ЗА СІМЕЙНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Спробуйте заглянути якомога глибше у свою душу і зізнатися: що для вас було б страшніше - стати об’єктом недільних телевикривань Вадима Долганова чи «пацієнтом» генерального прокурора? Не поспішайте відкидати можливість одного й іншого. Особливо якщо ви чи ваші родичі маєте хоч найменше відношення до того, що в нас заведено називати гучним словом «політика». Хіба припускала міністр юстиції, вона ж дружина президента Національної телекомпанії України, Сюзанна Станік, що її ім’я фігуруватиме в кримінальних справах, заведених відомством Михайла Потебенька? Чи міг бачити себе скромний співробітник Севастопольської митниці, він же син генерального прокурора України, Юрій Дьомін, навіть у найстрашнішому сні, героєм головної викривальної передачі країни? Але така вона мінливість політичної долі в Україні: із Житомирського СІЗО - у народні депутати, із крісла віце-прем’єра - у Лук’янівську в’язницю. І на додачу - роль негативного героя в передачах Українського телебачення. Тривіальний, загалом, для вітчизняної дійсності сюжет.

Та щось зламалося в налагодженому механізмі: брат пішов на брата, почалася громадянська війна. І це в той час, коли «вітчизна в небезпеці» - наближаються вибори, а отже, неминучі сутички із «зовнішнім» ворогом. Верховний арбітр поки зберігає нейтралітет і не подає хоч скількись фіксованих знаків, за якими можна було б зрозуміти, хто його «батьківському» серцю дорожчий. Отож, до мирного врегулювання ще далеко. Оскільки годі й сподіватися на закінчення «бойових дій» без втручання «блакитних шоломів»: Вадим Долганов пообіцяв продовжити своє журналістське розслідування, «навіть якщо генпрокурор спробує заткнути рот журналістам». Михайло Потебенько, зі свого боку, також не збирається зупинятися на досягнутому, задля того, щоб показати громадськості, «хто він (пан Долганов. - Авт.) є».

Декому здається, що перевага на боці головного законника. Втратило актуальність питання про його відставку, ходять наполегливі чутки, ніби Президент видав йому «охоронну грамоту» на термін до парламентських виборів. А в уряді тим часом чекає свого вирішення постанова Верховної Ради з вимогою попереднього прем’єр-міністра звільнити президента Національної телекомпанії. Після повернення з канікул депутати обов’язково повернуться до цього питання, оскільки виникне традиційно болюча для обох сторін - Верховної Ради і НТКУ - тема висвітлення роботи парламенту.

Однак чимало й тих, хто скептично оцінює шанси генерального прокурора на перемогу. І зовсім не міцність позицій Вадима Панасовича (котрий із неймовірною легкістю перевтілився з «ланцюгового пса влади» у «ланцюгового пса демократії», потрапивши під тиск представника цієї самої влади) тому причиною. Той запал, із яким він кинувся на захист честі своєї дами, мабуть, заслуговує на певну частку поваги. Ось тільки наскільки підходящим місцем для цього є Перший загальнонаціональний телеканал? І потім ще невідомо, хто в цьому сімейному тандемі більше потребує на допомогу. Об тендітну постать володарки Мін’юсту, як стверджують поінформовані спостерігачі, ламали зуби люди й міцніші від Михайла Олексійовича. А більш допитливі відзначають: Сюзанна Станік увійшла до новозатвердженого складу Ради національної безпеки й оборони, у той час як генеральний прокурор у списку не значиться. Та й той факт, що кандидатура Сюзанни Романівни розглядалася як імовірна заміна Михайла Потебенька, коли той затявся на своєму бажанні залишити кабінет на Різницькій, додає очок команді Долганов-Станік.

