Що чекає на блок, чий лідер дистанціюється від своїх однопартійців, у останній момент відмовляється йти на вибори, ігнорує партійну роботу й у розпал виборчої кампанії не припиняє внутрішньопартійну боротьбу за владу?
Оптимістичну відповідь на це «провокаційне» запитання спробував дати з’їзд Народного союзу «Наша Україна» — базової партії блоку Ющенка.
Створивши іменний блок, президент відмовився його очолити, і в результаті Віктор Ющенко позбавив свою головну політичну опору і лідера, й індивідуальності. З’їзд НСНУ, на якому затверджено виборчий партійний список, став апофеозом внутрішньої політики Віктора Андрійовича — непослідовної й погано прогнозованої. Бренд «Ющенко» наразі є головним політичним капіталом НСНУ, але президент вживає заходи, аби не лише знизити капіталізацію бренда, а й для того, аби всіляко утруднити організацію виборчої кампанії блоку з його прізвищем. Звісно, брендовий блок, де є лише прізвище, але немає його носія — це українське ноу-хау. Навіть у наших північних сусідів, котрі культивують персоніфікацію влади, було створено «Єдину Росію», але ніхто не здогадався створювати «Блок Путіна» без Путіна.
З’їзд затвердив три важливі моменти для верхівки НСНУ — партійний список, квоту партії в блоці Ющенка (65%) і принцип жорсткої черговості зарахування представників партсписку до блокового — лише відповідно до черговості, встановленої в списку НСНУ. Останній пункт особливо цікавий. Він дозволяє розраховувати на те, що більша частина партійного активу отримає прохідні місця в списку блоку. Тому багато знакових постатей було загнано в самий кінець списку — аби забезпечити влучення в «прохідну» частину інших. Іван Плачков, міністр енергетики, стоїть під номером 79, і його проходження вважається гарантованим. Утім, прес-секретаря президента Ірину Геращенко, котра користується його довірою, поставлено під номером 93. А либонь ще десятків зо два VIP-персон приведуть із собою партії-сателіти. У керівництві НСНУ розраховують, що після виборів партія разом із бонусом претендуватиме не менш як на 25% місць у парламенті. Партійний список НСНУ — це дуже оптимістичний проект.
У списку НСНУ спостерігається мила сімейність. Принаймні 12 чоловік, із числа включених в основний і рекомендований списки партії, є або родичами президента, або його близькими друзями, або друзями дружини президента. І чинник особистих зв’язків із Віктором Андрійовичем відіграв дуже вагому роль у визначенні порядкового номера цих фігурантів. Тут слід зазначити: список погоджувався в партійному керівництві і пропозиції Ющенка жодного опору не зустріли.
Імпульсивний стиль керівництва Ющенком власною партією, коли рішення приймаються під час чергового інтерв’ю для преси, але ніяк не пояснюються партійному керівництву ні до, ні після, не дозволяє спрогнозувати майбутнє відносин між НСНУ і президентом. Можна з упевненістю сказати лише одне — вони одне одного ще неодноразово зуміють здивувати. Віктор Андрійович до останнього моменту схилявся до ідеї очолити партійний список. Але в результаті так і не схилився. Ющенко не хотів, аби на нього тиснули, і як зазвичай його коливання витлумачувалися в НСНУ лише в сприятливому сенсі. Президент просто уникав дискусій, і йому не хотілося, аби лідери НСНУ продовжували йому «морочити голову». А сам Віктор Андрійович, скоріш за все, давно прийняв рішення не йти на вибори. Але сказав він про це вже після того, як з’їзд прийняв рішення. Цілком несподівано партійне керівництво, дивлячись телевізор, дізналося, що, з’ясувалося, головна людина, під котру, власне, і верстався список, відмовився його очолити! Утім, це не перший сюрприз, яким Віктор Андрійович спантеличив свою базову партію.
Не меншу бомбу під власний блок Віктор Андрійович заклав на партійному з’їзді в листопаді, коли вирішив підсилити повноваження й позиції в партії прем’єр-міністра Юрія Єханурова (цю операцію спочатку благословив і Роман Безсмертний). Несподівано для більшої частини керівництва НСНУ Ющенко підтримав ініціативу з виведення зі складу президії представників бізнес-крила НСНУ — і передусім Порошенка та Жванії, котрі за всієї неоднозначності своїх іміджів були, проте, одними зі стовпів попередньої виборчої кампанії й розраховували на схожу роль у нинішніх виборах. Зміцнення впливу Єханурова, як показав час, безумовно, сталося. Але вилилося це в брутальну й незграбну спробу відняти кермо правління партією з рук людей, котрі в цю партію по-крупному вклалися й дарувати свій ресурс впливу не мають наміру. Оскільки президент і прем’єр-міністр системним партійним будівництвом не займаються, партійні генерали, вичищені зі складу президії, вдалися до удару у відповідь. Президія залишилася під формальним контролем Безсмертного. Але бізнес-крило створило альтернативну структуру управління — Стратегічну раду, що за кількістю учасників і за складом, мабуть, стала впливовіша від президії.
