Ми не знаємо, що сталося з Георгієм Гонгадзе, і ми не знаємо, що чи хто стоїть за його викраденням. Тож читач, котрий воліє знати точну відповідь, може перейти до інших матеріалів «ДТ». А ми можемо викласти лише ті версії та контраргументи до них, які найчастіше обговорюються в політичних, журналістських і міліцейських колах. Ми просто впевнені, що серед наших читачів і загалом жителів України не дуже багато людей, які не стежать за пошуками Георгія Гонгадзе. Ми знаємо, що дуже багато хто, помітивши в сюжетах новин темний силует зниклого журналіста, відриваються від вечері, шикають на дітей, відкладають убік газети та в’язання, хочуть почути щось нове про його пошуки. Мабуть, це так само, як із переживаннями за моряків «Курська», коли всі сподівалися до останнього. І річ навіть не в тому, що зник журналіст, просто небайдужість до долі конкретної людини - це така рідкість для ЗМІ, заповнених проблемами бюджету, ПЕКу, врожаю і статистикою захворювань на токсикодермію.
Між іншим, є чимало людей, котрі небезпідставно завважують приблизно таке: «Скільки зникає старих, дітей, дорослих і здорових чоловіків та жінок і ніхто не зчиняє навколо цього такого галасу». Справді, байдужа статистика свідчить, що за рік в Україні зникають безвісти сім із половиною тисяч чоловік. Мабуть, їх також розшукують. І в кожному випадку з різним рівнем сумління та результативності. Але журналіст - це провідник інформації, який діє у величезному безповітряному просторі, що утворився між владою та суспільством в Україні. І коли цей провідник не включений в одну з владних схем, то його зникнення є не особистим переживанням його рідних, близьких, друзів і, нарешті, колег, котрі вперше так масово об’єдналися. Це сигнал для суспільства. На жаль, не перший.
Можливо, саме тому величезній кількості людей дуже важливо не лише побачити Георгія живим, а й переконатися, що правоохоронні органи, підключені рішенням Президента до його пошуків - МВС, прокуратура й СБУ, - у змозі розплутати справу, навколо якої було зчинено стільки потрібного й непотрібного галасу. Отже, версії.
ПОЛІТИЧНІ
Політичну версію, про що засвідчила остання прес-конференція першого заступника міністра МВС М.Джиги, правоохоронні органи розглядають як найменш реальну. Зате її вважають найбільш правдоподібною в колах політичних і журналістських, де Георгія Гонгадзе, на відміну від МВС, добре знали. Однак і прихильники політичної версії поділяються на тих, хто вважає, що Георгієві помстилися за його різкі матеріали - таких меншість, і на тих, хто вважає, що Гонгадзе використали «втемну», й метою цього використання було зведення рахунків великих гравців від полі- тики та бізнесу з не менш значними конкурентами. Але будемо дотримуватися хронології появи версій.
Версія перша:
«За зникненням Георгія Гонгадзе стоять народний депутат, міністр і депутат райради з темним минулим»
Про
На сьогодні єдиною персоніфікованою версією є так званий слід «Волкова, Кравченка, Киселя». Підставою для її появи став дзвінок невідомого в посольство Грузії з інформацією, що в неділю о 13.00 Георгій Гонгадзе був живий і перебував у районі Феофанії. Анонім також повідомив, що вищезгадані особи стоять за викраденням Георгія Гонгадзе. Дзвінок аналогічного змісту надійшов до редакції газети «Свобода».
Формально, на користь цієї версії свідчить той факт, що Олександр Волков часто був персонажем публікацій, розміщених на сайті «Української правди». Зокрема, в одному з останніх матеріалів прямо відпрацьовувався зв’язок між Олександром Волковим, київською міліцією та відомим кримінальним авторитетом Кисельом. Минулого тижня Георгій Гонгадзе виявився єдиним журналістом, якого не допустили на прес-конференцію Олександра Волкова.