Тож поки можна констатувати паритет воюючих сторін і деяку перевагу на боці громадськості. Оскільки зачеплений за живе генеральний прокурор розвинув мало притаманну йому активність і почав стрімко видавати на-гора приголомшливі результати роботи свого відомства. Розкриття убивств Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня, обіцянка найближчим часом назвати винуватців зникнення Георгія Гонгадзе і смерті Ігоря Александрова... І невтомне пильнування за «підвищенням показників» на ділянці генпрокурорської роботи з виведення на чисту воду керівництва Міністерства юстиції, за які вже можна присуджувати медаль передовика виробництва - 73 кримінальні справи. Ображені родинні почуття - страшна сила! Зрозуміти генпрокурора, який заступився за свого сина, неважко. Можливо, тепер він краще зрозуміє тих, у кого діти взагалі зникають безвісти.

- Михайле Олексійовичу, під час свого візиту до вас напередодні випуску «Зони правди», що став каменем спотикання, Вадим Долганов попереджав про те, що героєм його чергових викриттів стане ваш син?

- Ні. Я, чесно кажучи, не хотів би переказувати подробиці нашої бесіди. Навіщо опускатися до порпання в бруді? Але Долганов дав зрозуміти мені, до чого я повинен готуватися. У нас, мовляв, на всіх є компромат, ваш же син працює в митниці. Я швиденько підняв усіх на ноги: прокурора Севастополя, військового прокурора гарнізону, щоб дізнатися, у чому річ? Виявляється, дійсно 11 січня 2000 року було порушено кримінальну справу, винних, у тому числі шістьох працівників митниці, притягнуто до відповідальності. Мого сина в їхньому числі немає. Та й не могло бути, оскільки на керівній посаді Державного митного комітету України він працює з листопада 2000 року. У цій справі прокурор зробив ще запит у Туреччину, щоб звідти надали результати ревізії. Матеріали, які звідти прийшли, передано в СБУ, адже мова вже йшла про контрабанду. То це називається - «прокуратура зам’яла справу»? Тобто все чисто, принципово й об’єктивно.

- Михайле Олексійовичу, ви, напевно, і раніше з інтересом дивилися передачі Вадима Долганова, оскільки в них часто розповідалося про, так би мовити, ваших підопічних. Скажіть, вам вони подобалися?

- Я вважаю Долганова здібним, професійним журналістом. Але я ніколи не думав, що він здатний і на брехню. Це по-перше. По-друге, мені й раніше, до всієї цієї непривабливої історії, здавалося, що він дуже часто перехльостує у своїх викриттях. Адже якщо перестаратися навіть у правій справі, можна досягти результату, зворотного до того, чого домагаєшся.

Однак я не хотів би давати оцінку професійним якостям Долганова. Наша справа - знати закони і домагатися їхнього виконання. А судити про роботу журналіста - ваша справа.

- Однак мова не про журналістську роботу, а про те унікальне явище, коли зброя, котра завжди використовувалася проти опонентів влади, застосовується щодо представників тієї ж владної команди.

- Ви знаєте, я людина, котра не в команди вступає, а закону служить. Немає чого приховувати, я вважаю, що Президент мене підтримає. Крім усього іншого, я голова Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і ніколи не визнавав подвійних стандартів: чому простого роботягу, якщо він того заслужив, я до відповідальності притягувати повинен, а того, хто краде мільйони, - обминати? У чому-чому, а в цьому мене ніхто не може звинуватити. Навіть народні депутати, коли в парламенті порушили питання про довіру генеральному прокурору, здебільшого стали на мій захист, тобто взяв гору фактаж, а не політика.

У чому мене сьогодні обвинувачує Долганов? У тому, що не доведено до кінця гучні справи, у тому числі і справу Лазаренка? Але ж це не так просто, це пов’язано із закордоном, звідки не так легко отримати матеріали, не так легко повернути Лазаренка. Якби Лазаренко сьогодні був тут, в Україні, розслідування рухалося б зовсім іншими темпами. А якщо говорити про ставлення Президента, то саме його доручення по ВАТ «Росава» і по «Донбасенерго» стало поштовхом до розслідування. Ми й розслідуємо. Кримінальну справу за фактом посадової підробки працівниками Мін’юсту порушено ще в грудні 1999 року. І стосувалася вона виготовлення гербових печаток для приватних нотаріусів, що було організовано таким чином, що в держави було вкрадено 698 тисяч гривень. Розслідуванням справи займалася Київська міська прокуратура, але оскільки займалася спустивши рукави, на марудників довелося накласти дисциплінарне стягнення, а справу забрати в Генеральну прокуратуру.

