Ще недавно кримчани раділи демократизму Президента Ющенка, відпочинок якого в Криму не супроводжувався перекриттям доріг, оточенням і закриттям торгових точок на шляху проходження. Тоді глава держави запросто разом із туристами гуляв по Чуфут-Кале та Ялтинському зоопарку, не соромлячись їв морозиво на очах у публіки. Але всіх здивував кримський прем’єр. Анатолій Матвієнко повідомив журналістам, що запропонував Віктору Ющенку зробити в Массандрівському палаці президентську резиденцію. І передати в користування ще низку визначних об’єктів. При цьому глава кримського уряду посилався на пропозиції місцевих рад і міністерства культури автономії, в яких мізерні бюджети й вони не в змозі утримувати пам’ятки в належному вигляді.
Мотивація до болю знайома. Усе, що Держуправління справами останніми роками прибрало до рук у Криму, як правило, передавалося «з метою збереження, розвитку, ефективного використання». І результат не забарився: історію «Артеку» збагатили й прославили на весь світ мільярдними фінансовими аферами, колишні держдачі в Нижній Ореанді в колишніх романовських володіннях за символічну суму «зберегли» для президента сусідньої держави, а колишній палац Юсупових у Кореїзі надійно захистили від зазіхань простого люду. Щойно ДУС забрало палац у міста, він перестав бути туристичним об’єктом. Настала черга Лівадійського й Алупкинського (Воронцовського) палаців. Їх теж треба було терміново зберегти і врятувати від зсувів та безгрошів’я. Наукова громадськість обурилася: грошей на утримання музеїв-палаців у бюджеті немає, а в Держуправління справами вони є? І що буде з багатющими фондами музеїв, які всі ці роки, попри безгрошів’я, працівники не лише зберігали, а й поповнювали. Місцеві жителі, які мають заробіток від відвідувачів палаців, побоюючись опинитися в зоні особливого режиму, підтримали музейників акціями протесту. Резонанс вийшов нехороший, і зазіхання припинилися.
Нині кримський прем’єр озвучує ті ж самі аргументи: підвищення статусу кримських палаців-музеїв до рівня президентських резиденцій дозволить залучити кошти з державного бюджету на їх реставрацію. «Передамо за умови, що цей палац буде відреставрований у його первісному вигляді — так, як він був побудований. Сьогодні Массандрівський палац перегороджений, перебудований. На шпалери дивишся — очі опускаються, і сльози душать», — розповідав журналістам Матвієнко.
Тут, слід сказати, новий кримський прем’єр трохи повеселив істориків. Річ у тому, що палац був найсправжнісіньким довгобудом. Його почали будувати ще в 1881 р. на замовлення С.Воронцова, спадкоємця генерал-губернатора Новоросії. Десять років потому Олександр III, який купив маєтки Массандра та Ай-Даніль, розпорядився, щоб палац добудували для літньої резиденції царської сім’ї. Микола II, попри те, що в дитинстві любив бродити по будівництву, яке нагадувало руїни середньовічного замка, тоді переймався завершенням іншого об’єкта — Массандрівського винного підвалу. На нього грошей не шкодували. Коли ж 1902 року палац нарешті добудували, Управління уділів прийняло його з безліччю недоробок, без електрики, без драпірування стін, без меблів, і він стояв порожній. Романови приїжджали сюди лише на пікніки — розкішний парк зі скелями, гротами й джерелами був улюбленим місцем для прогулянок.
