У скрижалях вітчизняного законодавства навряд чи знайдеться документ, спроможний конкурувати з дітищем Ключковського, Пономаренка і Рудьковського за тривалістю перебування в статусі законопроекту. Протягом двох років автори законодавчого втілення ідеї пропорційних виборів продовжували документові життя, щоразу реєструючи його знову після чергового незатвердження в парламенті. І ось нарешті їхню наполегливість нагороджено. Вісім із дев’яти депутатських груп та фракцій парламентської більшості, яка на дві третини складається з мажоритарників, перейнялися до «пропорціоналки» безмежною симпатією. Разом із голосами давніх прибічників партійних списків — комуністів та соціалістів — цього більше ніж досить для радикальної зміни процедури всенародного волевиявлення.
Що перехід від змішаної, пропорційно-мажоритарної, системи обрання українського парламенту до повністю пропорційної таки відбудеться, стало ясно не минулого понеділка, коли Банкова дала відмашку більшості готуватися до позитивного голосування законопроекту Ключковського—Пономаренка—Рудьковського. І навіть не в п’ятницю, коли пропозицію розглянути й проголосувати за нове виборче законодавство підтримало 257 народних депутатів. Можливість затвердження пропорційної системи з’явилася 24 грудня, коли парламентська більшість із комуністами в ручному режимі проголосували за президентський проект конституційних перетворень. А неминучість цього стала очевидною 3 лютого, після приєднання до згаданого альянсу соціалістів. Пропорціоналка стала головним предметом торгу між лівою опозицією та Банковою, яка поставила мету: долучити до розкручуваної нею політичної реформи морозівців і симоненківців.
Правда, з урахуванням життєстійкості з’їжджально-кидальних традицій в українській політиці, а також глухого опору введенню партійних списків із боку депутатів-одномандатників, декотрі спостерігачі все-таки допускали невеличку ймовірність збою в традиційній схемі «ранок-гроші-вечір-стільці». Або хоча б продовження пошуків компромісу між переконаними «списковиками» й непохитними мажоритарниками. Тому, можливо, і з’явилися припущення, що з усіх існуючих на сьогодні законопроектів про парламентські вибори найреальніші шанси має підготовлений «донеччанами». Нагадаємо, йдеться про паліативний варіант пропорційної системи, у якому передбачається наявність як багатомандатного загальнонаціонального виборчого округу, так і 27 обласних округів. Як уже пояснювало «ДТ», розподіляти депутатські мандати між партіями та блоками, що подолали чотиривідсотковий бар’єр, автори законопроекту пропонували так: п’ять мандатів резервується для кандидатів із загальнопартійного виборчого списку, а решта розподіляється між включеними в регіональні списки, пропорційно кількості отриманих партією (блоком) голосів у загальнодержавному масштабі. При цьому чим більше голосів виборців одержав той чи той регіональний список у своїй області, тим більше кандидатів із нього стають народними обранцями.
Зупиняємося на законопроекті «донецьких», тоді як питання про підтримку фракціями більшості законопроектів Ключковського—Пономаренка—Рудьковського вже вирішене, не ради загального розвитку читачів, а для того, щоб було зрозуміло: передумови для зближення позицій прибічників і противників пропорційної системи були. Не було часу. Невідворотність наближення весняного тепла заганяла ініціаторів і реалізаторів конституційної реформи в суворі часові рамки. Оскільки хороша погода — вірна супутниця масових вуличних виступів. Юлія Тимошенко вже пообіцяла під час чергового голосування в парламенті конституційних змін вивести на столичні вулиці противників правлячого режиму. На випадок, якщо народ захопиться участю в акціях протесту, Банковій до того часу краще буде підтягнути всі хвости політичної реформи, щоб позбавити виступи основної мотивації.