Що стосується «Росави», то Генеральна прокуратура просто не могла не відреагувати на те, що відбувається з цим відкритим акціонерним товариством, 49 відсотків акцій якого було оцінено Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз майже в 104 мільйони гривень, а продано за 4 мільйони 290 тисяч. Подешевшав пакет після втручання Міністерства юстиції, завдяки якому переоцінювати акції було доручено державній виконавчій службі Радянського району міста Києва, де вони були оцінені вже комерційними структурами в 3 мільйони 826 тисяч, після чого і продані. Генеральна прокуратура на продаж наклала арешт і проводить розслідування у справі. А тепер у пресі коментують: найшла коса на камінь. Та причому тут коса на камінь! Ви подивіться, коли кримінальні справи відкривалися, коли Потебенько поставив перед Президентом питання про відповідність Сюзанни Станік, дружини Долганова, займаній посаді - і коли вже виступив Долганов. Він говорить, що жодна з резонансних справ, які веде Генпрокуратура, - убивства Гетьмана, Щербаня, Гонгадзе не передано до суду. Я не був генеральним прокурором, коли сталися убивства Гетьмана і Щербаня. А тепер і те, й інше убивства розкриті. Злочинці арештовані. На початку нової сесії парламенту я передам у Верховну Раду нове подання про її згоду на притягнення Павла Лазаренка за організацію убивства цих людей. Бо ми повинні це робити по кожному епізоду.

- Однак навіщо влаштовувати фарс, повторно вимагаючи від парламенту проголосувати за зняття депутатської недоторканності з людини, і так уже позбавленої її, більше того, котра перебуває у в’язниці?

- Такий закон. Я не можу поїхати в Сполучені Штати і притягти звідти Лазаренка. Не буде Лазаренка, ми здамо тих людей, котрих арештували. А його будемо чекати. З’явиться, значить, відповідатиме й за це. То навіщо ж говорити, що убивства не розкриті?

- А яка доля справи Гонгадзе? Адже Георгій саме зник на вашому генпрокурорському віку.

- Ви думаєте, я не зацікавлений у розкритті цього вбивства? Я вважаю, ми йдемо по єдино правильному шляху, а не по хибному. І я роблю все, щоб швидше довести справу до кінця. Це справа моєї честі, честі Генеральної прокуратури, честі держави...

- І як довго ми нічого не знатимемо?

- Я думаю, що недовго. Скажіть, ви були впевнені, що буде знайдено вбивць Гетьмана та Щербаня? Але ж ми розкрили ці злочини! Причому не просто на мертвих душах. Ми арештували людей. Ми ланцюжок розкрили. Так, є в ньому й убиті. Банда, що знищує людей, - жорстока. Вони виконують, а потім думають, як цих виконавців знищити, аби слідів не залишити. І про це думають замовники. Коли у вересні я внесу подання й інформуватиму, ви послухаєте і скажете: «Боже ти мій, як це могло бути!»

- Не минуло й року із дня зникнення Георгія Гонгадзе, як з’явилася ще одна гучна справа, пов’язана з убивством журналіста Ігоря Александрова. Як і Гонгадзе, незадовго до своєї загибелі Александров також звертався в Генеральну прокуратуру з приводу неприємностей, що з’явилися в нього в зв’язку з виконанням професійних обов’язків. До вас дійшло його звернення?

- Так, він зі своїми товаришами звертався в Генпрокуратуру. Ось коли ми розслідуємо цю справу, а я думаю, це буде скоро, ви побачите звернення й результати. У мене на прийомі вони не були. Ми одержали від них лист, надісланий у прокуратуру Донецької області.

- Тобто розібратися було доручено фактично тим людям, від яких Александров шукав у вас захисту.