Тож про яке «відтворення початкового історичного інтер’єра палацу», як повідомляє прес-служба Радміну, йдеться? Причому для президентської резиденції. Може, під відтворенням початкового вигляду мається на увазі, що всю нинішню експозицію палацу, присвячену Олександру III та його епосі, з Массандри вивезуть. Чесно кажучи, я теж погано собі уявляю В.Ющенка на тлі імператорських портретів, зате можу передбачити реакцію, особливо російської преси, на «виселення Олександра» з його ж палацу. До того ж організаторам резиденції слід звернути увагу на те, що Массандрівський палац планувався для сімейного відпочинку, тому в ньому немає парадних залів для прийомів. Кімнати невеличкі, з невисокою як для палацу стелею, але по-домашньому затишні. І якщо тут щось і можна проводити, то хіба двосторонні переговори віч-на-віч. В історії сучасної України Массандра відзначилася саме «двосторонкою» — у 1992 році Л.Кравчук і Б.Єльцин вели тут нелегкі переговори про принципи розподілу Чорноморського флоту. Проте, як відомо, у Криму вже є держдача, яка впродовж багатьох років використовувалася саме для таких зустрічей. Це «Зоря» у Форосі, більше відома як горбачовська дача. Чи всі місця, облюбовані попереднім главою держави, тепер треба закинути? Це вже не просто смішно, а сумно, оскільки дорого для платників податків. (До речі, цікаво, на держдачі в Мухалатці, де останніх десять років так любив «зависати» Л.Кучма, Президентові Ющенку так само незатишно, як і на Банковій?)
Держдачею Массандрівський палац уже був — із повоєнних років і до початку дев’яностих тут відпочивали вищі чини партії та держави. Нині палац входить у структуру Алупкинського (Воронцовського) палацу-музею. Його директор Костянтин Касперович ініціативу кримського прем’єра прокоментував досить дипломатично, назвавши її непорозумінням, але рішуче заявив, що музейники не згодні зі зміною статусу палацу. Він нагадав, що громадськість ще за часів Л.Кучми дала зрозуміти: до таких передавань слід ставитися обережно. Важливий момент: К.Касперович розповів Кримському агентству новин, що під час зустрічі з Президентом на початку травня, яка проходила при А.Матвієнку та П.Порошенку, керівництво музею запропонувало розширити територію Массандрівського палацу, підвести до нього дорогу, музифікувати ряд об’єктів. У такому вигляді Массандрівський музей міг би виконувати «деякі представницькі функції», використовуватися як місце офіційних зустрічей. Однак, стверджує директор, розмови про те, що палац буде виведений зі складу музею і перетвориться на президентську резиденцію, під час зустрічі не було. То хто ж трансформував ідею до знайомого з колишніх часів варіанта? Справжні причини, за якими ДУС часів Л.Кучми збирало під своє крило все найпривабливіше та цінне в Криму, зрозумілі й нині наочно проілюстровані десятками кримінальних справ про незаконність відчуження держмайна. Хотілося б зрозуміти, навіщо це новому Президентові.
Насамперед слід визнати, що проблема збереження південнобережних палаців, пам’ятників паркового мистецтва, пам’яток археології та природи — питання державного значення, оскільки всі вони є національним надбанням. І їх збереження — завдання не лише місцевих рад, на території яких вони містяться, і не лише Міністерства культури автономії. І давно назріла нагальна потреба розробити спеціальну програму державної підтримки таких об’єктів, яка передбачала б планування реставраційних та інших робіт. Упевненість Матвієнка в тому, що, коли палаци та інші об’єкти стануть президентськими резиденціями, гроші в держбюджеті відразу на їх реставрацію віднайдуться, дуже сумнівна. Звідки? До того ж, якби вони були, логічніше було б передбачити їх спеціальними статтями в бюджеті Міністерства культури, а не передавати музеї та пам’ятки у вотчину ДУС.
На прикладі планів відомства І.Тарасюка стосовно залучення коштів меценатів на реставрацію Маріїнського палацу вже має бути зрозуміло, що ніякий золотий бюджетний дощ на кримські палаци не проллється. І незрозуміло, чому заклик до добровільних пожертвувань поширюється лише на президентську резиденцію. Адже мета — зберегти унікальну пам’ятку архітектури, а не зробити президентові приємне, як я наївно думаю. Ніщо не заважає главі держави запропонувати заможним людям взяти участь у будівництві дороги до Массандрівського палацу або пожертвувати на протизсувні роботи на території Лівадії. І нехай на пам’ятних табличках увічнять їхні імена, а екскурсоводи розповідають про них туристам. А Президент від імені народу їм подякує.
