Чергова спроба узаконити пропорційну виборчу модель увінчалася традиційним неуспіхом. У четвер після ритуальних сутичок біля трибуни, численних перерв і нескінченних нарад лідерів фракцій на суд депутатського корпуса було подано три варіанти нових правил парламентських виборів. Найбільшу підтримку здобув законопроект Ключковського-Пономаренка-Рудьковського, найдавніший і найрадикальніший: за жорстку «пропорціоналку» віддали свої голоси 209 народних обранців. Представників чотирьох опозиційних фракцій (котрі продемонстрували рідкісну єдність і ще рідкіснішу дисциплінованість) підтримали семеро позафракційних, аграрій Михайло Сятиня й народний демократ Віталій Олуйко. Другим «фінішував» законопроект-дебютант, не вельми давно внесений Богданом Губським, Олександром Задорожним і Сергієм Осикою, — у нього відшукалося 179 «симпатиків». Третім — варіант Гавриша—Іоффе—Дашутіна, підтриманий 122 парламентаріями. Кількістю голосів, необхідних для перетворення проекту на закон, не заручився жоден із обговорюваних документів.
Результат нікого особливо не здивував. Здивувала наполегливість, із якою парламентарії (котрі представляють «Нашу Україну», СПУ, КПУ та БЮТ) домагалися позитивного розгляду цього питання. Делегати від опозиції голосно заявили про те, що блокуватимуть роботу сесії доти, поки «мажоритарку» не ліквідують як клас. Спікер, помітно розгубившись, але не втративши почуття гумору, у відповідь на цей ультиматум навіть запропонував колегам достроково розпустити найвищий законодавчий орган.
Цікаво, що ця погроза несподівано для багатьох подіяла. Але не на прибічників пропорційного закону, а саме на його супротивників. Пропрезидентські фракції до гіпотетично можливих дострокових парламентських виборів готові набагато менше, ніж антипрезидентські. Провладні об’єднання (на відміну від своїх опонентів) через об’єктивні причини ніяк не приступлять до визначення тактики і стратегії на чергову президентську кампанію. Тому відволікатися ще й на позачергову парламентську їм зовсім не з руки. А тим часом Тимошенко, Мороз, Симоненко та Ющенко демонструють завидну готовність зривати роботу Ради стільки, скільки буде потрібно. Нагадаємо: якщо вимушений простій законодавців протриває тридцять діб, жарти про розпуск перестануть бути жартами.
Противники опозиції серйозність ситуації усвідомили та (за деякими даними) стали згідливішими. У результаті було досягнуто домовленості про підготовку компромісного варіанта, який спробують «провести через зал» наступного четверга. При цьому делегати від «четвірки» наполягли на тому, що базовим документом для розробників має бути одностайно підтримуваний опозиціонерами проект Ключковського. І дали зрозуміти: «завал» пропорційного закону неминуче спричинить нове захоплення трибуни й черговий зрив засідання парламенту.
Звідки такий запал? І звідки така згуртованість? Безумовно, опозицію серйозно розігріли й чутки про «третій термін», і відомості про активізацію роботи Конституційного суду, котрий захоплено вивчає відразу кілька сценаріїв проведення політичної реформи. Але все це — лише привід. Причиною стали домовленості, досягнуті лідерами антивладних фракцій під час недавньої докладної душевної розмови. Можна лише припускати, про що говорили вожді й наскільки легким був процес порозуміння. Але ніхто не забороняє нам висловити кілька припущень, заснованих на зібраній із різних джерел інформації. Є підстави вважати, що Ющенко (за всієї своєї впевненості у власних силах) відчув потребу в підтримці з боку Мороза, Тимошенко й Симоненка. А вони, у свою чергу (за всієї своєї амбіційності), усвідомили необхідність у наданні такої підтримки. Про формат взаємодопомоги й політичну ціну за надані послуги поки що говорити дуже складно. Симптоматично вже те, що розмова між споконвічними друзями-суперниками врешті-решт зайшла так далеко.
Одним із головних підсумків співбесіди нібито стала письмова угода про те, що Віктор Андрійович, Олександр Олександрович, Петро Миколайович і Юлія Володимирівна граються в політичну реформу лише спільно й лише після того, як буде ухвалено новий, пропорційний виборчий закон. Побіжно зазначимо: приміром, для Ющенка й Тимошенко нова модель виборів не настільки принципова, як для Симоненка й Мороза. Зазначимо також, що лідер комуністів послідовно та свідомо уникає будь-яких кроків, котрі дозволяють бодай натякати на його зближення з лідером «наших». Проте на згаданому документі (за даними наших джерел) красуються автографи всіх чотирьох — як дорогоцінна запорука неміцної дружби й невічної любові. Єдність у питанні про виборчий закон — своєрідний тест на «політичну вошивість». Перш, як приступати до обговорення складніших проектів і делікатніших питань, партнери мають переконатися у взаємній надійності. Ну, а для Мороза (на нашу думку) «пропорціоналка» — це ще й частина тієї ціни, яку повинні заплатити союзники (й передусім Ющенко) за участь СПУ в майбутніх масштабних акціях «четвірки». Якщо Віктора Андрійовича більше хвилюють думки про вибори-2004, то Олександра Олександровича — думи про кампанію-2006. Чому б не зважити на становище одне одного й не подумати спільно?
