрпромінвест-агро" Павло Лимар. І тому сільгоспвиробників складно переконати в необхідності засівати буряком великі площі.
І результати не змусили довго чекати на себе: коли ще десять років тому, 2009-го, посіви соняшнику в Україні становили 4,2 мільйона гектарів, то 2018 року вони перевищили 6 мільйонів гектарів. Ні для кого не секрет, що монокультурне землеробство виснажує й збіднює ґрунти. Тож не дивно, що в останні 12–13 років соняшник помітно перекочував із південних і східних регіонів України, де виснажений ґрунт уже не забезпечує високих врожаїв, у західні регіони, де для нього ще є резерв урожайності. Навіть у нетрадиційній для вирощування соняшнику Тернопільській області посіви цієї культури, за даними статистики, за останнє десятиліття зросли майже в 14 разів - із 5,5 тисячі гектарів 2009-го до майже 60 тисяч 2018-го.
І щедрих урожаїв соняшнику на заході України, де бракує сонячних днів, аграрії досягають за рахунок обприскування спецпрепаратами голівок в останні тижні перед збиранням урожаю. Така собі інтенсивна технологія, якої нізащо не застосуєш при вирощуванні цукрових буряків. Та мине ще кілька років, і соняшник переміститься із понівечених ґрунтів на заході України у північні регіони держави - на останній плацдарм, де він ще може давати значні прибутки.
Сільгосппідприємства, які дорожать своєю репутацією, ще не відмовляються сіяти цукрові буряки для дотримання сівозміни, їхні керівники та агрономи знають, що буряк є добрим попередником для більш рентабельних зернових культур - пшениці та ячменю.
Два роки тому було скасовано державну підтримку цукрової галузі, а також мінімальні ціни на буряк і цукор, які гарантують їх виробникам мінімальну рентабельність. Тодішній уряд під керівництвом Володимира Гройсмана впроваджував повну лібералізацію різних ринків, у тому числі цукрового. Натомість уряд і Верховна Рада не запропонували хоча б деяких механізмів державної підтримки вирощування і переробки цукрових буряків. Нехай собі як знають?
Мабуть, уряду варто задіяти механізми підтримки вирощування цієї культури, зокрема, відродити бюджетну дотацію на гектар посівів цукрового буряку для всіх сільгоспвиробників, яка діяла у 2007–2008 роках. Але для того щоб цей вид державної підтримки дав позитивні результати, потрібні відчутні, а не майже символічні суми дотацій, і вчасно наданих. Можливо, за таких умов бурякосіюча галузь продемонструє ознаки пожвавлення.
Всі статті автора читайте тут.