- Я з усією відповідальністю заявляю: прокурор Донецької області відповідає своїй посаді. Це сумлінний професіонал, котрий не слабує на безграмотність. Тож підстав не довіряти йому в нас не було й немає. До нас надходить безліч таких листів. І кожен хоче охорони. Та парадокс у тому, що за законом я можу виносити постанову про надання охорони, але, доручаючи СБУ чи МВС когось нею забезпечити, я повинен перерахувати їм за це гроші. А відповідних коштів Генеральній прокуратурі не виділяють. Бо закон Верховна Рада ухвалила, а відповідного рядка в бюджет не внесла. Що мені робити в такій ситуації? Платити за охорону зі своєї зарплати? Її не вистачить.

- Александров просив у вас забезпечити йому охорону?

- Ні. Це я до слова. А стосовно Александрова, то саме коли його засудили, ми внесли протест і його було виправдано. Тобто Генеральна прокуратура не діяла проти інтересів цієї людини... Ви знаєте, якось, коли я йшов у парламент, до мене, перескочивши огорожу, підбіг якийсь чолов’яга й тицьнув лист. Я прочитав, а там - суцільні погрози: «Ми тебе прикінчимо» і все в такому дусі. Я віддав його своїй охороні, і на цьому все скінчилося. Якась психічно хвора людина. Ну, що я маю робити з цього приводу? А стосовно Долганова, я ніколи не ставитимуся до нього упереджено, попри всю його нечесність. Єдине, що я зроблю, - покажу громадськості, ким він є.

Долганов повинен сьогодні звільнити посаду. Про це є рішення Верховної Ради. Державне телебачення має очолювати принципова й чесна людина. Я подавав заяви про звільнення, а тепер я не збираюсь у відставку. Щоб люди знали: Потебенько не злякався, а довів справу до кінця. Це буде державна, принципова позиція. Як Долганов може стверджувати, що Генпрокуратура не діє, якщо це можна спростувати однією маленькою довідкою? Показник розкриття вбивств в Україні ніколи не сягав сьогоднішнього - 93 відсотки. Але на Українському телебаченні віддають перевагу надмірно частому показу міністра юстиції, яка відповідає тільки за виконавчу службу. Це що, найважливіша персона в державі? Нині ми почнемо займатися перевіркою фінансової діяльності УТ-1. Знову нас звинуватять в упередженості. Проте в нас є доручення Верховної Ради. А після того випуску «Зони правди» почнуть говорити, що ми перевіряємо, аби помститися. Але ж крім нас перевіряти немає кому. То, може, Долганов спеціально зробив превентивні кроки?

Якщо раніше це робив мій заступник, то тепер я сам піду до Верховної Ради зі знанням справи доповідати про те, що відбувається в Міністерстві юстиції.

- Михайле Олексійовичу, ви уявляєте, скільки радісних хвилин переживають недруги Президента, спостерігаючи, як люди з його не найдальшого оточення публічно зводять один з одним рахунки?

- Я просив би на одну дошку нас із Долгановим не ставити. Я шаную Президента, тож не вважаю людей, на кшталт Долганова, його оточенням. Не може Президент оточувати себе такими людьми. Я думаю, Президент розбереться. А тут і розбиратися нема чого.

- Ви не раз подавали заяву про звільнення. Скажіть, як Президент обгрунтовував своє небажання підписувати ваші прохання?

- Про свої міркування з цього приводу може сказати лише сам Президент. Вважаю, що він діяв, як людина, зацікавлена в наведенні порядку в державі.

- А з яким формулюванням вас зняли з посади Генерального прокурора Української Радянської Соціалістичної Республіки?

- Ніхто, щоб ви знали, у Верховній Раді тоді Потебенька не звільняв. Коли після серпня 1991 року постало це питання, я прийшов до Кравчука й показав наказ про те, що вже три дні, як мене звільнено прокурором СРСР за власним бажанням.

- Наближаються парламентські вибори...

