Якби раптом було складено економічну карту країни, то однією із найбільш «гарячих точок» на ній, поза сумнівом, значився б сьомий кілометр Овідіопольської дороги. Саме тут, уздовж траси, на сімдесяти гектарах землі можна знайти яскравий зразок нашої доморослої тіньової економіки, виплеканий за роки незалежності. Розгорнутий майже у відкритому полі, знаменитий одеський «товчок» прославився не лише як найбільший промисловий оптово-роздрібний ринок країни. За неповних 15 років торговельне містечко зі своїми законами й порядками заробило безліч заслужених ярликів. Ця держава в державі перетворилася на соковиту годівницю для багатих і торговельний рай для бідних. Звісно, він дав безліч робочих місць учителям, лікарям, інженерам і всім тим, кого державні жорна туго працюючої перебудовної машини перетерли й викинули на вулицю. Але нині йдеться не про це рятівне диво перехідного етапу.
У цьому дзеркальному осколку нашої хворої економіки можна побачити всепоглинаючого монстра, якого держава могла дозволити виростити лише навмисно заблукавши на шляху до капіталізму. Образ ринку як контрабандної дірки на тілі держави, як вільної зони «безмитної» торгівлі — ось нинішня тема. Тема слизька. Бо жодна людина, розповідаючи про відомі в Одесі таємниці «Сьомого кілометра», не наважилася говорити відкрито. Бо від справ, що тут прокручуються, відгонить криміналом. А головне — великими грошима, які люблять тишу. Тому йтиметься не про окремі конкретно виявлені факти, а про систему в цілому, про механізми, що впродовж не одного року рухають таку величезну махину, як ринок.
Проблема ось у чому: закони, за якими живе «Сьомий кілометр», та, власне кажучи, й інші значні ринки країни, котрі ростуть нині, як гриби, влаштовують усіх — і верхи, і низи. Хоча насправді для останніх це лише удавана вигода. Те, що сильно б’є по державній кишені та внутрішньому ринку, урешті-решт боляче вдаряє по її громадянах. Саме існування в країні промислових ринків пояснюється нібито переважною кількістю бідного населення, здатного купувати лише дешеві товари. На жаль, це так. Але вся річ у тому, що певним особам у державі дуже вигідно обгодовувати громадян дешевим і мало якісним імпортним ширвжитком. Приміром, китайським, яким і забитий, зокрема, «Сьомий кілометр». Бо левова частка доходів від заморського товару, що надходить у країну, осідає в їхніх безрозмірних кишенях.
Чорний контрабас
Промринок «Сьомий кілометр» — найбільше підприємство області. Тут працює приблизно 20 тисяч приватних підприємців. Плюс 1200 чоловік — штат ринку. Торік ТОВ «Промтоварний ринок» (це його офіційна назва) перерахувала в бюджет майже 36 млн. грн. На його території встановлено понад 8 тисяч контейнерів, які є власністю підприємців, а також магазинчики й лотки. За кожне торговельне місце, а їх понад 10 тисяч, вони сплачують ринку орендну плату від 125 до 500 грн. на місяць залежно від розміру контейнера. Договори оренди вкладаються на термін до 20 років. Це дані адміністрації ринку. Скільки приносять казні приватні підприємці — невідомо. Така статистика, за інформацією податкової, не ведеться, оскільки кожен із них зареєстрований за місцем проживання. Підприємці працюють на єдиному податку чи фіксованому патенті, і сплачують відповідно до 200 і 100 грн. на місяць. У тих, у кого є наймані робітники, відраховують за кожного ще по 50 гривень.
За даними податкової, річний товарообіг кожного підприємця не перевищує обсягів, установлених для обраної ними спрощеної системи оподаткування, тобто 119 і 500 тисяч грн. на рік. Хоча ті, хто володіє кількома контейнерами, отримують фантастичні прибутки. Скільки насправді господарів контейнерів, не знає ніхто. Чимало оформляють документи на підставних осіб або реалізаторів. Зате ні для кого не секрет, що оренда одного контейнера для тих, хто його наймає, обходиться в середньому в 1,5 тисячі доларів на місяць. А для придбання контейнера, треба викласти в середньому 70 тис. доларів. І купують. Як ви гадаєте, якими мають бути обсяги продажів і доходи в торгуючих при такій платі за торгове місце? Не випадково одну з причин зростання цін на житло в Одесі пов’язують із збільшенням доходів працюючих на «Сьомому кілометрі». Кажуть, саме вони вкладають свій прибуток у будівництво нового житла.