Виборчий закон для опозиції виявився хорошим приводом нагадати про себе, про свою згуртованість, про вміння вести не лише оборонні, а й наступальні дії. Чи є гарантія, що пропорційну схему підтримають «більшовики»? А якщо так, то чи є гарантія, що новий закон підпише Леонід Кучма? А якщо ні, то чи є гарантія, що вето вдасться подолати? Тричі — ні. Але, як відомо, під лежачого депутата закон не повзе. Двох сотень голосів (які має сьогодні опозиція) абсолютно не досить для прийняття рішень, але цілком досить для нав’язування своєї волі. Чотири фракції нарешті спромоглися взяти на озброєння тактику свого головного опонента — тактику танка. Леонід Данилович (віддамо йому належне) досить часто пер на позиції противника, не маючи ані карт мінних полів, ані відомостей про ворожу протитанкову артилерію. Він ніколи не оголошував війну й ніколи не сумнівався у власній перемозі — він просто пер. І розгублений ворог або рятувався ганебною втечею, або здавався в полон, або викидав білий прапор і через колючий дріт боязко цікавився розміром контрибуції.
Опозиція вишикувалася в колону по чотири й поперла. Логіка проста — не переможемо, так бодай трофеї зберемо. Програємо, так бодай із славою. Шануватимуть. Зрештою один битий боєць вартий двох небитих. А троє свого часу наляканих ворогів слабкіші від одного, жодного разу не наляканого. До того ж крім спільних планів у кожного з опозиційних бонз є ще й плани індивідуальні. І в них, природно, входить бажання показати владі свою силу. Але в кожного занадто мало сил, аби зробити це поодинці. Єдність опозиції нехай навіть у локальному питанні — знак того, що її вожді стали прагматичнішими. І цей «знак чотирьох» — знак біди для влади.
У чому суть досягнутих між «меншовиками» й «більшовиками» проміжних домовленостей і де межа можливих компромісів? При підготовці можливого узгодженого законопроекту опозиціонери готові використовувати елементи проектів Гавриша й Губського, але в основу має бути покладений проект Ключковського. Як врахувати інтереси мажоритарників із більшості, без котрих ухвалити закон «із запасом» буде вельми важко? Є варіант: відмовитися від ідеї загальнонаціонального округу й розглянути схему з 450 округами. Але при цьому учасниками виборів мають бути лише партії та блоки, і списки в цих партій мають бути єдині, а не прив’язані до місцевості. Чи можливі ще компроміси? Так, але лише в обмін на залізобетонні гарантії, що Кучма не накладе на документ вето. Донецькі мажоритарники сильно бояться, що залишаться «не при справах»? Обговоримо їхній інтерес, повирішуємо, але нехай тоді попрацюють для загальної справи — «потеліжать» із Президентом, умовлять його бути зговірливішим. «Трудовики» та НДП пропонують повернутися до схеми «75/25» (де перша цифра означає кількість місць для «списковиків», а друга — для «одномандатників»)? Припустимо, але за однієї умови — тоді подібна модель застосовуватиметься до виборів не лише в парламент, але й в обласні, міські, районні ради. Не піде? Тоді знову сідаємо в танки та блокуємо трибуну.
Поки діалог іде саме в такому режимі. Чи надовго вистачить в опозиції твердості й запалу? Запитання, відповідь на яке, схоже, цікавить не тільки нас, а й самих борців із режимом. Але завойованими позиціями вони поки що задоволені. Противник, маючи кількісну перевагу, пішов на переговори. Очікується, до групи парламентарів найближчим часом підключиться прем’єр. На найближчий четвер заплановане затвердження бюджету. І того ж таки четверга опозиція має намір повернутися до виборчого закону. Ні? А на «ні» й бюджету — ні! Януковича такий варіант навряд чи влаштує.
А що Леонід Данилович? Він піддав опозицію словесному бомбардуванню й оголосив мобілізацію «більшовиків». На Банковій уже прогрівають двигуни й розчохлюють стволи. Цікаво, чий танк виявиться страшніший?