Контра
Компромат на Олександра Волкова не був ексклюзивним матеріалом «Української правди». На час появи на сайті цієї газети добірка негативної інформації про народного депутата не один день висіла на російському сайті FLB. І можна не сумніватися, що Олександр Волков був із нею ознайомлений до того, як інформація з’явилася в українській Інтернет-газеті. Та якщо навіть припустити, що компромат, вивішений на огляд незначної частини громадян України, котрі користуються Інтернетом, настільки зачепив лідера «Відродження регіонів», що він зважився на такий радикальний крок, як викрадення журналіста, то важко повірити в те, що Олександр Михайлович настільки необачно і поспішно вирішив удатися до таких заходів. Для цього слід бути неврастеніком і дилетантом, а цих двох характеристик у списку негативних рис народного депутата немає. Важко припустити, що за викраденням Гонгадзе могла стояти названа анонімом команда, оскільки викрадення журналіста, хай навіть не доведене, це - дуже ризикований крок, спроможний стати незмивною плямою на репутації депутата й міністра. Тож навряд чи такі плани будували б двоє чоловіків, які останні півтора року не спілкуються і ставляться один до одного, м’яко кажучи, неприязно.
Лише пов’язування їхніх імен із викраденням Георгія Гонгадзе змусило представників двох гілок влади зняти «сотку» й зідзвонитися. Причому, як стало відомо «ДТ», першими словами розмови стали: «Здрастуй, спільнику». Реальних фактів, що свідчили б на користь цієї версії, після викрадення Гонгадзе виявлено не було. Але нав’язливість її подачі змушує не лише засумніватися в реальності версії, а й припустити: до викрадення Георгія можуть бути причетні не так його вороги, як вороги Олександра Волкова та Юрія Кравченка.
Версія друга: «Мета - Волков і Кравченко»
Про
Позицію Олександра Волкова в парламенті та його вплив на Президента останніми місяцями істотно скориговано в бік убування. Попри це, у нього досі є в розпорядженні важелі, які мають люди його політичної вагової категорії. Ми свідомо не називаємо імен персонажів, котрі є впливовими опонентами народного депутата й міністра внутрішніх справ, аби не уподібнюватися тим, хто намагається «піднятися» на ситуації, що склалася навколо пошуків Георгія Гонгадзе. Кому потрібно, ті чудово знають і політичні розклади, і основних публічних та підкилимових опонентів як Волкова, так і Кравченка. Опонентів, що мають не менші можливості, ніж «підозрювані»: зникнення Георгія не залишило жодних слідів, отже працювали над планом операції і здійснювали її професіонали, послуги яких коштують недешево, а комусь, можливо, обходяться взагалі задарма.
Контра
Залишається загадкою, яким же чином автори такої схеми планували довести причетність Волкова, Кравченка й Киселя до викрадення Гонгадзе? Світова практика свідчить, що, як правило, до людей, котрі приймають рішення в таких ситуаціях і перебувають на верхніх щаблях суспільної ієрархії, добратися неможливо. Утім, розрахунок міг будуватися на відомому психологічному феномені: «Я пам’ятаю, що це був Іванов, але чи він вкрав, чи в нього вкрали - точно не пам’ятаю. Та щось там було». На сьогодні версія «Волков, Кравченко, Кисель» - єдина персоніфікована. Ці імена миготять на сторінках газет і звучать на телебаченні в контексті повідомлень про зникнення журналіста. І за будь- якого негативного результату справи не виключено, що багато глядачів та читачів через рік зможуть сказати: «А, це той Волков, що причетний до викрадення Гонгадзе?» Та лиха без добра не буває. Усі три персонажі сьогодні роблять усе можливе (і це не викликає сумніву), аби знайти хоч якісь сліди нашого колеги. Сподіватимемося, що вони самі зацікавлені довести справу до кінця і змити пляму з надмірно розшитого мундира, з дорогого костюма з магазину «Араміс» і піджака від Версаче.
