Переможна хода помаранчевої революції запаморочила голови не лише романтикам, а й багатьом прагматикам із так званої команди Президента. І нічого дивовижного в цьому немає. Усі, хто так чи інакше відчув свою причетність «до того, як вершиться історія», уже не можуть дивитися на світ крізь призму сірих буднів. Усі, хто зазнав радість справді великої перемоги у справді важкому бою, уже не можуть уявити себе в ролі тих, котрі програли.
І плодами цієї перемоги, здається, можна буде користуватися довічно. І переможців, як відомо, не судять. Їм багато прощають, бо вони ПЕРЕМОЖЦІ.
Але всі ці твердження залишаються правомірними лише доти, поки не прийде новий переможець… І тоді горе переможеним, які ще вчора святкували перемогу. Я неодноразово казав — нова влада має знати: як вона поведеться зі старою, точнісінько так само вчинить із нею влада, котра змінить її.
І як же прикро спостерігати, що підгрунтя для свого майбутнього фіаско вже готують самі сьогоднішні переможці. Готують, незважаючи на грізні знаки, що замаячіли над ними.
Знамення перше — спроба ревізії політичної реформи
Скільки вже було наведено аргументів на користь зміни старої моделі влади — просто не злічити. Головний із них — система здатна до відтворення своїх елементів і поширення свого згубного впливу зі «старої поганої влади» на «нову хорошу владу». Науково доведений факт: ті, хто вчора всіляко сварив адміністративного монстра, вирощеного Кучмою, сьогодні самі не проти покористуватися ним.
І ось із вуст представників влади вже чуємо заяви про «недоцільність», «передчасність» політичної реформи, знову критикується ухвалений 402 народними депутатами Верховної Ради законопроект.
Опинившись у двозначному становищі, Олександр Мороз робить обережні спроби захистити політреформу: соціалісти досить глибоко увійшли у владу й навряд чи збираються виходити з неї заради ідеї, яку ще зовсім недавно буквально піднімали на свій прапор.
У такій ситуації, звісно, ревізіоністам і карти в руки...
Але чи розуміють вони, чим може закінчитися перегляд конституційної реформи? Адже ілюзія політичної доцільності річ дуже небезпечна та двогостра. Приміряючи на себе мундир Кучми, слід бути готовим до того, що до нього автоматично додається і весь той негатив до влади, котрий вивів людей на вулиці в листопаді минулого року. А з Майданом жарти погані.
Знамення друге — мегаблок «За ЄДУ-2»
Кажуть, дурні вчаться на своїх помилках, а розумні — на чужих (найчастіше на помилках отих самих дурнів). Прагнення впрягти в одну запряжку весь адмінресурс під вибори-2006 привело технологів команди Президента до ідеї побудови суперкоаліції за формулою «партія Президента + партія прем’єра + партія спікера». Якщо уважно проаналізувати цю супермодель із назвою «братська могила», не полишає відчуття, що десь, колись я вже таку могилку бачив (дуже вже знайома картина) й зовсім недавно. Пригадав!..
На парламентських виборах 2002 року зігнані в блок «За ЄДУ» пропрезидентські політичні сили «наїли» аж 11%. Гора народила мишу. Як тоді, так і нині, викладки соціологів однозначно показують: у даному разі сумарний результат об’єднання ЗНАЧНО НИЖЧИЙ від суми окремих результатів кожного з учасників. Є пояснення цього, але нині йдеться навіть не про це.
Просто ризикну спрогнозувати сумарний результат потенційної «За ЄДИ-2» (у складі НСНУ, БЮТ і НПУ), а також потенційні показники кожної з названих політичних сил, якщо вони підуть на вибори кожна окремо. Отже, за «автономного плавання» картина, мабуть, буде такою: НСНУ — близько 25%, БЮТ — близько 20%, НПУ (Володимир Литвин) — близько 7—9%. Тобто виходить, сума результату становить понад 50%.
Але готовий побитися об заклад, що, йдучи на вибори єдиною «юрбою», вони не наберуть і 40%. Виникає закономірне запитання: якщо вже так знадобилося об’єднуватися, то чи не краще домовитися тепер, а об’єднатися після виборів. Дивись і «пропрезидентська більшість» намалюється без зайвих проблем і без шкідливих для економічного розвитку компромісів (приміром, із лівими). А також і спікер, і прем’єр будуть запропоновані створеною президентською більшістю.
І друге: якщо все-таки буде ухвалено рішення йти єдиним блоком, то частина з втрачених 12—15% голосів як бонус підуть до лівих і опозиції, і тоді, даруйте, про свого спікера та прем’єр-міністра можете тільки помріяти. А коли від опозиції главою парламенту стане Медведчук, прем’єр-міністром Янукович, тоді такий цирк розпочнеться, обрегочемося!
Навряд чи до сміху буде народові України.
Знамення третє — кадри вирішують... багато чого
Можна зрозуміти Президента й топ-менеджерів із його команди, схильних рубити з плеча усе те ненависне й обридле, що асоціюється зі старою командою. Тут уже, як то кажуть, у лісі дрова рубають, а до села тріски літають. Напевно, у розвинених демократіях такий підхід справді цілком виправданий. Але! Там професіоналів-управлінців — хоч греблю гати, конвеєр з їхнього виробництва працює.
У нас же ситуація наразі трохи інша. Підготовлений, кваліфікований спец є рідкістю. Я не кажу, що в «старій гвардії» ВСІ специ, але порядні люди та професіонали є (хоча не так уже й багато). І тому їх треба цінувати. І вже тим паче, скажімо так, не змінювати на людей із дуже сумнівними фаховими якостями.
У такий спосіб ми ризикуємо не лише розгубити кадровий потенціал, не лише поставити під загрозу нормальне функціонування державної машини, а й, що на мою думку, найголовніше, штовхнути скривджених спеців в обійми нової опозиції, а вони либонь професіонали й у виробничих, і виборчих процесах.
Хто від цього виграє, а хто програє — запитання риторичне.
Революційне піднесення, ентузіазм, енергія мас, романтизм — усе це, на жаль, минуще. Політичний капітал, набутий лідерами помаранчевої революції, воістину безцінний, але, на жаль, вичерпний. І дуже не хотілося б, аби народ був укотре обманутий у своїх чеканнях через банальну недалекоглядність окремих технологів від нової влади.
Утім, наразі немає приводу для розпачу. Кредит довіри, особливо в Президента, далеко не вичерпано, запас міцності у влади є. Та й до виборів ще досить часу. І якщо зреагувати на згадані знамення швидко й адекватно, то все буде добре. І для народної влади й, головне, для самого народу.
Робота над помилками — річ завжди корисна. Особливо, якщо ці помилки ще не пізно виправити.