- ...Це питання політики. А я уникаю політики й на це запитання не відповідатиму.

- Я хотіла дізнатися, чи готуються якимось чином сьогодні в прокуратурі до посилення напруження в суспільстві, пов’язаного з виборами, які, на думку багатьох, обіцяють бути дуже жорсткими?

- Я реагуватиму як прокурор. Чому ми повинні різнитися від інших держав, і в нас повинно виникати якесь загострення? Ми повинні діяти, вважаю, демократично, відповідно до закону. Мене хвилює одне - щоб дотримувалася законність. Я керуватися політикою не збираюся. Діятиму за законом.

- А брати участь у виборах як кандидат у депутати?

- Поки що мені ніхто не пропонував ні місце в списку, ні балотуватися в одномандатному окрузі. У кого які думки - не знаю. Якщо запропонують, я зроблю для себе відповідні висновки. Хоча, не приховуватиму: можливість балотуватися в депутати я для себе не виключаю.

- У складі партійного списку чи самостійно?

- Покаже обстановка. Та коли йтиметься про список, то я піду до тих, в кому буду впевнений: це ті люди, із котрими не соромно співпрацювати.

- Подейкують, у вас теплі дружні стосунки з Георгієм Крючковим...

- Я не приховую цього. Ми довго були колегами за номенклатурою ЦК Компартії. Чому ми повинні поводитися таким чином, що коли людина сьогодні опинилася поза керівними посадами, то ми повинні від неї відвернутися. У мене завжди до людини рівне ставлення. Якщо я вас поважаю, то буду так само ставитися до вас і через п’ятдесят років, якщо ви теж будете мене поважати. А Георгія Корнійовича я вважаю позитивною людиною. Вважаю, що нам багато чого не завадило б запозичити з досвіду старої партійної системи. Зокрема стосовно добору й розстановки кадрів.

- До речі, про кадри. На останній колегії ви дуже суворо шпетили своїх підлеглих...

- ...Я не шпетив. Я покритикував окремих своїх прокурорів. Було названо й позитивні результати роботи органів прокуратури. Вже досить того, що в дев’яти областях злочинність не тільки призупинена, а постійно знижується. Зростають показники щодо хабарів. Так це ж добре, що ми їх виявляємо. Але є і такі співробітники, котрі ховаються за спинами інших. Взяти, приміром, прокурора Військово-морських сил. Якщо ми йому раз вказали на недоробки, вдруге, втретє, а він не робить ніяких висновків, що накажете робити? Я на колегії висловив свою думку. Але я ніколи не висловлюю її, якщо вона не підкріплена позицією всього колективу. А на УТ-1, до речі, ні словом не обмовилися про позитив, що прозвучав на тій колегії. Зустрічався я в Криму з генеральним прокурором Росії - результат такий самий. А либонь ми зустрічалися не для того, щоб погрітися на сонці, а щоб вирішити чимало питань.

- Зокрема про порушення російськими правоохоронними органами кримінальних справ проти Юлії Тимошенко?

- Так, не приховуватиму: ми постійно квапили російських колег, аби завершити справу. Однак є питання, які, хоч як поспішай, швидко не вирішуються. На зустрічі в Криму я тільки дізнався, що в Росії завершено розслідування щодо Тимошенко і кримінальні справи збираються передати в Україну. Більше нічого. Обговорювали ми інші питання, які сьогодні поки залишаються за кадром, але дуже скоро ви про них дізнаєтеся.

- Однак, якщо питання про порушення й передачу в Україну «російських» кримінальних справ щодо Юлії Тимошенко вирішувалося не на прокурорському рівні, то виходить, - на президентському?

- Стосовно рівня президентів, то про цю справу ніяких розмов із главами держав ні в мене, ні в прокурора Росії не було. Це наші суто відомчі справи.

- Як можна пояснити той факт, що 100 тисяч доларів у валізі Юлії Тимошенко було виявлено при її прибутті у «Внуково» 1995 року, а кримінальну справу з цього приводу порушено 2001-го?