Версія третя: «На науку»
Про
Георгій Гонгадзе - людина досить помітна, крім того, він ніколи не приховує своєї опозиційності до влади, а також до лідерів найбільших фінансово-політичних угруповань. Понад те, він навіть бравує цим. Хоча в різний час Георгій співпрацював із різними політиками, але жодного з них нині не можна вважати його серйозним «дахом». Тож у можливих замовників викрадення могли бути підстави вважати, що усунення Гонгадзе послужить виховним моментом для тих, хто досі не долучився до «конструктивної більшості журналістів», котрі співпрацюють із владою. З другого боку, відсутність впливового захисника, за ідеєю, виключала мобілізацію міліції, спецслужб і бандитів. Крім того, до діяльності Георгія неоднозначно ставилося чимало його колег, у зв’язку з чим годі було прогнозувати консолідацію журналістських сил.
Історія з дзвінком у Грузинське посольство не заперечує існування обговорюваної версії. У цьому випадку, швидше за все, хтось просто захотів скористатися ситуацією з власною метою, не маючи ні найменшого стосунку до її планування й виконання.
Контра
У нашій країні політики переконані, що журналіста значно простіше купити, ніж «замовити». Тож навряд чи хтось наважився б на таку ризиковану, дорогу та складну акцію заради захисту власних інтересів. А припускати, що хтось із впливових персонажів пішов на цей крок, воліючи налякати всіх журналістів, котрі створюють проблеми йому, його колегам по Олімпу і конкурентам по політичному бізнесу... було б наївно.
Проте не виключено, що в багатьох журналістів, у тому випадку, якщо ми більше не побачимо Георгія, залишиться на душі осад, а можливо, і страх. Утім, можливий і протилежний ефект, хоча навряд.
І останнє. Якби акцію було замислено як науку, то організатори від початку не повинні були залишити ані найменшого місця іншим версіям, крім замовленого показового політичного вбивства.
Версія четверта: «Санітарна, іноземна»
Про
Західні демократії, стурбовані відсутністю реформ і розгулом корупції в Україні, зневірилися в передачі під час переговорів високого рівня списків із переліком осіб, чия присутність на українському політико-економічному олімпі спотворює демократичне й європейське обличчя держави. Можливо, на їхню думку, вже недостатньо дійовими виявляються такі заходи, як: урізання наданої допомоги, підтримка реформаторського уряду, закриття в’їзду до власних країн згаданим вище політикам. Цікаво, що не лише фантазуючі представники журналістського корпусу, а й деякі досить впливові політики з незаплямованою репутацією припускають, що за викраденням Георгія Гонгадзе стоять не внутрішні, а зовнішні політичні сили.
По-перше, у своїх публікаціях Гонгадзе виступав проти всіх осіб, які входять у горезвісні списки. По-друге, він дружив з багатьма представниками іноземних організацій і посольств. Його зникнення так чи інакше журналістами різних видань асоціюватиметься з різними олігархами і навіть з вищими представниками української влади. Непрямі підтвердження правильності розрахунку вже існують. Дзвінок до посольства Грузії серед цих непрямих підтверджень був першою кісточкою доміно, яка наштовхнула Олександра Волкова й, можливо, Юрія Кравченка на думку, що хтось із конкретних братів по касті виступає проти кожного з них. Ланцюгова реакція доміно. За майстерного підігріву гризня забезпечена, і не лише в стані олігархів. Спостерігачі зазначають, що на підтримку Георгія виступили багато західних правозахисних організацій. Представники посольств різних країн Заходу гаряче переймаються долею Гонгадзе. Особисто ми не бачимо в цьому нічого поганого. Але прихильники цієї версії розцінюють таке співчуття як трохи дивне. Знову ж таки, не можна стверджувати, що Георгія посвячено в цей план. І це залишає надію. Оскільки тренований іншомовний загін спеціального призначення навряд чи закинули для викрадення Гії. Виконавці, швидше за все, були місцевими, і навряд чи навколо нього там, де він може перебувати, люди в краватках. Це не виключає можливості, що ми зможемо побачити Георгія, який наслухався непрофесійної фені, живим.
