Про те, що 1 червня — День захисту дітей, знають 56% наших співгромадян (третина — 32,9% — опитаних вагалися з відповіддю; інші — дали збити себе з пантелику лукавими варіантами відповідей і схилилися до підказувань про день сім’ї, матері, молоді тощо).
Знають про День захисту дітей насамперед жінки — 61,6%; серед чоловіків — лише кожний другий — 49,4%. Найбільше тих, хто знає, на сході країни — 70,5%; найменше — у центральних областях — 45,1%. В основному про свято інформовані 30—39-річні (70,1%), найменше — ті, кому 60 років і більше (40,8%).
У цілому масове знання радує. Менш радісне уявлення про майбутнє наших дітей.
Рік тому в рамках проекту про дотримання в Україні права на життя респондентам ставили запитання, як вони оцінюють перспективи своїх дітей у таких повсякденних і водночас важливих аспектах життя, як освіта, охорона здоров’я, робота, відпочинок і т.п.
Минув рік. Як свідчать офіційні зведення з фронтів боротьби за соціально орієнтовану ринкову економіку, ВВП і реальна заробітна плата по країні зросли, безробіття, навпаки, скоротилося. У березні поточного року відбулося навіть невеличке торжество демократії. Загалом, життя мало б стати немовби кращим і веселішим.
Напередодні Дня захисту дітей ті самі запитання були поставлені знову. Змушені констатувати: офіційні зведення враження на наших співгромадян не справили. Співгромадяни ще песимістичніше оцінили перспективи своїх дітей — про що свідчить розподіл відповідей, наведений в таблиці.
Кожний п’ятий із нас не переконаний, чи будуть його діти вдячні за те, що їм дали життя. Безсумнівно, ці оцінки та відчуття дуже суб’єктивні. Та це наші відчуття. Це наша оцінка того, що ми змогли зробити для своїх дітей.
Можна, звичайно, пошукати підстави для оптимізму. Ми стали трохи більш впевнені в захищеності своїх дітей від зазіхань на їх права та свободи. З чого б це? Може, ми, нарешті, навчимося ці права й свободи захищати? І захистимо своїх дітей від майбутнього, схожого на нинішнє? Яке, втім, ми самі собі прибудували...