(Хоча, якщо по совісті, починати відродження традицій добродійності у Криму я порадила б з іншого «царського об’єкта», доведеного попередньою владою до цілковитих злиднів, — дитячого санаторію імені Боброва, де оперують хворих на туберкульоз кісток. Створили його століття тому для лікування дітей із бідних сімей, і великі князівни утримували тут ліжка. Сучасних вельмож більше цікавила чудова територія на березі моря, тому санаторій свідомо банкрутували).
Стурбованість кримської влади збереженням південнобережних палаців та інших пам’яток і прагнення керівників держави цьому сприяти, безперечно, похвальні. Але всі розмови про необхідність підвищення привабливості цих популярних туристичних об’єктів наразі суперечать реальним крокам чи заявленим намірам. Ніхто не стане сперечатися: інтерес публіки до палаців-музеїв зростатиме, тільки якщо там постійно відновлюватимуться й поповнюватимуться експозиції. А це означає, що наукову працю їх співробітників треба не згортати, що неминуче при зміні статусу музеїв, а всіляко підтримувати. Не кажучи вже про обмеження доступу через особливі заходи безпеки для VIP-гостей.
Нинішній керівник ДУС І.Тарасюк через пресу яскраво й докладно оповістив широку громадськість про неподобства й надмірності, які дозволяла собі попередня влада. Громадськість у Криму цікавиться: скільки об’єктів для забезпечення діяльності керівництва України необхідно залишити у віданні держуправління справами? Оскільки те, що до цього відомства належить тепер, за радянських часів задовольняло потреби партійних і державних вождів усього Радянського Союзу, в тому числі й запрошених на відпочинок лідерів комуністичного руху всього світу. Зрозуміло, останніми роками багато санаторіїв і навіть колишні держдачі було злочинно продано. Ми всі чекаємо праведного суду, щоб їх повернути. Але, може, потрібно навести лад у вже наявному господарстві, повернути на волю все зайве, а не заганяти до ДУС нові об’єкти. Ну хто може пояснити, навіщо Державному управлінню справами Кримський природний заповідник площею 44 тисячі гектарів із Лебедячими островами на додачу? Брежнєв там полював на кримських оленів, Андропов ловив гірську форель, Горбачов повернув народу. А Кучма знову забрав, щоб зберегти, зрозуміло. На території заповідника — кілька особливо популярних у туристів об’єктів: давній монастир Косьми й Даміана з джерелом Совлух-Су, найвища кримська гора Роман-Кош і, мабуть, найбільш відвідуване після південнобережних палаців місце — плато Чатирдага зі знаменитою на весь світ Мармуровою печерою. Яких тільки наїздів із боку керівництва заповідника не зазнали попередніми роками спелеологи на чолі з Олександром Козловим: і дорогу для автобусів із туристами шлагбаумами перекривали, беручи непомірну плату за проїзд, і дуже підвищували суму відрахувань за експлуатацію природного об’єкта, і перевірки надсилали. Мета була зрозуміла — забрати печери в тих, хто їх відкрив і облаштував, бо справа дохідна.
І що змінилося після того, як у травні Президент Ющенко став першим відвідувачем нового підземного залу в печері Еміне-Баїр-Хосар та, вислухавши прохання спелеологів, розпорядився допомогти? А нічого. Керівництво в заповідника старе, ставлення до однієї з візитних карток Криму стабільне, О.Козлов знову дає пояснення прокурорським слідчим. Тепер уже з ГПУ, які прибули цього тижня до Криму для земельних перевірок. «Якщо конфлікт не вирішиться і ми не зможемо нормально працювати, їй-богу, покличу спелеологів з усього світу й демонтую з ними все устаткування в Мармуровій печері. Приведемо, так би мовити, у первісний вигляд, нехай забирають», — сердито каже директор «Онікс-туру». Знаючи Олександра багато років, я вірю, що він здатний на таке «самоспалення».