Проте, як запевняє адміністрація промринку, переважна більшість торгуючих — це дрібні й середні підприємці, котрі закуповують товар на «Шостому кілометрі». І в такий спосіб заробляють собі на хліб нелегкою працею. «Шостий кілометр» — це розташовані по сусідству бази та склади, куди надходить товар, закуплений за кордоном. Також дуже цікаве місце для перевірок СБУ, ДСБЕЗ, податкової на предмет боротьби з контрабандою. Ну а стосовно нелегкої праці, то справді, шматок хліба тут — ой як потрудитися треба, аби заробити. Якщо роздрібна торгівля на ринку розпочинається рано-вранці, то оптова — з ночі. Але самі підприємці не скаржаться на режим роботи. Головне, аби торгівля йшла. А от заробляти з кожним роком стає непросто — конкуренція.
Засилля на ринку дешевого китайського ширвжитку і китайських та афганських громадян, котрі, за словами одеситів, почуваються господарями на ринку, витиснуло європейські товари. Підприємці років зо два тому навіть зверталися до Президента, у Кабмін, Верховну Раду з приводу китайського демпінгу. Річ у тому, що до китайського товару застосовують пільгові ставки ввізного мита. Бо з Китаєм Україна уклала торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму. Урешті-решт їхній товар на «Сьомому кілометрі» коштує дешевше, ніж у самому Китаї. За розповідями підприємців, китайці займаються і «перекиданням» валюти за кордон для закупівель товару. Орендують контейнери на підставних осіб. Торгують разом із в’єтнамцями валютою у величезних обсягах. І ніхто їм не указ. В обласному УМВС це пояснюють тим, що після недавнього скасування кримінальної відповідальності — адміністративна, що застосовується до них у вигляді протоколів і штрафів, нічого не дає. Проте торгівля валютою з рук на «Сьомому кілометрі» велася завжди. Зрозуміло, якби адміністрація ринку разом із безліччю контролюючих і перевіряючих побажала б навести в цій справі порядок, то навела б.
Взагалі, про реальні доходи, які приносить ринок своїм хазяям і торгуючим тут підприємцям, можна лише здогадуватися. За неофіційними даними, товарообіг «Сьомого кілометра» досягає майже 10—20 млн. дол. на день. Тому в сильних світу цього ринок давно викликає чорну заздрість. У Києві він давно не дає спокою багатьом. Тому періодично розпочинаються спроби «проковтнути» його цілком або частинами. Та ба. Можна назвати викликом «Сьомому кілометру» появу й будівництво подібних до нього ринків в інших містах. Нині частина товару, яка раніше йшла на одеський «товчок», прямісінько з порту йде на ці ринки. Кажуть, доставка товару на «Сьомий кілометр» і в Харків коштує однаково. Тому, коли раніше на одеський «товчок» щодня приїжджали з усіх куточків країни до 800 автобусів, то нині ця цифра досягає 600. Проте, запевняють одесити, навряд чи кому-небудь удасться «переплюнути» ринок, чиї сусіди — великі порти країни.
У чому ж секрет живучості та плодючості наших промринків? Відповідь дуже проста. Аби торговельний бізнес на ринку був вигідним, необхідно мати для продажу дешево закуплений і доставлений у країну товар. За багато років для цього напрацьовано цілу низку схем, які, видозмінюючись, діють і досі. Суть їх зводиться до одного — якомога з меншими витратами провести товар через митний кордон. Зробити це за правилами, відкрито та прозоро неможливо. Самотужки — також. Тому з’явилися посередники — брокерські фірми, котрі й займаються розмитненням вантажу. У результаті мало не весь заморський товар на «Сьомий кілометр» (та й на інші ринки, певне, також), надходить «контрабасом». Тобто контрабандним шляхом або з порушеннями митних правил. Так кажуть усі, із ким довелося розмовляти на цю тему. Щодо цього навіть є одеський анекдот про те, як знаменитий Копперфілд приїжджав на українську митницю показувати фокуси. Отож, нині знаменитий маг, так би мовити, може відпочивати. Фокус, освоєний митниками, називається «Чорний контрабас». Це коли після удару печаткою по паперах взуття в контейнерах перетворюється на зелений горошок, ручки — на олівці, сигарети — на памперси, іграшки — на пластилін і т.п. Набір найрізноманітніших варіантів — величезний. Усе залежить від роботи брокерської фірми, котра займається розмитненням товару. Від її можливостей і ваги, а вона визначається тим, які впливові особи за нею стоять.