- Мушу сказати, що росіян ця тема хвилює менше, це більше наші справи. Ми не раз порушували перед ними питання про передачу матеріалів слідства в Україну. Ми ж не можемо допитувати їхніх людей. Тільки вони можуть виконувати наші окремі доручення. Коли в Росії завершилися всі процесуальні заходи, вони порушили в себе справу. Вони притягують до відповідальності осіб, причетних до цього. А ми вже - тих, хто в нас. Та що там приховувати, вони хочуть одержати Тимошенко.

- Михайле Олексійовичу, а чому наші правоохоронні органи не можуть обійтися без інтернаціональної допомоги? Лазаренко, Жердицький, Діденко... Це не зачіпає професійну честь українських пінкертонів?

- Стосовно Лазаренка, то подання на притягнення його до кримінальної відповідальності я направив у Верховну Раду задовго до того, як його там розглянули. І коли Лазаренко дізнався, що Потебенько завтра підніметься на постамент трибуни - адже я без згоди парламенту не можу депутата ні затримати, ні арештувати, нічого, - він мені каже: «Я їду за кордон». Йому говорять: «Літак не летить». Він говорить: «Ну, то й чорт із вами!» Сідає в машину, перетинає кордон, сідає в літак у Молдові й летить. Тобто я не міг його затримати. Так, про те, що він збирається виїхати з країни, ми знали. Однак я нічого не міг вдіяти. Я депутатів кваплю, а вони не дають мені згоди.

Тепер про Жердицького. Не при мені його садили й випускали. Його випустили, він став депутатом. Я хотів, щоб не вийшло, як із Павлом, було обрано правильну, на мою думку, тактику. Бо там було два співучасники - Діденко й Жердицький. І треба було розділити долю кожного. Я маю вам сказати, що Діденко винятково щиро нам допоміг. Ми його й так розкрутили б, але коли хтось допомагає, так швидше. Навіщо нам було арештовувати Діденка? Ми взяли з нього підписку про невиїзд. Хто ж знав, що він її порушить?

Я вам більше скажу: Олександра Тимошенка ми взяли за межами України, у Росії. А нині суд його випускає з-під варти. Але всім їм, де вони не сиділи б, доведеться відповідати перед своїм народом. Я не думаю, що Жердицький і Діденко довго залишатимуться за кордоном. Так, Лазаренко, звісно, постарається залишитися, бо вже занадто важкі злочини за ним значаться. Тому нам доводиться тільки сподіватися на порозуміння зі Сполученими Штатами Америки. Я розмовляв з послом США, вирішуємо всі ці питання дипломатичними каналами. Але прокуратура не може розкривати всі подробиці цього процесу. Те, що Долганов хоче, не все йому слід знати про те, що ми робимо. Ось коли все закінчиться, тоді все буде оприлюднено, бо суд у нас гласний.

- Чи швидко, за вашими прогнозами, настане цей момент?

- Я вам скажу: якби Лазаренко був сьогодні тут, ми йому відразу висунули б звинувачення, допитали б як звинувачуваного, зробили б пару очних ставок і протягом місяця направили б справу до суду. Я стою на такій позиції: чи там буде десять мільйонів, чи двадцять - різниці немає. Міра покарання застосовується та сама, конфіскація застосовується та сама. Тобто нічого від цього не змінюється. Навіщо ж тоді зволікати? Тим більше що громадськість вимагає.

- А хіба не важливо, щоб на батьківщину повернулося якнайбільше грошей, які спливли за кордон?

- Гроші Лазаренка в казну надходять. І заслуга в цьому - прокуратури. Але не все так просто. Ну, уявіть собі, якби в нас був німець, який би вкрав і в нас, і в себе вдома. Звісно, ми б спочатку свої інтереси забезпечили. Американці кажуть, ми його засудимо, вирішимо, а потім, будь ласка, ми вам дамо, забирайте його і ви ще судіть.

- Виходить, термін завершення всієї цієї історії ви назвати не в змозі?