Крім того, не слід забувати й про необхідність висування єдиного кандидата від влади. Для виконання цього завдання в Банкової також залишається зовсім мало часу. При цьому в плані її дій на найближчий час явлення народові єдиного кандидата від влади стоїть другим пунктом. Під першим значиться все-таки конституційна реформа. «Оскільки ми розуміємо, що, за словами Президента, «скільки депутатів, стільки кандидатів», автоматично кожен із потенційних кандидатів, котрий має шанси на висування від більшості, вирішить, що йому такі зміни в Конституцію не потрібні», — заявив недавно в одному зі своїх інтерв’ю постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожний. А позаяк за кандидатом обов’язково стоятиме певна політична сила, вважає Олександр Вікторович, то влада ризикує втратити цю політичну силу як активного учасника конституційної реформи. Одне слово, зволікати з ухваленням закону про вибори на пропорційній основі в обмін на участь комуністів і соціалістів в остаточному голосуванні за конституційні зміни було вже неможливо.
Саме законопроект Ключковського з усіх будь-коли пропонованих замість чинних правил волевиявлення громадян зумів зібрати найбільшу кількість симпатиків: майже рік тому для його затвердження забракнуло якихось дев’яти голосів. Ось чому просування політреформи через голосування за найбільш рейтинговий законопроект про парламентські вибори здавалося досить простим завданням. Але це лише з одного боку. Оскільки погляд з іншого — відкривав такі обставини: фракція Блоку Юлії Тимошенко й «Наша Україна», які рік тому майже без залишку віддали свої голоси за законопроект, цього разу відмовилися брати участь у «святі торжества демократії». І якщо БЮТівці, у чиїй передвиборній програмі містився пункт про підтримку партійної системи виборів, вирішили «не брати участі в іграх влади» не вагаючись, то «нашоукраїнців» устигли погризти сумніви.
Спочатку з’явилася інформація, нібито «Наша Україна» збирається голосувати цей закон у вільному режимі й приблизно навпіл розділиться на охочих підтримати пропорціоналку й противників цього. Партійна система виборів була давньою заповітною мрією та метою майже для всіх партій, що входять у блок Віктора Ющенка. І саме завдяки пропорціоналці «Наша Україна» примудрилася домогтися такого масового представництва у Верховній Раді, результат проходження її кандидатів у мажоритарних округах скромніший. Крім того, «НУ» досі не розлучається з надіями на поновлення партнерства з Олександром Морозом. Напевно, як союзник для «нашоукраїнців» Олександр Олександрович уже втрачений, але ж можливі й інші форми співробітництва, хай і не настільки тісного. А якщо врахувати, що один з основних авторів законопроекту — член «НУ» Юрій Ключковський, то в ющенківців набирається солідна кількість причин для голосування за нього. Серед аргументів тих із них, хто вважав необхідним діяти саме так, було: «Ми вже раз припустилися схожої помилки, коли 3 лютого замість того, щоб подати виключення з проекту конституційної реформи положення про обрання президента парламентом як свою перемогу, повелися наче переможені. Оскільки закон про вибори ухвалять і без нас, чи не краще проголосувати «за», щоб потім виглядати перед виборцями послідовними прибічниками пропорційної виборчої системи?».
Але плюралізм думок у «НУ» залишався до часу повернення в Київ Віктора Ющенка. На нараді фракції, що пройшла в четвер під його головуванням, вирішили: «Не голосувати». При цьому, як стало відомо «ДТ», до того, як фракція однозначно визначилася зі своєю позицією, Юрій Ключковський повідомив своїм товаришам, що не підтримуватиме свого ж законопроекту, навіть якщо фракція вирішить інакше. Оскільки, проголосувавши в цих обставинах «за», «Наша Україна», на думку Юрія Богдановича, фактично проковтне наживку, виготовлену для опозиції владою, яка в такий спосіб долучить опозиціонерів до втілення своїх політреформаторських задумів.
Пояснити таку рідкісну для «нашоукраїнців» і їхнього вождя категоричність важко. Але спробувати можна. Приміром, тим, що в їхніх планах — налагодження контактів, а далі й епізодичне співробітництво з мажоритарниками з більшості. Саме ті з одномандатників, котрі вперто не хочуть укотре коритися грубій силі, яку до них застосовує президентська адміністрація, і категорично не приймають конституційних перетворень, можуть бути прихованим резервом для формування спільного з БЮТ і «НУ» загону опору політичній реформі.