Копперфілд може відпочивати
Розповідь брокера Андрія К.
Схема, за якою відбувається розмитнення в портах, працює років дев’ять. Господарі товару самі цим давно не займаються. Річ у тому, що ставки мит для юридичних і фізичних осіб різні. Коли товар везе приватник, йому доведеться сплачувати мито вдвічі вище. Тому за документами товар належить юридичній особі. Усі так працюють. Приватний підприємець загнаний у кут, тому змушений вдаватися до допомоги посередників. Якщо він працюватиме відкрито та прозоро, то розориться. А дана схема дозволяє йому приховати ввезені обсяги й уникнути податків. Держава в результаті отримує копійки. Але всім іншим — вигідно. І покупцям — також. А навіщо вдвічі більше платити, якщо можна вдвічі менше? Скажімо, офіційно розмитнення контейнера з взуттям коштує 30 тисяч доларів. А з допомогою брокера — 12—17 тис. Із них 3 тис. йде державі, 3 тис. — митниці, інше — контролюючим, охороняючим, спостерігаючим і брокеру за послуги. Звісно, один чесний міліціонер або митник усю цю кухню може поламати, але завтра він не працюватиме.
Проте розмитнення буває не лише чорне, а й біле, сіре. Звідси — білі й чорні брокери. Мета тих і інших — якнайбільше знизити митні платежі. Але методи, якими вони діють, різні. Можна, приміром, зіграти на зниженні ставок увізного мита, не порушуючи законодавства. Митні збірники це дозволяють. У них немає усієї номенклатури товарів. Так працює білий брокер. Тобто біле розмитнення — це використання різноманітних лазівок і дірок у законодавстві. Сіре — це заміна одного коду товару на інший. Скажімо, тканина натуральна, а за документами значиться синтетична. Це заниження реальної вартості товару, декларування меншої кількості, ніж насправді завозиться. А чорне розмитнення — це коли за документами значиться один товар, а в контейнері знаходиться зовсім інший. Замість шкіряного взуття — кімнатні тапочки чи пластилін, який узагалі не оподатковується митом. Замість шуб — тілогрійки... У чорного брокера, як правило, своя експедиторська фірма, своя транспортна компанія, своя фірма-одержувач. Це називається «яма». Вони готують фальшиві контракти на поставку товару, підроблені товарно-супровідні документи. Приватнику контракт непотрібен. Але оскільки тимчасово хазяїном його товару стає певна фірма, для цього готуються необхідні документи. Звісно, є ризик. Були випадки, коли СБУ закривали липову фірму-одержувача, і люди залишалися без товару.
Доходи чорного брокера можуть досягати 5 млн. дол. на рік. Тому між ними точиться конкурентна боротьба. Недавно було створено брокерську фірму представниками деяких силових відомств. Вона хотіла стати монополістом. Тобто відняти обсяги в чорних брокерів. Але нічого не вийшло. Вони скинулися і «розірвали» її. Але може так трапитися, що найближчим часом залишиться один потужний брокер або два-три. Інших «знищать». Яким чином? А їм не дозволять працювати. Це робиться так. Дається команда проводити огляд усіх контейнерів. Зазвичай митниця робить лише вибіркову перевірку. І все: розмитнення припиняється. Бо в контейнерах не зовсім те, що вказано в документах. І вантаж застряє в порту. Час, як відомо, — гроші. Товар лежить, господар хвилюється і зрештою іде до того брокера, котрий безпроблемно оформляє його товар. Так розмитнення перетікає в руки певних брокерських фірм. До речі, через цю причину, недавно одне судно з вантажем тинялося три дні в морі. Було дано команду перевірити всі контейнери на його борту. Узагалі останніми місяцями силові відомства проводять посилені перевірки автомашин, що виходять із вантажем, зокрема з Іллічівського порту. І нині там спостерігається затор контейнерів. У такий спосіб відбувається «прибивання» дрібних брокерських фірм. Кажуть, команда надійшла з Києва.
Ми все бачимо й усе знаємо...