Контра
По-перше, набагато простіше для Заходу було б винести на привселюдне обговорення критичні теми, обговорювані з українськими політиками під час закритих переговорів.
По-друге, потенційні україністи не можуть не знати, що суспільна думка, навіть коли її вдасться довести до кімнатної температури, ніколи ще не бралася до уваги владними структурами настільки серйозно, щоб докорінно змінювати що-небудь. Україна 90-х - це не південь Європи 60-70-х.
По-третє, в разі розкриття такої операції, міжнародний скандал може бути грандіозним.
І по-четверте, підготовка такої акції потребує значної кількості часу. А хто його на нас витрачатиме?
ВЕРСІЇ, ЩО НЕ ПРИЧЕТНІ ДО ПОЛІТИКИ
Версія п’ята: «Інсценування»
Про
Хоч як це дивно, але багато людей, котрі близько знають Георгія, у перші дві доби після викрадення всерйоз розглядали цю версію. Підстави для таких припущень виключно емоційні - Георгія знають як азартну, рвійну і навіть схильну до авантюризму людину. Крім того, ця версія здавалася резонною також тому, що спочатку ніхто не міг повірити, що Гонгадзе міг стати жертвою політичної розправи. За всієї поваги до тієї щирості, з якою Георгій займався улюбленою справою - журналістикою, - важко було повірити, щоб котрийсь із матеріалів «Української правди» міг подвигнути когось із сильних світу цього на такий крайній крок - викрадення...
Контра
Уже в понеділок переважній більшості колег Георгія (навіть якщо в когось і залишалися сумніви) стало ясно, що так звана піар-версія, виглядає не вельми ймовірною. Теоретично керівник проекту «Українська правда» міг зважитися на ризикований крок, але геть усі, хто знав Гонгадзе більш- менш близько, категорично виключають, що він став би підставляти під удар близьких йому людей, своїх рідних.
Крім того, неможливо повірити, що навіть такий невикорінний романтик, як Георгій, не прораховував, яким буде резонанс від його зникнення. Він не міг не розуміти, що його липове викрадення стане страшним ударом не лише для його власної репутації, а й для репутації його друзів, колег, думкою яких він дорожить. Ударом по журналістиці загалом, без якої Георгій не мислить свого життя.
У будь-якому випадку, ця акція не могла бути придумана та втілена в життя Георгієм самостійно хоча б тому, що він не був професіоналом і неодмінно залишив би сліди, за якими міліція його знайшла б.
Версія шоста: «Шерше ля фам», або «Бізнес»
Про ці версії на своїй прес-конференції заявив начальник УВС Києва пан Смирнов (який, до речі, після виступу перед журналістами відбув догулювати відпустку). Формулювання векторів руху слідства звучали так: «Особисте неприязне ставлення жінки» і «Бізнес-діяльність Георгія Гонгадзе». Усі, хто знали Гію і людей, котрі його оточували вдома й на роботі, сприйняли першу версію як образу, чи як свідоме бажання примітизувати подію. Саме тому ми вирішили, що найправильніше буде надати слово дружині Георгія Мирославі Гонгадзе та його найближчому соратникові за пером, редактору Інтернет-газети «Українська правда» Олені Притулі. Крім того, хто, якщо не вони, найкраще поінформовані про фінансові справи Георгія.
«ДТ» - Як ти ставишся до версії про особисту ворожнечу?
М.Г. - Та це просто марення. Я, щиро кажучи, загалом не хотіла б про це говорити. Що більше про це говоритимемо, то більше їм розв’яжемо руки. Це однозначне зниження рівня проблеми. Дійові особи цієї версії настільки помітні, що вже за п’ять днів можна було б відкинути цю версію.
