Хроніка останніх боїв: у вівторок, 24 липня, Президент України Леонід Кучма підписав Указ №542/2001 про звільнення Замковенка Миколи Івановича з посади судді Печерського районного суду міста Києва «у зв’язку з порушенням присяги судді». Через день, 25 липня, у Верховний суд надійшла скарга Миколи Замковенка, в якій він вимагав визнати цей указ незаконним і зобов’язати Президента його скасувати. За день до цього, 23 липня, суддя Микола Замковенко надіслав у Верховний суд скаргу про визнання неправомірними дій Вищої ради юстиції, яка 18 липня відкрила щодо судді дисциплінарне провадження й рекомендувала Президентові звільнити його. Додамо: попри те, що указів Президента ще ніхто не скасовував у судовому порядку, шанси створити такий прецедент у Миколи Замковенка та його адвоката Андрія Федура таки є, — документ, на думку юристів, містить окремі неточності.
«Звільнити ЗАМКОВЕНКА Миколу Івановича з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді. Президент України Л.Кучма. Київ, 24 липня 2001 року». До цього короткого формулювання в самого судді Миколи Замковенка та його адвоката Андрія Федура виникло принаймні три запитання.
По-перше, відповідно до статті 126 Конституції України, суддю може звільнити лише той орган, який його обрав. Миколу Замковенка суддею (не головою!) Печерського районного суду обрала сесія Київської міської ради народних депутатів 25 жовтня 1994 року. І лише вона має право припинити його суддівські повноваження. Президент, який призначив своїм Указом №679/98 від 24 червня 1998 року Миколу Замковенка головою Печерського районного суду, міг іншим указом звільнити його лише з цієї посади. Чому указ містить таку невідповідність? Чи вона є помилкою молодого клерка юрвідділу АП — чи має на меті змусити захист судді зробити конкретні ходи? Одержати відповідь на перше запитання в адміністрації за короткий час не вдалося, на друге — відповість час.
По-друге, на момент виходу у світ процитованого указу Замковенко не обіймав посаду «голови Печерського районного суду міста Києва». Відповідно до статті 2 перехідних положень Закону України «Про внесення змін у закон України «Про судоустрій в Україні» від 21 червня 2001 року, що набрав чинності з 5 липня нинішнього року, «...районні (міські) суди.... після набрання чинності цим законом набувають статусу місцевих судів і продовжують здійснювати правосуддя у встановленому порядку». Тобто насправді Микола Замковенко очолював не районний, а місцевий суд. І президентським указом його звільнено з неіснуючої в законодавчому полі посади. На цю неточність, щоправда, як на підставу для задоволення скарги навряд чи зважить суд, який розглядатиме справу. Адже видавати укази про перейменування всіх районних, міських, військово-гарнізонних і відповідних арбітражних судів на «місцеві» ніхто не збирався. Проте неточність ця є, знову-таки, або свідченням специфічного ставлення юристів АП до букви закону, або свідомо допущеною помилкою-зондом.
По-третє, до указу Президента недодано документа, який пояснює, у чому саме полягає порушення Миколою Замковенком присяги судді. З повідомлень прес-служби АП відомо: указ цей прийнято на основі подання Вищої ради юстиції України й з урахуванням рішення про відкриття дисциплінарного провадження проти судді з приводу порушення ним присяги. Тобто сам факт порушення присяги Вищій раді юстиції ще доведеться довести (?), проте вона вже внесла подання про звільнення судді. Про що йшлося в матеріалах подання і які рішення було прийнято на засіданні Вищої ради юстиції 18 липня — достеменно невідомо. За словами самого Замковенка, у відповідь на кількаразові прохання надати йому рішення ВРЮ він отримав усну відповідь заступника її голови В.Бутенка, що документ ще не готовий. Тим часом на засіданні ради Замковенко через хворобу не був присутній, про що, за його словами, її голову С.Ківалова було попереджено письмово. Прохання М.Замковенка відкласти засідання до часу його одужання також, за його словами, не було задоволено, і питання розглядалося без його участі. Всі ці міркування стали підставою для скарги у Верховний суд України, поданої адвокатом судді Замковенка за день до указу. У ній він просить визнати такі дії Вищої ради юстиції неправомірними та скасувати її рішення від 18 червня про відкриття дисциплінарного провадження і від 18 липня — про внесення подання про звільнення судді. А також витребувати в адміністрації Президента й Вищої ради юстиції подання про звільнення судді і матеріали розгляду цієї справи. Таким чином, третім зауваженням судді до указу Президента стало наявне в ньому посилання на оскаржене в судовому порядку подання ВРЮ. (Судячи з приписки, що міститься в останній скарзі судді, «більш обгрунтовані докази скарги будуть викладені мною після ознайомлення з матеріалами, на основі яких було видано указ Президента», він має певні сумніви щодо того, що йому дадуть із ними ознайомитися.)
Втім, певні припущення щодо характеру претензій до судді Замковенка, викладених у поданні ВРЮ Президенту, зробити можна. Є підстави вважати, що вони достатньою мірою повторюють положення матеріалів про порушення проти судді кримінальної справи, а також містять факти, викладені у зверненні 24 народних депутатів про притягнення судді до кримінальної відповідальності. Слово одному з тих депутатів — голові комісії ВР з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Юрію Кармазіну: «На суддю Замковенка тільки один із його підсудних подав близько 50 скарг. Вирок у його справі не набрав чинності, однак, попри це, людину утримували під вартою. Я вважаю, що за цю кримінальну справу як мінімум за статтею за халатність слід було порушувати справу не тільки проти Замковенка, а й проти посадових осіб прокуратури міста Києва. Людину можна утримувати під вартою лише за вироком, який набрав чинності. Якщо він не набрав чинності — людина вважається невинною. Отак діяв пан Замковенко... І ми ще не всі факти виклали у своєму зверненні. У нього в суді безліч справ взагалі зникло. Зокрема, дві справи за позовами народного депутата Наталії Вітренко. Він свідомо вивищував себе над законом».
Адвокат судді Миколи Замковенка, його колишній опонент у справах Тимошенко й Гонгадзе Андрій Федур упевнений, що кожен суд мусить задовольнити скаргу на указ, який містить зазначені неточності. За словами А.Федура, указ про звільнення з’явився не так через бажання покарати опального суддю, як в науку всім його колегам. «Це питання не Замковенка, це питання боротьби прокуратури й судів», — заявив адвокат. За його інформацією, суди, що розглядатимуть скарги на ВРЮ та Президента України, ще не призначені. У відповідь на запитання, як поведеться місцевий суд (за підсудністю це має бути саме Печерський), якому нададуть честь розглянути скаргу на главу держави, Андрій Федур відповів лише невеселою усмішкою.