Ані для кого не секрет, що оборот великих тіньових капіталів, відбуваючись на очах у співробітників СБУ, міліції, митниці, котрі борються із окремими випадками контрабанди, не посягаючи на систему в цілому, спричиняє те, що вони починають діяти за принципом: аби «перемогти» правопорушників, треба їх очолити. Тому за деякими посередницькими фірмами, як запевняють знаючі люди, стоять не лише сильні світу цього, а й окремі працівники правоохоронних органів. Свого часу одна з одеських газет навіть вказала прізвища. Тодішнє керівництво обласного УВС подало до суду, але справу програло. До речі, безпрецедентне вбивство одного зі співробітників управління СБУ в Одеській області Є.Задорожного, що набуло розголосу, також, за однією із версій, пов’язували, із розмитненням товару. Правда, торік, правоохоронці повідомили, що його вбили помилково. Випадкове замовлене убивство полковника СБУ! У знаючих людей це повідомлення викликало лише посмішку.
За даними, отриманими із неофіційних джерел, останніми місяцями співробітники обласних УБОЗ, ДСБЕЗ і СБУ посилено перевіряють контейнери, які пройшли розмитнення в Іллічівському порту. І вивезення контейнерів за прохідну помітно скоротилося. Саме через цей порт основна частина товару, надходячи з Південно-Східної Азії, Китаю, Туреччини, прямує на «Сьомий кілометр». Щодня у порт прибуває до 400 контейнерів. За приблизними даними, у 60—70 % із них — товар «Сьомого кілометра». Яка насправді ця частка, можна лише здогадуватися. До речі, не весь вантаж проходить митний огляд у порту. Іноді він іде для цієї мети в інше місто, аби потім повернутися на «Сьомий кілометр». Як пояснювали підприємці, так розмитнення обходиться набагато дешевше. До слова, для прискореного проходження контейнерів, в Іллічівському порту торік якась фірма «Алді» допомогла портовикам (у самих, мабуть, духу забракло) створити спеціалізований комплекс із організації швидкого митного, екологічного, санітарного й інших видів контролю. І нині послуги цього створеного разом із портом підприємства обходяться клієнтам у 100 доларів. Експедитори вже назвали ці послуги узаконеними поборами.
Але повернімося до перевірок. Що ж вдалося виявити правоохоронним органам? Обласне управління СБУ на запитання кореспондента «ДТ» відповіло глухим мовчанням. У службі з боротьби з економічною злочинністю УМВС в Одеській області не змогли ані підтвердити, ані спростувати їхнє проведення. Проте зауважили: якщо співробітники їхньої служби стануть під Іллічівським портом, то жоден контейнер звідти не вийде. «Митники просто не оглядатимуть їх, — пояснювали вони. — Коли такі перевірки проводилися, контейнери транзитом, із нерозмитненим вантажем, під пломбами ішли в Харків і Київ, аби ми не могли їх перевірити.
Узагалі, останнім часом розмитнення у портах різко скоротилося. Приміром, дорогу побутову техніку й електроапаратуру оглядають у Києві і Харкові. І ось що цікаво. За даними Центру стандартизації і метрології, в Україну завозяться лише чорно-білі телевізори. Тобто, вантажі з такою номенклатурою, як кольорові телевізори, не розмитнюються узагалі. Точнісінько так само, як не розмитнюється у нас жодна банка з маслинами. Усі оливки, що продаються на території Одеської області — на ринках, у супермаркетах, придбано на Чернівецькому оптовому ринку».
За словами керівництва ДСБЕЗ, мета таких перевірок може бути лише одна — виявити тих, хто незаконно займається «імпортуванням» товару. Адже підприємці, котрі торгують на «Сьомому кілометрі», завозять його не на своє ім’я, а на фірми-одноденки. «Що це за фірми, — казали вони, — ми не знаємо. Відомості про суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності є в митниці та податковій. Проте Чорноморська регіональна митниця ці дані, попри наші запити, нам не видає. Не видає і відомості про кількість розмитненого вантажу. Немає спільної роботи правоохоронних органів у цих питаннях. А підприємці нам заявляють: ми товар купили на ринку, у сусідньому контейнері. Вони ніколи не скажуть, що придбали його за кордоном. Їм це невигідно. Коли вони завозитимуть товар офіційно, тоді буде видно його реальні обсяги, які набагато перевищують показані ними. І тоді — прощавай єдиний податок. А так вони уникають оподаткування. Адже деякі люди скидаються і на 5 млн. доларів закуповують у Китаї товар, тобто цілими фабриками, так дешевше обходиться. І аби його й тут продавати недорого, підприємець має дешево його розмитнити».