У результаті формальне керівництво партією зміцнилося, Єхануров і його права рука в партії Микола Катеринчук одержали серйозніші повноваження й інструменти впливу, проте з іншого боку — їхні ініціативи з організації виборчої кампанії було торпедовано. У партії утворився неофіційний конкуруючий центр впливу у вигляді Стратегічної ради. Проте чергова спроба Ющенка молодецьким кавалерійським наскоком вирішити багаторівневу проблему знову провалилася. За чотири місяці до виборів внутрішньопартійна боротьба загострилася.
Робота партії ускладнюється «родинним чинником». Адже родичі намагаються повною мірою задовольнити свої амбіції та ввести в партійні структури своїх людей — особливими стараннями на цій ниві вирізняється Ярослав Ющенко, та й Петро Андрійович не відстає. Крім того, особистий апарат президента, котрий діє за його дорученнями, також безпосередньо впливає на партійне керівництво. Глава секретаріату президента Олег Рибачук і особливо його перший заступник Іван Васюник беруть на себе, за завданням Ющенка, вирішення багатьох стратегічних питань, які мали б вирішувати лідери НСНУ (Васюник від місця в списку відмовився). Перший заступник глави секретаріату вирішує цілий комплекс питань взаємодії НСНУ з іншими політичними силами й навіть активно просуває давно розроблену ним концепцію виборчої кампанії НСНУ, що її намагаються відфутболити всі партійні функціонери-практики.
Слід зауважити, НСНУ не стала розбавляти список сторонніми людьми й не допустила появи персонажів, пов’язаних торік із командою Януковича й Кучми. Свої губські в списку не з’явилися. Навіть Костянтину Жеваго довелося відмовитися від своїх амбіцій — у ВР потрапить лише його брат. Утім, як показують антирейтинги, — партії президента і своїх гир не бракує: один Порошенко чого вартий...
Це — відмінність від БЮТ; нібито самовіддано борючись з олігархами, він не посоромився залучити до своєї роботи фінансистів, штабістів і політтехнологів Януковича, відомих своєю політичною безпринципністю. Проте, відзначаючи нерозбірливість політичних зв’язків Блоку Тимошенко, не можна не помітити: НСНУ, хоч і не бере людей Януковича до своєї команди, але охоче дає їм «дах». На жаль, і сам Віктор Ющенко подає приклад спілкування та встановлення контактів з олігархічними угрупуваннями — «кучмівськими орлами».
Хаос у вищому партійному ешелоні НСНУ відбивається й на формуванні стратегії передвиборної боротьби та встановлення відносин із іншими політичними структурами. «Комплекс Тимошенко» і боязнь перемоги БЮТ для Ющенка важливіші, ніж імовірний реванш Януковича. Віктор Андрійович підтримує постійний контакт із Партією регіонів, але стосунки з Тимошенко, хай би що обидва лідери говорили на Майдані, неухильно погіршуються. Об’єднання чи компромісу команди Майдану до виборів очікувати не доводиться. По обидва боки наразі дедалі більшу силу набирають «яструби», настроєні на цілковитий розрив відносин і безкомпромісну боротьбу.
Ющенко надав п’ять місць команді Олександра Омельченка як для того, аби звільнити нарешті Київ від одіозної системи влади, так і для того, аби отримати потужний козир для боротьби проти Тимошенко. І саме антибютівські настрої спровокували, за даними джерела «ДТ»» у НСНУ, вихід Омельченка з партійного списку. Для НСНУ дуже важливо виграти Київ у Тимошенко, оскільки столиця — це й нерв виборчої кампанії, і наймогутніший ресурс впливу. Тандем Бродського й Томенка вирішив серйозно позмагатися за Київраду й... підтримку Омельченка.
Навіть відмовившись від особистої участі в блоці свого імені, навіть усунувшись від питань партійного будівництва, президент продовжує вважати НСНУ кишеньковою політичною структурою. А тим часом, НСНУ переживає нині дуже відповідальний етап розвитку. Під час виборчої кампанії партія не робитиме основний наголос на адмінресурс. Органи виконавчої влади в більшості регіонів не підмінятимуть собою регіональні виборчі штаби. Керівництво взяло курс на побудову власної внутрішньопартійної бюрократії, на професіоналізацію партійного апарату. І хоча ці тенденції не встигнуть серйозно вплинути на позиції партії до виборів, але після березня 2006-го вона стане значно сильнішою.
У НСНУ є одна проблема — відсутність лідера. Номінальне лідерство Ющенка приносить лише рейтинг — на цьому позитиви закінчуються. Опора на президента, інтриги партійного керівництва, котре не може узгодити гідну заміну Ющенку й затвердити нового лідера, здатного централізувати структуру прийняття рішень у партії, — ці проблеми очевидні всім партійним босам НСНУ. Але вирішити це може лише сам Ющенко. На жаль, Віктор Андрійович так і не може визначитися — чи потрібна йому власна політична партія, чи готовий він її очолювати? Чи він так і залишиться безіменним брендом...