Слід зазначити, що неодноразово випробуваний метод індивідуальної роботи Банкової з окремими представниками парламентської більшості не втрачає своєї дієвості навіть із наближенням президентських виборів. Якщо в грудні минулого року обрані в одномандатних округах депутати досить активно збивались у позафракційні об’єднання, а кількість їхніх підписів під відозвою «Ні — пропорційним виборам!» сягала ста сімдесяти з гаком, то вчора під зверненням до Президента провести референдум із питання про виборчу систему підписалися тільки шістдесят депутатів.
І все-таки вже спостерігаються окремі осередки депутатського опору, які в деяких випадках мають відкритий характер. Так, несподівану непокірливість виявив лідер депутатської групи луганчан «Народний вибір» Микола Гапочка. Він відкрито й досить голосно заявив про небажання «НВ» голосувати за пропорціоналку. В інтерв’ю «ДТ» Микола Михайлович погодився з тим, що відсутність 14 голосів луганчан у списку прибічників закону погоди не зробить, доля законопроекту вирішиться й без їхньої участі. Зате, як він висловився, «мажоритарники помиратимуть стоячи». Унікальний для члена пропрезидентської більшості (яку, до речі, пан Гапочка залишати не збирається) випадок дисидентства. За ним явно щось стоїть. Або хтось.
Як мовиться, в одному пакеті з відмовою Гапочки голосувати за зміну виборчого закону перебували його публічні сумніви в потенціалі Віктора Януковича як єдиного кандидата в президенти від більшості. У цій ролі Микола Михайлович, за його словами, бачить більш нейтральну фігуру. І це, зверніть увагу, після того, як Леонід Кравчук від імені СДПУ(о) висловив думку про прем’єр-міністра як про ідеальну кандидатуру на висунення від «центристських сил». Ризикнемо припустити, що і позиція Гапочки щодо переходу до партійних виборів, і його небажання бачити в Януковичі єдиного кандидата — трансляція таємних думок самого прем’єр-міністра. Не хоче він у разі успішного завершення політреформи бути президентом із «під горло обрізаними», за словами того ж таки Гапочки, повноваженнями. Зате прем’єрське місце вже добре обжите, а зі збільшеним обсягом функцій після внесення змін у Конституцію стане й зовсім неоціненним. Тут, ясна річ, кандидатом у президенти краще висувати нейтральну фігуру. А стосовно виборчої системи, то донецькі своїм законопроектом продемонстрували ту межу, до якої вони готові йти в пошуках компромісу. Навіщо ж із ними так грубо обходитися, змушуючи наступати на горло своїй гірничій пісні? За деякими даними, лідер фракції «Регіони України» витратила чимало енергії на те, щоб виконати завдання Банкової й домогтися одностайності серед членів свого об’єднання на час голосування за законопроект про пропорційні вибори. Станом на вчорашній ранок близько чотирьох десятків «регіоналів» так і не змогли подолати в собі відразу до партійних списків. А тепер поставимо лише одне запитання: встояла б маленька, але горда депутатська група луганчан, якби у Віктора Федоровича виникло бажання збільшити лави своєї фракції в парламенті ще на півтора десятка парламентаріїв? Отже, «Народний вибір» потрібен прем’єрові. Хоча б для того, аби зрідка поводитися так, як не дозволено фракції прем’єра.
Результат учорашнього голосування несподіванкою ні для кого не став. Завдяки 262-м голосам, відданим за законопроект Ключковського—Пономаренка—Рудьковського в першому читанні, Банкова може поставити пташку навпроти графи «завдання-мінімум». Але, слід гадати, це число не повністю відповідає завданню-максимум ініціаторів політреформи, оскільки далеко від тієї планки, котру парламенту доведеться подолати при остаточному затвердженні конституційних змін — 300 депутатських «за». Недодані голоси мажоритарників — цей той резервний фонд, про який уже говорилося. Якщо опозиція зуміє розумно підійти до ненав’язливого залучення його на свій бік, успішність політичної реформи можна буде ставити під сумнів.