«ДТ» - Чи довелося тобі давати свідчення слідству?
М.Г. - Коли я заявила в міліцію про зникнення Георгія, до моєї заяви поставилися спочатку, скажемо так, несерйозно - мовляв, мало чого, загуляв чоловік, чого завчасно тривожитися. Мені довелося досить довго пробути в міліції, мені навіть запропонували виступити в ролі свідка, здається, при вилученні золота. Мені так і сказали: «Однаково без діла сидиш». По суті, вперше мене допитали 19 вересня, коли міліція вже вела інтенсивні пошуки. Слідчий докладно цікавився моїм розпорядком дня, просив скрупульозно, по хвилинах, розповісти, що я робила в суботу. Крім того, розпитував, куди ми їздили відпочивати, чи правда, що ми з Георгієм потрапили в аварію, хто сидів за кермом. Але мені не поставили жодного запитання, пов’язаного з політичною версією події та з його професійною діяльністю.
«ДТ» - Чи запитували тебе про борги Георгія?
М.Г. - І таке запитання було… Не більше тисячі доларів. Це несерйозно. Версія, пов’язана з бізнесом, мені теж здається абсолютно несерйозною. Георгій не займався бізнесом і не вмів ним займатися. Єдине, що він умів, - це писати. До речі, лише сьогодні (21 вересня - Ред.) представники Печерського райвідділу попросили мене передати їм дискету з матеріалами Георгія. Мовляв, чи комп’ютера в них немає, чи виходу в Інтернет… У мене часом складається враження, що голова не знає, що роблять ноги…
«ДТ» - Є люди, котрі досі не виключають, що Георгія не викрадали, а що він міг просто комусь довіритися і загратися…
М.Г. - Я можу повірити, що він міг комусь занадто довіритися. Бо, на жаль, він не вміє розбиратися в людях. Він міг через наївність щось не зрозуміти, міг недооцінити якусь небезпеку. Але хоча я і не контролювала всі його контакти, він мені розповідав про всі свої справи, і якби було щось серйозне, він обов’язково мені сказав би. Тож я практично виключаю цей варіант.
«ДТ» - Міліція висуває версію про неприязне ставлення жінки і ставить її на перше місце. Можеш це якось прокоментувати?
А.П. - Скажемо прямо, я передбачала, що саме цю версію висуне міліція, оскільки вона для них найзручніша. Моя особиста думка - це повна нісенітниця. Люди, що знають Георгія, чудово це розуміють.
«ДТ» - Яким був фінансовий стан вашого проекту? Чи були в Георгія борги, пов’язані з роботою?
А.П. - Щиро кажучи, матеріальне становище проекту було хистким. Наскільки я знаю, Георгій брав у банку позику на 1000 доларів, аби розрахуватися з авторами. Крім того, він досить часто позичав невеличкі суми у своїх друзів і знайомих. Але завжди намагався поступово з ними розрахуватися. Проте, я не думаю, що якісь боргові зобов’язання послужили приводом або причиною його зникнення. По-перше, вони не були настільки серйозними, а по-друге, кредиторами були не ті люди, які могли діяти подібними методами.
«ДТ» - Ти допускаєш, що Георгій міг свідомо стати учасником гри, частиною якої є його зникнення?
А.П. - Те, що це була не спланована ним особисто акція, я переконана. Він не міг не знати, який галас підніметься і якого болю він заподіє своїм близьким і друзям. У крайньому випадку, я можу допустити, що його могли залякати погрозами на адресу рідних людей, чи переконати, що така поведінка допоможе певною мірою очистити політичну арену від того негативу, проти якого Гія виступав. Та коли один із цих двох варіантів і мав місце, то він відбувався вже після самого факту викрадення. Георгій не міг бути посвячений у цей план заздалегідь, оскільки він відкрита книга й усі його думки читаються по очах дуже легко.
