У ваших руках, шановний читачу, п’ятисотий номер «ДТ». Коли на початку жовтня 94-го ми випускали перший, лише в душах найзатятіших редакційних оптимістів жевріла надія на те, що цю газету читатимуть у 2004-му.
З одного боку, тодішній Держкомвидав не встигав проштамповувати свідоцтва про реєстрацію тисяч нових видань. Навчена досвідом начальниця торговельного управління Мінзв’язку запропонувала нам парі: «Ваша газета не протягне й року». Об заклад ми побилися, хоча на одній чаші терезів був багаторічний досвід, а на іншій — не підкріплена жодними маркетинговими дослідженнями впевненість: така газета потрібна Україні.
З іншого боку, над свободою слова вже витали тоді ще пухнасті сніжинки перших приморозків і в бувалих газетярів почало «ломити кістки на зміну погоди»...
І все-таки ми ризикнули, залишивши насиджені місця в інших цілком успішних газетах. Що додало нам сил і віри в успіх «ДТ»? Ми вірили в себе? Поза сумнівом. Але головне — ми вірили у вас, від самого початку шануючи тих, кому адресували свої роздуми й надії. Нам здається, ви це відчули. А отримавши відповідний «вотум довіри», ми не могли вас зрадити.
Коли сідаєш за написання матеріалу, маєш від самого початку усвідомити — кому адресоване твоє послання? Звідси — похідні: мова викладу, аргументація, гаданий рівень інформованості, здатність до самостійного аналізу тощо. До речі, за цими критеріями не лише видання шукають своїх читачів, а й читачі шукають свої видання. Недарма кажуть: «Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу — хто ти».
Коли в світ виходить газета не спеціалізована, не регіональна й не «вікова», окреслити коло потенційних читачів можна простим способом. Як у російській пісні: «Если я тебя придумала — стань таким, как я хочу». І ми вас придумали. Ми розраховували, що ви передусім — соціально активні, небайдужі. Що найбільше ви цінуєте свободу особи як умову свободи суспільства. Ви нічого не приймаєте на віру, не вникнувши в суть різноманітних позицій із даного питання. Ви намагаєтеся об’єктивно оцінювати дії і влади, і опозиції. Ви — патріот своєї країни. Для вас немає «старших» і «молодших» братів, ви шануєте гідність і право на вільний розвиток усіх народів. Вам набридло годуватися обіцянками кращого майбутнього, ви хочете гідного життя тут і зараз. А досягти його ви маєте намір своїми знаннями, уміннями, ініціативою. Якщо держава допоможе вам у цьому — спасибі їй, якщо заважатиме — ви боротиметеся за свої права.
Кілька років тому на зустрічі з читачами в Одесі мене запитали: «А який тираж «Дзеркала тижня» ви вважаєте оптимальним?» Я відповів: «Тисяч шістдесят-сімдесят». «А де ви наберете стільки інтелігентів?» — поцікавилися мої співрозмовники.
Відповідь, здавалося б, проста: та в нас лише з вузівськими дипломами — мільйони громадян. Тільки ось дві заковики: далеко не кожен володар диплома — інтелігент і далеко не кожен інтелігент почувається громадянином.
Отож, за майже десять років існування «Дзеркала тижня» ми кілька разів зверталися по допомогу до соціологів для з’ясування основного питання: хто наш реальний читач? Деякі результати відповідей ми могли самі легко спрогнозувати. Приміром, що майже в 70 відсотків нашої читацької аудиторії — вища й незакінчена вища освіта (між іншим, серед читачів cуспільно-політичної і ділової преси цей показник становить 53 відсотки). Що переважна більшість читачів «Дзеркала» — фахівці, але не чуже воно й керівникам, і чиновникам, і бізнесменам, і пенсіонерам. Із достатньою впевненістю можна було припустити й те, що, із огляду на ціну газети, її читають люди з доходом вищим від середнього.
Але були й несподіванки. Попередні дослідження соціологів засвідчили: наші основні читачі — чоловіки «за тридцять». А ось свіжий зондаж, проведений у квітні-травні бренд-консалтинговою компанією «Слідопит» і компанією GFK, дав нову поживу для міркувань. З’ясувалося, нині серед шанувальників «ДТ» — «прекрасна половина» плюс один відсоток, а чоловіків «лише» 49 відсотків. Та й позиції тих, кому за тридцять, також істотно потіснили молодші. І що це означає? Адже газета не стала легковажнішою. Просто жінки й молодь нині більше цікавляться життям суспільства.
На часі підкреслити, що саме активна життєва позиція, зацікавленість, за даними соціологів, є відмітною рисою читачів «ДТ». Тобто проста приналежність до категорії інтелектуалів ще не гарантує читання нашої газети. Для цього треба бути передусім небайдужим. А бажання розуміти те, що відбувається, навчатися, мати адекватні знання є похідним від головної особливості.
Водночас, на думку респондентів, читач «ДТ» — людина підготовлена, ерудована, а читання такої газети не кожному під силу. Тому, зустрічаючи людину з «Дзеркалом», вони відчувають щось схоже на відчуття співпричетності. Пам’ятаєте, як у «Мауглі»: «Ми з тобою однієї крові»?
Цікаво, що чимало читачів сприймають інформацію «ДТ» як інструкцію до дії. Інші вважають її газетою для тих, хто може приймати рішення, впливати на суспільні події. Треті знаходять у «ДТ» однодумця. Четверті — опонента. 500 бесід, одкровень і суперечок — це наша з вами історія.
І під кінець. Опитування показало, що серед читачів суспільно-політичної і ділової преси «ДТ» є улюбленим виданням для 22 відсотків респондентів, а ще 13 відсотків є просто нашими читачами. Ну що ж, коли нас із вами вже більше третини таких, котрі думають, то разом ми — сила. Разом ми — довіра, небайдужість і дія.
З повагою
В.Мостовий