За даними ДСБЕЗ, торішнього жовтня на виході з порту було затримано сім вантажних автомобілів із 40-футовими контейнерами, які надійшли з Китаю на одне з підприємств в Іллічівську. Під час огляду встановили: у них — 6600 картонних коробок із шкіряним взуттям і понад 46 тис. пар шкіряних рукавичок на загальну суму 2 млн. 500 тис. грн. А за документами товар заявлено на 38 тис. грн. У цілому за минулий рік і перший квартал поточного виявлено 36 фактів порушень, пов’язаних із контрабандою і незаконним переміщенням товарів, які йдуть на «Сьомий кілометр». Порушено 18 кримінальних справ за статтею «контрабанда».
У Чорноморській регіональній митниці, котра і стоїть на варті внутрішнього ринку, на запитання, пов’язані з надходженням контрабандного товару на «Сьомий кілометр», відреагували так: подивіться, скільки ЧРМ дає в бюджет? Майже 325 млн. грн. у першому кварталі нинішнього року. Це на 57,2 млн. більше порівняно з аналогічним періодом минулого. І це попри зниження товаропотоку майже на 700 тис. тонн. Платежі, мовляв, говорять самі за себе. Про який потік контрабанди може йтися? При цьому керівництво митниці запевняло: товари народного споживання, які завозяться до країни через ЧРМ і можуть реалізовуватися на «Сьомому кілометрі», — це лише 3% від імпорту, що надходить у країну. Тобто — дещиця порівняно з іншими товарами. Як заявив один із керівників митниці: «Що таке контейнер личаків вартістю у 12 тис. грн. порівняно з моторними яхтами в 300 тис. доларів кожна, які при ввезенні в країну були заявлені на суму 30 тисяч доларів?» Саме даний виявлений факт контрабанди, із їхньої точки зору, резонансний і становить інтерес. А не дріб’язок у вигляді дешевого ширвжитку.
Ясна річ, цей аргумент можна розцінювати по-різному. Коли асортимент одеського «товчка» — крапля в морі, то він не особливо впливає на митні платежі до бюджету, на які посилається керівництво митниці. І тому — поза особливим контролем. Це з одного боку. Але з іншого — яхти, автомобілі, холодильники ввозять не щодня на відміну від ширвжитку, що тече на ринок нескінченним потоком. Потребу населення у взутті й автомобілях або навіть холодильниках не поставиш в один ряд. І потім: що таке статистика ЧРМ, якщо в контейнерах замість одного товару значиться інший? До того ж на «Сьомий кілометр» надходить і побутова техніка, і продукція хімічної промисловості, і багато чого іншого, що не входить у 3%. На ринку, приміром, є цілий район під назвою «Милка», де продаються миючі засоби.
У ЧРМ, звісно, навели не один факт виявленої контрабанди й порушень митних правил при ввезенні взуття й одягу. Підкреслили, що їм відомі слабкі місця контрабандистів. Це підробка документів, направлення вантажів на неіснуючі фірми та від неіснуючих відправників, заниження вартості товару, підміна кодів і т.п. І що їхній підрозділ боротьби з контрабандою працює в цьому напрямі. Проте наведені факти лише підтверджують інформацію про напрацьовані схеми незаконного надходження до країни імпортного товару. Що породжує запитання: якщо про неї відомо всім — і митниці, і міліції, і СБУ, то чому вони досі діють?
Гадаю, після описаного вище це запитання не потребує відповіді. Наведу лише дані ще однієї служби — Державної податкової адміністрації України, також покликаної боротися з контрабандою і захищати внутрішній ринок. І котра, поза сумнівом, також у курсі того, як товар надходить у країну. Більше того, разом із митницею вона покликана була створити систему контролю над рухом імпортних товарів за схемою «перетинання кордону — надходження до кінцевого споживача». Так велить Програма протидії контрабанді й захисту внутрішнього ринку на 2002—2005 роки, затверджена постановою Кабміну від 23.08.2002 року. Отож, недавно головне податкове відомство країни під час «відпрацьовування» Одеської області перевірило «Сьомий кілометр». І ось результат: особливих порушень не виявлено. Як заявив на нараді в Одеській облдержадміністрації перший заступник глави ДПА України Віктор Жвалюк, на ринку нинішнього року спостерігається відносний порядок. При перевірці ніхто контейнери не закривав, не залишав, не втікав. Проте одесити, котрі в цей час вирушили на «товчок» за покупками, розповідали, що повернулися ні з чим: більшість контейнерів були зачинені...