«ДТ» - У діях слідчих тобі нічого не здавалося дивним?
А.П. - Мені видається дуже дивним той факт, що міліція, висуваючи політичну версію, так і не поговорила зі мною і не з’ясувала, як саме працював Георгій, які були в нього методи, звідки він одержував інформацію, з ким співробітничав, з ким ворогував, якими були його плани.
Щоранку мені телефонують із міліції, повідомляють про хід слідства. Найчастіше вони кажуть: «Нічого нового повідомити не можемо». Як нам говорять у міліції, вони реагують на кожне повідомлення, передане нами. Таких повідомлень не багато, але, за словами слідчих, їх перевіряють: і дзвінок у Грузинське посольство і припущення екстрасенсів, анонімні повідомлення, що надійшли на нашу адресу. Приміром, одне з них було таким: «Георгій живий, він перебуває за адресою: Повітро- флотський проспект, 4 або на проспекті Перемоги». За вказаною адресою, за словами міліції, був інститут. Вони перевірили в ньому кожен куточок, але нічого не знайшли. Екстрасенси кажуть, що він живий і перебуває на південь від Києва. Слідчі повідомляють також, що до них надходить багато зачіпок, які виявляються помилковими. До них приходять люди, котрі вимагають дати їм розписку, що вони одержать гроші, коли повідомлять інформацію, яка допоможе слідству.
Один із співробітників міліції не раз у розмові зі співробітниками «Української правди» чомусь називає четвер як можливий день, коли ситуація проясниться. І навіть у сам четвер, відповідаючи на моє запитання, він відповів: «День же ще не закінчився». Але сьогодні - уже п’ятниця, четвер закінчився і ніяких слідів.
«ДТ» - У тебе є конкретні міркування, хто міг бути зацікавлений у його викраденні?
А.П. - Було так багато зацікавлених і з різних сторін, що говорити конкретно ні про кого неможливо. Але це могли бути люди й не з тих, кого він критикував. Але вони досягли того результату, на який розраховували. Для мене мета цього викрадення залишається загадкою. Не- зрозуміло, чого вони прагнули.
Версія сьома: «Нещасливий випадок»
Про
Люди, котрі схиляються до цієї версії, вважали, що Георгій Гонгадзе - не лише фізично дужий, а й постійно готовий до нападу, оскільки йому не раз погрожували, а також стежили за ним. Тобто захопити його зненацька не так і просто, отже - викрасти в центрі міста також. Найімовірніше саме тому начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Микола Джига припустив, що зникнення Гії могло бути пов’язано з тим, що «йому стало зле».
Контра
Рапортуючи про вжиті заходи, слідчі не раз у розмовах з журналістами та дружиною Георгія говорили, що досліджували кожен метр його шляху від будинку на Лесі Українки до траси, де він міг зловити машину, й від будинку на бульварі Лесі Українки до його будинку на Червоноармійській на той випадок, якщо він пішов пішки. За їхніми словами, опитано всіх співробітників нічних магазинів і кіосків, усіх собачників, робітників, зайнятих прокладанням телефонного кабелю в цьому районі, жителів навколишніх будинків. За словами слідчих, оглянуто всі куточки подвір’я, ями, горища й підвали - жодної зачіпки. Міліція стверджує, що вона перевірила всі лікарні, морги й камери попереднього ув’язнення. Ефект той самий. То коли ж нам брехали?
Версія восьма: «Узяв квиток і зник»
Імовірно, що генерал Джига допускає, що Георгію або все набридло, або він вирішив своїм зникненням зробити промоушен виданню, або, не повідомивши рідних, близьких і друзів, вирішив поїхати воювати в Ічкерію.
Про
Чинниками, що підтримують життєспроможність цієї версії, можуть служити у першому випадку - схильність будь-якої творчої натури до депресії, у другому - схильність Гонгадзе до нестандартних рішень, у третьому - досвід участі в грузино-абхазькому конфлікті й кавказькі уявлення про те, яким мусить бути справжній чоловік.