- Ми сподівалися, що Штати віддадуть нам його протягом трьох місяців, а, бачите, скільки вже часу минуло. Не тому, що не хочуть. Адже Лазаренко грає! Там яка процедура? Позаяк суд, виходить, треба ознайомитися з матеріалами справи. Він знайомиться, минає час, а потім, - раз, він адвоката змінює. А наступний адвокат розпочинає все спочатку. Ця правова казуїстика інколи також є гальмом. Чому в нас 93 відсотки вбивств розкривають? У нас поки що працює психологія, успадкована від колишнього законодавства, коли береш підозрюваного, він починає давати показання. А в них засвоїли те, що записано вже й у нас у Конституції: якщо тебе починають запитувати про те, як ти крав і куди гроші подів, ти можеш, навіть якщо тебе впіймали за руку, заявити, що закон дозволяє тобі мовчати. І все, будьте здорові. І в них сьогодні 65 відсотків розкриття вбивств - це добре. А ми просто звикли брехати на людину. Ось цю нашу психологію ніяк не вдається зламати. Зробити з людини, якщо ти чимось незадоволений, ідіота.

Ось я вам конкретно наводжу приклад: ми ведемо справу з 1999 року. А тут - на тобі - ще дві справи. Що я можу зробити? Як я можу взяти на себе відповідальність і не відкривати їх? Я що, у в’язницю маю йти? Хтось гроші крав, а я сідатиму? Я хочу не грошей, я хочу честі. Хочу по-чесному прожити життя. Я не хочу говорити про кабінетні чвари. Хоча він (Долганов. - Авт.) повівся… Я скажу: так мужики не поводяться, як він. Бо в мужика повинна бути честь. Він має говорити правду й не здаватися пліткаркою.

- Чи не здається вам, Михайле Олексійовичу, що в нашій країні, що зайвий раз засвідчує й ваш конфлікт із паном Долгановим, ніхто, навіть генеральний прокурор, не застрахований від можливості будь-якого моменту бути звинуваченим, справедливо чи ні, у певних зловживаннях? Мимоволі замислишся, хто б у цій ситуації міг стати твоїм адвокатом. Якби виникла така необхідність, кого ви взяли б в адвокати?

- Я не думаю над цим питанням і нікого не збираюся брати. Бо я себе добре знаю. Моя головна заповідь, і так я наставляв свого сина, - якщо ти коли-небудь неправильно покладеш руку на щось або забажаєш якусь копійку добути незаконно, вважай, ти не мій син, і перший, хто тобі завдасть болю, - це я. У мене навіть рука не здригнеться. Так, я його жорстко виховував. Це не тому, що я жорстокий. Я боявся, аби він не став наркоманом. Я бачив, як згоряли люди, від другого секретаря обкому партії, заступника секретаря виконкому до рядового, через синів. Я не шкурник. Я хочу, якщо це мій син, щоб у мене не боліла душу про те, що він може бути непорядною людиною. У дитинстві він поєднував музичну школу з загальноосвітньою, яку закінчив із золотою медаллю. Він закінчив успішно юридичний факультет університету. Вступив заочно в аспірантуру й захистив дисертацію, коли Потебенько був не при ділі. Правда, він уже тоді носив прізвище матері. Бо якби тоді знали, що він син Потебенька, хлопця точно відчислили б. Коли він закінчив університет, постало питання: треба виписувати паспорт. Ми порадилися, прізвище нормальне. І він узяв прізвище матері. Можливо, тільки тому за його дисертацію проголосували. Коли він працював в Одесі, він два з половиною роки не мав квартири. Я що, будучи прокурором Херсонської області, не міг вирішити питання з житлом сина? Міг. Але я йому казав: «Юро, знаєш що, хай буде все, як буде». Він ніколи не спекулював моїм ім’ям. І мені боляче, що цього юнака втягли в авантюру. Коли Долганов натякнув мені про свій намір, я сказав йому: «Ви що, шантажуєте мене? Я шкодую, що ви переводите свої проблеми на дітей, шукаєте болючі точки. Тоді вам буде собі дорожче».