Контра
Почасти аргументи, що спростовують цю версію, ми навели вище. Нагадаємо лише, що Мирослава Гонгадзе з двома трирічними дочками Наною та Соломією чекали під дверима квартири на Георгія, і Георгій поспішав додому тому, що точно знав: ключ від квартири є лише в нього. Про це заявила не тільки дружина Гонгадзе, а й сам Георгій говорив про це чоловікові, котрий його бачив останнім. Приміром, Георгій узяв квиток на трамвай, автобус або тролейбус, але тоді не зрозуміло, чому про те, що його бачили, не повідомив ніхто з його попутників. Адже вже в неділю ввечері усі канали, крім «УТ-1», показали фотографію Георгія й оголосили про його зникнення...
Якщо ж він брав квиток на проїзд іншими видами транспорту, то чому в авіа- чи залізничних касах комп’ютер не зареєстрував його прізвище? Чи міліція та служба безпеки не перевіряли, чи перетинав Гонгадзе український кордон? А якщо Георгій перебуває в країні, діючи без досвідчених поводирів, про які генерал Джига нічого не говорив, то невже він хитріший від усіх наших правоохоронних органів?
Версія дев’ята: «Кримінал»
Це остання версія з існуючих, але перебуваючих за рамками слідства. Принаймні публічно ніхто з причетних до розшуку про це не говорив.
Про
Усі, хто працював із Георгієм, губляться в здогадах із приводу точного політичного адресата, від якого могло надійти замовлення на викрадення Гонгадзе. Він писав емоційно, але не цинічно. Його бачення політичних розкладів не могло серйозно зашкодити його персонажам, оскільки бізнесу настільки значних фігур може зашкодити лише одна людина. А Георгій Гонгадзе його довіреним радником не є. Отже, вирахувати замовника, принаймні нам, здається практично неможливим. Тож не можна виключати, що Георгій став жертвою страшного збігу обставин.
Він міг вийти з будинку на Лесі Українки й піти не пішки, а зупинити першу-ліпшу машину, в якій їхали темні особистості, котрі довели до кінця свій розбійний напад за межами міста. Іншими словами, в місці, де його можуть ніколи не знайти. Це єдине пояснення, чому тіло Георгія не було знайдено в тому випадку, якщо справді мав місце елементарний розбійний напад із метою пограбування.
Контра
Георгій - дужий, фізично добре підготовлений чоловік і майже напевне мав би чинити опір нападникам. Крім того, наважитися на такий зухвалий злочин міг тільки повний «відморозок», психологія якого не припускає такого ретельного замітання слідів. Досі правоохоронним органам не вдалося знайти жодного свідка, жодної реальної зачіпки, тіла. Виключати розбій не можна, але, як ми вже писали, це могло відбутися тільки в разі неймовірного збігу обставин.
P. S. Деякі з вищенаведених версій нам самим здаються нежиттєздатними. Проте не нам вирішувати, які з них мають право на існування, а які - ні. Насправді в цьому не визначилося навіть слідство. У середині дня в п’ятницю редактор Інтернет-видання Олена Притула зустрічалася з першим заступником МВС Миколою Джигою. Це не було давання свідчень. Це не було інтерв’ю. Мабуть, це був обмін інформацією, під час якої генерал пояснив, що його неправильно зрозуміли. Що насправді слідство не виключає політичних мотивів того, що трапилося. Сьогодні минає тиждень, як Георгій Гонгадзе зник. Сьогодні вся інформація надійде до МВС, де представники цього міністерства, СБУ і прокуратури зберуться разом і вперше проведуть ревізію версій, відкинувши відпрацьовані, безперспективні та залишивши реальні. За словами Олени, у п’ятницю на 16.00 слідство ніякої нової обнадійливої інформації про місцеперебування і стан Георгія Гонгадзе не мало.